Studentam.net.ua
Реферати, курсові та дипломні роботи
Головна arrow Економічні науки arrow Політична економія arrow 18.1. Зміст і типи економічного зростання. Нагромадження та інвестиції, їх роль в економічному зростанні
04.12.2016
Платні роботи
Реферати
Курсові
Дипломні, магістерські ...
Онлайн бібліотека підручників
Біологічні науки
Валеологія
Екологія
Економічні науки
Етика та естетика
Землезнавство
Історія
Літературознавство
Педагогіка
Правознавство
Психологія
Соціальна робота
Корисні матеріали
Біографії
Розробки уроків
Статті
Друзі

Електронна бібліотека




18.1. Зміст і типи економічного зростання. Нагромадження та інвестиції, їх роль в економічному зростанні

18.1. Зміст і типи економічного зростання. Нагромадження та інвестиції, їх роль в економічному зростанні

Зміст і типи економічного зростання.
Рушійні сили економічного зростання (прогресу).
Нагромадження та його норма.
Інвестиції та їх ефективність.
Вплив НТР на економічний розвиток.

   Зміст і типи економічного зростання. Проблеми економічного зростання особливо гостро постали перед людством у ХХ ст., але це не означає, що вони нікого не хвилювали раніше. Уперше про економічне зростання заговорили меркантилісти, а більш-менш предметно цю проблему поставив фізіократ Ф. Кене. Протягом останніх десятиліть однією з найважливіших довгострокових цілей економічної політики уряду будь-якої країни є стимулювання економічного зростання, підтримка його темпів на стабільному та оптимальному рівні. Усе це вимагає чіткого уявлення про економічне зростання, фактори його стимулювання і стримування.
   Економічне зростання є надзвичайно складним явищем. З даного приводу відомий американський історик економічної думки Б. Селігмен зазначав, що задовільна теорія економічного зростання повинна враховувати природні ресурси, політичні інститути, законодавство, а також багато психологічних і соціальних факторів. Розробка такої всеохоплюючої теорії, на думку вченого, — майже нездійсненне завдання. Відомі економісти, автори теорій економічного зростання, ясна річ, не претендували на створення всеохоплюючої та універсальної теорії, не робили спроб “обійняти неосяжне”. Тому кожна теорія або модель мають відповідні припущення та абстракції, які дозволяють виділити і вивчити найбільш суттєві фактори економічного зростання.
   У теоретичному і практичному аспектах поняття “економічне зростання” тісно пов’язане з терміном “розширене відтворення”, але за своїм змістом — це не тотожні економічні категорії. Так, остання (розширене відтворення) охоплює процеси як на макрорівні (національна, світова економіка), так і на мікрорівні (галузь, підприємство). Економічне зростання характеризує стратегічні цілі руху економіки в основному на макрорівні (національному чи світовому). Тут на перший план висувається проблема кількісного та якісного розвитку національної економіки. Сам механізм економічного зростання, як правило, у західній економічній літературі розглядається незалежно від існуючих соціально-економічних відносин у тій чи іншій країні (економічній системі).
   Сутність поняття “економічне зростання” можна визначити як кількісне збільшення та якісне вдосконалення за відповідний період результатів виробництва (товарів, послуг) та його основних факторів. У західній літературі під цим терміном прийнято розуміти збільшення обсягів товарів і послуг, створених за даний період.
   Дійсно, головною метою економічного зростання є збільшення обсягів економічних благ, що сприяє поліпшенню життя населення, створенню стабільної сприятливої соціально-політичної ситуації в країні, підвищенню її міжнародного авторитету. З точки зору етимології (походження) терміну “зростання” близьким є поняття “розвиток”, але останнє ширше за змістом. Економічний розвитокце процес переходу країни від одного стану економіки до іншого, більш досконалого — тобто якісно нового на основі відповідних структурних та інституціональних зрушень. Комплексно це проявляється в якісному вдосконаленні всієї економічної системи.
   Виокремлюють два основних типи економічного зростання: екстенсивний та інтенсивний. Екстенсивний тип економічного зростання забезпечується за рахунок кількісного збільшення обсягів функціонуючих факторів виробництва і практично за збереження незмінними їх попередніх техніко-технологічних параметрів. Інтенсивний тип економічного зростання характеризується розширенням виробництва на основі якісного поліпшення всіх його факторів, тобто раціонального використання всього виробничого потенціалу. Як відхилення від закономірного процесу економічного розвитку в окремі періоди для ряду країн може мати (і має) місце регресивний тип зростання, для якого характерне тривале зниження обсягів суспільного виробництва. Зокрема, таке явище спостерігалось протягом 90-х рр. у всіх країнах СНД, у тому числі і в Україні, що в літературі отримало назву трансформаційного спаду.
  
