Studentam.net.ua
Реферати, курсові та дипломні роботи
Головна arrow Економічні науки arrow Історія економічних учень arrow 2. Політична економія у Франції
07.12.2016
Платні роботи
Реферати
Курсові
Дипломні, магістерські ...
Онлайн бібліотека підручників
Біологічні науки
Валеологія
Екологія
Економічні науки
Етика та естетика
Землезнавство
Історія
Літературознавство
Педагогіка
Правознавство
Психологія
Соціальна робота
Корисні матеріали
Біографії
Розробки уроків
Статті
Друзі

Електронна бібліотека




2. Політична економія у Франції

2. Політична економія у Франції

   Період розквіту політичної економії в Англії відповідає періоду започаткування класичної школи у Франції. Вихід у світ книжки Сміта “Роздуми про природу і причини багатства народів” та розвиток класичних економічних ідей у працях його послідовників справили великий вплив на формування економічної теорії у Франції, а революційна зміна феодального устрою наприкінці ХVIII cт. та швидкий розвиток капіталістичних відносин поставили перед французькою економічною наукою багато нових питань, на які складно було дати відповідь з позицій англійської класичної політекономії.
   Політична економія у Франції мала свою специфіку: вона хоч і успадкувала класичні традиції, але не поставилася ортодоксально до надто абстрактної теорії вартості, з прагматичних позицій вирішувала проблеми розвитку буржуазного суспільства.
   Представниками французької класичної економічної школи були Жан Батист Сей, найбільш видатний послідовник Сміта на континенті, праці якого остаточно розвінчали меркантилізм (кольберизм) та фізіократію, і Фредерік Бастіа, котрий абсолютизував ідеї лібералізму.
   Жан Батист Сей (1767—1832) народився в Ліоні, у протестантській сім’ї. Його життя припало на бурхливу епоху Французької революції, наполеонівську еру, реставрацію Бурбонів та революцію 1830 р.
   Сей отримав добру освіту, працював у страховому агентстві, гаряче сприйняв революцію, став солдатом, пізніше обіймав високі державні посади, був усунутий від державних справ Наполеоном за проповідь ліберальних поглядів, несумісних з імператорською політикою жорсткого регулювання економіки, і став фабриканком і вченим. Він постійно займався самоосвітою і, ретельно простудіювавши видатну працю А. Сміта, назавжди став його послідовником.
   1819 р. Сей засновує кафедру промислової економіки при французькій Консерваторії мистецтв та ремесел, а 1830 р. стає професором “Колеж де Франс”, де працює до кінця життя.
   “Трактат політичної економії, або Простий виклад способу, яким формуються, розподіляються та споживаються багатства” було уперше видано Сеєм 1803 р., але, оскільки він не захотів усунути з книжки критику фінансової політики уряду, її не перевидавали до 1814 р. Саме тоді Сея було відряджено новим урядом в Англію для вивчення стану її економіки. Він спостерігає бурхливий розвиток індустрії і робить висновки, які знайдуть відображення в його теорії. Результати досліджень було також опубліковано в трактаті “Англія та англійці” (1814). Цього ж року доопрацьований “Трактат політичної економії” знову вийшов у світ. За життя Сея він перевидавався п’ять разів. 1821 р. його було видано англійською мовою, і він на довгі роки став стандартним навчальним посібником з політичної економії в Англії та Америці. Згодом з’явилися його переклади багатьма іншими мовами світу.
   У 1828—1829 рр. Сей опублікував “Повний курс практичної політичної економії” у шести томах.
   Політична економія Сея в основному наслідувала ідеї А. Сміта, але він звертав увагу на помилки та суперечності останнього, намагаючись їх виправити. Сей зробив більше, ніж просто популяризував класичне вчення, він збагатив це вчення власними ідеями. Завдяки цьому його заслуги в розвитку політичної економії важко перебільшити. Сея справедливо вважають засновником нового напряму в економічній теорії.
   Предмет політекономії. Політичну економію Сей визначає як науку, що дає змогу пізнати природу багатства, способи його створення, порядок розподілу, та феномени, що спричиняють його зникнення. Це наука, яка базується на кількох фундаментальних принципах і переважну більшість висновків виводить із цих принципів.
