Studentam.net.ua
Реферати, курсові та дипломні роботи
Головна arrow Економічні науки arrow Банківські операції arrow 2.4. Залучення ресурсів на міжбанківському ринку
09.12.2016
Платні роботи
Реферати
Курсові
Дипломні, магістерські ...
Онлайн бібліотека підручників
Біологічні науки
Валеологія
Екологія
Економічні науки
Етика та естетика
Землезнавство
Історія
Літературознавство
Педагогіка
Правознавство
Психологія
Соціальна робота
Корисні матеріали
Біографії
Розробки уроків
Статті
Друзі

Електронна бібліотека




2.4. Залучення ресурсів на міжбанківському ринку

2.4. Залучення ресурсів на міжбанківському ринку

   До позиченого капіталу комерційного банку належать кошти, отримані від емісії та продажу облігацій, та кредити, отримані в інших банків, у тому числі в НБУ.
   На відміну від звичайних акцій облігації не дають права їх власникам на участь у керуванні комерційним банком. Якщо акції випускаються без установлення терміну погашення, то для облігацій установлюється певний термін. Тому кошти, отримані комерційним банком за допомогою випуску облігацій, не можуть вважатися власним капіталом. Вони свідчать про надання власниками облігацій зазначених коштів у розпорядження емітента у формі довгострокової позики. Власник облігації набуває права на одержання фіксованого прибутку за нею протягом терміну дії позики. З настанням терміну погашення облігації банк повертає власнику номінальну вартість цього цінного паперу.
   Якщо комерційний банк і надалі хоче утримувати у своєму обороті кошти, залучені за допомогою випуску облігацій, він вдається до рефінансування попередніх випусків. Це здійснюється шляхом викупу раніше випущених облігацій за кошти, отримані від випуску нових незабезпечених боргових зобов’язань. Облігації, якщо це передбачено умовами емісії, можуть бути конвертовані в прості акції. Тоді залучені з їх допомогою кошти переходять у власний капітал комерційного банку. Конвертованість облігацій дає змогу підвищити їх привабливість у колі покупців, оскільки останні можуть придбати акції банку в найвигідніший момент. Власники облігацій ризикують менше, ніж власники акцій, бо у разі банкрутства комерційного банку кредиторам кошти повертаються раніше, ніж звичайним акціонерам.
   Необхідно відрізняти кошти, мобілізовані комерційним банком за допомогою облігацій, від внесків і депозитів. Якщо перші називаються в банківській практиці позичковими або позиченими, то другі — залученими. При випуску облігацій банк відіграє активну роль, ініціатива випуску належить йому, тоді як при залученні внесків роль банку пасивна.
   До акціонерних банків, що випускають облігації, застосовуються такі самі вимоги, як і при випуску акцій. Емісія облігацій регламентується законами України “Про господарські товариства” і “Про цінні папери та фондову біржу”, тобто тими самими законодавчими актами, що й випуск акцій.
   Комерційний банк може випускати облігації для залучення позичкових коштів лише за умови повної сплати усіх випущених ним акцій. Реалізація облігацій може відбуватися або на основі їх продажу за договорами з покупцями, або шляхом обміну на раніше випущені облігації та цінні папери. Погашаються облігаційні позики комерційними банками після закінчення терміну обігу облігацій за їхньою номінальною вартістю. Банківські облігації в Україні не набули розвитку. Причинами такого становища є їх незабезпеченість, нездатність нових банків довести статутні капітали до розмірів мінімальних вимог НБУ, фінансові труднощі, що виникли в більшості банків останнім часом, а також відсутність вторинного ринку цінних паперів.
   Одним із джерел поповнення ресурсів комерційного банку є міжбанківський кредит. Кредитними ресурсами торгують фінансово стійкі комерційні банки, в яких завжди є надлишок ресурсів. Ці банки для одержання прибутку прагнуть розмістити вільні ресурси в інших банках. Крім фінансової вигоди, банки-кредитори одержують можливість установлення ділових партнерських стосунків.
   Банкам вигідно розміщувати кредитні ресурси в інших банках порівняно з кредитуванням суб’єктів господарської діяльності, оскільки перші відрізняються, як правило, вищою надійністю. Проте в Україні з другої половини 1994 р. у банківській системі склалася кризова ситуація, однією з причин якої було неповернення окремими банками міжбанківських кредитів. Тому нині комерційні банки дуже обережно підходять до вирішення питань про видачу міжбанківських кредитів.
   Терміни міжбанківських кредитів можуть бути різними — від одного дня до трьох—шести місяців. Процентна ставка за міжбанківськими кредитами, як правило, нижча, ніж за кредитами, наданими господарникам, і пов’язана з обліковою ставкою НБУ.
   Банки-позичальники залучають міжбанківський кредит для розширення своєї кредитної діяльності з клієнтами, а також у зв’язку з необхідністю регулювання банківської ліквідності. В Україні, у зв’язку з упровадженням електронних розрахунків міжбанківське кредитування здійснюється шляхом прямих контактів між банком-кредитором і банком-позичальником, на договірних умовах, на чітко визначений термін. Досить активно використовуються міжбанківські кредити терміном на один день, мета яких полягає у підтримці поточної ліквідності банку.
   У договорі про міжбанківське кредитування, крім терміну, обумовлюється сума кредиту, рівень процентної ставки, порядок погашення. Звичайно при порушенні терміну погашення міжбанківського кредиту банк-кредитор передбачає своє право на безспірне списання боргу. Якщо банк, що позичив кредитні ресурси, не може їх повернути в установлений термін, то він купує гроші в іншому банку.
   При укладанні договору на міжбанківський кредит банк-позичальник повинен повідомити банку-кредитору значення своїх економічних нормативів (платоспроможності, ліквідності).
   Про розвиток міжбанківського кредитування в Україні свідчать такі дані:

