Головна arrow Економічні науки arrow Політична економія arrow 19.4. Фактори та показники розширеного відтворення робочої сили
23.02.2017
Платні роботи
Реферати
Курсові
Дипломні, магістерські ...
Онлайн бібліотека підручників
Біологічні науки
Валеологія
Екологія
Економічні науки
Етика та естетика
Землезнавство
Історія
Літературознавство
Педагогіка
Правознавство
Психологія
Соціальна робота
Корисні матеріали
Біографії
Розробки уроків
Статті
Кнопки





19.4. Фактори та показники розширеного відтворення робочої сили

19.4. Фактори та показники розширеного відтворення робочої сили

Специфічність і фази відтворення робочої сили.
Ринок праці і відтворення робочої сили.
Особливості відтворення робочої сили на сучасному етапі.
Проблеми політики зайнятості в Україні.

   Специфічність і фази відтворення робочої сили. Формою розвитку людського фактора є процес його відтворення. Це невід’ємна складова процесу суспільного відтворення в цілому, при цьому відтворення людського фактора — це відтворення окремих елементів його структури, робочої сили, підприємств, а також тих суспільних зв’язків, які їх об’єднують. Іншими словами, відтворення людського фактора є елементом саморозвитку продуктивних сил і виробничих відносин.
   Методологічною основою дослідження відтворення робочої сили, вироблення заходів для керування нею, підвищення ефективності використання є теорія відтворення робочої сили. З цього не випливає, що відтворення робочої сили і відтворення людського ресурсу — тотожні процеси. Процес відтворення робочої сили є більш специфічним. До нього належить не тільки процес відтворення самого носія робочої сили, але й тих відносин, які виникають у процесі відтворення робочої сили (відносини наймання, ринку праці, зайнятості). До сьогодні немає єдності поглядів на саме поняття “відтворення робочої сили”, його складові і напрями розвитку останніх. Процес відтворення робочої сили — це, по-перше, виробництво робочої сили, тобто підтримання і відновлення фізичних і розумових здібностей людей до праці, у т. ч. заміну працівників, які вибувають з процесу виробництва (причому ця заміна відбувається, як правило, в розширених масштабах), по-друге, розподіл робочої сили в галузях, підрозділах і сферах народного господарства і, по-третє, споживання робочої сили, тобто її використання в процесі виробництва.
   Викладене вище розуміння процесу відтворення робочої сили загалом допустиме, але воно не враховує того факту, що складовою процесу відтворення робочої сили є обмін.
   Базуючись на досягнутому рівні розв’язання даної проблеми, можна весь процес відтворення робочої сили поділити на такі чотири фази:
   1. Формування (виробництво) робочої сили. До нього належать, з одного боку, постійне відновлення робочої сили, затраченої в процесі праці, і її якісне вдосконалення, а з другого — природне відтворення і виховання нових контингентів працездатного населення (зростання рівня загальної освіти і спеціальної підготовки, якісне вдосконалення сукупної робочої сили).
   2. Розподіл і перерозподіл робочої сили за сферами зайнятості, галузями народного господарства, економічними регіонами.
   3. Обмін, який служить з’єднанню робочої сили і засобів виробництва. При цьому учасниками обміну, з одного боку, є роботодавець, з другого — власник робочої сили.
   4. Споживання (використання) робочої сили, яке отримує своє матеріальне втілення в кінцевому продукті праці. Поділ усього процесу відтворення робочої сили на окремі фази зумовлений тим, що характер процесу на кожній з них модифікується різними факторами, що впливають на ці фази.
   Хоча всі фази відтворення робочої сили є єдиним цілим, їх виділення дозволяє глибше проаналізувати фактори, що впливають на ці фази.
   Про наявність взаємозв’язку і взаємозалежності окремих фаз для досліджуваного процесу можна стверджувати виходячи з таких загальновідомих явищ. Темпи і розміри підготовки робочої сили (перша фаза) залежать не тільки від створення необхідних для цього умов (матеріально-технічних і соціально-економічних), але й від темпів і розмірів, які змінюють стосунки між працівниками в процесі виробництва. Ці зміни визначаються соціальними факторами, об’єднаними в систему. В останній виділяються декілька груп, які безпосередньо впливають на розвиток робочої сили, наприклад, фактори, які виявляються через ставлення до праці; фактори, які відображають відповідність між рівнями розвитку робочої сили і знаряддями праці; фактори, які поєднують моральне і матеріальне зацікавлення в процесі праці; фактори, які характеризують зміну умов відтворення робочої сили.
   Ринок праці і відтворення робочої сили. Розглядаючи проблеми відтворення робочої сили, слід завжди пам’ятати, що воно здійснюється в ринковій економіці. На ринку праці діє закон попиту і пропонування робочої сили, який впливає на заробітну плату. Він віддзеркалює невідповідність вільних місць складу працівників, що прибувають на ринок праці, за кількісними і якісними параметрами.
   На ринку праці відбувається досить жорсткий відбір найбільш здібних, підприємливих. Слабих і нездібних ринок праці не сприймає. Разом з тим він стимулює висококваліфіковану працю, високу дисципліну, сприяє створенню жорсткого взаємозв’язку між внеском кожного (граничною продуктивністю праці) і оплатою праці.
   Міжнародний досвід свідчить, що ринок праці не може існувати поза конкурентною, основаною на приватній власності економікою і демократичних суспільних інститутів. Національний ринок праці охоплює все суспільне відтворення — через нього кожна галузь і кожне підприємство одержують необхідну їм кількість кадрів не тільки заданого професіонально-кваліфікаційного складу, але й певних культурних і етичних властивостей, адекватних вимогам цивілізованої і демократичної економіки.
   На ринку праці як елементі суспільного відтворення реалізується можливість:
- вільного вибору професії, галузі, місця діяльності, що стимулюється пріоритетними пропозиціями (рівень оплати праці, можливості реалізації творчих задумів і т. д.);
- наймання і звільнення за дотримання норм трудового законодавства, що захищає інтереси людей з точки зору гарантій праці, його оплати;
- незалежної і разом з тим економічно заохочуваної міграції трудових ресурсів між регіонами, галузями і професійно-кваліфікаційними групами, котра звичайно сприяє покращенню умов життя і трудової діяльності;
- вільного руху заробітної плати та інших доходів при збереженні пріоритету освіти, дотримання установленого законом гарантованого мінімуму заробітної плати, що забезпечує прожитковий мінімум, і регулювання верхньої межі доходів через податкову систему, засновану на прогресивній шкалі.
   У конкретних ринкових відносинах відображаються глибокі процеси: розвиток економіки, розвиток і відтворення людського ресурсу (загальної і професійної культури, творчих можливостей, етичних норм), розвиток і відтворення на розширеній основі економічних відносин (відносин власності, розподілу, обміну тощо). Вони створюють важливу складову економічного прогресу в суспільстві, його змісту.
   Робоча сила являє собою товар особливого роду, виробничо-творчі якості якого цілком визначають ефективність конкурентної економіки, її можливості створення високоякісних товарів і комфортних послуг, масштаби і темпи науково-технічного прогресу й організаційних перетворень. Тому підготовка і випуск на ринок праці освіченої і творчо активної робочої сили, забезпечення її кваліфікаційної і територіальної мобільності є однією з пріоритетних у відтворенні робочої сили, однією з першооснов життєдіяльності економічної формації. Чим вище загальний рівень розвитку економіки, чим більш складні завдання їй припадає вирішувати, тим значнішою є потреба в робочій силі вищої кваліфікації.
   Неухильне підвищення рівня кваліфікації робочої сили є законом її розширеного відтворення в умовах ринкової економіки, яка спирається на досягнення науково-технічного прогресу.
   Особливості відтворення робочої сили на сучасному етапі. Однією з принципових особливостей відтворення і розвитку людського ресурсу в розвинутих країнах є значне розповсюдження підприємницької діяльності. Приблизно кожний десятий із працюючих у США, Франції, Великобританії, кожний сьомий в Японії, кожний п’ятий в Італії є підприємцем. Майже 2/3 з них очолюють середні й малі підприємства, і кожен четвертий веде справу, в якій зайнято 20 і менше осіб.
   Розширюються масштаби особистого володіння. Воно утверджує в людині свідомість і почуття відповідальності за належну йому частину національного багатства, розвиває в ньому соціальний інстинкт збереження матеріальних і духовних цінностей, бажання їх розвивати і зміцнювати. Близько 80 % зайнятих у західних країнах у тій чи іншій формі виступають власниками сімейної справи, дрібних, малих, середніх і великих підприємств, власниками акцій корпорацій.
   Для сучасного відтворення робочої сили характерним є високий рівень кваліфікації, що дозволяє займатися підприємницькою діяльністю представникам практично всіх професій. При ньому робітники тут держать першість. У 1990 р. в США 23 % підприємців мали робітничі професії, 18 % — володіли досвідом управлінської роботи, 18 % — були пов’язані з торгівлею, 15 % — послугами, 16
 % — мали вищу або наукову освіту різного профілю, 10 % — були фермерами.
   Новим аспектом відтворення робочої сили є й те, що воно спирається на потужну інфраструктуру, а також на гігантські організаційні структури, які охоплюють не тільки економіку, але й численні державні, громадські й приватні інститути, включаючи національну систему освіти, установи культури, охорони здоров’я, некомерційні соціальні організації, інститут сім’ї.
   Важливо й те, що видатки на розвиток трудових ресурсів, які здійснюються за рахунок державного бюджету, підприємств, окремих підприємців, не оподатковуються, не мають особливих економічних, виробничих оцінок і не ставлять трудящого у зв’язку з цим в юридичну чи фактичну залежність від підприємств, держави, суспільства в цілому. Ні держава, ні приватний капітал не пред’являють трудящим рахунки у будь-якій формі за вкладені в робочу силу кошти, не вимагають їх компенсації. Здійснюється, таким чином, свого роду безоплатне фінансування розвитку робочої сили до використання її як елемента продуктивних сил. При цьому ні держава, ні капітал не є ні з самого початку, ні будь-коли власниками робочої сили, ні повними, ні частковими власниками створеного за їх участю суб’єктивного товару на ринку праці.
   Елементами відтворення робочої сили в сучасних умовах є:
   1) дошкільне, шкільне виховання і навчання, середня спеціальна, вища і наукова освіта (приблизно 80—90 % за рахунок держави, приватного капіталу і громадських організацій);
   2) заробітна плата, яка відповідає рівню освіти і кваліфікації, як правило, вище прожиткового рівня;
   3) субсидування початкової підготовки і перепідготовки робочої сили (у середньому на 90 % за рахунок держави);
   4) допомоги по безробіттю і різні види соціальної допомоги (на 75—80 % за рахунок держави);
   5) пенсійне забезпечення, в основному вище прожиткового мінімуму (на 90—100 % за рахунок держави і приватного капіталу);
   6) фінансування на відновлення і зміцнення здоров’я і культурний розвиток (на 70—80 % за рахунок держави, приватного капіталу і громадських організацій).
   Зарплата, таким чином, становить приблизно 1/3 частину всіх коштів (див. тему 13), які йдуть у розвинутих країнах на відтворення робочої сили на розширеній основі, на основі зростання якості життя трудящих.
   Отже, можна зробити висновок, що розширене відтворення сукупної робочої сили суспільства — це зростання її чисельності в органічному зв’язку з підвищенням рівня кваліфікації, зростанням продуктивності праці, тривалості трудового стажу та добробуту населення.
  
