Studentam.net.ua
Реферати, курсові та дипломні роботи
Головна arrow Економічні науки arrow Історія економічних учень arrow 5. Шведська (стокгольмська) школа
07.12.2016
Платні роботи
Реферати
Курсові
Дипломні, магістерські ...
Онлайн бібліотека підручників
Біологічні науки
Валеологія
Екологія
Економічні науки
Етика та естетика
Землезнавство
Історія
Літературознавство
Педагогіка
Правознавство
Психологія
Соціальна робота
Корисні матеріали
Біографії
Розробки уроків
Статті
Друзі

Електронна бібліотека




5. Шведська (стокгольмська) школа

5. Шведська (стокгольмська) школа

   Значний внесок у розвиток світової економічної науки зробили шведські вчені, представники стокгольмської школи. Її засновником був Кнут Вікссель (1851—1926), праці якого заклали основи багатьох нових напрямів у західній економічній думці, зокрема вчення про “недосконалу конкуренцію”, теорії кредитно-грошового регулювання циклу, теорії ціни та ін.
   Найбільш відомі у науковому світі дослідження Віксселя “Цінність, капітал і рента” (1893) та “Проценти на капітал і ціна товарів” (1898).
   Соціально-економічні процеси кінця ХІХ ст. характеризувалися зростанням монополістичних тенденцій, посиленням кризових явищ, зниженням ефективності функціонування грошової системи. З класичних позицій неможливо було пояснити ні причини економічних криз, ні процеси ціноутворення чи грошового обігу, ні інші нові явища господарської практики. За своїми поглядами Вікссель найближче стояв до австрійської школи. Так, розробляючи теорію цін, він виходив із маржиналістського розуміння вартості і вважав, що вартість — величина не постійна та не об’єктивна. Головним фактором, який визначає вартість, є гранична корисність. За умов досконалої конкуренції і ринкової рівноваги ціни товарів мають бути пропорційними граничним корисностям цих товарів. Але в реальному житті, де співіснують конкуренція й монополія, ця пропорційність порушується.
   Головна проблема, на якій зосереджував свою увагу Вікссель,— це проблема динаміки цін. У неокласичній теорії трактування ціни, стверджував він, подавалося з двох протилежних позицій: з одного боку — як суб’єктивно-психологічне пояснення ціни одного товару в маржиналістському розумінні, а з іншого — як об’єктивне трактування загального руху цін у дусі кількісної теорії грошей.
   Шукаючи власного шляху для розкриття механізму руху цін, Вікссель дійшов висновку, що за умов “грошової економіки”, коли товари давно вже не обмінюються на інші товари, а лише на гроші, “закон ринку” Сея взагалі не має сенсу. Грошовий попит може відокремлюватися від товарної пропозиції і може збільшуватися за рахунок появи на ринку нових дорогоцінних металів. Почавши із заперечення “закону ринку” Сея, Вікссель фактично прийшов до заперечення кількісної теорії грошей. А це привело його до перегляду самої ідеї рівноваги. Коли розглядати рівновагу як тимчасове явище, то умови її дослідження, за Віксселем, мають визначатися аналізом взаємодії грошових факторів. При цьому він відкидає ідею, що головною причиною зміни цін є зміна кількості грошей. Вікссель вважає, що в сукупному попиті і пропозиції необхідно розрізняти, з одного боку — попит і пропозицію щодо предметів споживання, а з іншого — щодо засобів виробництва. На його думку, зовсім не обов
язково, щоб урівноважування пропозиції й попиту на предмети споживання і наявних заощаджень та інвестицій досягалося одночасно.
   У теорії Віксселя важливе місце належить концепції кумулятивного процесу (тенденції до прискорення якогось процесу). Причина кумулятивної зміни цін полягає у русі позичкового процента, у незбігові “грошової” і “природної” процентних ставок. “Грошова” ставка відповідає ставці на ринку позичкового капіталу, “природна” — відбиває дохідність капіталу, котрий реально функціонує. Рівновага досягається, як вважав шведський економіст, лише у разі рівності “грошової” і “природної” ставок. Головна проблема полягає в тім, що порушення рівноваги між ставками може спричиняти зміну рівня цін.