Таблиця 2.4

ЗАБОРГОВАНІСТЬ ЗА КРЕДИТАМИ, НАДАНИМИ НА  МІЖБАНКІВСЬКОМУ РИНКУ УКРАЇНИ на кінець року, млн грн.

 

1993 р.

1994 р.

1995 р.

1996 р.

1997 р.

1998 р.

01.09.99 р.

Усього кредитів

123

358

626

933

1369

949

1200

Централізовані кредитні ресурси НБУ (рефінансування)

112

105

349

474

824

505

531

Кредити, надані комерційними банками

11

253

277

459

545

444

669

   Купувати і продавати кредитні ресурси можуть не тільки комерційні банки, а й їхні відділення та філії. Проте це право реалізується лише в системі одного банку, що має філійну мережу.
   НБУ застосовує механізми рефінансування комерційних банків через операції репо та ломбардне кредитування, а також через надання кредитів під заставу конверсійних облігацій внутрішньої державної позики (КОВДП) та стабілізаційних кредитів.
   Основною формою рефінансування комерційних банків є ломбардне кредитування та операції репо. Їх частка в загальних кредитах НБУ комерційним банкам становитиме понад 76%, у тому числі на операції репо припадає понад 54%, а на ломбардне кредитування — понад 21%. На інші механізми рефінансування (кредити під заставу КОВДП та стабілізаційні) припадає близько 24%.
   Комерційні банки можуть позичити кошти в Національному банку України шляхом одержання кредитів через закриті кредитні аукціони. Хоча з 1997 р. кредитні аукціони не проводилися, можливість їх проведення існує. Загальне керівництво і відповідальність за проведення кредитних аукціонів покладені на Аукціонний комітет, персональний склад якого визначається і затверджується правлінням НБУ. Єдиним продавцем кредитів на кредитному аукціоні є НБУ.
   Кредитні аукціони можуть проводитися періодично. Рішення про дату аукціону, обсяг кредитів, строк та цілі, на які вони продаються, а також початкова процентна ставка приймаються правлінням Національного банку України.
   До участі в кредитних аукціонах допускаються комерційні банки, що виконують установлені НБУ економічні нормативи, своєчасно подають НБУ встановлену звітність і повертають раніше отримані кредити. Філії комерційних банків до участі в кредитних аукціонах не допускаються. Це обмеження поширюється і на комерційні банки, діяльність котрих менше одного року від дати їхньої реєстрації. Для участі в кредитному аукціоні банки подають в Аукціонний комітет заявку встановленої форми.
   Умовою допуску до кредитного аукціону є дотримання комерційним банком таких вимог:
— один банк не може одержати понад 50% запропонованого обсягу кредитів на кредитному аукціоні;
— сума заборгованості за кредитами НБУ з урахуванням поданої заявки на купівлю кредитів на даному кредитному аукціоні не повинна перевищувати п’ятикратного розміру власного капіталу банку, розрахованого на основі останнього балансу.
   Повідомлення про проведення кредитного аукціону надсилаються комерційним банкам не пізніше ніж за 10 робочих днів до дня його проведення. У повідомленні вказуються день, умови проведення аукціону, цільовий напрям кредитів або його відсутність, термін і початкова процентна ставка, а також мінімальна сума кредиту для одного банку.
   На кредитному аукціоні заявки задовольняються в міру зниження запропонованої в них процентної ставки, починаючи з найвищої. У разі, якщо два або кілька учасників кредитного аукціону пропонують однакову процентну ставку, а обсяг кредитів, що залишилися на продаж, недостатній для задоволення всіх заявок з однаковою процентною ставкою, рішення про задоволення тієї або іншої заявки приймає Аукціонний комітет.
    Приклад:
   Варіант 1.
