Studentam.net.ua
Реферати, курсові та дипломні роботи
Головна arrow Економічні науки arrow Політична економія arrow 7.2. Витрати виробництва, вартість товару і його ціна
08.12.2016
Платні роботи
Реферати
Курсові
Дипломні, магістерські ...
Онлайн бібліотека підручників
Біологічні науки
Валеологія
Екологія
Економічні науки
Етика та естетика
Землезнавство
Історія
Літературознавство
Педагогіка
Правознавство
Психологія
Соціальна робота
Корисні матеріали
Біографії
Розробки уроків
Статті
Друзі

Електронна бібліотека




7.2. Витрати виробництва, вартість товару і його ціна

7.2. Витрати виробництва, вартість товару і його ціна

Класична теорія про витрати.
Теорія трьох факторів виробництва.
Неокласична теорія витрат і вартості.

   Це питання теми слід розглядати з точки зору різних підходів до тлумачення витрат виробництва, вартості і ціни різними економічними школами.
   За класичною економічною теорією, представниками якої були У. Петті, А. Сміт, Д. Рікардо і яка одержала подальший розвиток у працях К. Маркса, вважалося, що основу ціни становлять затрати праці, живої і уречевленої, на основі яких формується вартість товару. Таким чином, ціна — це грошова форма вираження вартості товару. А вартість — це уречевлена в товарі суспільна праця. Розробляючи цю тезу, К. Маркс розрізняв суспільні витрати виробництва товару, які визначаються затратами праці, та індивідуальні витрати виробництва, які визначаються витратами капіталу товаровиробника.
   Капіталістичні витрати у К. Маркса мали такий вигляд:

BK = C + V

де ВК — капіталістичні витрати виробництва; С — постійний капітал, авансований у засоби виробництва; V — змінний капітал, авансований у найману робочу силу.
   За Марксом, суспільні витрати дорівнюють за капіталізму сумі вартості спожитого основного і постійного оборотного капіталу (С) і сумі новоствореної працею вартості (
V + m), де m — додаткова вартість, створена найманою працею. Отже, суспільна вартість товару і суспільні витрати на його виробництво за цією концепцією дорівнюють C + V +m
  
Капіталістичні (індивідуальні) витрати менші від суспільних на величину додаткової вартості
m, яка створюється найманим робітником зверх вартості його робочої сили і набуває форми прибутку, який привласнюється власником капіталу і є рушійною силою капіталістичного виробництва. Кожний товаровиробник намагається знизити індивідуальні витрати виробництва, щоб потім, продавши свій товар за ціною, близькою до вартості, збільшити свій прибуток.
   У першій половині ХІХ ст. з’являється теорія витрат виробництва, за якою витрати виробництва (як сума витрат на засоби виробництва і оплату праці) є основою цінності, а відповідно і ціни товару.
   У той самий час виникла і набула поширення теорія трьох факторів виробництва (Ж. Б. Сея і Ф. Бастіа). Згідно з цією теорією у виробництві товарів і формуванні вартості беруть рівноправну участь праця, капітал і земля: праця створює заробітну плату, капітал — прибуток (процент), земля — ренту.
   У другій половині ХІХ ст. виникло і набуло поширення трактування ціни з позиції корисності товару, а точніше, корисності блага. У межах корисності виділялась гранична корисність, тобто корисність кожної наступної одиниці приросту блага, яке спрямовується на задоволення певної потреби. Тут кожний покупець—споживач має свою шкалу цінностей, і тому одне й те саме благо має різну цінність, через те що покупець оцінює його з урахуванням власних потреб, а тому й ціна буде різною за зміни умов, в яких перебуває споживач.
   Цінність, а відповідно, і ціну визначає споживач, і сама цінність безпосередньо не пов’язана із затратами праці та інших фа
кторів виробництва. У міру задоволення потреб цінність блага зменшується, а тому сама цінність обернено пропорційна рідкості блага і прямо пропорційна інтенсивності потреб. Не важко помітити, що тут надається перевага суб’єктивно-психологічному підходу для визначення вартості, а відповідно, і ціни продукту.
   У кінці ХІХ ст. створюється неокласична теорія вартості, а отже, і ціни (засновник А. Маршалл). Згідно з цією теорією ціна товару визначається попитом і пропонуванням, при цьому в короткостроковому періоді попит формує ціну на основі граничної корисності, а пропонування — на основі витрат виробництва. На основі взаємодії попиту і пропонування формується рівноважна ціна. Рівноважна ціна може змінюватись під впливом багатьох факторів, які є складовими формування оптимальної ціни, а отже, і ринкової рівноваги (див. тему 5).
   Загальновизнано, що ціна має нижню і верхню межі. Виробник не може тривалий час продавати свій товар за ціною, яка не компенсує його витрати, — це нижня межа ціни. У той самий час є верхня межа, обумовлена платоспроможністю споживача та його можливістю і готовністю купити товар. Якщо ціна подолає верхню межу, то покупець через відсутність грошей не зможе придбати цей товар. Нижня і верхня межі ціни постійно змінюються під впливом різноманітних факторів, як то: попит і пропонування, монополізація ринку, можливість вибору альтернативних товарів.
  
Сучасні погляди на витрати виробництва, вартість і ціну формуються практично під впливом неокласичних ідей, згідно з якими ціна встановлюється на основі дії ринкових сил вільної конкуренції, що перебувають під постійним впливом деформуючих факторів, залежно від яких формуються моделі ринків.

Всі опубліковані на сайті матеріали належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Копіювання та використання інформації суворо заборонено.

 
< Попередня   Наступна >
 
Авторські реферати, курсові та дипломні роботи. Онлайн бібліотека підручників.
Studentam.net.ua © 2016