Studentam.net.ua
Реферати, курсові та дипломні роботи
Головна arrow Економічні науки arrow Історія економічних учень arrow 6. Концепції футурології
03.12.2016
Платні роботи
Реферати
Курсові
Дипломні, магістерські ...
Онлайн бібліотека підручників
Біологічні науки
Валеологія
Екологія
Економічні науки
Етика та естетика
Землезнавство
Історія
Літературознавство
Педагогіка
Правознавство
Психологія
Соціальна робота
Корисні матеріали
Біографії
Розробки уроків
Статті
Друзі

Електронна бібліотека




6. Концепції футурології

6. Концепції футурології

   Серед багатьох проблем сучасності однією із центральних є проблема майбутнього. Усі, хто живе сьогодні, будують світ майбутнього, світ XXI століття. Яким він буде? Що дасть людству?
   Марксистсько-ленінською концепцією суспільного розвитку, в основі якої лежить зміна суспільно-економічних формацій, передбачається побудова комунізму як майбутнього людства. Цій концепції протистоять концепції футурології (науки про майбутнє) західних економістів. Назву новій науці дав німецький політолог О. Флехтхейм. У праці “Історія і футурологія” (1966) він визначає футурологію як засіб переборення “старих ідеологій”. Спроби визначити контури соціальної організації суспільства майбутнього робили ще прогресивні мислителі пізнього середньовіччя Т. Мор, Т. Мюнцер, Т. Кампанелла, великі соціалісти-утопісти — Ш. Фур’є, Сен-Сімон, Р. Оуен.
   У 60—70-х рр. виник справжній “футурологічний бум”. Економісти, філософи, соціологи починають активно прогнозувати майбутнє. Виникає низка урядових і позаурядових організацій, які займаються моделюванням і прогнозуванням майбутнього. Однією з перших таких міжнародних організацій був “Римський клуб” (1968). 1974 року було утворено “Всесвітню федерацію досліджень майбутнього”. Виникають наукові центри під егідою ООН, ЮНЕСКО. Над створенням моделей і прогнозів майбутнього працюють наукові центри при університетах, міжнародних концернах, банках. Учені намагаються осмислити економічні, екологічні, енергетичні, демографічні та інші проблеми, які постали перед людством на глобальному і регіональному рівнях.
   Відбувається швидкий розвиток футурології як науки.
   Радянські дослідники-марксисти заперечували навіть право на існування футурології на тій підставі, що вона не відповідала марксистсько-ленінським уявленням про перспективи суспільного розвитку, по-друге, що вона ніби не є результатом розвитку наукової думки, а є результатом соціального замовлення, про що свідчать наперед передбачені висновки, і, по-третє, що вона не має предмета свого дослідження, тому що функція передбачення притаманна кожній суспільній науці.
   Посилаючись на історичний досвід існування СРСР, марксистські теоретики писали, що “сама історія” авторитетно засвідчила істинність наукового комунізму. “А обов’язок футурології… — пише, наприклад, Шахназаров, — зводиться до того, щоб довести протилежне, щоб сконструювати і обгрунтувати “некомуністичне майбутнє”. Уже за одне це її не можна вважати справжньою наукою”.
   Справді, футурологія виникла й розвивалась як альтернатива марксизму. Не можна заперечувати і того, що вона виконувала певне соціальне замовлення. Проте заперечувати її — неправомірно. Якщо підходити з таких позицій до визначення науки, то, враховуючи історичні реалії сьогодення, можна заперечувати марксизм, як наукову теорію.
   У футурологічних концепціях так само, як і в теоріях транcформації капіталізму, немає єдиної методологічної основи. Футурологи обмежуються фрагментарною характеристикою суспільства, зводять до абсолюту одну його сторону, рису.
   Досить умовно можна виокремити два основні напрями сучасної футурології — індустріальний і конвергентний. Прихильники теорії конвергенції, як уже зазначалося, намагалися спрогнозувати процеси суспільного розвитку, виходячи з існування двох протилежних систем. У межах індустріального напряму футурологічний характер мають різноманітні теорії так званого постсуспільства. За підрахунками Белла протягом 60—70-х рр. з’явилось близько двадцяти визначень майбутнього суспільства з префіксом “пост”: постбуржуазне суспільство Р. Дарендорфа, посткапіталістичне суспільство Р. Ліхтхейма і Е. Боулдінга, постцивілізація Г. Кана, постсучасне А. Етціоні та інші. Основним методологічним принципом усіх цих теорій є технологічний детермінізм, тобто твердження, що розвиток техніки визначає розвиток суспільства незалежно від його соціально-економічної структури. Роль науки, техніки, технології в розвитку суспільства гіперболізується. Англійський футуролог Ст. Котгров писав з приводу цього: “Основою формулювання наших уявлень про майбутнє є технологічний детермінізм, який стверджує, що машини творять історію. Індустріальна революція і тепер “нова індустріальна революція” є поняттям, які припускають, що технологія є джерелом руху сучасних соціальних систем”.
