Studentam.net.ua
Реферати, курсові та дипломні роботи
Головна arrow Економічні науки arrow Політична економія arrow 14.3. Розвиток підприємництва в сільському господарстві
08.12.2016
Платні роботи
Реферати
Курсові
Дипломні, магістерські ...
Онлайн бібліотека підручників
Біологічні науки
Валеологія
Екологія
Економічні науки
Етика та естетика
Землезнавство
Історія
Літературознавство
Педагогіка
Правознавство
Психологія
Соціальна робота
Корисні матеріали
Біографії
Розробки уроків
Статті
Друзі

Електронна бібліотека




14.3. Розвиток підприємництва в сільському господарстві

14.3. Розвиток підприємництва в сільському господарстві

Різноманітні форми господарювання.
Формування агропромислового комплексу.

   Різноманітні форми господарювання. Здійснювана нині в Україні економічна реформа передбачає формування в сільському господарстві багатоукладної економіки. Насамперед необхідно повністю завершити складний і тривалий процес реформування колгоспів і радгоспів. Селяни повинні стати реальними господарями землі і засобів виробництва, реалізовувати свої інтереси, розпоряджатися виробленою продукцією та одержаними доходами.
   У сільськогосподарських підприємствах необхідно провести глибокі перетворення на основі широкого використання підряду, оренди, акціонерних, кооперативних та сімейно-індивідуальних форм. Доцільно використовувати колективно-пайові або пайові способи безпосереднього привласнення засобів і результатів виробництва. Їх суть полягає в тому, що земельні угіддя й основні виробничі фонди розподіляються між членами трудового колективу (з урахуванням трудового внеску) на паї, на які нараховується частина одержаного прибутку. Селяни стають власниками, реальними господарями засобів виробництва і його результатів, максимально заінтересованими в кінцевих результатах праці.
   В Україні створене правове забезпечення для функціонування інших форм організації сільськогосподарського виробництва, в тому числі ферм, селянських господарств, самостійних кооперативів і особистих підсобних виробництв. У Законі України “Про власність” підкреслюється, що всі форми власності є рівноправними, а держава створює умови для їх розвитку та захисту.
   Сільськогосподарським підприємствам сьогодні потрібне реальне економічне і правове розкріпачення (захист від адміністративного свавілля, матеріально-технічна і фінансова підтримка, визнання їх повноцінними суб’єктами ринкових відносин), як і фермерам, і селянським господарствам.
   Будь-який суб’єкт підприємництва в сільському господарстві повинен мати право самостійно вибирати напрямок спеціалізації (з урахуванням умов даного господарства), визначати перспективу і економічно ефективну структуру посівних площ та виробництва в цілому, включаючи розвиток підсобних підприємств та обслуговуючих цехів. Потрібна також свобода вибору партнера, договірних взаємовідносин із суб’єктами ринку, форм організації та оплати праці. Без цього ні приватна, ні колективна власність не зробить селянина повноцінним господарем.
   Формування багатоукладної системи господарювання в аграрному секторі не слід здійснювати шляхом протиставлення різних форм власності, проводячи курс на одноукладність з безроздільним пануванням приватних форм привласнення. Суть багатоукладності полягає в тому, що всі елементи тісно пов’язані між собою, доповнюють один одного і сприяють розвитку кожного. Без такої системи створюється не реальний, а формальний плюралізм форм власності і господарювання з непримиренними суперечностями.
   В Україні ухвалено низку законів, які покликані створювати умови для розвитку різноманітних форм господарювання. Так, Закон “Про селянське (фермерське) господарство” визначає економічні, соціальні і правові основи створення та діяльності селянських (фермерських) господарств в Україні. Він гарантує право громадян на добровільне створення цих господарств, їх самостійність, рівність з іншими формами господарювання. Закон “Про колективне сільськогосподарське підприємство” визначає правові, економічні, соціальні й організаційні умови діяльності колективних сільськогосподарських підприємств. Цей закон гарантує неприпустимість втручання держави в здійснення господарських функцій підприємства, обмеження його прав та інтересів з боку державної влади та управління, забезпечує рівні умови колективним сільськогосподарським підприємствам з державними, селянськими (фермерськими) господарствами. Закон “Про плату за землю” визначає порядок, розміри, строки сплати земельного податку та орендної плати.
   Перспективною є така структура організації аграрної сфери, яка не протиставляє, а навпаки, органічно поєднує різні уклади і форми господарювання. Оптимізація такої системи має здійснюватися поступово, у міру створення матеріально-технічної бази, виробничої та соціальної інфраструктури на селі. На кожному етапі мають бути свої критерії цієї оптимізації, слід вибирати надійний господарський механізм розв’язання суперечностей і узгодження економічних інтересів фермерських господарств, орендних колективів, кооперативів, переробних промислових підприємств.
   Перехід до багатоукладної системи передбачає розширення приватного сектору, але формування цієї якісно нової системи займе тривалий час.
   Таким чином, Україна переходить до створення на основі реформованих сільськогосподарських підприємств нових організаційно-правових форм господарювання на засадах приватної власності на земельні паї. Ідеться про створення нових за своїм змістом колективних і приватних господарств.
   Аграрна реформа передбачає реформу ціноутворення, оподаткування, рентних платежів, тобто всієї сукупності відносин власності в усіх сферах суспільного відтворення.
   Формування агропромислового комплексу. Важливим напрямом аграрної реформи є створення ефективного агропромислового комплексу (АПК).
   Агропромисловий комплекс це сукупність галузей народного господарства, зайнятих виробництвом, переробкою, зберіганням та доведенням до споживача сільськогосподарської продукції.
  