Щодо основних типів економічного зростання, то на практиці вони не існують в абсолютних формах. У реальному житті вони проявляються або як переважно екстенсивний, або як переважно інтенсивний тип економічного зростання. Нині в розвинутих країнах переважає інтенсивний шлях економічного розвитку. В Україні після тривалого спаду виробництва необхідно підготувати матеріальну базу для інтенсивного економічного зростання. Чим раціональніше функціонує процес відтворення, тим вище ефективність суспільного виробництва. Ефективність вимірюється динамікою таких макроекономічних вартісних показників як ВНП, ВВП, НД до загальних витрат, тобто ефективність суспільного виробництва на рівні країни — це співвідношення:

pe61

   Воно показує, з якими витратами отримано той чи інший обсяг відповідного макроекономічного показника.
   Рушійні сили економічного зростання (прогресу). Суспільне виробництво перебуває в постійному русі, але він відбувається не просто по замкненому колу, а по висхідній лінії, хоча й не завжди рівномірно.
   Аналіз змісту рушійних сил економічного зростання починається з розгляду відтворення суспільного виробництва як безперервного процесу виробництва. Розвиток виробництва, підвищення його ефективності досягаються зусиллями людей, їх працею та соціально-економічною активністю. Але що спричиняє людей до вчинків і дій? Відповідь на дане запитання є надзвичайно важливою для розуміння умов економічного розвитку.
   Джерелом економічного прогресу, як і кожного іншого динамічного піднесення, є суперечності. Тобто економічний розвиток має діалектичний характер, тому відсутність внутрішніх суперечностей рівнозначна призупиненню розвитку явища чи процесу, припиненню самого життя. Адже насправді існувати — це значить перебувати в процесі руху. У такому аспекті рух становить єдність внутрішніх суперечностей. Співіснування двох взаємно суперечливих сторін, їх боротьба є сутністю діалектичного розвитку. Відтворюваність тотожності сторін діалектичних суперечностей робить будь-яку систему чи процес саморушійним організмом.
   Загальною основою і рушійною силою розвитку виробництва є його суперечлива взаємодія зі споживанням. З одного боку, економічні потреби породжують ідеальний образ продукту і в такому сенсі стимулюють його створення. У реальному житті ця суперечність — лише найзагальніша основа розвитку виробництва незалежно від його суспільної форми, що значною мірою знаходить своє виявлення у відповідному типі економічної системи: традиційній капіталістичній (ринковій), командній (адміністративно-командній), змішаній, перехідній (від адміністративно-командної до ринкової). З точки зору економікс та сучасної західної навчальної літератури дана суперечність (ресурси—потреби) трактується як аксіома стосовно невідповідності безмежних економічних потреб обмеженим виробничим ресурсам.
