Studentam.net.ua
Реферати, курсові та дипломні роботи
Головна arrow Економічні науки arrow Банківські операції arrow 6.1. Загальна характеристика діяльності банків на ринку цінних паперів
08.12.2016
Платні роботи
Реферати
Курсові
Дипломні, магістерські ...
Онлайн бібліотека підручників
Біологічні науки
Валеологія
Екологія
Економічні науки
Етика та естетика
Землезнавство
Історія
Літературознавство
Педагогіка
Правознавство
Психологія
Соціальна робота
Корисні матеріали
Біографії
Розробки уроків
Статті
Друзі

Електронна бібліотека




6.1. Загальна характеристика діяльності банків на ринку цінних паперів

6.1. Загальна характеристика діяльності банків на ринку цінних паперів

   Банки — активні інституційні учасники ринку цінних паперів. Вони здійснюють операції з різними видами цінних паперів — пайовими, борговими, похідними (фінансовими інструментами) і в різних сегментах ринку — первинному і вторинному, біржовому і позабіржовому, ринку державних і корпоративних цінних паперів, внутрішньому, міжнародному і глобальному.
   Діяльність банків на ринку цінних паперів багатогранна. Вони виступають у ролі емітентів, інвесторів, фінансових посередників та інфраструктурних учасників ринку, займаються непрофесійною і професійною діяльністю з цінними паперами.
   Емісійна діяльність банків полягає у випуску власних цінних паперів з метою залучення коштів для формування і поповнення статутного капіталу, а також з метою тимчасового залучення ресурсів для проведення окремих банківських операцій, фінансування певних програм чи напрямів діяльності. Випуск банком цінних паперів відбивається у пасивних операціях банків.
   Інвестиційна діяльність банків передбачає вкладення коштів у цінні папери від свого імені і за свій рахунок. Метою інвестиційної діяльності є передусім отримання прибутку. Банки, як правило
, — активні інвестори на ринку державних цінних паперів, що стосується ролі банків на ринку корпоративних цінних паперів, то є істотні розбіжності в законодавстві різних країн. Залежно від ролі банків на цьому ринку умовно можна виділити три моделі організації ринку цінних паперів: банківську, небанківську і змішану.
   Банківська модель характеризується найактивнішою роллю банків (порівняно з іншими фінансовими посередниками) на ринку цінних паперів. Вони вкладають кошти як у державні цінні папери, так і в акції та облігації нефінансових компаній, здійснюють розміщення (андеррайтинг) цінних паперів, торгують ними, тобто займаються брокерською і дилерською діяльністю, формують інфраструктуру ринку. В найбільш завершеному вигляді ця модель діє в Німеччині. Німецькій економіці притаманна активна участь банківського капіталу у формуванні капіталу нефінансового сектора. Німецькі банки контролюють великі пакети акцій промислових фірм, активно впливають на діяльність Ради директорів цих фірм, тобто виступають у ролі стратегічних інвесторів.
   Небанківська модель (її ще називають американською моделлю) обмежує інвестиційну і посередницьку діяльність банків (депозитно-кредитних) на ринку корпоративних цінних паперів. Так, у США згідно з законом Гласса-Стігала (1933 р.) банкам, як правило, забороняється займатися розміщенням (андеррайтингом), купівлею і продажем акцій нефінансових компаній, обмежена їх діяльність із корпоративними облігаціями. Активну діяльність на ринку корпоративних цінних паперів проводять спеціальні інвестиційні інститути, зокрема інвестиційні банки, компанії, фонди.
   Змішана модель характеризується присутністю і діяльністю на ринку корпоративних цінних паперів як банків, так і спеціальних інвестиційних інститутів.
   Питання про те, яка з моделей організації ринку цінних паперів найбільш ефективна стосовно банків, є дискусійним. Як перевагу банківської моделі організації ринку цінних паперів передусім підкреслюють ефект диверсифікації банківської діяльності, підвищення конкурентоспроможності банків на фінансовому ринку. Перевагу небанківської моделі звичайно вбачають у можливості відокремити ризик за операціями з цінними паперами від ризику за традиційними для банків кредитно-депозитними операціями і цим сприяти стабілізації банківського сектора.
   Загалом у світовій практиці спостерігається тенденція відходу від спеціалізації банківських і інвестиційних інститутів і прагнення до універсального характеру їх діяльності, що зумовлено наростаючою конкуренцією між ними. Розвитку тенденції до універсалізації сприяє також пом’якшення адміністративних заборон на інвестиційну діяльність банків у законодавстві деяких країн (США, Канада), в яких передбачалося чітке розділення депозитно-кредитної та інвестиційної діяльності фінансових посередників.