Проблеми політики зайнятості в Україні. В Україні в другій половині 90-х рр. ХХ ст. фактично не відбувалося розширеного відтворення робочої сили. Об’єктивними показниками цього явища є: поступове зменшення чисельності населення і робочої сили; різке зниження реальної заробітної плати; скорочення державних видатків на розвиток освіти, охорони здоров’я, житлового будівництва тощо. Різке погіршання умов для відтворення робочої сили негативно впливає на демографічні процеси в країні, які характеризують тип відтворення робочої сили — звужене відтворення.
   Кількість робочої сили і трудових ресурсів у кінцевому підсумку визначається чисельністю, статево-віковою структурою, народжуваністю і тривалістю життя населення, тобто демографічними процесами.
   Сучасна динаміка трудових ресурсів, негативна тенденція їх відтворення показана в табл. 19.1.

Таблиця 19.1

ЗМІНА ЧИСЕЛЬНОСТІ НАСЕЛЕННЯ І ТРУДОВИХ РЕСУРСІВ, млн осіб

Населення

Роки

1991

1996

1998

1999

2000

Обидві статі

Чоловіки

Жінки

Населення працездатного віку

51,9

24,1

27,8

28,8

51,3

23,9

27,4

50,5

23,5

27,0

27,3

50,1

23,3

26,8

27,4

49,7

23,1

26,6

   Працездатний вік згідно з українським законодавством — від 16 до 60 років для чоловіків та 16—55 для жінок, що значно менше ніж у країнах з більш розвинутою системою соціального забезпечення (порівняно зі Швецією — на 10 років). Однак в Україні традиційно зберігається високий рівень трудової активності пенсіонерів, особливо жінок, але водночас багато чоловіків (шахтарі, металурги та ін.) мають право на більш ранню пенсію. Тому питома вага жінок у складі трудових ресурсів перевищує 51 %.
   З даних табл. 19.1 випливає, що в Україні відбувається звужене відтворення природного базису трудових ресурсів — населення. За період 1991—2000 рр. зменшилась тривалість життя населення, відбулось абсолютне скорочення кількості новонароджених, тоді як смертність значно зросла. Населення за цей період скоротилося на 2,2 млн, а трудові ресурси працездатного віку — на 1,4 млн осіб. За розрахунками спеціалістів процес скорочення населення триватиме і в першій половині ХХІ ст. Так, 2025 р. кількість населення України становитиме 36—38 млн осіб.
   Таким чином, глибока економічна криза, внаслідок якої суттєво знизився індекс розвитку людини (показник ООН): середня тривалість життя, рівень доходу на душу населення та рівень освіченості (за цим показником Україна у 1997 р. займала 95 місце), призвела до тривалого звуженого відтворення і населення, і трудових ресурсів.
   Природний рух населення, характер його відтворення визначається не тільки рівнем економічного розвитку країни, а й іншими факторами: соціальними умовами, традиціями культури і побуту, конкретними історичними факторами.
   Досвід показує, що держава може позитивно впливати на розширене природне відтворення населення своєю демографічною політикою, яка є складовою частиною загальної соціально-економічної політики суспільства.
   Елементами цієї політики є покращання житлових умов з урахуванням демографічного фактора, надання відчутної допомоги на дітей, забезпечення населених пунктів дитячими установами, збільшення відпусток у зв’язку з вагітністю, пологами і післяпологовим вихованням, зміцнення сім’ї, зростання реальних доходів сімей. Винятково важливе значення має розвиток системи охорони здоров’я в країні, системи безплатного лікування, медичного страхування, охорони материнства.
   Суть у тому, що дієздатна політика зайнятості в теперішніх умовах повинна мати довгостроковий характер і включати цілий комплекс заходів державного регулювання, що гальмує зростання безробіття і скорочення зайнятості населення.
