Studentam.net.ua
Реферати, курсові та дипломні роботи
Головна arrow Економічні науки arrow Політична економія arrow 9.1. Принципи класифікації ринків. Ринок предметів споживання
05.12.2016
Платні роботи
Реферати
Курсові
Дипломні, магістерські ...
Онлайн бібліотека підручників
Біологічні науки
Валеологія
Екологія
Економічні науки
Етика та естетика
Землезнавство
Історія
Літературознавство
Педагогіка
Правознавство
Психологія
Соціальна робота
Корисні матеріали
Біографії
Розробки уроків
Статті
Друзі

Електронна бібліотека




9.1. Принципи класифікації ринків. Ринок предметів споживання

9.1. Принципи класифікації ринків. Ринок предметів споживання

   Принципи класифікації ринків. Сучасний ринок є складним, полісистемним утворенням. Пізнати ринок неможливо без глибокого аналізу його структури, тобто елементів, з яких він складається і які взаємодіють між собою. Ринок розмежовують на різні елементи (сектори або сегменти) за такими критеріями: економічне призначення об’єктів ринкових відносин; ступінь зрілості ринкових відносин; відповідність окремих ринків чинному законодавству; територіально-адміністративна ознака. У цій темі ми розглядаємо класифікацію ринків, головним чином, за економічним призначенням об’єктів ринкових відносин.
   За цим критерієм складовими елементами ринку є: 1) ринок предметів споживання; 2) ринок виробничих ресурсів — землі, робочої сили і засобів виробництва; 3) ринок капіталів (капітальних благ); 4) ринок фінансово-кредитних ресурсів; 5) фондовий ринок; 6) ринок науково-технічних розробок та інформації. У даній темі перші три названі сегменти є визначальними, вони становлять матеріальну базу ринкових відносин.
   Ринок предметів споживання. Один з найважливіших компонентів суспільного ринку — ринок предметів споживання, призначений для задоволення різноманітних особистих потреб людей.
   Цей ринок безпосередньо характеризує взаємозв’язок виробництва і особистого споживання, націленість виробництва на максимальне задоволення фізіологічних, соціальних і духовних потреб членів суспільства. Кожна економіка має вибирати кошик споживчих товарів, які повинні бути вироблені. Безпосередньо споживчі товари і послуги виробляє так званий другий підрозділ суспільного виробництва, а в промисловості — галузі групи “Б”. До галузей, які безпосередньо виробляють споживчі блага, належать легка і харчова промисловості, значна частка виробництва машинобудівного, аграрного, будівельного, транспортного комплексів і галузей нематеріального виробництва (охорона здоров’я, освіта, культура тощо).
   На ринку споживчих товарів функціонують товари особистого споживання. Вони поділяються на дві великі групи: матеріальні блага і послуги. Матеріальні блага задовольняють особисті потреби людей своїми фізичними, хімічними і біологічними властивостями. Корисність багатьох матеріальних благ перебуває в прямій залежності від природних властивостей речі. Так, хліб, масло, фрукти та інші продовольчі товари мають корисність, тому що містять у собі білки, жири, вуглеводи та вітаміни, необхідні для людського організму. Нафта є корисною як паливо, бо в процесі її згорання виділяється велика кількість теплової енергії.
   З розвитком виробництва корисність все більшої кількості матеріальних благ особистого споживання формується в процесі виробництва. Це стосується таких економічних благ, як посуд, меблі, холодильники, телевізори, одяг, будинки і т. д. Праця та інтелект людини в поєднанні з наукою дають можливість виробляти матеріальні блага з більш високими рівнями корисності. Це легко простежити на поколіннях холодильників, легкових машин, телевізорів, комп’ютерів та багатьох інших предметів споживання.
   Усезростаючу роль на ринку споживчих товарів виконують послуги.
   Послуги — відповідна діяльність людини, що спрямована на задоволення особистих потреб, але не набуває речовинно-матеріальної форми. Відмінність корисності послуг від корисності речових благ полягає в:
- фізичній невідчутності, тому що їх неможливо відчути органами чуття;
- невід’ємності від свого джерела (трудової діяльності), тоді як продукт у вигляді речі існує незалежно від наявності або відсутності джерела його виникнення;
- неможливості їх накопичення та зберігання; послуга існує одночасно в момент “виробництва” та “споживання”;
- індивідуальності та плинності якості: однакові продукти-речі мають одні й ті самі якості, тоді як однакові послуги можуть надаватися на більш високому або більш низькому рівні.
   Послуги, які формують ринок споживчих товарів, обумовлюються набором бажаних характеристик. Саме цей набір диференціює їх як блага і є умовою формування різних галузей у сфері послуг особистого споживання. Це такі галузі:
- оптова і роздрібна торгівля;
- транспорт і зв’язок;
- освіта, культура та мистецтво;
- кредитно-фінансова сфера в тій частині, яка обслуговує особисті потреби людей;
- комунальні послуги;
- потреби відпочинку: готельні та ресторанні послуги, туризм тощо.
   Особливим елементом ринку товарів особистого споживання є духовні блага: книжки, журнали, газети, наукові відкриття, частка яких на ринку товарів особистого споживання неухильно зростає.
   Місткість ринку споживчих благ залежить від виробничих можливостей кожної окремої галузі.
   Чим потужніші галузі і сфери, що виробляють засоби для життя (їжу, одяг, житло, автомобілі, меблі, побутову техніку і безліч інших речей та послуг), тим більшим, місткішим і з більшою кількістю секторів буде кошик товарів вітчизняного виробника. Українське виробництво тривалий час перебувало у стані глибокої кризи і занепаду, тому ринок вітчизняних споживчих товарів у 1999 р. був утричі меншим ніж у 1990 р. Із 2000 р. ситуація на національному ринку споживчих товарів починає виправлятися на краще, оскільки тепер щорічно виробництво споживчих товарів зростає.
   У сучасній економіці України прийняття більшості важливих рішень щодо особистого споживання ґрунтується на системі ринків і цін. У ринковій системі споживачі віддають свої гроші, щоб купувати те, що найбільше хочуть, подібно до виборців, які віддають голоси на виборах. Ті споживачі, що мають найбільше грошей, справляють найбільший вплив на вибір того, що виготовляти і хто користуватиметься благами.
   Отже, виробництво взаємодіє з особистим споживанням людей через такі ключові категорії, як пропонування, продуктивність праці, витрати виробництва, якість продукції, уподобання споживачів і їх платоспроможний попит.
   На обсяг пропонування засобів до життя впливає фактор часу (див. рис. 9.1).
   Припустимо, що підприємства харчової галузі виробляють і постачають на ринок вироби з м’яса, наприклад шинку.
   У межах найкоротшого періоду в розпорядженні виробників не має часу, щоб відреагувати на зміни в попиті, тим більше на зміни в пропонуванні. Їм недосить часу, щоб зробити позитивні зміни у виробництві або збільшити обсяг виробництва. Тому, як це видно на рис. 9.1 а, підвищення ціни попиту з P0 до Pm лише нормує споживання фіксованої кількості шинки, але ніяким чином не веде до зростання обсягу її виробництва. Тому крива пропонування шинки SМQ0 буде абсолютно нееластичною, тобто вертикальною.