   Сей критикує Сміта за непослідовність його доказів, за те, що недоведені істини підносяться до рангу засадних принципів, саму працю не об’єднано єдиною логічною системою.
   Власне дослідження Сей будує за логічною схемою, яка згодом стає стандартною для більшості навчальних посібників з політекономії: виробництво — розподіл — споживання. Ця схема виключала, на його думку, занадто абстрактні і складні підходи до аналізу, якими користувався Сміт.
   Аналізуючи виробництво, Сей стверджує, що не лише земля є фактором багатства, бо під багатством слід розуміти будь-які результати виробництва, що приносять користь, мають реальну внутрішню цінність.
   У зв’язку з цим він переглядає тезу Сміта про продуктивну та непродуктивну працю.
   Він уважає, що будь-яка праця є продуктивною, якщо вона здійснюється з допомогою сил природи, капіталу та праці людей і дає корисні результати. Сей визнавав наявність категорії людей, які своєю працею не створюють матеріальних благ, але роблять послуги іншим, сприяючи розвитку виробництва (наприклад, праця лікаря, учителя-наставника). Він пише, що таке “виробництво не створює матерії, але створює корисність”.
   Результатом послуг є нематеріальні продукти, але вони корисні для людей, мають мінову цінність і є наслідком поєднання праці з капіталом та землею. Отже, виробництво означає продукування корисних послуг, які можуть виступати в матеріальному і нематеріальному вигляді та обмінюватись одна на одну завдяки однаковій внутрішній цінності.
   Сей робить висновок, що поділ праці на продуктивну й непродуктивну не має сенсу, оскільки в обміні беруть участь і корисні результати — послуги.
   Теорія вартості. Сей під вартістю розуміє корисність, і хоча й зазначає, що метою його аналізу в межах проблеми розподілу є дослідження законів, які регулюють розподіл вартості, однак відмовляється від трудової теорії вартості.
   Його розуміння витрат виробництва збігається із визначенням чинників ціни: собівартість, що включає витрати виробничих послуг (капіталу і праці), ренту та прибутки. Обмін виробничими послугами визначає ситуацію на ринку. Попит на ці послуги, як основу цінності всіх інших послуг, зумовлює їхня власна цінність. “З іншого боку, агенти виробництва, люди і речі, землі, капітали й підприємці більшою чи меншою мірою, з різних мотивів пропонують свої послуги... і створюють в такий спосіб іншу основу цінності для тих самих послуг”.
   Отже, трудову теорію вартості Сей розуміє досить плюралістично: вартість розглядається як ціна, тобто залежить від корисності товару, витрат на його виробництво, а також від попиту і пропозиції. Він полемізує зі Смітом, котрий зробив “хибний висновок, що всі вартості є уречевленою людською працею, як недавньою, так і віддаленою; інакше кажучи, що багатство є не що інше, як акумульована праця”. З цього Сміт, на думку Сея, робить помилковий висновок, що праця є єдиним мірилом багатства або створеної вартості.
   Теорія трьох факторів. Головну ідею праці Сміта — трудове походження багатства — було трансформовано Сеєм у теорію трьох факторів виробництва. Людина, капітал та земля — основні агенти виробництва, чинники зростання багатства в суспільстві. Саме вони доставляють те, що Сей згідно зі своєю теорією послуг називає продуктивними послугами. На них існує попит промислових підприємців. Підприємці комбінують виробничі послуги з метою задоволення попиту на продукти споживання.
   Підприємець у Сея — це людина, що наділена особливими якостями, котрі дають їй змогу вести виробництво вибраним свідомо курсом, панувати у сфері розподілу. Це не капіталіст у вузькому значенні цього слова, не землевласник чи робітник, які майже завжди пасивні, а людина, навколо якої “обертаються” виробництво й розподіл, підкоряючись її впливові й силі волі. Тобто Сей фактично розглядає підприємця як четвертий фактор виробництва.
