Studentam.net.ua
Реферати, курсові та дипломні роботи
Головна arrow Економічні науки arrow Політична економія arrow 1.1. Предмет політичної економії
03.12.2016
Платні роботи
Реферати
Курсові
Дипломні, магістерські ...
Онлайн бібліотека підручників
Біологічні науки
Валеологія
Екологія
Економічні науки
Етика та естетика
Землезнавство
Історія
Літературознавство
Педагогіка
Правознавство
Психологія
Соціальна робота
Корисні матеріали
Біографії
Розробки уроків
Статті
Друзі

Електронна бібліотека




1.1. Предмет політичної економії

1.1. Предмет політичної економії

Визначення предмета політичної економії.
Закони і категорії політичної економії.
Зародження і розвиток політичної економії;
Напрями і школи.

   Визначення предмета політичної економії. Політична економія поряд із правоведенням, історією, соціологією та іншими науками належить до системи суспільних наук, кожна з яких виділяє з багатогранної сукупності суспільних відносин їх відповідні вид чи групу, котрим властиві певні закономірності. Політична економія вивчає такі суспільні відносини і закони, які належать до базових у житті суспільства, оскільки вони є складовою суспільного виробництва (економіки).
   Суспільство — це найзагальніша система зв’язків і відносин між людьми, що складається в процесі їхньої життєдіяльності. Воно створює і розвиває матеріальну і духовну культуру, систему інших соціальних цінностей. Усі сторони суспільного життя пов’язані між собою, але таким чином, що його основою є економічне життя, тобто виробництво матеріальних благ і послуг для задоволення різноманітних потреб людей. Щоб жити, людині потрібна їжа, одяг, житло і безліч інших матеріальних благ та послуг. Необхідні засоби до існування вона повинна виробляти: сіяти зерно, добувати вугілля, плавити сталь, робити машини, випікати хліб, друкувати газети.
   Об’єктом політичної економії є економічне життя суспільства, тобто його економіка, а економіка — це суспільне виробництво.
   Назва “економіка” виникла з поєднання двох слів грецького походження “ойкос” — будинок, господарство і “номос” — закон. Уперше цей термін застосував Арістотель (ІІІ ст. до н. е.). Багатоаспектність змісту економіки зумовлює різноманітність напрямів і сфер вивчення економічного життя суспільства: домогосподарство, підприємство, галузь, економіка країни в цілому, світове господарство, економічні відносини, економічні відносини у взаємозв’язку з продуктивними силами і т. д. Сьогодні економіку суспільства вивчають понад 50 окремих економічних наук, у тому числі політична економія, економікс, макроекономіка, мікроекономіка, історія економічних учень.
   Кожна з нині існуючих економічних дисциплін має свій предмет дослідження, на якому вона спеціалізується. Так, предметом макроекономіки є механізм функціонування економіки, а предметом мікроекономіки є вивчення поведінки окремих економічних одиниць, таких як домогосподарство, підприємство, ціна, доходи підприємства тощо.
   Політична економія також має свій предмет. При цьому слід пам’ятати, що слово “політея” в перекладі з грецької означає суспільний устрій. Назву науки “політична економія” запропонував відомий представник теоретичної школи меркантилізму у Франції Антуан Монкретьєн де Ваттевіль у книзі “Закони суспільного господарства (Трактат з політичної економії)”. Використаний ним термін “політична економія” згодом став назвою цілої науки.
   При виробництві матеріальних благ люди взаємодіють з природою, використовуючи різноманітні засоби виробництва (машини, споруди, будівлі тощо), які в поєднанні з людьми, що приводять їх у дію, виступають як продуктивні сили суспільства.
   У процесі виробництва люди створюють блага не ізольовано один від одного, а об’єднуючись певним чином, спілкуючись один з одним і взаємодіючи. Отже, в процесі виробництва люди вступають у відносини не тільки з природою, але й між собою, тобто вступають в економічні відносини.
   Люди як носії економічних відносин водночас є носіями системи інших суспільних відносин: політичних, національних, сімейних, ідеологічних, з якими економічні відносини теж пов’язані і взаємодіють. Політична економія досліджує економічні відносини обов’язково в їх зв’язку і взаємодії з іншими суспільними відносинами та інститутами.
   Таким чином, предметом політичної економії є економічні відносини людей в їх єдності і взаємодії з продуктивними силами та політичними, ідеологічними, соціальними інститутами суспільства. (Нижче це визначення буде нами розширене.)
  
