Studentam.net.ua
Реферати, курсові та дипломні роботи
Головна arrow Економічні науки arrow Банківські операції arrow 10.5. Регулювання банківської діяльності та нагляд
08.12.2016
Платні роботи
Реферати
Курсові
Дипломні, магістерські ...
Онлайн бібліотека підручників
Біологічні науки
Валеологія
Екологія
Економічні науки
Етика та естетика
Землезнавство
Історія
Літературознавство
Педагогіка
Правознавство
Психологія
Соціальна робота
Корисні матеріали
Біографії
Розробки уроків
Статті
Друзі

Електронна бібліотека




10.5. Регулювання банківської діяльності та нагляд

10.5. Регулювання банківської діяльності та нагляд

   Під банківським наглядом розуміють моніторинг процесів, що мають місце у банківській сфері на різних стадіях функціонування банків, а саме:
- створення нових банків та установ;
- діяльність банків;
- реорганізація та ліквідація банків.
   Наглядові органи мають повноваження застосовувати до банків певні коригувальні заходи, а також заходи примусового характеру з метою регулювання їхньої діяльності та приведення її у відповідність із чинним банківським законодавством. Ці заходи можуть розглядатися також як елемент банківського нагляду і елемент банківського регулювання. Отже, поняття регулювання банківської діяльності та банківський нагляд тісно переплітаються.
   У країнах з ринковою економікою держава в особі центрального банку та відповідних уповноважених органів ставить за мету впровадження пруденційного банківського регулювання та нагляду, тобто спрямованого на забезпечення стабільності та надійності банків, їхньої обачливої та розважливої поведінки, виконання банками вимог фінансової безпеки.
   Комерційні банки через специфіку діяльності і ризиків, що притаманні банківському бізнесу, відповідають не тільки перед власними вкладниками, а й за належний рівень стабільності у фінансовій сфері країни. Так, капітал банків становить невелику частку їх сукупних ресурсів. У зв’язку з цим платоспроможність і ліквідність банків є поняттями відносними, вони базуються на допущенні, що вкладники не вилучать свої кошти з банків одночасно. Проте економічна ситуація в країні може скластися таким чином, що вилучення значних сум коштів вкладників з банків стане реальністю, і банки, що опинились у такій ситуації, можуть збанкрутіти. У свою чергу, банки-банкрути тісно пов’язані з іншими банками через систему міжбанківських розрахунків. Нездатність виконати свої зобов’язання перед вкладниками банками потягне за собою порушення грошового обігу з вірогідним ризиком перейти у кризу банківського сектора, а потім і в загальноекономічну кризу країни.
   Основні завдання банківського регулювання та нагляду:
- забезпечення стабільності та надійності банківської системи;
- захист інтересів вкладників, що розміщують свої кошти в банках, від неефективного управління банками та шахрайства;
- створення конкурентного середовища у банківському секторі. Завдяки банківській конкуренції знижуються процентні ставки за кредитами, підвищуються процентні ставки за депозитами, розширюється спектр банківських послуг, запроваджуються нові банківські технології;
- забезпечення відкритості політики і діяльності банківського сектора в цілому і в кожному банку окремо;
- підтримування необхідного рівня стандартизації і професіоналізму в банківській системі, забезпечення ефективної діяльності банків і запровадження технологічних нововведень в інтересах споживачів банківських послуг.
   Необхідність банківського регулювання та нагляду в умовах ринкової економіки не виключають саморегуляцію банківського сектора через ринкові механізми.
   Ці дві форми регулювання мають доповнювати одна одну. Банки повинні діяти, керуючись принципами комерційного розрахунку та надійності.
   Серед інструментів суто економічного регулювання діяльності банківського сектора, грошово-кредитної системи України НБУ застосовуються економічні нормативи та норматив резервування коштів на кореспондентському рахунку комерційного банку у НБУ. Всі економічні нормативи так чи інакше характеризують діяльність баківської установи, рівень її надійності, ліквідності, дають оцінку активам та пасивам, співвідношенню між їхніми окремими групами.