   Виробничі послуги, що їх комбінує підприємець, — це поєднання тих умов, завдяки яким виробництво функціонує: капіталу, землі та людини. Природу і значення капіталу та землі у виробництві Сей визначає через ознаки продуктивності: земля об’єктивно має такі ознаки, але проявляються вони лише за поєднання потенційних її можливостей із робочою силою та капіталом (інструменти, реманент, сировина). Капітал утворюється в “процесі нагромадження, інакше кажучи, через залучення до виробництва більшої кількості створених продуктів, ніж було спожито в процесі їх виробництва... і є могутнім двигуном, призначеним для використання людиною, і не існує межі капіталу, який можна акумулювати з допомогою часу, виробництва та ощадливості”.
   Отже, засоби виробництва, “виробнича послуга” як необхідний агент процесу створення корисних послуг є капіталом, що безперервно зростатиме за умови ощадливості власника та постійного функціонування у сфері виробництва.
   Сей розглядає виробництво крізь призму індустріалізації і вказує, що промисловість з кожним роком стає все більш значущою порівняно з сільським господарством, завойовує провідні позиції, адже саме там формується капітал (засоби виробництва). Капітал Сей ставить поряд із землею, але зазначає, що “будь-яка складна машина виробляє чистого доходу більше, ніж вартий процент з витраченого на неї капіталу, тобто вона виробляє для суспільства продукти, що коштують йому дешевше”.
   Питанню використання машин і наслідкам такого використання Сей приділяв велику увагу, він читав спеціальний курс індустріальної економії, що був першою спробою викладання проблем політичної економії. І хоча йому доводиться принаймні теоретично вирішувати зв’язану з механізацією виробництва проблему безробіття і його соціальних наслідків, він переконаний, що майбутній розквіт суспільства залежатиме від розвитку індустрії.
   Розподіл. З теорії трьох факторів виробництва Сей виводить свою теорію розподілу суспільного продукту, відповідно до якої кожен фактор виробництва робить свій внесок у виробництво, а доходи відображають цей внесок у тій мірі, наскільки його визнано корисним. Доходи є ціною, отримуваною за використані фактори.
   Трьом видам факторів відповідають три види доходів, що залежать від послуг цих факторів: заробітна плата, прибуток та рента і процент.
   Визнаючи особу підприємця, організатором виробництва, Сей, однак, відокремлював власника капіталу від підприємця, а отже, бачив і різницю в суті їхніх доходів як плати за різні послуги. Тобто Сей розмежував “промисловий прибуток, або процент на капі
тал” та “прибуток, зумовлений використанням капіталу”. Він відокремлює процент, належний власникові капіталу, від підприємницького доходу, що його отримує підприємець, як людина, котра ризикує, поєднуючи землю, капітал та працю. Сей намагається розглядати цей прибуток як заробітну плату, доводячи їхнє однакове походження й однакову залежність від співвідношення попиту та пропозиції.
   Такий підхід він застосовує і до визначення доходу в сільському господарстві, де, на його думку, землевласник отримує ренту (як власник капіталу — процент), а орендар — підприємницький дохід. Теорії ренти Сей не надавав виняткового значення, як це робили фізіократи і Сміт, а пояснював, що вона залежить від попиту на землю та її продукти і пропозиції таких, а також від розмірів вкладеного в землю капіталу.
   Ціноутворення. Розміри корисності факторів (послуг), тобто величина заробітної плати, прибутку й ренти, на думку Сея, виявляються в процесі обміну. Саме в процесі обміну відбувається формування ціни на корисні послуги. Сей уважає, що ціна формується на ринку під впливом попиту та пропозиції.
   Тобто закон попиту та пропозиції регулює ціну послуг і продуктів, розміри прибутків, ренти, процента, заробітної плати.
   Узагалі закон попиту та пропозиції Сей формулює дуже чітко, визначивши ціну як точку рівноваги, де закінчується дія одного чинника й починається дія іншого, тобто “зростання ціни прямо пропорційне попиту і обернено пропорційне пропозиції”.
   Теорія розподілу й обміну Сея виключає проблему взаємовідносин між класами, як її трактує Сміт. Натомість Сей розглядає відносини між економічними суб’єктами — продавцями й покупцями. Це проявляється у суб’єктивному визначенні ціни послуг, як наслідку протиборства споживача та виробника, у суб’єктивному впливі підприємця як особистості на процес виробництва та розподілу, а споживача — на обсяги виробництва й розміри прибутків.