pe22          pe23


pe24

   У межах короткого періоду виробничі потужності окремих виробників і всієї галузі залишаються незмінними. Але в підприємств є досить часу, щоб використати свої потужності більш-менш інтенсивно. Так, у межах даного періоду підприємства не здійснюють ніяких змін, але можуть інтенсивніше використовувати працю, а тим самим і технологічні можливості виробництва. Результатом буде зростання виробництва продовольчого продукту як реакція на збільшення попиту. Така реакція з боку виробників галузі означатиме більш високу можливість пропонування шинки, що й показує пряма Ss на рис. 9.1 б. Зверніть увагу, що збільшення попиту в даному разі відносно більше ніж у межах найкоротшого ринкового періоду, зміна кількості пропонування продукції з Q0 до Qs і відносно менша зміна ціни — з P0 до Ps. Ціна, таким чином, виявляється нижчою ніж у прикладі з найкоротшим ринковим періодом.
   У тривалому періоді достатньо часу для того, щоб підприємства галузі встигли прийняти всі рішення щодо пристосування своїх ресурсів до вимог нової ситуації на ринку попиту. Окремі підприємства можуть розширити виробничі потужності; нові підприємства можуть увійти до складу галузі (а старі — покинути її). Крім того, підприємства можуть піднести продуктивність праці і знизити витрати на ціну пропонування на шинку.
   На рис. 9.1в показано, що результатом буде зниження ціни — з Ps до Pi і до P0 і велика зміна пропонованої продукції (з Q0 до Qi і до Q΄ i) як реакція на розширення попиту. Останнє свідчить, що затрати праці та витрати виробництва знизилися до вихідного пункту, яким є ціна P0, хоча масштаби виробництва, пропонування і попиту збільшилися.
   Виробництво споживчих благ для людей має бути адекватним платоспроможному попиту населення. Якщо рівновага відсутня, то в суспільстві виникає диспропорція: не вистачає певної кількості товарів однієї групи і виникає перевиробництво товарів іншої. Ринок, як було показано в темі 8, через конкуренцію, ціни, взаємодію попиту і пропонування та інші механізми впливає на виробництво, змінюючи його структуру, ліквідує ринкову нерівновагу і забезпечує збалансоване функціонування виробництва й особистого споживання.
   Таким чином, щоб збільшити обсяги виробництва і пропонування галузі, потрібно:
- піднімати продуктивність праці;
- знижувати вартість продукції та її ціну;
- підвищувати рівень оплати праці, тобто грошові доходи працюючих.
   За таких умов крива пропонування шинки буде абсолютно еластичною, ціни можуть не знижуватися через швидке зростання оплати праці; на цій основі зростатимуть доходи населення, а значить, і попит на шинку. Пропонування буде еластичним, що свідчитиме про зростання обсягів виробництва засобів до життя та обсягів його купівлі на ринку населенням.

Всі опубліковані на сайті матеріали належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Копіювання та використання інформації суворо заборонено.

 
< Попередня   Наступна >
 
Авторські реферати, курсові та дипломні роботи. Онлайн бібліотека підручників.
Studentam.net.ua © 2016