   У сфері економічних відносин потреби набувають форми економічних інтересів і стимулів. У попередніх темах зазначалося, що економічні інтересице спонукальні мотиви господарської діяльності людей (як господарюючих суб’єктів), які зумовлені їх місцем у системі відносин власності та наявній системі потреб. В останніх концентрується сутність інтересів: інтерес — це форма прояву потреб. Тому інтереси виступають потужним “двигуном” економічного розвитку, образно кажучи, формують ту “пружину”, яка “каталізує” і рухає весь економічний механізм.
   З точки зору політекономічного розуміння цих аспектів важливо підкреслити, що економічні інтереси в різних соціальних класів (страт), верств та інших далеко не однакові, а в ринковій (капіталістичній) економіці часто діаметрально протилежні. Трактуючи економічні інтереси (як і інші економічні категорії), необхідно виходити з того, що вони походять не просто з біологічної сутності природи людини, а визначаються її станом як відповідного соціально-економічного суб’єкта в економічному укладі суспільного життя, що врешті детермінується формами власності. За всієї різноманітності індивідуальних уподобань, запитів та цілей у дрібного виробника — одні інтереси, у найманого працівника — другі, а в підприємця-капіталіста — треті.
   Варто враховувати, що людина одночасно виступає як окремий індивід і як представник того чи іншого соціального класу (страти), групи, прошарку тощо. Відповідно до цього вона є і носієм різноманітних інтересів.
   Політико-економічний аналіз змісту рушійних сил економічного зростання (прогресу) передбачає врахування не лише дії базисних економічних категорій (внутрішніх суперечностей, потреб, інтересів тощо), але й функціонування надбудови держави, політичних, ідеологічних, правових, культурно-духовних та інших відносин і відповідних інституцій: політичних партій (рухів), релігійних концепцій і т. ін. Таким чином, економічне зростання виступає завжди як результат дії економічних і неекономічних факторів. До останніх належать географічно-кліматичні, національно-демографічні, військово-політичні, культурні, інституціональні тощо. Вплив кожного з факторів може бути різним (як позитивним, так і негативним), але не правомірно абстрагуватись від них, а тим більше від їх сукупності.
   Аналізуючи рушійні сили економічного розвитку, потрібно враховувати вплив таких факторів, як стан суспільної свідомості та рівень розуміння народними масами об’єктивних проблем і напрямів економічної динаміки, культура праці та спілкування, панівні морально-етичні, релігійні настанови, а також національні традиції. Усі вони, будучи “продуктом” багатовікової історичної еволюції, хоча є надбудовними факторами, суттєво впливають на ефективність функціонування базисних елементів і відносин економічної системи. При цьому вони часто модифікують навіть її модель.
   У цілому дієвий вплив політичних, правових, моральних, духовно-культурних та інших факторів на економічний прогрес знаходить своє вираження в тому, що вони детермінують розкриття можливостей і рушійних сил, які закладені в тій чи іншій економічній системі.
   У загальному вигляді структуру названих факторів можна проілюструвати за допомогою схеми (рис. 18.1).