   Теорія ринку. Описані підходи лягли в основу концепції, яка здобула Сею визнання і достатню кількість послідовників, — теорії ринку, яку назвали “законом Сея”. Суть теорії полягає в тім, що, за твердженням Сея, товари та послуги обмінюються на інші товари та послуги, тому виробництво одних зумовлює потребу в інших, постійно забезпечуючи потенційний попит. Завдяки цьому кризи надвиробництва неможливі.
   Інакше кажучи, кожний продавець є одночасно й покупцем, і навпаки: щоб придбати, необхідно спочатку продати. Тому Сей робить висновок, що рівновага попиту та пропозиції встановлюється автоматично і відбивається тільки на ціні, а не на можливості реалізації товару.
   Затоварювання ринку неможливе, хоча інколи можуть створюватись запаси нереалізованих товарів. Та, на думку Сея, ситуація регулюється автоматично зі зростанням попиту на інші товари та коливанням цінності, оскільки товари створюють ринок один для одного. “Загальна маса товарів за необхідності дорівнює загальній масі, на яку існує попит”.
   Відтак Сей формулює три закони ринку:
   1. Чим більше виробників та екстенсивніший ринок, тим більше споживачів і тим прибутковіший цей ринок для виробників, оскільки ціна зростає зі зростанням попиту.
   2. Кожен виробник заінтересований в успішній діяльності інших, оскільки така діяльність формує ринок попиту. Успіх однієї галузі сприяє успіхові інших, стимулює загальний розвиток. Розквіт промисловості супроводжується процвітанням сільського господарства і т.
д.
   3. Імпорт благотворно впливає на розвиток обміну, адже іноземні товари можна отримати, лише продавши свої.
   Завданням доброго уряду, на його думку, є стимулювання виробництва, а поганого — попиту, бо проблема попиту вирішується разом з отриманням засобів для придбання продукту, а ці засоби дає виробництво.
   Сей указує, що для вирішення проблем реалізації не потрібне існування “третіх осіб”, як помилково вважав Мальтус, бо виробництво самостійно створює свій ринок.
   Проте згодом Сей почав визнавати (принаймні теоретично) можливість криз надвиробництва, але всіляко уникав однозначного висновку, який заперечував би його теорію розширеного відтворення. “Незручність виникає не тому, що виробляється занадто багато, а тому, що виробляють не те, що потрібно”. Та ця проблема, на його думку, вирішується на основі ціноутворення: відбувається переливання капіталу в галузі, що гарантують більший прибуток. Це було відповіддю на намагання Мальтуса довести шкідливість процесу нагромадження капіталу як основного фактора надвиробництва та на теорії Сісмонді, що виступав проти промислового прогресу.
   Якби Сей більшого значення надавав аналізу грошей, функцію яких він зводив до посередництва в обміні, то, звичайно, дійшов би висновку, що внаслідок їхньої дії процес купівлі-продажу розірвано в часі, а тому виготовлений товар не обов’язково буде реалізовано, бо, виконуючи функцію засобу нагромадження, гроші можуть бути вилучені з обігу. Саме монетарний фактор, якому він не надавав значення, може відігравати вирішальну роль. Утім проблема криз на той час іще не була надто гострою.
   Теорія Сея, оптимістична за своєю суттю, знаменувала собою перехід Франції до капіталізму, з яким на той час зв’язувались надії на розквіт держави. Вона проповідувала прогресивну ідею свободи підприємництва й торгівлі. Сей підійшов майже впритул до визначення категорії економічної рівноваги. Політична економія Сея, хоча й наслідувала теорії Адама Сміта, знаменувала започаткування нового, неокласичного напрямку в розвитку економічної думки.
   Ідеї Сея лягли в основу багатьох досліджень майбутнього — проблем циклічного розвитку, теорії граничної корисності, теорії факторів виробництва, теорії підприємця-організатора, підприємця-новатора та багатьох інших, не кажучи вже про теорію попиту і пропозиції, яка знайшла відображення в економічних працях його наступників.
   Іще одним представником французької класичної школи політекономії був Фредерік Бастіа, праці якого, хоч і тримались у руслі основної ліберальної ідеї, але суттєво відрізнялись за методоло
гією від праць його попередників.
   Фредерік Бастіа (1801—1850) народився в Байонні в багатій родині. Був купцем, фермером, мировим суддею, генеральним радником, депутатом установчих зборів Конституційної асамблеї 1848 р.