   Як тенденцію можна також назвати поширення операцій з сек’юритизації банківських кредитів. Зміст цієї операції полягає у тому, що банк випускає цінні папери, використовуючи як заставу пакет заставних зобов’язань, що перебувають у його кредитному портфелі і є однорідними за характером і строками. Сек’юритизація активів дає змогу банку вирішити низку завдань:
- зменшити розмір неліквідних активів;
- поліпшити показники своєї діяльності, і насамперед показник платоспроможності банку, який розраховується як співвідношення капіталу й активів, зважених з урахуванням ризику;
- перекласти кредитний ризик на власників цінних паперів;
- отримати додатковий прибуток у вигляді комісійних за обслуговування цінних паперів (наприклад, за виплату процентів власникам облігацій).
   В Україні згідно з законодавством формується змішана модель організації ринку цінних паперів. Банкам дозволяється займатися як інвестиційною, так і торговельною (професійною) діяльністю з цінними паперами. Інвестиційні операції банків на ринку корпоративних цінних паперів обмежуються нормативом інвестування. Згідно з вимогами НБУ інвестиції банків в акції, в корпоративні боргові зобов’язання, вкладення в асоційовані й дочірні компанії не повинні перевищувати 50% капіталу банку. Крім того, НБУ застосовує і “вбудовані” обмеження на банківські інвестиції. Так, норматив платоспроможності банку визначає достатність капіталу для здійснення активних операцій з урахуванням ризиків, характерних для різних видів банківської діяльності. Інвестиції банків в акції і корпоративні боргові зобов’язання НБУ визначає як високоризиковані операції і застосовує до цих операцій коефіцієнт ризику (зважування) 100%, що, у свою чергу, підвищує вимоги до розміру банківського капіталу. Інвестиції банків у цінні папери відображаються в активних операціях банків.
   Інвестиційна діяльність банків на ринку цінних паперів тісно пов’язана з їх кредитною діяльністю. Цінні папери можуть використовуватися банками як застава для одержання кредиту на міжбанківському ринку, для рефінансування через центральний банк, а також для проведення операцій РЕПО.
   Значне місце в діяльності банків на ринку цінних паперів посідає посередницька діяльність, пов’язана з наданням послуг своїм клієнтам, тобто клієнтські операції. Банки за дорученням клієнтів купують та продають цінні папери, формують портфелі цінних паперів для клієнтів, управляють цими портфелями на підставі відповідного довірчого договору, займаються розміщенням (андеррайтингом) цінних паперів на первинному ринку, надають консультаційні послуги. Цінні папери, які належать клієнтам, але перебувають у банку згідно з договором про довірче управління, а також цінні папери клієнтів, прийняті банком на зберігання, обліковуються за позабалансовими рахунками.
   Банки беруть активну участь у формуванні інфраструктури ринку цінних паперів. Вони можуть виконувати депозитарні функції, займатися клірингово-розрахунковою діяльністю, вести реєстр власників цінних паперів (реєстраторська діяльність) тощо.
   Згідно з українським законодавством банки мають право здійснювати операції з цінними паперами за наявності відповідної ліцензії Національного банку України. До операцій, що підлягають ліцензуванню, належать такі:
- вкладення коштів у статутні фонди інших юридичних осіб;
- емісія цінних паперів;
- купівля, продаж цінних паперів та операції з ними;
- управління грошовими коштами та цінними паперами за дорученням клієнтів;
- купівля, продаж державних цінних паперів та операції з ними.
   Для отримання ліцензії на здійснення операцій з цінними паперами банки повинні виконувати загальні умови, передбачені НБУ для ведення взагалі банківської діяльності, а також особливі умови, які мають здебільшого капітальний і часовий характер.
   Емісія цінних паперів:
- строк діяльності банку не менше двох років;
- відсутність сумнівних і безнадійних кредитів, не покритих резервами;
- наявність зареєстрованого і фактично сплаченого статутного капіталу банку в сумі, еквівалентній 3 млн євро;
   Купівля, продаж цінних паперів і операції з ними:
- строк діяльності банку не менше 1 року;