   Вікссель стверджував, що будь-яку зміну цін зумовлює зміна умов, які визначають масштаби й характер інвестування. Скоректувати їх можна методами банківської політики. Згідно з концепцією кумулятивного процесу з порушенням рівноваги, тобто виникненням нерівності між інвестиціями і заощадженнями виявляється тенденція до збільшення рівня цін.
   Аналіз кумулятивних процесів та дослідження проблем порушення рівноваги привели Віксселя до створення теорії економічного циклу. Основну причину криз він шукав у “реальних факторах” економіки, хоча й не заперечував значення руху цін. Механізм циклічного розвитку господарської кон’юнктури він зв’язував із процесом нагромадження капіталу.
   Шведський економіст запропонував “речове” трактування капіталу як сукупності всіх одиниць заощадженої праці та зекономленої землі, помножених на тривалість періоду заощаджень. Тобто процес нагромадження капіталу розглядався як нагромадження все більшої кількості інвестиційних благ певного виду внаслідок відмови від поточного споживання факторів виробництва.
   Вікссель уперше ввів у теорію поняття “очікування” учасників господарського процесу. Аналіз нерівноважних ситуацій уможливив сформулювання умов, необхідних для рівноважного розвитку економіки: рівність між “грошовою” та “природною” ставками, рівність інвестицій і заощаджень, стабільність цін.
   Характеризуючи процес нагромадження капіталу, Вікссель показав, що в періоди піднесення нагромадження (“висота”) капіталу підтримується низьким рівнем процентних ставок. Мірою нагромадження капіталу починає проявлятись тенденція до зниження його граничної корисності. Відносна частка капіталу в сукупному продукті зменшується зі збільшенням її в абсолютному вираженні. Водночас відбувається поступове поглинання реальних заощаджень поточним споживанням. Цей процес в економічній літературі отримав назву “ефект Віксселя”. “Ефект Віксселя” і зростання “висоти” капіталу впливають на рух процентних ставок, перешкоджаючи їхньому зниженню, що, у свою чергу, гальмує нагромадження капіталу.
   Можливість виходу із депресії Вікссель бачив у споживанні нагромадженого капіталу.
   Дослідження економічного циклу дали змогу виділити гострі проблеми нагромадження капіталу, проаналізувати його вплив на виробництво, розподіл доходів, заощадження, простежити зв’язок між інвестиціями й грошима.
   Вікссель бачив необхідність втручання держави в механізм рівноваги, хоча на той час ідея державного макрорегулювання була ще досить туманною. Цю ідею, як і теорію цін, процентів та інвестицій було опрацьовано пізніше (Дж. Кейнс та інші автори).
   Погляди Віксселя справили значний вплив на його наукових однодумців зі стокгольмської, або шведської, школи. До цієї плеяди вчених належали Г. Мюрдаль, Б. Олін, Е. Ландаль, Е. Лундберг та ін.
   Основне коло питань, що досліджувалося представниками цієї школи, визначила “Велика депресія” та її наслідки. Проте на відміну від інших напрямів економічного аналізу стокгольмська школа не запропонувала єдиної аналітичної моделі. Вона узагальнила ряд ідей та позицій інших течій, які мали спільні риси.
   Насамперед, слід указати на специфіку методу аналізу — макроекономічний підхід. Дуже велике значення мало запровадження таких понять, як ex-ante i ex-post. Перше означало, що економічний процес розглядається з погляду очікуваних, тобто прогнозованих, результатів, а друге — з погляду фактичних результатів. Отже, в центр дослідження було поставлено оцінки майбутнього. Запровадження цих понять дало змогу теоретично проаналізувати нерівноважну модель, що в ній рушійною силою було відхилення величин ex-ante вiд ex-post, причому такі відхилення розглядалися як внутрішньо властиві економіці, а звідси випливало й визнання необхідності втручання держави.