   У наших умовах найбільш важливими можуть бути заходи, які сформульовані нижче.
   1. Прискорений розвиток дрібного підприємництва. В темах  5 і 12, на прикладі Палестини показано його надзвичайно високу активність. Так, продуктивність праці у дрібному палестинському виробництві в 3,2—4 рази вища ніж у великому українському виробництві. Щоб розвивати дрібне виробництво, потрібно небагато: внести доповнення в закони України “Про підприємництво”, “Про підприємство в Україні”, “Про зайнятість”. Необхідно спростити процедуру переходу робітників, селян, інженерно-технічних працівників, спеціалістів з менеджменту, маркетингу, банківської справи, торгівлі тощо на самостійну підприємницьку діяльність. Тільки в промисловості України можна на основі подетальної і поопераційної спеціалізації створити 200—300 тис. дрібних індивідуальних і сімейних високопродуктивних підприємств, тобто з рівнем продуктивності в розмірі 4—6 тис. дол. США доданої вартості.
   Такі самі процеси повинні бути форсовані в усіх галузях народного господарства.
   Ясна річ, організація власної справи потребує коштів, часто 4—5 тис. дол. США. Таких коштів у 90 % нашого населення немає. Справа може бути вирішена за рахунок кредитів спеціалізованих банків (чи банку), а також за рахунок певної частки державного бюджету.
   2. Активізація державних інвестицій у соціальну і виробничу структуру, особливо в такі сфери, які не орієнтуються на одержання прибутку (будівництво і утримання дитячих садків, розширення мережі інтернатів, лікарень, поліклінік, будівництво і ремонт автомобільних шляхів сполучення тощо).
   3. Розширення обсягів фінансування на розвиток служб з перепідготовки кадрів і підвищення кваліфікації.
   4. Кардинальне підвищення державних витрат на підтримку молодих матерів, сімей з дітьми до 16 років, допомоги на кожну новороджену дитину.
   5. Прискорене зростання реальної заробітної плати, яка зараз у 3—4 рази нижча від рівня 1990 р.
   6. Швидке запровадження більш прогресивних законів з оподаткування доходів підприємств, деяке зниження ставки податків з тим, щоб стимулювати підприємства України приватного і державного секторів на прискорений розвиток. Розширене відтворення первинних ланок — це запорука підвищення обсягів сукупного попиту на роботу ринку в національному масштабі.
   7. Подолання аномального характеру розподілу доходів серед населення і домогосподарств.
   Різка диференціація доходів, як доведено наукою, негативно впливає на відтворення робочої сили бідних верств населення.
   В Україні показник майнового розшарування населення погіршується. Якщо у 1990 р. середній дохід найзаможніших громадян України у 4 рази перевищував відповідний показник 10 % найбідніших, то в 1996 р. — у 67 разів (див.: Лібанова Е. Соціальна політика // Україна: аспекти праці. — 1999. — № 1. — С. 21). Бідні і зубожілі не мають достатніх доходів, щоб забезпечувати просте відтворення населення. В Україні ж переважна частина населення — це бідні. В інтересах створення більш-менш нормальних умов для відтворення населення і робочої сили складовим елементом соціальної політики української держави мають бути дійові й ефективні заходи щодо оптимізації диференціації доходів відповідно до західноєвропейських стандартів.

Всі опубліковані на сайті матеріали належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Копіювання та використання інформації суворо заборонено.

 
< Попередня   Наступна >
Авторські реферати, курсові та дипломні роботи. Онлайн бібліотека підручників.
Studentam.net.ua © 2017