- наявність зареєстрованого та фактично сплаченого статутного капіталу банку в сумі, еквівалентній 3 млн євро;
   Управління грошовими коштами та цінними паперами за дорученням клієнтів:
- строк діяльності банку не менше 2 років;
- наявність зареєстрованого та фактично сплаченого статутного капіталу банку в сумі, еквівалентній 3 млн євро.
   Вкладання коштів у статутні фонди інших юридичних осіб:
- строк діяльності банку не менше одного року;
- відсутність сумнівних та безнадійних кредитів, не покритих резервами;
- наявність капіталу банку в сумі, еквівалентній двократному розміру зареєстрованого та фактично сплаченого статутного капіталу.
   Згідно з законодавством України окремі види діяльності банків на ринку цінних паперів підпадають під визначення професійної діяльності, зокрема це діяльність із випуску та обігу цінних паперів, депозитарна, розрахунково-клірингова, реєстраторська діяльність тощо. Для здійснення професійної діяльності банки повинні отримати також відповідний дозвіл Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку.
   Багатогранна діяльність банків на ринку цінних паперів, а звідси і велике розмаїття банківських операцій з цінними паперами визначають необхідність організації окремого підрозділу банку (управління, департаменту) для здійснення операцій з цінними паперами, побудованого за функціонально-продуктовим принципом.
   Функціональна спрямованість діяльності того чи іншого банку визначає доцільність організації в межах підрозділу для здійснення операцій з цінними паперами таких відділів:
- відділ, що аналізує і прогнозує кон’юнктуру ринку цінних паперів і розробляє відповідні рекомендації для банку (інформаційно-аналітичний відділ);
- відділ, що здійснює емісію власних цінних паперів;
- відділ, що управляє портфелем цінних паперів банку (інвестиційний відділ);
- відділ, що займається брокерським обслуговуванням клієнтів;
- відділ, що управляє коштами клієнтів (трастовий відділ);
- відділ, що укладає угоди стосовно цінних паперів (торговий відділ або фронт-офіс);
- відділ, що оформляє угоди стосовно цінних паперів (бек-офіс);
- депозитарій.
   Залежно від обсягів діяльності на ринку цінних паперів, її спрямованості та фінансових можливостей банки можуть спрощувати структуру підрозділу для здійснення операцій з цінними паперами чи, навпаки, ускладнювати її, зокрема, вводити в роботу окремих відділів спеціалізацію за продуктовим принципом, базуючись на окремих інструментах ринку.
   Важливим моментом у діяльності банків на ринку цінних паперів є контроль (зовнішній і внутрішній) за використанням конфіденційної інформації співробітниками банків, тому що виникає конфлікт інтересів між банком, який має власний портфель цінних паперів, і його клієнтами, яким він надає послуги на фондовому ринку, та між окремими підрозділами банку (наприклад, інвестиційним і кредитним). З метою гарантування безпеки банку і додержання інтересів клієнтів, необхідно дотримуватися “концепції китайської стіни”, суть якої полягає у розмежуванні потоків конфіденційної інформації всередині банку, в організаційному відо
собленні окремих підрозділів, що забезпечують діяльність банків на фінансовому ринку.
   Діяльність банків на ринку цінних паперів передбачає вироблення відповідної політики як важливої складової загальної політики банку з управління активами і пасивами. В країнах Заходу великі банки з метою узгодженості функціонування окремих підрозділів створюють координаційний орган — Комітет з управління активами і пасивами (КУАП). Основні завдання Комітету:
- формування для управління активами і пасивами банку стратегії, яка спрямована на забезпечення стійкої ліквідності, мінімізації ризиків і максимізації доходу;
- розроблення бюджету і стратегічного плану банку;
- координація оперативного інвестування надлишкових ресурсів і знаходження додаткових ресурсів для розширення кредитно-інвестиційної діяльності і поповнення ліквідності у разі відтоку коштів з банку;
- визначення цінової політики банку, як за депозитно-кредитними, так і за емісійно-інвестиційними та посередницькими операціями;
- аналіз ризиків, притаманних банківській діяльності, і хеджування цих ризиків.

Всі опубліковані на сайті матеріали належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Копіювання та використання інформації суворо заборонено.

 
< Попередня   Наступна >
 
Авторські реферати, курсові та дипломні роботи. Онлайн бібліотека підручників.
Studentam.net.ua © 2016