pe62

Рис. 18.1. Структура факторів економічного зростання

   Разом з тим загальні риси економічного зростання, які притаманні різним періодам (етапам) розвитку суспільства, завжди виступають у конкретних історичних формах, що відповідають якісним характеристикам факторів і результатам виробництва на даному конкретному історичному відрізку часу.
   На сучасному етапі перед кожною країною постає необхідність розв’язання таких проблем економічного зростання:
- визначення тенденцій і ресурсів (факторів) зростання;
- забезпечення усталеності економічного зростання в довгостроковій перспективі;
- вимірювання конкретної результативності дії факторів економічного розвитку;
- визначення темпів і строків для встановлення більш прогресивної структури народного господарства;
- окреслення соціально-економічних наслідків для країни з вибором тієї чи іншої моделі технологічного розвитку.
   Нагромадження та його норма. Визначальну роль в обумовленості (детермінації) як типів, так і темпів економічного зростання відіграє процес нагромадження капіталу, у ході якого відбуваються суттєві зміни в структурі капіталу, пов’язані з науково-технічним прогресом. З упровадженням у виробництво досконаліших машин, обладнання та технологій у ньому збільшується кількість матеріально-речових засобів з розрахунку на одного працюючого, тобто зростає технічна будова капіталу. Це вимагає відповідного підвищення кваліфікації працівників, розвитку їх професіоналізму. При цьому зростають продуктивність праці та ефективність виробництва. Нагромадження не є сталим, безперервним процесом. Воно обумовлено технічними новинками.
   Норма нагромадження (виражена у процентах) характеризує відношення частки чистого доходу (прибутку), яку господарюючий суб’єкт (підприємець, фермер, держава) спрямовує на розвиток виробництва або будь-якої власної справи, до загальної суми отриманого ним прибутку (доходу). На макроекономічному рівні норма нагромадження — це відношення фонду чистого нагромадження (тобто інвестицій, що йдуть на розширення виробництва) до загального обсягу національного доходу, створеного за відповідний період. 
   Марксистська політекономія розглядає нагромадження як перетворення частки додаткової вартості в капітал, тобто як процес капіталізації додаткової вартості. За К. Марксом, норма нагромадження — це відношення фонду нагромадження до національного доходу, яке виражається в процентах.
   Інвестиції та їх ефективність. Процес нагромадження капіталу органічно пов’язаний із процесами заощадження та інвестування. Останні здійснюються як юридичними, так і фізичними особами з різних причин, незалежних одна від одної.
   Зокрема, заощадження роблять окремі особи, домашні господарства (сім’ї), з різними намірами: бажання зібрати певну суму для майбутніх витрат (купити будинок, автомобіль та ін.); прагнення забезпечити певний статок для дітей; жадання влади, яка дає велике багатство; заощадження “на чорний день” тощо. Але якими б не були мотиви різних осіб, що спонукають їх здійснювати заощадження, часто вони, як зазначає П.Самуельсон, мало пов’язані з можливостями інвестування, тобто “чистим капіталоутворенням”.
   Інвестиціїце сукупність витрат, що реалізуються у формі довгострокових вкладень капіталу в різні галузі та сфери економіки. Головною метою інвестування є одержання в перспективі більшого підприємницького доходу, прибутку, процента, ренти. Чисте інвестування має місце лише тоді, коли створюється новий реальний капітал. Це переважно характерно для промислових, будівельних і торговельних підприємств.
   Виокремлюють фінансові та реальні інвестиції. Фінансові інвестиції в основному становлять вкладення в цінні папери (акції, облігації та ін.), що випускаються приватними компаніями або державою. Ці інвестиції частково спрямовуються на збільшення реального капіталу, а значна частина залишається непродуктивним вкладенням капіталу.
   Вкладення в основний капітал і на приріст матеріально-виробничих запасів називають реальними інвестиціями. Однак за сучасних умов зі збільшенням обсягу матеріально-речових елементів основного капіталу швидко зростають вкладення в розвиток інтелектуального потенціалу (науку, освіту, підготовку кадрів, охорону здоров’я тощо), який стає дедалі активнішим елементом виробництва. Тому ці витрати за своєю суттю є продуктивними. Більше того, у країнах з розвинутою економікою такі витрати випереджають за темпами зростання вкладення в основний капітал.