Початкова процентна ставка НБУ за кредитами — 30% річних. Обсяг ресурсів, що пропонується для продажу, становить 0,4 млрд грн. Надійшло 15 заявок на 0,35 млрд грн., в яких вказані процентні ставки від 40 до 20%, причому найнижчу процентну ставку запропонував тільки один банк з заявкою на 0,05 млрд грн. У цьому випадку Аукціонний комітет задовольнить заявки всіх банків.
   Варіант 2. Умови ті ж самі, що і в першому варіанті, однак заявок надійшло на 0,45 млрд
грн. У цьому випадку Аукціонний комітет задовольнить заявки 14 банків.
   Комерційним банкам, чиї заявки задоволені, на підставі затверджених Головою НБУ результатів кредитного аукціону, видається офіційне посвідчення про купівлю кредитів.
   Це посвідчення й усі необхідні для оформлення кредитного договору документи комерційний банк надає регіональному управлінню НБУ. Після оформлення кредитного договору регіональне управління НБУ переказує гроші на кореспондентський рахунок банку, що отримав кредит НБУ.
   Банки-позичальники повинні своєчасно повертати кредити, куплені на закритих кредитних аукціонах. З метою контролю за цим між позичальником і кредитором укладається договір про забезпечення повернення отриманих кредитів.
   Придбані на аукціоні кредити не повинні призводити до порушення встановлених для комерційних банків економічних нормативів. Вони не підлягають пролонгації.
   Національний банк здійснює регулювання міжбанківського ринку кредитних ресурсів. З упровадженням в Україні ринку державних цінних паперів (ОВДП) значна частина операцій з купівлі-продажу міжбанківських ресурсів відбувається під забезпечення ОВДП (поширена назва — ломбардний кредит) і операції РЕПО.
   Ломбардний кредит надається на строк до 30 днів у межах лімітів, установлених на квартал НБУ для своїх регіональних управлінь.
   Право на отримання ломбардного кредиту мають комерційні банки, котрі:
— отримали ліцензію на здійснення банківської діяльності, включені до Республіканської книги реєстрації банків, валютних бірж та інших фінансово-кредитних установ, що працюють не менше одного року;
— дотримуються встановлених НБУ економічних нормативів, правил ведення бухгалтерського обліку, своєчасно і в повному обсязі звітують регіональному управлінню НБУ;
— не мають простроченої заборгованості за кредитами НБУ та за процентами за ними.
   Як забезпечення ломбардного кредиту використовуються державні цінні папери, що відповідають таким вимогам:
— вони занесені НБУ до ломбардного списку як такі, що перебувають на балансі комерційного банку і що до них немає претензій;
— строк їх погашення не припадає на термін користування ломбардним кредитом (строк погашення настає не раніш як через 35 днів з моменту переказування їх відповідної кількості на рахунок ДЕПО в НБУ).
   У загальний пакет документів, які необхідно подати комерційному банку до регіонального управління НБУ для одержання ломбардного кредиту, входять: кредитна угода, заявка на кредит, доручення на право реалізації НБУ цінних паперів, прийнятих як забезпечення ломбардного кредиту.
   Після того, як регіональне управління НБУ ухвалило рішення про надання ломбардного кредиту, комерційний банк переказує портфель цінних паперів, які є забезпеченням кредиту, зі свого  ДЕПО-рахунку на ДЕПО-рахунок у депозитарії НБУ. Одночасно регіональне управління НБУ зараховує кошти ломбардного кредиту на кореспондентський рахунок банку-позичальнику.