   Крім регулятивної функції використання економічних нормативів вони виконують функцію мінімізації банківських ризиків. Обмеження у проведенні окремих банківських операцій у зв’язку з необхідністю дотримання нормативів сприяє проведенню керівництвом банку більш зваженої кредитної, валютної політики, господарської діяльності, примушує нарощувати резервні фонди та капітал.
   Виконання банками вимог з резервування частки залучених коштів сприяє, передусім, стабільності на вітчизняному грошово-кредитному та валютному ринках, і тому використовується НБУ як інструмент регулювання співвідношення між пропозицією та попитом на грошові кошти, як елемент стримування або нарощування кредитних коштів в економіці.
   За невиконання комерційними банками резервних вимог до них застосовуються штрафні санкції. Невиконання економічних нормативів не тягне за собою сплату штрафних санкцій, але систематичне їх невиконання може призвести до застосування з боку НБУ заходів адміністративного впливу, введення обмежень на виконання банком тих чи інших операцій та спричинити більш жорсткі санкції.
   Органи банківського регулювання та нагляду мають діяти, керуючись принципами розумного, обачливого ставлення до банків, тобто вони не повинні вимагати від банків здійснення операцій, які могли б послабити їхній фінансовий стан, порушити свободу діяльності банків.
   В Україні відповідно до Закону “Про банки та банківську діяльність” функції банківського регулювання та нагляду здійснює НБУ. Що стосується регулятивної функції, то її виконують різні департаменти центрального апарату НБУ з урахуванням їх функціонального призначення. Так, діяльність комерційних банків на валютному ринку регулює департамент валютного регулювання, департамент готівково-грошового обігу регламентує порядок роботи банків із готівковою національною валютою, департамент бухгалтерського обліку та розрахунків визначає порядок бухгалтерського обліку і звітності в банках.
   Значну роль у виконанні функцій банківського регулювання та нагляду відіграє система банківського нагляду, що функціонує як єдиний механізм у складі центрального апарату та регіональних управлінь НБУ. На рівні центрального апарату НБУ ця система представлена Комісією з питань нагляду і регулювання діяльності банків.
   До складу комісії входять відповідні служби НБУ, основними напрямами діяльності яких є:
- підготовка висновків щодо можливості реєстрації новостворених банків, а також надання банкам ліцензій на здійснення банківських операцій;
- надання дозволів на відкриття банківських установ і на здійснення ними банківських операцій;
- інспектування банків і банківських установ;
- оброблення економічної інформації.
   НБУ як орган регулювання банківської діяльності, спираючись на законодавчу базу і використовуючи світовий банківський досвід, зокрема рекомендації Базельського комітету, визначає:
- порядок реєстрації банків у Республіканській книзі реєстрації банків, валютних бірж та інших фінансово-кредитних установ;
- порядок надання банкам ліцензій на здійснення банківської діяльності;
- правила, що регламентують діяльність банків у вигляді інструкцій, положень, правил;
- принципи та стандарти бухгалтерського обліку банків;
- правила організації фінансової та статистичної звітності банків;
- економічні нормативи, що регламентують діяльність банків, а також форми впливу на них;
- режим фінансового оздоровлення для банків, що належать до проблемних;
- порядок страхування банківських ризиків і порядок гарантування депозитів;
- механізм реорганізації та ліквідації банків тощо.
   Нагляд за банками НБУ та його установи здійснюють, застосовуючи такі два методи:
- безвиїзний (дистанційний) нагляд;
- виїзне інспектування банків.
   Безвиїзний нагляд — це моніторинг діяльності окремих банків і банківської системи в цілому, а також застосування наглядовими органами заходів, спрямованих на усунення проблем і недоліків, виявлених у діяльності банків. Такий нагляд грунтується на аналізі звітності (баланс, звіт про прибутки та збитки), що регулярно подається органам банківського нагляду і дає їм можливість постійно поновлювати інформацію про фінансовий стан банків, зокрема про їхню ліквідність, платоспроможність, рентабельність, а також про якість активів.
   Дані звітності аналізуються і зводяться у статистичні звіти, за якими розраховуються різноманітні показники. Ці звіти дають змогу:
- виявляти, чи дотримуються банками економічні нормативи;
- досліджувати тенденції в діяльності банків за певний період;
- здійснювати порівняльний аналіз за групами банків.
   У системі регулювання банківської діяльності безвиїзний нагляд використовується як система раннього застереження, що дає змогу наглядовим органам ухвалювати рішення про застосування до банків заходів впливу до загострення ситуації або до проведення інспекційної перевірки на місці.
   Інспектування на місці дає змогу органам банківського нагляду перевіряти такі аспекти діяльності банків:
- достовірність звітності;
- дотримання законів та нормативних актів;
- надійність управління банком;
- стійкість фінансового стану банку.
   Оптимальний варіант банківського нагляду передбачає координацію зусиль безвиїзного нагляду та інспектування, тому що ці наглядові методи є взаємодоповнювальними.
   Межі охоплення банків виїзними інспекціями визначаються на основі “Паспорту нагляду” банку. Кожен комерційний банк має такий “Паспорт нагляду”. Він розробляється з метою визначення підходів у наглядовій діяльності стосовно кожної банківської установи. Такий паспорт дає інформацію про загальний розмір та обсяги діяльності, власність, управління, поточні умови та фінансовий стан установи. Паспорт також визначає стратегію нагляду за установою, частоту та обсяг виїзних інспекцій.
   Основою інформації, що аналізується в паспорті банку, є його рейтингова оцінка за системою CAMEL. Ця система включає визначення таких понять:
   якість капіталу оцінка розміру капіталу банку щодо його достатності для захисту інтересів вкладників та підтримання платоспроможності;
   якість активів — можливість забезпечення повернення активів;
   якість управління (менеджменту) — оцінка методів управління банком з погляду ефективності його діяльності, методів контролю за дотриманням нормативних актів та чинного законодавства;
   дохідність — достатність доходів банку для його подальшого розвитку;
   ліквідність можливість банку щодо виконання ним як звичайних, так і непередбачуваних зобов’язань.
   Сукупний рейтинг банку визначається у такий спосіб. За кожним із зазначених вище пунктів нараховуються бали від 1 (сильний) до 5 (незадовільний), бали підсумовуються і діляться на п’ять для визначення сукупної рейтингової оцінки. Сукупний рейтинг дає загальну характеристику банківської установи, згідно з якою вона може мати рейтинг: сильний, задовільний, посередній, граничний, незадовільний.
   Банки, які за сукупним рейтингом визначені як “сильні” (1) та “задовільні” (2), мають надійний фінансовий стан, що не викликає сумнівів у органів нагляду. Банки з рейтингом “посередній” (3) мають слабкий фінансовий стан з тенденцією до його погіршання, у діяльності мають місце порушення законів та нормативних актів. Банки з рейтингом (4) та (5) мають ознаки потенційного банкрута, їх фінансовий стан є загрозливим для вкладників та клієнтів.
   Складання рейтингової оцінки для кожного комерційного банку має два етапи визначення попереднього та кінцевого рейтингів. На першому етапі рейтинг визначається за допомогою банківської звітності. Якщо рейтингова оцінка банку становить “3”, “4”, “5” і при цьому банк не перебуває в режимі фінансового оздоровлення, ліквідації, банкрутства або припинення діяльності, він підлягає терміновому інспектуванню.
   На стадії радикального втручання в діяльність проблемних банків вживаються такі заходи:
- установлення режиму фінансового оздоровлення;
- припинення діяльності (відкликання ліцензії на здійснення банківських операцій);
- ліквідація (банкрутство).
  
При переведенні банківської установи в режим фінансового оздоровлення до неї НБУ застосовуються заходи, спрямовані на: зниження рівня витрат (на заробітну плату, поточний та капітальний ремонт, рекламу), часткову або повну заборону на проведення активних операцій, погашення простроченої дебіторської заборгованості, ліквідацію збиткових філій, формування необхідних розмірів резервних фондів, збільшення розміру статутного фонду.

Всі опубліковані на сайті матеріали належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Копіювання та використання інформації суворо заборонено.

 
< Попередня
 
Авторські реферати, курсові та дипломні роботи. Онлайн бібліотека підручників.
Studentam.net.ua © 2016