   Знання іноземних мов (англійської, іспанської, італійської)
дало йому змогу ознайомитись з передовою філософською та економічною думкою того часу, працями Сміта, Сея. Він цікавився політикою, виступав проти соціалістів та комуністів. Був прихильником ідей лібералізації економіки, борцем проти протекціонізму, організував Асоціацію вільної торгівлі в Бордо, а потім і в Парижі, став секретарем її комісії і редагував журнал, який вона видавала.
   Життя його було коротким, а наукова кар’єра ще коротшою: вона тривала не більше шести років. Першу статтю Фредеріка Бастіа було опубліковано в “Газеті економістів” 1843 р. Він писав також для інших газет. Основну його працю “Економічні гармонії” (1850 р.), яка зазнала досить гострої критики, було надруковано (так
і незавершеною) вже після його смерті.
   Не буде перебільшенням сказати, що основною рисою теорії Бастіа є її компілятивність: його ідеї запозичено в Мілля, Сеніора, Сея, Кері та інших. Водночас його оптимізм і віра у самовдосконалення капіталізму були щирими і він намагався це обгрунтувати з допомогою теоретичних міркувань.
   Теорія “економічної гармонії”. Бастіа стояв на індивідуалістичних позиціях, оскільки, як і Сміт, вірив, що прогрес суспільства зв’язаний з реалізацією свободи інтересів окремої людини, що приватні інтереси антагоністичні тільки зовні, а по суті вони солідарні: досить, щоб “кожний домагався здійснення власних інтересів, і він побачить, що, сам того не бажаючи, буде слугою інтересів інших”.
   Сукупність цих інтересів та їх узгодження, на думку Бастіа, є предметом політичної економії. На відміну від соціалістів, він упевнений, що гармонію інтересів може забезпечити капіталізм, який є асоціацією об’єднаних спільною метою людей, але відносини між ними складаються на основі дії природних сил — об’єктивних економічних законів. Дія цих сил забезпечує гармонію інтересів, а відтак — прогрес суспільства.
   Гармонія соціального світу позначається на всіх явищах економічного життя: на обміні, вартості, цінності, конкуренції, розподілі, виробництві і споживанні.
   Узгодження інтересів у суспільстві, на його думку, відбувається на основі обміну та споживання: кожна людина може знайти собі місце у ньому, довівши свою корисність, задовольняючи потреби інших і перебуваючи у відносинах рівноцінного обміну з ними.
   Теорія послуг. Обмін між суб’єктами в суспільстві має вартісний характер, тому важливо, на думку Бастіа, визначити, що лежить в основі вартості.
   Він охоче б скористався з трудової теорії вартості, але не зміг з її позицій пояснити, чому речі, що мають матеріальне вираження, обмінюються на духовні цінності, чому різні за індивідуальними витратами праці товари обмінюються на ринку за такою самою ціною, а ціна коливається під впливом попиту і пропозиції. Визначивши спочатку величину вартості з позиції заощадженої покупцем праці, він потім відмовляється від цієї тези, оскільки не знає, як виміряти її кількісно.
   Проста формула Сея: “вартість є відношенням двох послуг, що обмінюються”, звільнила Бастіа від необхідності вирішувати нові теоретичні проблеми. З цієї позиції можна було легко пояснити майже всі явища: так само, як Сміт та його послідовники стверджували, що будь-яка власність, будь-яке майно є сумою вартостей, так і Бастіа визначав власність як суму наданих власником послуг. Послуга — це не лише витрати праці, а й взагалі будь-яке зусилля, що зберігає зусилля інших.
   Намагаючись примирити всі відомі тоді категорії (вартості, корисності, витрат виробництва та ціни), він запозичує в Сея його теорію послуг, але уточнює її, трактуючи послуги як своєрідний товар: “Основи вартості завжди закладені в послугах, а не в корисності, — зазначає він. — У такий спосіб я сподіваюсь примирити економістів усіх напрямків”.
   Теорія розподілу Бастіа також виводиться з теорії послуг. Гармонічне поєднання послуг капіталіста — власника засобів виробництва, які він надає в користування, відмовляючи самому собі в придбанні відповідної суми послуг, землевласника, земля якого використовується, та робітника, який докладає зусиль до засобів виробництва, створює можливість їхньої участі в обміні послугами.