Вивчаючи тему, слід звернути увагу на те, що в економічній теоретичній науці зустрічаються певні розбіжності в трактуванні предмета політичної економії. Так, А.Сміт уважав, що предметом цієї науки є вивчення природи та причин багатства народів, про що свідчить назва його класичної праці “Дослідження про природу та причину багатства народів” (Смит А. Исследование о природе и причине богатства народов. — М.: Соцэкгиз, 1961).
   Видатний український політеконом М. І. Туган-Барановський писав, що сучасну політичну економію можна визначити як науку про суспільні відносини людей у межах їх господарської діяльності, яка удосконалюється в середовищі історично вільного мінового господарства, що розвивається (Туган-Барановский М. И. Основы политической экономии. — М.: РОССПЭН, 1998. — С. 34). У відомому вітчизняному підручнику з економічної теорії (Основи економічної теорії: політекономічний аспект: Підручник / За ред. Г. Н. Климка, В. П. Нестеренка. — К.: Вища шк.: Знання, 1997. — С. 16) визначається, що предметом політекономії є “…вивчення економічних виробничих відносин в їх взаємодії з продуктивними силами та організацією управління і ефективного ведення господарства як чинників суспільного багатства”.
   Існують також інші трактування предмета політичної економії. Вони зумовлені тим, що ця наука розвивається та диференціюється на різні політекономічні школи та напрями.
   Закони і категорії політичної економії. Досліджуючи предмет вивчення, політекономія робить відповідні висновки, узагальнення, класифікації тощо. У результаті цього формується великий понятійний апарат. У системі понять важливе значення мають такі: економічна категорія, економічний закон, економічний принцип.
   Економічна категоріяце наукове поняття, яке характеризує окремі сторони економічного явища.
   Сутність економічної категорії визначається такими критеріями:
- відображає не природні властивості речей і предметів, а характерну властивість певної системи (елементу, ланки) економічних відносин людей;
- має об’єктивний характер, оскільки відбиває об’єктивну дійсність;
- має історичний характер, оскільки значна частина категорій політичної економії на певному етапі розвитку суспільного виробництва відмирає.
   У курсі політичної економії широко використовуються такі категорії: власність, товар, вартість, гроші, капітал, капіталістична економіка, ринок, наймана праця, заробітна плата та багато інших.
   В економіці діє низка економічних законів.
   Економічний закон виявляє суттєві, стійки і необхідні причинно-наслідкові зв’язки і взаємозалежності даного економічного процесу.
   Економічна наука класифікує економічні закони суспільства за такими великими групами:
- усезагальні закони, які властиві будь-якому типу економічної системи. Вони виражають напрями поступального розвитку суспільного виробництва, об’єктивні основи зростання його ефективності, розвитку відносин власності тощо;
- особливі економічні закони, що виражають такі особливості економічних відносин, які є спільними для декількох типів економічних систем. До них належать насамперед закони товарного виробництва і ринку;
- специфічні економічні закони, які діють лише в умовах певного економічного ладу, наприклад капіталістичного чи соціалістичного.
   У сукупності всі ці закони формують систему законів економіки та закономірності її розвитку.
   Таким чином, економічні закони є складовою предмета політичної економії. Вивчаючи об’єкт свого дослідження, тобто суспільне виробництво, політична економія стикається з проблемою обмеженості виробничих ресурсів (родючих земель, корисних копалин, паливно-енергетичних ресурсів, робочої сили тощо) та раціонального їх використання для найповнішого задоволення потреб людей. Пізнаючи закони, які управляють виробництвом, розподілом і споживанням благ на будь-якому етапі суспільного розвитку, політична економія обґрунтовує, як люди і суспільство мають здійснювати кінцевий вибір рідкісних ресурсів, як найкраще виробляти різні блага, розподіляти і обмінювати їх.
   З іншого боку, як зазначалось, економічні відносини людей нерозривно пов’язані з політичними, соціальними та іншими відносинами і соціальними інститутами. Наука досліджує вплив цих відносин на економічні процеси.
   Виходячи зі сказаного, можна сформулювати предмет науки так: політична економія вивчає всю систему економічних відносин в їх єдності і взаємодії з обмеженими продуктивними силами та політичними, ідеологічними і соціальними інститутами суспільства. Вона, пізнаючи закони, показує, як люди і суспільство мають здійснювати кінцевий вибір рідкісних ресурсів, як найкраще виробляти різні товари та послуги, розподіляти і обмінювати їх з метою досягнення максимального задоволення потреб людини.
   Зародження і розвиток політичної економії, її напрями і школи. Політична економія як самостійна наука виникла в період зародження капіталізму, формування національного ринку. Вона виражала інтереси буржуазії як класу, що народжувався в ту пору. Як зазначалося раніше, термін “політична економія” ввів до наукового лексикону французький економіст Антуан де Монкретьєн (1575—1621), який у 1615 р. опублікував працю “Закони суспільного господарства (Трактат політичної економії)”, де йшлося про закони розвитку суспільного господарства.