   Заборгованість комерційного банку за ломбардним кредитом не може перевищувати 75% вартості портфеля цінних паперів, наданих як забезпечення ломбардного кредиту. Після закінчення терміну погашення ломбардного кредиту регіональне управління НБУ списує його суму з кореспондентського рахунку комерційного банку. Одночасно погашаються проценти за користування цим кредитом.
   Після погашення ломбардного кредиту і процентів відбувається розблокування рахунків ДЕПО комерційного банку, і цінні папери знову переходять у власність комерційного банку.
   У разі відсутності або недостатності коштів на кореспондентському рахунку комерційного банку залишок заборгованості за ломбардним кредитом і процентами за ним погашаються за рахунок коштів від реалізації НБУ цінних паперів, наданих банку як забезпечення кредиту.
   У зв’язку з фінансовою кризою, яка мала місце в Україні у вересні 1998 р., уряд змушений був здійснити конверсію ОВДП, тобто перенести строки погашення своїх зобов’язань за раніше випущеними ОВДП на пізніший термін. У зв’язку з цим були випущені конверсійні облігації внутрішньої державної позики (КОВДП).
   Комерційні банки, які беруть участь у процесі конверсії ОВДП в КОВДП, можуть звертатися до НБУ для підкріплення своєї поточної ліквідності за рефінансуванням під забезпечення КОВДП. Це рефінансування здійснюється в розмірі до 50% обсягу замінених ОВДП. Строк кредитування — до 60 днів, процентна ставка — на рівні дохідності КОВДП.
   Операції РЕПО — це операції із цінними паперами, які складаються з двох частин. Для їх здійснення укладається єдина генеральна угода між учасниками ринку (НБУ і комерційними банками) про продаж-купівлю державних цінних паперів на певний строк із зобов’язанням зворотного продажу-купівлі у визначений термін або на вимогу однієї зі сторін за заздалегідь обумовленою ціною.
   Використання НБУ державних цінних паперів для операцій РЕПО здійснюється через “пряме РЕПО” — купівлю у комерційного банку державних цінних паперів та “зворотне РЕПО” — обов’язковий продаж державних цінних паперів. У ситуації, коли в межах визначених основних монетарних параметрів існує потреба підвищення ліквідності комерційних банків, НБУ здійснює операції “прямого РЕПО” і на підставі генеральної угоди купує у комерційного банку державні цінні папери на відповідний період з обов’язковою умовою зворотного їх викупу цим комерційним банком у встановлений строк. У разі накопичення надлишкової ліквідності банківської системи, зростання грошової маси значно вищими темпами, ніж передбачалося, НБУ може продати комерційним банкам через механізм “зворотного РЕПО” державні цінні папери, які є в його портфелі, на певний період, за умови викупу їх у комерційного банку в установлений строк.
   Національний банк може здійснювати операції РЕПО купівлі-продажу державних цінних паперів як шляхом безпосередньої домовленості з комерційними банками, так і проведенням тендера заявок комерційних банків на участь в операціях РЕПО. У разі проведення тендера на участь в операціях РЕПО Національний банк через свої регіональні управління не пізніш як за тиждень надсилає повідомлення про такий тендер із зазначенням терміну операцій РЕПО та умов його проведення.
   Комерційні банки як учасники тендера у своїх заявках на участь у ньому пропонують свої умови щодо ціни купівлі-продажу та зворотної ціни продажу-купівлі державних цінних паперів. Після закінчення тендера операцій РЕПО Національний банк наступного робочого дня надсилає комерційному банку, який виграв тендер, повідомлення-підтвердження про намір укласти угоди на здійснення операцій РЕПО.
   Залежно від терміну дії операції РЕПО на позабіржовому ринку використовуються такі види операцій:
— нічне РЕПО (термін дії один день, процентна ставка фіксується на весь термін проведення операції);
— відкрите РЕПО (термін операції в угоді не визначається, кожна зі сторін угоди може вимагати виконання операції РЕПО в будь-який час, але з обов’язковим повідомленням про завершення цієї угоди. Процентна ставка не є фіксованою і визначається кожного разу);
— строкове РЕПО (термін операції чітко визначений, процентна ставка є постійною протягом усієї операції РЕПО).
   Між учасниками операції РЕПО укладається угода, в якій передбачаються:
— термін, сума, ціна державних цінних паперів “прямого РЕПО” та “зворотного РЕПО”;
— перелік цінних паперів, які беруть участь в операції РЕПО;
— зобов’язання продати державні цінні папери зі зворотним викупом, яке має кореспондуватися із зобов’язанням викупити ці державні цінні папери зі зворотним продажем;
— порядок установлення маржі або процентного доходу.
   Обов’язковою умовою укладення угоди РЕПО з метою мінімізації кредитного ризику є те, що державні цінні папери, куплені з використанням операцій РЕПО, мають переказуватися через депозитарій на рахунок покупця зі зміною права власності.
   Після підписання угоди на здійснення операції РЕПО банк-продавець надає на дату купівлі та на дату зворотної купівлі ДЕПО-повідомлення до депозитарію НБУ про зміну права власності на державні цінні папери. Для забезпечення зобов’язань про зворотний викуп державних цінних паперів НБУ — у першій частині операції РЕПО покупець — отримує гарантійний внесок на підставі ринкової оцінки державних цінних паперів, який є об’єктом операції РЕПО. Цей внесок є захистом від потенційних збитків у разі різких коливань цін на державні цінні папери. Сума гарантійного внеску залежить від терміну укладеної угоди за операцією РЕПО, типу державних цінних паперів, що є предметом угоди, та суми очікуваного доходу за цими цінними паперами.
   До 1997 р. НБУ проводив цільові кредитні аукціони. До участі в аукціоні допускалися комерційні банки, які обслуговували підприємства, що здійснювали структурну перебудову та санацію виробництва. Перелік цих підприємств визначався Кабінетом Міністрів України за домовленістю з НБУ. Комерційні банки отримували від таких підприємств бізнес-плани, плани структурної перебудови, а також інші документи, що давали можливість оцінити ефективність використання кредиту. За допомогою статистичних звітів підприємств за рік комерційні банки здійснювали аналіз їхньої діяльності, готували експертні оцінки доцільності кредитування та визначали реальність повернення кредиту. Якщо після проведення такої роботи комерційний банк приймав рішення про кредитування підприємства, він надсилав заявку на свою участь в Аукціонний комітет НБУ.
   Цільові кредитні аукціони проводилися у такому самому порядку, що й закриті кредитні аукціони.
   Нині НБУ не проводить аукціонів із продажу кредитів комерційним банкам для подальшого кредитування ними підприємств згідно з прийнятими урядом програмами. Він здійснює лише рефінансування комерційних банків з метою підтримання їхньої ліквідності та для регулювання кредитно-грошового ринку України. У разі необхідності зменшити обсяг грошової маси в економіці Національний банк України застосовує всілякі заходи. Наприклад, він може підвищити рівень обов’язкових резервів комерційних банків, а може й обмежити обсяг ресурсів, що продаються ним через кредитні аукціони. Останнім часом на кредитних аукціонах НБУ здійснює продаж ресурсів на таких умовах: тільки під забезпечення ОВДП та під фіксовану процентну ставку. Ломбардна ставка за кредит установлюється в розмірі облікової ставки плюс 10%.