   Проблему розподілу суспільного доходу вирішено Бастіа на підставі теорії трьох факторів виробництва, яка повторює теорію Сея і мало чим відрізняється від неї. Він використав цю теорію з метою довести економічні права класів на відшкодування їхньої участі у виробництві у вигляді прибутку, ренти та заробітної плати, показати, що гармонія суспільних інтересів будується на економічній гармонії, що розміри суспільного продукту визначають розміри доходів і кожен із класів заінтересований у сприянні зростанню виробництва.
   Розподіл сукупного (виробленого з участю капіталіста, землевласника та робітника) продукту відбувається пропорційно до внеску кожного з них у виробництво, тобто кількість наданих послуг визначає частку, яка набере форми прибутку, ренти, заробітної плати.
   Слідом за Тюрго, хоча й не так чітко, Бастіа формулює закон-тенденцію норми прибутку до зниження, але цей закон остаточно трансформується у нього в закон зменшення відносної частки капіталіста в суспільному продукті одночасно зі збільшенням його внеску у виробництво. Тобто, на думку Бастіа, у процесі розподілу загального доходу (після покриття всіх витрат) частка власника капіталу відносно зменшується, тому що суспільний дохід перерозподіляється з допомогою держави на користь інших учасників процесу виробництва.
   Цей процес перерозподілу Бастіа називає законом розподілу суспільного продукту між капіталом та працею, завдяки чому відомі економісти Бем-Баверк, Маршалл, Маркс, Шумпетер та ін. убачали в ньому лише адвоката існуючого ладу і заперечували науковість усіх його теорій. Однак він щиро вірив, що поліпшення економічного становища всіх верств населення забезпечуватиметься успішним розвитком капіталізму за рахунок зростання суспільного продукту і змін у його розподілі, зумовлених природними законами. Він писав: “Якби я мав нещастя бачити в капіталі лише вигоду капіталіста, я зробився б соціалістом”.
   Згідно з цим законом, прибуток капіталіста в суспільному доході поступається розміром заробітній платі. Частки прибутку й заробітної плати зі зростанням капіталу також зростають, але частка заробітної плати зростає швидше. Відносне зменшення частки прибутку, на думку Бастіа, не заважає абсолютному зростанню капіталу, адже весь суспільний продукт зростає. Доходи, що зростають, забезпечують попит і є основою майбутніх капіталовкладень.
   Проте закон про перерозподіл суспільного доходу на користь праці Бастіа так і не спромігся довести. Річ у тім, що тяжіння норми прибутку до спаду — це ще не самий спад, йому протидіє низка інших факторів. Статистичні дані того часу заперечують закон Бастіа, а збільшенню заробітної плати робітничий клас завдячував тільки постійному тиску на капіталістів та законодавчому втручанню держави.
   Теорія заробітної плати Бастіа безпосередньо випливає з його закону перерозподілу суспільного продукту. Повна, на його думку, гармонія інтересів капіталіста та найманого робітника, єдність їхньої мети полягають у тім, що вони разом створюють продукт для майбутнього розподілу. Капітал робить виробництво легшим і продуктивнішим. З розвитком виробництва створюються умови для робітника, які дадуть йому змогу з часом стати нарівні з капіталістом.
   Отже, прибуток і заробітна плата не протистоять один одному, вони гармонійно поєднані.
   Проблему земельної ренти
Бастіа розглядав також дуже поверхово. Він наводить цитати з праць Сміта та Рікардо, не спростовуючи і не підтримуючи їхніх доказів. В аналізі ренти він використовує теорію послуг, яка знадобилася йому для вирішення проблеми суперечностей між земельними власниками, капіталістами-орендарями та найманими робітниками.
   Продуктивну силу землі важко приписати заслугам землевласника, який привласнює ренту лише тому, що володіє цією землею. Те, що дається задарма, має належати всім. “Суспільна гармонія” в цій частині могла б дещо постраждати, але Бастіа знаходить пояснення: він розглядає землевласника як людину, що піклується про землю і є власником минулих послуг предків щодо обробітку та поліпшення земель.