   Метод “очікувань” Мюрдаля означав включення очікувань як явних змінних у формальну теорію рівноваги. Дослідження Е. Ландаля в галузі динамічного аналізу будувались на ідеї необхідності включення до аналізу також і фактора часу. Він запровадив поняття “часової” й “міжчасової” рівноваги. Остання означала таку ситуацію, коли рівність попиту і пропозиції досягається за цін, що відповідають очікуванням, тобто таких, котрі визначили рівень попиту і пропозиції. За методом “міжчасової” рівноваги можна аналізувати динамічні процеси.
   Ландаль в центр дослідження поставив проблему реалізації очікувань, тобто збіг величин, що плануються, і реальних. Зміна очікувань, на його думку, є важливим стимулом для економіки, причому залежно від реалізації очікувань і практично досягнутих значень економічних показників формуються нові очікування. Відтак процес економічного розвитку постає як послідовність взаємозв’язаних станів, зв’язок між якими забезпечується очікуваннями.
   Густав Кассель (1866—1945) — один із відомих шведських економістів, праця якого “Природа і необхідність процента” (1903) була визнана важливою віхою в розвитку теорії процента й грошей. Інша книга Касселя — “Теорія соціальної економіки” охоплює низку проблем, найважливішою з яких є торговельно-промисловий цикл. У першому виданні автор чітко розмежовує ранні (до 1870 р.) торговельні кризи і сучасні економічні цикли періоду 1870—1914 рр. А вже в 1931 р. він стверджував, що не можна впевнено сказати, яку саме роль відіграють цикли в економічному житті. Великі потрясіння у сфері грошового обігу, політична нестабільність, воєнні борги, роль держави, що збільшується, — усі ці фактори настільки змінили характер економічного життя після першої світової війни, що саме поняття “торговельно-промисловий цикл” у його колишньому розумінні втратило сенс.
   Кассель розглядав економічні коливання й кризи як процеси, зумовлені явищами економічної історії. Можливо, підкреслював Кассель, їхньої причини треба шукати не в природі економічного ладу, а в революційних змінах соціальної та економічної систем і, особливо, в переході від старої натуральної сільськогосподарської економіки до сучасної, високоіндустріалізованої, що базується на поділі праці та обміні. Економічні коливання породжуються не структурними особливостями сучасної економіки, а змінами в техніці.
   Кассель проводить чітку межу між тими засобами виробництва, що працюють на споживача, і тими, що використовуються для “виробництва знарядь для дальшого виробництва”. Спадання споживчого попиту призводить до відповідного недовантаження засобів виробництва першої групи й одночасно до повної бездіяльності засобів виробництва другої групи. Фактично – це принцип акселерації.
   Серед факторів, що визначають рух торговельно-промислового циклу, Кассель виокремлює норму процента. Якщо відомий очікуваний рівень річних доходів від капітальних благ, то чим нижча при цьому норма процента, тим вища вартість основного капіталу. Тому за тривалого збереження невисокої норми процента підприємці, що укладають будівельні контракти або контракти на інші види робіт, які потребують великого обсягу основного капіталу, можуть сподіватися значних прибутків.
   Висока норма процента зменшує вартість основного капіталу, а якщо вона тримається довго, то призводить до скорочення його виробництва. Цієї обставини досить, на думку Касселя, щоб перетворити бум на депресію.

Всі опубліковані на сайті матеріали належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Копіювання та використання інформації суворо заборонено.

 
< Попередня   Наступна >
 
Авторські реферати, курсові та дипломні роботи. Онлайн бібліотека підручників.
Studentam.net.ua © 2016