До складу АПК входять такі основні сфери:
   1) виробництво засобів виробництва для сільського господарства та його виробничого обслуговування;
   2) власне сільське господарство;
   3) зберігання, заготівля, переробка, транспортування сільськогосподарської продукції.
   АПК — важлива складова частина народного господарства. Його завдання — забезпечити населення продуктами харчування, а промисловість — сировиною. Це можливо за умови ефективної роботи всіх ланок, що входять до АПК.
   В умовах переходу до ринкових відносин важливим і необхідним є державне регулювання. Щодо сільського господарства, то воно повинно охоплювати:
- постійне спостереження за рухом ринкових цін на продукцію АПК, за дохідністю галузей і формуванням витрат виробництва;
- відпрацювання механізму підтримання доходів сільськогосподарських товаровиробників шляхом регулювання мінімальних цін, фінансування і кредитування;
- погодження цінової і фінансово-кредитної політики на продовольчому та ресурсному ринках з іншими країнами;
- сприяння розвитку міжнародних зв’язків, насамперед у галузі техніки й технології виробництва та переробки сільськогосподарської продукції, організації агропромислових формувань;
- максимально можливе стимулювання з боку держави збільшення виробництва та підвищення якості продукції харчування і сировини з урахуванням досвіду інших країн та цін на світовому ринку.
   Оскільки в різних соціально-економічних системах питома вага, місце і роль різноманітних форм власності на землю та інші засоби виробництва в агропромисловому комплексі суттєво відрізняються, то аграрні відносини, притаманні тій чи іншій системі, характеризуватимуть у першу чергу відносини, зумовлені панівними формами власності на землю, основними з яких є приватна, державна, акціонерна чи кооперативна.
   Аграрна реформа являє собою процес зміни економічних відносин і перш за все відносин власності в сільському господарстві. Оскільки складовою частиною економічних відносин є техніко-економічні відносини, то матеріальною основою аграрної реформи повинні бути насамперед зміни в технологічному способі виробництва: впровадження нової техніки, культури виробництва, нові форми організації праці тощо.
   Перетворення відносин власності передбачає передусім зміну суб’єктів власності, тобто роздержавлення і приватизацію земельної власності, створення реального плюралізму форм власності, у тому числі відродження приватної власності.
   В Україні мета аграрної реформи — усунення державної монополії на землю, формування дбайливого господаря, використання державної, колективної та приватної форм власності.
   Аграрні реформи означають зміни в землеволодінні, землекористуванні й землерозпорядженні. Під час проведення земельної реформи в Україні в цій сфері передбачається:
- визначення права власності на землю і майно кожного члена сільськогосподарського підприємства;
- можливість формування з розпайованих підприємств приватної власності на майно;
- утвердження права розпорядження землями, переданими в колективну власність, та надання земельних ділянок членам колективу, що побажають вийти з будь-якої правової форми колективного підприємства.
   В Україні проблема власності на землю пов’язана з урахуванням інтересів усіх суб’єктів господарювання на землі: держави, колективих господарств і фермерів. Іншими словами, допускаються різноманітні форми власності на землю: приватна (для фермерів, і для тих, хто веде підсобне господарство), колективна (для колективних господарств), державна (для державних підприємств).

Всі опубліковані на сайті матеріали належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Копіювання та використання інформації суворо заборонено.

 
< Попередня   Наступна >
 
Авторські реферати, курсові та дипломні роботи. Онлайн бібліотека підручників.
Studentam.net.ua © 2016