Studentam.net.ua

15.2. Еволюція економічної діяльності держави

Сутність економічної діяльності держави.
Державний сектор економіки і його роль.
Динамізм економічної діяльності держави.

   Сутність економічної діяльності держави.Держава — це політична організація особливого роду, котра для досягнення стабільності в суспільстві використовує політичні канали, роль яких раніше виконували традиції, звичаї, авторитети. Політичні канали пропонують діяльність з регулювання відносин між соціальними групами, класами, стратами, націями, народностями і державою. В основі політичного регулювання лежать не тільки соціально-політичні інтереси соціальних груп, але й економічні. Політичні канали являють собою засоби, за допомогою яких держава впливає на економіку для забезпечення суспільної стабільності.
   Розвиток людської цивілізації підтверджує, що втручання держави в економіку відбувалося здавна, проте його ступінь у різні історичні періоди був неоднаковим. На перших етапах еволюції держава виступала як зовнішня сила щодо суспільного виробництва.
   Держава є системою, яка забезпечує соціальну форму розвитку суспільства, тому що всі зміни в суспільстві пов’язані з діяльністю людей. Більше того, економічний, соціально-політичний, правовий види діяльності держави тісно переплетені між собою і взаємозалежні.
   Держава створилася в результаті соціальної та економічної нерівності. При цьому держава не є силою, яка виникає та формується в суспільстві без суспільства. Вона є результатом еволюції суспільства на певному етапі його розвитку і визнанням того, що суспільство заплуталось у невирішених суперечностях. Суспільство не може без певної сили позбутися суперечностей, які виникають, чи примиритися з ними. Для того щоб вони не завдавали шкоди економічному розвиткові суспільства і стабілізували його, необхідна була сила, яка пом’якшувала боротьбу, утримувала порядок, формувала “правила поведінки” суб’єктів господарювання. Ця сила, яка виросла із суспільства, поступово стала над суспільством і все більше відчужувалась від нього, і є державою.
   З розвитком держава розпочала контроль за обміном всередині роду, общини, країни, впливаючи на все суспільне життя, великого успіху вона досягла у стимулюванні міжнародних зв’язків. Держава генерувала нові торгові шляхи і виконувала роль посередника між різними країнами. Торгове суперництво між країнами призвело до військових конфліктів і застосування владою заходів протекціонізму, а саме утримання в секреті техніко-технологічних новин, придбання дешевих матеріалів для обробної промисловості тощо.
   Процес розвитку суспільства з точки зору економічних явищ, економічний устрій завжди цікавили людство. Ще в давнину були зроблені перші кроки теоретичного узагальнення співвідношення держава — суспільство.
   На ранньому етапі державне господарство збігається з особистим господарством глави держави. Державна скарбниця у цей період — одночасно й особиста скарбниця князя, короля. Основна частина суспільних потреб, а це — утримання володаря під час подорожей, військові й транспортні повинності, забезпечення армії всім необхідним та інше, задовольняється в натуральній формі.
   Держава виконувала різноманітну діяльність за часів Київської Русі, про що свідчать статті “Руской правды”, в яких розглядалися питання відносин власності, регулювання майнових відносин, захист права власності князів та феодальної власності на землю, кріпаків, право стягувати податки, отримувати ренту тощо.
   Становлення централізованих монархій змінює економічну діяльність держави. Державна скарбниця відокремлюється від особистої скарбниці монарха. Джерелом її поповнення стають такі постійні податки, як обов’язкові платежі. Основний податковий тягар лягає на низові верстви суспільства. Запроваджується правило, що будь-який борг глави держави стає боргом держави (це розширило кредитоспроможність держави). З’являються постійні внутрішні і зовнішні позики. Запроваджуються паперові гроші.
   Великим монархіям цього періоду були необхідні регулярні армії, великий штат чиновників і значні обсяги коштів. Збільшення витрат держави вимагало шукати джерела доходів. Панівною економічною доктриною в суспільстві став меркантилізм, висхідним початком якого був протекціонізм.
   Цей період характерний також виникненнями цілого ряду великих держав. Держава зменшувала внутрішні митні збори, замінюючи їх встановленням мита на товари, завезені з інших країн. Велику роль відігравала держава в проведенні і розширенні кордонів світового економічного простору, первісному нагромадженні капіталу.
   Як зазначалося, до цього часу держава виконувала окремі економічні функції, але її господарська діяльність не мала раціонального характеру. Незважаючи на це відбулися процеси централізації влади, створення великих країн. Основною функцією європейських держав стає економічна діяльність на загальнонаціональному рівні, націлена на створення умов для формування капіталістичного способу господарювання.