   Капіталістичні відносини в пору їх зародження одержали найбільший розвиток у торгівлі. Відповідно, і перший напрям політичної економії — меркантилізм (від італійського слова “мерканте” — торговець, купець) — виходив з того, що торгівля є джерелом багатства. З усіх видів діяльності пріоритет надавався праці, зайнятій у торгівлі, перш за все в міжнародній, оскільки вона сприяла нагромадженню багатства, яке ототожнювалось тоді з грошима, золотом.
   У міру проникнення капіталу у сферу виробництва формувалася класична політична економія. Перші її представники — фізіократи на чолі з Франсуа Кене (1694—1774) — перенесли питання про походження суспільного багатства зі сфери обігу у сферу виробництва. Щоправда, останню вони обмежили тільки сільськім господарством, уважаючи, що багатство створюється лише в цій галузі.
   Найвищого розвитку класична політекономія досягла в працях видатних англійських економістів Адама Сміта (1723—1790) і Давида Рікардо (1772—1823). Основним об’єктом дослідження цих економістів було виробництво як таке, незалежно від галузевих особливостей, а також розподіл благ. Вони висунули й обґрунтували систему понять і категорій, що являють собою наукове відображення багатьох економічних процесів.
   У середині ХІХ ст. сформувався пролетарський напрям у політичній економії, який розробив її основоположник Карл Маркс (1818—1883). Марксизм висунув положення, що предметом політекономії є виробничі відносини людей у їх взаємозв’язку з продуктивними силами. У рамках марксистської політекономії було розроблено вчення про суспільно-економічні формації, закономірності їх розвитку та зміни. Марксистська політекономія поглибила вчення про трудову теорію вартості, а також розробила теорію додаткової вартості.
   У другій половині ХІХ ст. було сформульовано теорію граничної корисностімаржиналізму, в становленні якої видатна роль належить австрійській школі, а саме вченим Карлу Менгеру (1840—1926) і Євгенію Бем-Баверку (1851—1914). Тоді ж виникла й американська школа граничної продуктивності на чолі з її основоположником Джоном Кларком (1847—1938). Велике значення для розвитку політекономії мали праці видатного англійського економіста Альфреда Маршалла (1842—1923), який 1890 р. опублікував “Принципи економічної науки”. Дана праця започаткувала новий напрям у політекономії — неокласичний.
   Цей напрям є однією зі складових частин сучасної політекономії. Елементом неокласичної політекономії є кейнсіанство, фундатором якого став видатний англійський економіст Джон Кейнс (1883—1946), опублікувавши 1936 р. працю “Загальна теорія зайнятості, процента і грошей”.
   У другій половині ХХ ст. неокласичну політекономію успішно розробляє видатний американський економіст, лауреат Нобелівської премії Пол Самуельсон (1915 р. нар.). У його визначенні нова політекономічна школа трактується як “неокласичний синтез”. Принципи неокласичного синтезу ґрунтовно викладені в підручниках, які мають назву “Економікс” або “Економіка”.
   Представники економікс уважають його предметом дослідження “проблеми ефективного використання обмежених виробничих ресурсів або управління ними з метою досягнення максимального задоволення матеріальних потреб людини”. (Макконнелл К. Р., Брю Ст. Л. Экономикс: Принципы, проблемы и политика / Пер. с англ. — В 2 т. — М., 1992. — Т. 1. — С. 18.)
   Одним з напрямів політекономії є інституціоналізм, який склався наприкінці ХІХ—на початку ХХ ст. у різних модифікаціях. Прихильники інституціоналізму основою розвитку економіки суспільства вважають соціальні інститути. Сучасні інституціоналісти Уеслі Мітчел (1874—1948), Джон Гелбрейт (1909 р. нар.), Рональд Коуз (1910 р. нар.) критикують неокласичні теорії, вони виступають за реформування капіталізму.
   З другої половини 70-х рр. на передові позиції в політичній економії виступила монетаристська школа. Монетаристи підтримали гасло “Назад до Сміта”, що означало відмову від методів активного державного втручання в економіку. Глава монетаристів Мелтон Фрідмен (1912 р. нар.) доводить, що “грошові імпульси”, грошова емісія є головними регуляторами, які впливають на господарське життя. Нагадаємо, що економічний курс, названий “рейганомікою”, значною мірою спирався на погляди монетаристів.
   За своїм змістом пропонований навчальний посібник не є ні неокласичним, ні марксистським, ні інституціональним. Він поєднує у собі найважливіші здобутки неокласичного, марксистського та інституціонального напрямів і шкіл у політекономії.
   У ньому використовуються досягнення економічної теорії, викладені в працях А. Сміта, К. Маркса, А. Маршалла, Дж. Кейнса, М. Туган-Барановського, П. Самуельсона, Дж. Гелбрейта, М. Фрідмена, В. Ойкена та вітчизняних економістів. Визначаючи здобутки певної теоретичної школи, вони знаходять своє відображення в певних темах курсу. Ураховуються також відповідні досягнення політекономії радянських економістів.

Всі опубліковані на сайті матеріали належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Копіювання та використання інформації суворо заборонено.

 
< Попередня   Наступна >
 
Авторські реферати, курсові та дипломні роботи. Онлайн бібліотека підручників.
Studentam.net.ua © 2016