   Комерційні банки для забезпечення своєї ліквідності можуть рефінансуватися в установах Національного банку або в комерційних банках у формі переврахування і перезастави векселів.
   Установи НБУ здійснюють ці операції за дотримання таких умов:
— усі подані векселі за строком оплати не повинні перевищувати 90 днів і мають бути такими, щоб їх можна було вчасно одержати у місцях їх оплати;
— подані векселі мусять мати не менше двох підписів, не враховуючи підпису того комерційного банку, який подав ці векселі, а переказні векселі — ще й акцепт платника;
— оплата векселів має відбуватися у місцях, де є установи комерційного банку, нотаріус або суд;
— має бути ліміт кредитування.
   Зауважимо, що установи НБУ рідко використовують таку форму рефінансування комерційних банків, як переврахування і перезастава векселів, тому що вексельний обіг в Україні робить перші кроки у своєму розвитку.
   Центральні банки країн із ринковою економікою виконують роль кредиторів в останній інстанції комерційних банків та інших кредитних установ, також надають короткострокові кредити для поповнення тимчасової нестачі ліквідних коштів. Як правило, ці кредити мають бути забезпечені торговими векселями, державними цінними паперами або власними борговими зобов’язаннями банків.
   Центральні банки європейських країн (Німеччини, Франції, Бельгії та ін.) кредитують комерційні банки переважно через переврахування векселів. У Франції й Німеччині центральний банк установлює квоти на переврахування векселів. У разі підвищення встановленої квоти комерційний банк сплачує підвищений процент за кредит у центральному банку.
   У США перевраховані операції центрального банку (Федеральної резервної системи) не є основною формою рефінансування комерційних банків. Найбільш притаманним тут є кредитування комерційних банків під заставу державних цінних паперів (облігацій, казначейських векселів).
   Банк Англії кредитує комерційні банки під певні їхні зобов’язання за рахунок банківських депозитів, які зберігаються на відповідних рахунках у центральному банку.
   Найширший розвиток мають кредитні відносини центрального банку з комерційними в Німеччині. Крім переврахованих кредитів, Німецький федеральний банк надає комерційним банкам ломбардні кредити на строк не більше від трьох місяців під забезпечення надійними цінними паперами: векселями (включаючи казначейські векселі) й облігаціями федерального уряду і земель. Ліміти кредитування (квоти) встановлюються за кожною категорією забезпечення. Окремо також установлюється квота на кредит на переврахування векселів залежно від розміру власного капіталу комерційного банку.
   З переоблікових операцій і ломбардних кредитів комерційні банки сплачують проценти: облікова ставка в першому випадку і ломбардна — в другому. Ставка з ломбардних кредитів є найважливішим орієнтиром грошового ринку, вона аналогічна ставці за федеральними фондами США.
   Важливе значення в операціях Німецького федерального банку мають купівля і продаж державних цінних паперів у формі угод про зворотний викуп. Угодам про продаж державних цінних паперів зі зворотним викупом надається перевага перед іншими оперативними інструментами кредитної політики Німецького федерального банку.

Всі опубліковані на сайті матеріали належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Копіювання та використання інформації суворо заборонено.

 
< Попередня   Наступна >
 
Авторські реферати, курсові та дипломні роботи. Онлайн бібліотека підручників.
Studentam.net.ua © 2016