   В основу характеристики суспільства майбутнього беруться різні ознаки. Кількість ознак неоднакова у різних авторів. Проте майже всі наголошують на розширенні сфери послуг, зростанні ролі науково-технічної інтелігенції, пишуть про загальний добробут, можливість задоволення різноманітних інтересів тощо.
   Такий перелік ознак свідчить про те, що вони вибрані довільно, не становлять системи, що західні теоретики замість аналізу реалій суспільства майбутнього і закономірностей його виникнення змальовують ідеальну картину.
   Як засадні вибираються різні ознаки майбутнього суспільства. Ще 1968 р. Г. Кан, колишній директор Гудзонівського інституту, спільно з А. Вінером опублікували працю “Рік 2000”, що в ній за одну з таких ознак взяли рівень доходів на дущу населення. Цю ознаку вони визнали основним критерієм класифікації стадій суспільного розвитку, зокрема: 1) передіндустріальної — 50—100 доларів; 2) перехідної — 200—600 доларів; 3) індустріальної — 800—1500 доларів; 4) масового споживання — 1500—4000 доларів; 5) постіндустріальної — 4000—20000 доларів.
   Крім зростання доходу, в економіці суспільства майбутнього (за Каном і Вінером) переважатимуть соціальні мотиви виробництва, ринок відіграватиме меншу роль, високого рівня досягне комп’ютеризація суспільства тощо. Проте більшість ознак постіндустріального суспільства Кан і Вінер тільки декларують, не розкриваючи їхнього змісту. 
   У працях 70—80-х рр. Г. Кан розвиває оптимістичні прогнози щодо дальшого розвитку суспільства. Він пише: “Постіндустріальний світ, який ми передбачаємо, буде світом зростаючого достатку... зменшення конкуренції, він буде світом великих подорожей і контактів і, можливо, світом, що забезпечить зменшення відмінностей між його народами”.
   Екологічні проблеми розвинутих країн Кан сподівався вирішити перенесенням “екологічно брудних” виробництв у країни, що розвиваються.
   Соціальна спрямованість оптимізму Г. Кана знайшла прояв у таких працях, як: “Світовий економічний розвиток 1979 і далі” (1979), “Прийдешній бум” (1982), “Роздуми про неймовірне в 1980-ті” (1984). В останній праці, яка була видана посмертно, Кан виступає як запеклий реакціонер. Він навіть провіщає неминучість війн, зокрема, термоядерних, і намагається довести, що вони не означають кінця цивілізації. “Більшість людей, — писав Кан, — чомусь глибоко переконані, що ядерна війна означає кінець цивілізації...” Г.Кан не лише заперечує таку оцінку термоядерної війни, а й намагається обгрунтувати її “прогресивні” риси. Найважливішою він називає можливість держави-переможниці розширити “сферу своєї гегемонії... на весь світ”.
   До концепції “постцивілізації” Г. Кана близька концепція “технотронної ери”, відомого політолога, професора Колумбійського університету З. Бжезинського. У багатьох своїх працях, зокрема “Америка в технотронний вік” (1967), “Між двома віками. Роль Америки в технотронній ері” (1970), Бжезинський не лише прогнозує майбутнє, а й розвиває думку про провідну роль США в цьому майбутньому, називаючи їх “соціальною лабораторією світу”. США, пише Бжезинський, під впливом науково-технічної революції вступили в нову еру — “технотронну”. Він також поділяє думку про те, що саме техніка (особливо електроніка) стають основним фактором, котрий визначає соціальні зрушення, зміну звичаїв, соціальної структури, цінностей, суспільства в цілому”.
   Конструюючи економічну систему “технотронного суспільства”, Бжезинський виділяє в ньому три сектори: 1) технотронний, в якому зосереджено нові галузі виробництва, засоби масової інформації, сферу науки; 2) індустріальний, де сконцентровано традиційні галузі, робітники яких є добре матеріально забезпеченими; 3) доіндустріальний, що в ньому переважають робітники з низькою кваліфікацією, низькими доходами. Як визначальні риси “технотронного суспільства” Бжезинський називає: переважання сфери послуг, розвиток індивідуальних здібностей людини, доступність освіти, заміну мотиву нагромадження особистого багатства “моральним імперативом використання науки в інтересах людини”, ліквідацію “персоналізації” економічної влади, тобто втрату власниками капіталу позицій в управлінні виробництвом. Цю роль відіграє “еліта технотронного суспільства”, тобто організатори виробництва та вчені, що утворюють “верхівку панівного класу”.
