Studentam.net.ua
Реферати, курсові та дипломні роботи
Головна arrow Економічні науки arrow Історія економічних учень arrow 1. Загальна характеристика класичної політичної економії
10.12.2016
Платні роботи
Реферати
Курсові
Дипломні, магістерські ...
Онлайн бібліотека підручників
Біологічні науки
Валеологія
Екологія
Економічні науки
Етика та естетика
Землезнавство
Історія
Літературознавство
Педагогіка
Правознавство
Психологія
Соціальна робота
Корисні матеріали
Біографії
Розробки уроків
Статті
Друзі

Електронна бібліотека




1. Загальна характеристика класичної політичної економії

1. Загальна характеристика класичної політичної економії

   Класична політична економія зародилася в Англії в кінці ХVII ст. та у Франції на початку ХVIIІ ст., прийшовши на зміну меркантилізму.
   К. Маркс назвав меркантилізм першим теоретичним опрацюванням засад капіталістичного виробництва. Водночас він підкреслював, що дійсна наука сучасної економії починається лише з того часу, коли теоретичне дослідження переходить від процесу обігу до процесу виробництва. Цей перехід і здійснила класична політична економія.
   Уперше термін “класична політична економія” ужив Маркс стосовно школи, яка розпочала дослідження внутрішніх закономірностей буржуазного суспільства. К. Маркс писав: “…під класичною політичною економією я розумію всю політичну економію, починаючи з У. Петті, яка досліджує внутрішні залежності буржуазних відносин виробництва”.
   Якщо меркантилісти в своєму аналізі виходили з досить поверхового розуміння процесу обігу і тому бачили лише зовнішній бік його явищ, то класики за предмет дослідження взяли сферу виробництва й поклали початок науковому аналізу цієї сфери. Тим самим відбулася зміна, глибоке зрушення в самому предметі політичної економії, яка з міркувань щодо принципів управління господарством країни перетворилася на науку про категорії й закони економічного життя. Саме класична школа, зокрема праці А. Сміта, перетворили політичну економію на повноцінну наукову дисципліну.
   Класики проголосили ідею природного порядку, дію об’єктивних економічних законів. А це змінило напрям досліджень від системи регламентуючих правил до економічної свободи, яка одна тільки й забезпечує ефективний розвиток економіки.
   Класична школа, на відміну від меркантилістів — прихильників державного втручання в економічне життя, проголосила принцип економічної свободи, економічного лібералізму. Класики були противниками протекціонізму. Проблему цінності, яка на той час була однією з центральних в економічному аналізі, вони вирішували переважно з позицій трудової теорії, застосовуючи абстрактно-дедуктивний метод дослідження економічних явищ.
   Загальна оцінка класичної політичної економії у колишній радянській літературі здійснювалась за схемою К. Маркса, котрий до класиків зараховував економістів від Петті до Рікардо в Англії і від Буагільбера до Сісмонді у Франції. Вершиною класичної політичної економії Маркс називав праці А. Сміта і Д. Рікардо, якими, на його думку, класична школа вичерпала себе.
   На зміну класичній політичній економії, яка мала справді науковий характер, приходить, за Марксом, “вульгарна”, тобто ненаукова політекономія. Якщо класики займались справжнім науковим аналізом закономірностей розвитку капіталізму, то представники вульгарної політичної економії виступили лише як апологети, свідомі захисники капіталізму. Перехід до вульгарної політекономії Маркс зв’язував із загостренням класової боротьби.
   Основоположниками вульгарної політичної економії Маркс називав Сея та Мальтуса. Він критикував “вульгарних економістів” за відхід від трудової теорії вартості і приховування експлуататорської суті відносин між найманими робітниками і капіталістами.
   Теза про вульгарний характер післярікардіанської політичної економії набула широкого розвитку в усій так званій марксистській літературі.
   Відповідно вся сучасна західна політична економія теж оголошувалась ненауковою. Такий висновок був просто абсурдним, оскільки ці економічні теорії успішно використовувалися в економічній політиці західних держав. Для виправдання марксистської тези багатьом радянським марксистам довелося навіть висунути не менш абсурдну ідею про дві функції політичної економії: практичну та ідеологічну, на основі чого робився висновок про можливість використання практичних рекомендацій західних економістів.
  
У західній літературі існує інший підхід до оцінки класичної політичної економії, до визначення її хронологічних меж. Західні економісти віддають належне класичній школі, проте не ідеалізують її теоретичні розробки, а оцінюють їх у контексті історичного розвитку економічних ідей. До класичної політичної економії вони відносять також усю післярікардіанську політичну економію ХІХ ст. Відомий американський економіст Дж. К. Гелбрейт писав з цього приводу: “…Ідеї А. Сміта були розвинуті Давидом Рікардо, Томасом Мальтусом і особливо Джоном Стюартом Міллем і дістали назву класичної системи. В останній чверті ХІХ ст. австрійські, англійські та американські економісти доповнили теорію так званим маржинальним аналізом, і це зрештою привело до заміни терміна “класична економічна теорія” терміном “неокласична економічна теорія”.

Всі опубліковані на сайті матеріали належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Копіювання та використання інформації суворо заборонено.

 
< Попередня   Наступна >
 
Авторські реферати, курсові та дипломні роботи. Онлайн бібліотека підручників.
Studentam.net.ua © 2016