   У такий спосіб участь у виробництві землевласника порівнюється з роллю звичайного капіталіста, який отримує прибуток (процент) за сукупність колишніх послуг. З часом частка минулих
послуг у виробництві зменшуватиметься, а активного впливу — збільшуватиметься, а тоді дохід перерозподілятиметься на користь не землевласника, а того, хто обробляє землю, тобто робить нові послуги, які завжди корисніші і продуктивніші за старі.
   Ця теза Бастіа стала засадною для обгрунтування теорії зменшення частки доходів з права власності, оскільки будь-яка власність, за Бастіа, є лише сумою минулих цінностей, що поступово втрачають свою корисність.
   У цілому теорія Бастіа не вносить нічого нового в економічну думку, оскільки є компіляцією чужих теоретичних ідей. Але в процесі узгодження різнопланових економічних доктрин Бастіа робить ряд цікавих висновків. Зокрема він доводить ще один закон: про визначальну роль споживача щодо виробника.
   Бастіа стверджував, що досягнення гармонії інтересів відбувається тоді, коли особистий інтерес підкорено суспільному. Започаткування цього процесу спостерігається вже в капіталістичному суспільстві, його проявом є підкорення виробника інтересам споживача.
   Виробник дбає лише про власні інтереси, намагаючись отримати якомога більший прибуток. Але все, що він намагається зробити для досягнення цієї мети, приводить до зниження цін, створення корисних речей у достатній кількості, до збільшення суспільного продукту й повного задоволення потреб споживача.
   На це спрямовані всі економічні закони, що діють у суспільстві (конкуренції, вартості, попиту і пропозиції та ін.), які примушують орієнтувати виробництво на попит. Тому основним питанням політекономії, на думку Бастіа, має стати не питання про закони виробництва, про заінтересованість виробника, а про основні закономірності процесу споживання, оскільки саме воно зумовлює напрямки розвитку виробництва.
   Визнаючи, що лише споживач нав’язує свою суб’єктивну волю виробнику, Бастіа пише про його моральну відповідальність перед суспільством, надаючи виробникові роль вихователя смаків і вподобань, відповідального за нерозумні форми споживання. “Якщо людство вдосконалюється… то це тому, що вдосконалюється морально споживач”.
   Теорія примату споживання над виробництвом, споживача над виробником була новим словом у політичній економії. У поєднанні з теоріями вільної конкуренції, попиту та пропозиції вона давала поштовх до вивчення закономірностей розвитку ринку.
   Внеском Бастіа в економічну теорію є також те, що він визнає рівноцінними учасниками обміну продукти, створені в матеріальній і нематеріальній сферах. Він наполягає на необхідному розвитку нематеріальної сфери, що сприятиме зростанню зайнятості та доходів.
   Соціальні проблеми. У боротьбі з соціалістичними ідеями Бастіа, що загалом не визнавав учення Мальтуса про народонаселення, щодо конкретних питань соціального захисту підтримує мальтузіанство. Один із розділів його “Гармоній” спеціально присвячено цим проблемам. Він уважає неприпустимим втручання в дію економічних законів, що, на його погляд, регулюють суспільний розподіл з урахуванням абсолютного внеску кожного у виробництво. Несправедливість цих законів виправдовується їхнім стимулюючим впливом на розвиток суспільства і на людей, що не бажають працювати, тобто ці закони породжують приватну відповідальність. Солідарність Бастіа бачить не у взаємодопомозі, а в тім, що відповідальність кожного перед суспільством забезпечує і справедливе ставлення суспільства до кожного.
   Абсолютизація принципів вільної конкуренції та вільної дії економічних законів ставить лібералізм Бастіа на вищий щабель класичної економічної теорії. Свою оптимістичну тезу про самовирішення всіх проблем у межах гармонічної капіталістичної економіки він поширював на всі аспекти суспільного життя, рішуче заперечуючи будь-які форми державного втручання. Тому його (у цілому компілятивна) теорія залишилась поза увагою пізніших економістів.

Всі опубліковані на сайті матеріали належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Копіювання та використання інформації суворо заборонено.

 
< Попередня   Наступна >
 
Авторські реферати, курсові та дипломні роботи. Онлайн бібліотека підручників.
Studentam.net.ua © 2016