   У “технотронному суспільстві” соціальні конфлікти виникають лише в доіндустріальному секторі, але їх завжди можна усунути, збільшуючи доходи осіб цього сектора. Це не становить проблеми, оскільки “американське суспільство в цілому досягло небаченого достатку, що стосується всіх класів”.
   Одним із найбільш яскравих представників футурології є американський соціолог Д. Тоффлер. Тоффлер констатує наявність кризових явищ в індустріальній системі. Ці явища зв’язані з тим, що індустріальний світ вступає в нову стадію історичного розвитку, стадію технологічної цивілізації, яка вже не підлягає правилам індустріалізму. Цей перехід буде періодом переворотів, він буде супроводжуватися падіннями, економічними катастрофами, воєнними конфліктами. І не випадково Тоффлер називає свою працю “Майбутній шок” (1970).
   Просування до “нового суспільства” відбувається в процесі розвитку “суперіндустріальної революції”. Створене цією революцією “абсолютно нове суспільство” позбавить народні маси голоду та хвороб, створить “чудові можливості для розквіту індивідуальностей”, “задоволення психологічних потреб” тощо. Перехід до “суперіндустріального суспільства” повинен бути чітко спланованим, потрібна розробка його моделі, або, як пише Тоффлер, слід “спроеціювати нову цивілізацію”.
   Проте щодо екологічного майбутнього суспільства Тоффлер стоїть на позиціях соціального песимізму. У книжці “Третя хвиля” (1980) він змальовує катастрофічий стан планети. Тоффлер пише про забруднення землі й океанів, про знищення багатьох видів тварин і рослин, про хижацьке використання корисних копалин. “...Війна проти природи, — підкреслює він, — вже досягла поворотного пункту, і біосфера більше не в силах протистояти промисловому наступу”.
   Вихід із ситуації, що склалась, Тоффлер бачить знову-таки у розвитку техніки і технології. Саме ці категорії є в нього визначальними у конструюванні схеми розвитку людства. Однак “індустріальна вісь” є лише загальним орієнтиром суспільного прогресу. Тоффлер наголошує на необхідності враховувати “переоцінку цінностей”, тобто зміну уявлень про моральні цінності. У Тоффлера зміни, які відбуваються у свідомості людей, певні суперечності, якими вони супроводжуються, — є явищем прогресивним. Завдання полягає лише в тім, щоб “пристосувати” поведінку людей до нових соціально-економічних і культурних реалій. Саме з цих позицій виходить Тоффлер, розробляючи схеми суспільного розвитку в праці “Третя хвиля. Від індустріального суспільства до більш гуманної цивілізації” (1980).
   Тоффлер проголошує крах індустріалізму і народження “нової цивілізації”, пов’язаної з послідовною зміною “хвиль перемін”. Перша хвиля — аграрна хвиля цивілізації. Промислова революція породила Другу хвилю — індустріальну цивілізацію. З початку 60-х рр. почалось наближення Третьої хвилі — хвилі комп’ютерів, комунікацій і утвердження суперіндустріалізму.
   У “цивілізації Третьої хвилі” суттєво зміниться життя людей, стануться разючі зміни в сімейних і міжнародних відносинах, поліпшиться система освіти й виховання. У молоді буде менше споживацьких настроїв, посилиться роль моральних цінностей.
   Такі самі ідеї розвиває Тоффлер і в книжці “Передбачення і передумови” (1983). Щоправда, тут він особливу увагу звертає на формування різних структур “інформаційного суспільства”. “Інформаційне суспільство”, за Тоффлером, є гетерогенним, неоднорідним. Ця гетерогенність “передбачає обмін інформацією на якісно новому рівні, який відрізняється від гомогенної інформації традиційного масового суспільства”.
   У праці “Зрушення влади. Знання, багатство і насильство на порозі XXI століття” (1990) Тоффлер майбутнє зв’язує з побудовою “цілісної гуманної цивілізації”. Перехід до неї відбудеться через “революцію влади”, яку Тоффлер називає однією з найважливіших революцій. Він визнає, що досі вчені аналізували перетворення у техніці, суспільстві, навколишньому середовищі, культурі і не приділяли уваги владі, а саме вона є рушійною силою багатьох інших перемін.
   Основним фактором “революції влади” є знання. Саме їх розвиток і поширення, що охопили все світове співтовариство, стали вибуховою хвилею, яка спричинила всі сучасні процеси. Аналізуючи події, що відбуваються у сучасному світі, автор прогнозує їх розвиток, спираючись на американський досвід. І “цілісна цивілізація майбутнього” — це теж поширення на всі країни досвіду США.