   У період пізнього середньовіччя роль держави, її економічна діяльність посилюється і стає закономірним явищем у суспільному розвитку. Суспільне виробництво починає змінювати форму господарювання, оскільки зароджуються капіталістичні відносини. У країнах Західної Європи це було пов’язане з найбільш грубими формами насильства: розорення дрібних виробників, поневолення колоній, работоргівля тощо. Ці заходи проводилися за безпосередньої участі держави.
   Зародження і розвиток капіталістичних відносин зачіпали інтереси всіх верств населення та різні сторони суспільного життя. Розвиток наукових знань створив сприятливі умови для вивчення й узагальнення явищ економічного життя. У цих умовах формувалася і відпрацьовувалася система державної господарської політики. Становлення ринкових відносин відбувалося за усвідомлення необхідності їх формування “зверху” — з допомогою держави як зовнішньої сили або разом із державою.
   На межі ХІХ і ХХ ст. суспільний розвиток характеризувався формуванням монополій і фінансового капіталу, вивезенням капіталу, експансією розвинутих країн, переміщенням жорстокої конкуренції в міжнародний простір та ін. Зміни, які відбувалися в економічному механізмі, продовжували вдосконалювати економічну діяльність держави. Вона стає суб’єктом економічної діяльності.
   Держава завжди втручалася в процеси господарської діяльності й ніколи не була пасивною щодо різних суспільних груп, класів, верств. Вона замовляла товари суб’єктам виробництва, здійснювала державне споживання, тобто була великим споживачем. Як зазначалося раніше, на етапі первісного нагромадження торгові і колоніальні компанії мали економічні відносини з монархічною державою, що допомагала в централізації та концентрації грошей, готувала їх перетворення в капітал. Зі зміцненням економічного становища буржуазії пропорції розподілу прибутку між буржуа і феодалами підлягали перегляду, що відбулося в результаті буржуазних революцій. Тому спочатку для буржуазії було характерне продержавне, а потім антидержавне мислення.
   У цілому власники засобів виробництва неодноразово змінювали своє ставлення до держави.
   Економіка як система суспільних відносин розвивається разом з появою держави. Держава — найвища форма організації людського співжиття і одночасно найпотужніший владний суб’єкт. Аргументом останнього є як обсяги державної власності, так і її відповідне місце в інституціональній системі суспільства. Вона створила умови для того, щоб діяльність людей щодо задоволення своїх безперервно зростаючих потреб здійснювалась згідно зі схваленими суспільством нормами, правилами та звичаями.
   Державний сектор економіки і його роль. У світовій економічній науці поняття державного сектору пов’язано не так з державною власністю, як із сукупністю форм присутності та участі держави у виробництві, розподілі, обміні й споживанні. У такому розумінні державний сектор є основою, спираючись на яку держава здійснює свою діяльність. У сфері розподілу питома вага держави дуже велика, у виробництві втручання держави значно менше, а в обміні — мінімальна.
   Державний сектор у традиційному розумінні — це сукупність державних підприємств. Є різні точки зору з приводу цього питання. Для самостійної підготовки див.: Стігліц Дж. Економіка державного сектору: Пер. з англ. — К.: Основи, 1998. — Гл. 1.
   Динамізм економічної діяльності держави. Результативність втручання держави в економіку визначальною мірою залежить від того, наскільки і як послідовно вона спирається на об’єктивні економічні закони. Зауважимо, що економічні закони є законами людської діяльності. Це зумовлює підхід до них не лише як до концентрованого вираження об’єктивної необхідності, а й як до об’єктивної можливості, яку можна більш-менш свідомо і повно використовувати.
   Ігнорування об’єктивних економічних законів, наприклад, спроби “за один стрибок” створити ринкову економіку, — це є одним із різновидів волюнтаризму. Механізм ринку стимулює освоєння науково-технічних досягнень, зниження витрат, підвищення якості, орієнтує потоки інвестицій і ресурсів, здійснює селекцію, “відбраковку” тих, хто не вміє або не здатний вести справу на належному рівні. Проте, ідеального ринкового середовища в повному обсязі не існує. Однак і з певними недоліками ринок діє — поєднує інтереси споживачів і виробників, змушує їх діяти, орієнтуючись один на одного. Відбувається це природним шляхом, без команд і наказів. Звільняючись від розподільчих відносин з юридичними і фізичними особами та переходячи до регулювання соціально-економічних процесів, держава докорінно змінює свою діяльність.
   Держава має великі можливості впливу на економіку. Вона може стимулювати або гальмувати її розвиток, тобто виконувати як прогресивну, так і регресивну роль. Але, незважаючи на свою відносну самостійність, держава не може примусити суспільство жити за тими нормами, принципами, які суперечать об’єктивним економічним законам або для яких ще не створено відповідних передумов.