   У країнах з розвинутою ринковою системою переважну більшість становлять приватні інвестиції. Держава також бере участь в інвестиційних процесах шляхом вкладання капіталу в державний сектор як безпосередньо, так і надаючи кредити, субсидії тощо. Значна частка її інвестицій спрямовується в першу чергу на розвиток галузей (сфер) соціально-виробничої інфраструктури, які необхідні для нормального суспільного відтворення, — освіти, науки, систем транспорту та зв’язку, охорони здоров’я, збереження навколишнього середовища.
   Ефективність нагромадження характеризується коефіцієнтом приросту капіталомісткості, який розраховується як відношення валових інвестицій в основний капітал до приросту валового національного продукту за відповідний (той самий) період у незмінних (базових) цінах.
   У загальному (концентрованому) вигляді роль інвестицій виявляється в темпах і масштабах економічного зростання, яке вимірюється двома способами: 1) як збільшення реального виробництва ВНП чи національного доходу; 2) як приріст того й іншого на душу населення. В аналітичній практиці це — розрахунки річних темпів їх зростання в процентах.
   Важливо розрізняти потенційні та фактичні темпи зростання. Перші — це ті, яких суспільство може досягти на межі своїх виробничих можливостей, тобто коли воно реалізує принцип: “мінімум витрат — максимум виробництва”. Фактичні темпи зростання можуть бути нижчими за можливі (потенційні) через недовикористання наявних виробничих факторів, особливо з причин прийняття помилкових управлінських рішень.
   Вплив НТР на економічний розвиток. До основних факторів економічного зростання, як відомо, належать: капітал, земля (у тому числі природні ресурси), праця (функція трудових ресурсів), а також підприємницькі здібності. Усі вони різною мірою впливають на створення ВНП, і кожний з них становить сукупність факторів “органічно взаємозв’язаних”. До капіталу в узагальненому вигляді можна віднести і НТР, вплив якої на темпи, характер економічного зростання постійно посилюється. Дані фактори матеріалізуються як у кількісних, так і в якісних параметрах, ще їх називають факторами пропонування. Кожний з них постійно змінюється залежно від інших, а також від характеру соціально-економічного розвитку суспільства.
   В основі сучасного типу економічного зростання лежить поглиблення науково-технічної революції, початок якої відносять до середини 50-х рр. XX ст. Друга половина цього століття — це епоха бурхливого прогресу науки і техніки, що зумовила революційний переворот у технологічному способі виробництва. За порівняно короткий проміжок (останнє століття) були досягнуті більш значимі результати в економічному прогресі, ніж за всю його попередню історію.
   Революційна форма НТП, тобто НТР, — це швидкий перехід масового виробництва на якісно нові науково-технічні й технологічні принципи функціонування. Головною особливістю сучасного етапу НТР є зрощування нових індустріальних технологій з мікроелектронікою та комп’ютерною технікою. Усе це різко підвищує ефективність виробництва, а також зумовлює його урізноманітнення та динамічне пристосування до запитів споживачів.
   Нова якість економічного розвитку тісно пов’язана зі зміною його напряму, що знаходить своє виявлення у посиленні соціальної спрямованості економічного зростання. Особливо це виявляється в зростанні ролі людини у виробничому процесі, що є першою характерною рисою нової якості економічного розвитку.
   Другою ознакою цього процесу є докорінна зміна його джерел і факторів, що безпосередньо пов’язано з інтенсивними трудо-, матеріало- та фондозберігаючими факторами.
   Сучасна НТР — складне, багатопланове явище. В узагальненому вигляді можна виділити її три важливих складових, які органічно пов’язані:
   1) глибинний процес інтеграції науки і виробництва, для якого характерне перетворення виробництва економічних благ на специфічний “технологічний цех науки”;
   2) принципові зміни в підготовці кадрів. Нова техніка і новітні технології потребують і нового працівника: більш освіченого, кваліфікованого, високодисциплінованого, який гнучко пристосовується до техніко-технологічних нововведень;
   3) кардинальні зміни в організації виробництва, праці та системі управління цими процесами; виробництво переходить на нову техніко-технологічну основу — комп’ютерну технологію.
   НТР охоплює всі сфери і напрями діяльності людини, що свідчить про її універсальний, загальний характер. Усе це має принципове значення для динаміки, масштабів, якості економічного розвитку суспільства, відповідно активізує пошук економістів різних шкіл і напрямів щодо подальшої наукової розробки теорій і моделей економічного зростання.

Всі опубліковані на сайті матеріали належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Копіювання та використання інформації суворо заборонено.

 
< Попередня   Наступна >
 
Авторські реферати, курсові та дипломні роботи. Онлайн бібліотека підручників.
Studentam.net.ua © 2016