   Майбутнє суспільство Тоффлер наділяє багатьма рисами, що їх уже розглядали інші футурологічні концепції. Але особливо детально він аналізує проблему інформатизації суспільства, яка досліджувалась і в попередніх його працях. Він підкреслює, що знання, інформаційна революція загрожують фінансовій владі більше, ніж профспілки. Той, хто контролює знання, контролюватиме владу.
   Прогнози майбутнього розробляв і французький економіст Жан Фурастьє. За Фурастьє, НТР знімає проблему класової боротьби і забезпечує автоматичне вирішення всіх соціальних проблем завдяки утворенню “суспільства споживання”, так званої третинної цивілізації, де переважатиме сфера послуг. Фурастьє критикує ортодоксальну політичну економію за її статичність і наголошує на необхідності опрацьовування прогнозів, орієнтації на майбутнє. Це майбутнє він зв’язує з технічним прогресом, економічним зростанням. У книжці “Цивілізація 1995 року” (1970) він пише, що життя нації не можна поліпшити за рахунок революційного переділу національного багатства. Цю мету здатний забезпечити тільки економічний прогрес, який створить “цивілізацію дозвілля”. Він, як і інші футурологи, виділяє в розвитку суспільства кілька стадій і наголошує, що в “суспільстві дозвілля” станеться перехід до “четвертинної цивілізації”, де основною метою стане отримання знань. Але він змушений визнати, що творча праця й там буде привілеєм еліти, а не мас.
   Дальша еволюція концепцій технологічного детермінізму зв’язана з новим етапом НТР, який розпочався на межі 80-х рр. У науковій літературі його називають “реіндустріально-ресурсозберігаючим”. Новий етап НТР знову породив зливу футурологічних прогнозів. З’явилися концепції “телематичної”, “мікроелектронної”, “кабельної”, “інформаційної” революцій, які усувають необхідність революції соціальної. Значного поширення набула, зокрема, теорія “інформаційного суспільства”. Її прихильники вважають, що інформатика радикально змінить становище людини в суспільстві. В “інформаційному суспільстві” розвинуті інформаційні системи даватимуть змогу безконфліктно вирішувати всі проблеми.
   Деякі західні економісти вбачають прообраз “інформаційного суспільства” в Японії, котра досягла значних успіхів у багатьох сферах електроніки. Деякі теоретики зв’язували майбутнє із соціалізмом.
   Так, американський соціолог К. Келлі заявляв про зміну характеру власності, зміну мети
виробництва заради прибутку і настання “гуманістичного соціалізму”, щоправда, в далекому майбутньому. Шведський дослідник І. Гальтунг писав, що і США і СРСР розвиваються у “післяреволюційне комуністичне суспільство”. Дж. Гелбрейт у праці “Економіка і суспільна мета” розробив концепцію “нового соціалізму”, який у нього виступає як реформована в “єврокомуністичному дусі” американська економіка.
   Американський економіст П. Дракер проголошував “пенсійно-фондовий соціалізм”. При цьому він посилався на К. Маркса, який зв’язував соціалізм із власністю робітників на засоби виробництва. А в США вона становить понад 35% — це пенсійні фонди. Отже, США, заявляє Дракер, — “перша справді соціалістична країна”.
   Проблема майбутнього — складна і багатогранна. Крім теорій, які виникають в рамках так званих ортодоксальних напрямів, з явились альтернативні ідеї суспільного розвитку. У них наголос усе більше переноситься з відносин між людьми і багатством, на відносини між людьми у найширшому розумінні. Це концепції “якості життя”, “етики розвитку”, “екорозвитку”, “соціального розвитку”. Вони включають не лише економічні, а й соціальні, політичні, психологічні та інші аспекти.
   Зрозуміло, що майбутнє суспільство в характеристиці футурологів має “мозаїчний” характер. Фактично йдеться тільки про створення в уяві футурологів окремих “картин майбутнього”, про своєрідне “винайдення майбутнього”. Як писав англійський фізик і футуролог, лауреат Нобелівської премії Д. Габор: “Майбутнє не можна передбачити, але його можна винайти”. Проте на деякі тенденції суспільного розвитку футурологи вказують цілком правильно.

Всі опубліковані на сайті матеріали належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Копіювання та використання інформації суворо заборонено.

 
< Попередня   Наступна >
 
Авторські реферати, курсові та дипломні роботи. Онлайн бібліотека підручників.
Studentam.net.ua © 2016