Studentam.net.ua
Реферати, курсові та дипломні роботи
Головна arrow Економічні науки arrow Історія економічних учень arrow 4. Сучасний соціал-реформізм
04.12.2016
Платні роботи
Реферати
Курсові
Дипломні, магістерські ...
Онлайн бібліотека підручників
Біологічні науки
Валеологія
Екологія
Економічні науки
Етика та естетика
Землезнавство
Історія
Літературознавство
Педагогіка
Правознавство
Психологія
Соціальна робота
Корисні матеріали
Біографії
Розробки уроків
Статті
Друзі

Електронна бібліотека




4. Сучасний соціал-реформізм

4. Сучасний соціал-реформізм

   Феномен неоконсерватизму та невдачі, яких зазнали соціал-демократичні партії на виборах до парламентів, поставили їх перед необхідністю адаптації соціал-реформістських моделей до нових умов. Два останні десятиліття стали для соціал-демократії періодом переосмислення змін в економіці та суспільстві.
   Першими на тиск монетаристських тенденцій відреагували шведські соціал-демократи. У 80-ті рр., коли великої популярності набули монетаристські методи управління економікою, шведські соціал-демократи лише уточнили власну позицію щодо монетаристських доктрин. Вони зазначали, що політика і практика управління національною економікою може бути тільки соціально спрямованою, з поширенням функцій управління й контролю як на грошову масу, так і на доходи, тому монетарні методи, орієнтовані на бездефіцитний бюджет, для Швеції є неприйнятними. Але згодом, коли через свою відкритість шведська економіка почала зазнавати сильного тиску, уряд змушений був реагувати на це явище прийняттям певних монетарних заходів. Було висунуто гасло “захисту” економіки економічними методами.
   Через вимушене посилення монетаристських тенденцій в економічній політиці соціал-демократичного уряду було розроблено модель Едгрена–Факсена–Однера. Автори, які свого часу очолювали дослідницькі групи Центрального об’єднання службовців, Об’єднання підприємців і Центрального об’єднання профспілок Швеції, намагались відобразити особливості розвитку шведської економіки, зокрема в галузі формування доходів, яка завжди перебувала в центрі уваги держави. Їхня модель відображає зв’язок динаміки інфляції і заробітної плати з кон’юнктурою зовнішнього ринку.
   Економіка поділялась на два сектори — “захищений від іноземної конкуренції” і “відкритий для іноземної конкуренції”. Перед державою ставилось завдання контролювати зростання заробітної плати у “відкритому” секторі, оскільки в ньому на розміри заробітної плати впливає зовнішня інфляція і продуктивність праці зростає швидше, ніж у секторі “захищеному”.
   Важливим завданням за нових умов шведські соціал-демократи вважали технологічну  модернізацію виробництва з метою підвищення його конкурентоспроможності на світовому ринку. У зв’язку з цим було розроблено систему заходів, у тім числі принцип “солідарної заробітної плати”, що стимулює підприємців до модернізації виробництва з метою підвищення продуктивності праці; державне планування і регулювання інвестиційної діяльності; зменшення податкового тиску на фірми, податкові пільги для тих фірм, які впроваджують нові технології.
   У Франції в цей час за програмою соціалістів відбувається великомасштабна націоналізація відсталих галузей виробництва, їх модернізація, планове й податкове регулювання процесу перерозподілу доходів.
   Країнам, де найбільш вдало поєднувалось державне регулювання економіки і контроль за соціальною сферою з ринковою свободою, що забезпечувала достатній рівень ефективності економічного розвитку, пощастило уникнути соціальних потрясінь.
   Політика неоконсерваторів, спрямована на послаблення регулюючої ролі держави, скорочення дефіциту державного бюджету за рахунок зменшення витрат на соціальну сферу, обмеження діяльності профспілок призводить до незадоволення широких мас населення. За цих умов постає проблема оновлення соціал-демократичних економічних доктрин.
   1989 р. в Стокгольмі відбувся черговий, ХVIII конгрес Соціалістичного Інтернаціоналу, який затвердив низку програмних документів, розроблених шведською соціал-демократією. Серед них особливе місце займала “Декларація принципів”, яка відобразила еволюцію поглядів соціал-демократії стосовно широкого спектра питань, передовсім щодо міжнародних відносин. Відмітною її рисою були заклики до консолідації соціал-демократичних рухів і зосередження уваги на глобальних проблемах сучасності, що їх можна розв’язати лише спільними зусиллями. Зміщуються акценти і щодо трактування поняття “демократичний соціалізм”: він визнається міжнародним рухом за свободу, соціальну справедливість і солідарність.
   Вирішення глобальних проблем зв’язується зі встановленням “нового міжнародного економічного порядку”, який покликаний примирити інтереси промислово розвинених країн та країн, що розвиваються. Для цього запропоновано реформувати міжнародні фінансові відносини так, щоб створити всі умови для міжнародного економічного співробітництва.
   Справедливіший міжнародний економічний порядок необхідний не лише для реалізації принципу солідарності, а й для створення більш продуктивної і збалансованої світової економіки, для надання шансу слаборозвиненим країнам інтегрувати в світовий економічний простір на паритетних основах.
   Концепція “демократичного соціалізму” у нових програмних документах залишалась незмінною, але уточнювалось, що будь-які (приватні чи суспільні) форми власності за сучасних умов інтернаціоналізації господарської діяльності більше не гарантують економічної ефективності й соціальної справедливості. Це забезпечується тільки раціоналізацією процесу державного втручання в економіку, тобто посиленням суспільного контролю над економікою, який здійснюватиметься через систему різноманітних заходів: формування демократичної загальнодоступної і децентралізованої виробничої політики; суспільний контроль над інвестиціями; захист суспільних та соціальних інтересів; участь трудящих і спільне прийняття рішень на рівні компаній і виробничому рівні; участь профспілок у розробці національної економічної політики; поглиблення рівня самоуправління кооперативних форм; демократизація світових фінансових інститутів і економічної системи, що уможливлювала б участь у їхній діяльності всіх країн; створення системи міжнародного контролю і спостереження за діяльністю транснаціональних корпорацій; надання міжнародного права профспілкам контролювати діяльність транснаціональних корпорацій.
   Загальної економічної моделі, яка б реалізувала принципи соціал-демократії, не пропонувалось, але головна ідея полягала в тім, що економічна демократія не може обмежуватись лише юридичним контролем з боку держави, а має забезпечувати реальну участь трудящих та їхніх об’єднань в управлінні економікою.
   У суспільстві, побудованому на ідеях економічної й соціальної рівності, механізм ринку має використовуватись як динамічний засіб залучення нововведень та виявлення потреб економіки і суспільства. Ці принципи треба поширювати не тільки на національний, а й на міжнаціональний рівень.
   За свою понад столітню діяльність соціал-демократія досягла суттєвих успіхів: скорочення робочого дня, зростання заробітної плати та рівня життя, дифузія власності і створення інституту співвласності на підприємствах, досвід державного регулювання економіки, соціалізація функцій держави, представницька політична демократія, економічна демократія у виробництві та контроль над економічною владою. Її вплив поширився на міжнародну економічну діяльність, сприяв виникненню та розвитку міжнародних економічних інститутів, які контролюють процеси інтернаціоналізації світової економіки, вирішують глобальні проблеми сучасності.

Всі опубліковані на сайті матеріали належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Копіювання та використання інформації суворо заборонено.

 
< Попередня   Наступна >
 
Авторські реферати, курсові та дипломні роботи. Онлайн бібліотека підручників.
Studentam.net.ua © 2016