Studentam.net.ua
Реферати, курсові та дипломні роботи
Головна arrow Економічні науки arrow Банківські операції arrow 2.2. Капітал банку, його структура і формування
04.12.2016
Платні роботи
Реферати
Курсові
Дипломні, магістерські ...
Онлайн бібліотека підручників
Біологічні науки
Валеологія
Екологія
Економічні науки
Етика та естетика
Землезнавство
Історія
Літературознавство
Педагогіка
Правознавство
Психологія
Соціальна робота
Корисні матеріали
Біографії
Розробки уроків
Статті
Друзі

Електронна бібліотека




2.2. Капітал банку, його структура і формування

 2.2. Капітал банку, його структура і формування

   До власних ресурсів комерційних банків, або до банківського капіталу, належать фонди, які створюються банками для забезпечення фінансової сталості, комерційної і господарської діяльності, а також прибуток поточного і минулого років.
   Структура банківського капіталу не є сталою за якісним складом і змінюється протягом року залежно від багатьох факторів, зокрема від якості активів, використання прибутку, політики банку щодо забезпечення приросту капітальної бази тощо.
   Частка власного капіталу комерційного банку у сукупних ресурсах невелика, тоді як у сфері матеріального виробництва співвідношення власного і позиченого капіталів інше. Так, для промислового підприємства вважається нормою, коли власний капітал становить 50% загального капіталу, для комерційного банку ж достатнім вважається 8%. Це зумовлено специфікою банківської діяльності. Банк користується переважно чужими грошима, а власні кошти призначені передусім для страхування інтересів вкладників і кредиторів банку, а також для покриття поточних збитків від банківської діяльності. Інакше кажучи, власний капітал комерційного банку виконує в основному захисну функцію. Функція ж забезпечення оперативної діяльності, яка для власних коштів підприємств сфери матеріального виробництва постає головною, для власного банківського капіталу є другорядною. Однак роль власного капіталу комерційного банку як джерела забезпечення його оперативної діяльності на перших порах після його утворення є досить відчутною. За рахунок власного капіталу фінансується придбання меблів, організаційної та комп’ютерної техніки, будівництво або оренда банківських офісів, упровадження систем банківського захисту, банківських технологій і систем зв’язку.
   Власний капітал комерційного банку може також використовуватися для участі у власності акціонерних та спільних підприємств.
   Капітал комерційного банку складається з суми основного (капітал 1-го рівня) та додаткового капіталу (капітал 2-го рівня) за мінусом відвернень з урахуванням основних засобів.
   Основний капітал складається з:
— фактично сплаченого зареєстрованого статутного капіталу банку;
— дивідендів, які направлені на збільшення статутного капіталу;
— емісійних різниць (різниць між ціною первинного розміщення акцій та їх номінальною вартістю);
— резервних фондів, які створюються за рахунок прибутку банку;
— прибутку минулих років.
   Додатковий капітал складається з:
— резервів під стандартну заборгованість інших банків;
— резервів під стандартну заборгованість за кредитами, які надані клієнтам;
— загальних резервів;
— результату переоцінки основних засобів;
— поточних доходів.
   До відвернень належать цінні папери в портфелі банку на інвестиції та вкладення в асоційовані та дочірні установи. Відрахування (мінусування) вартості основних засобів здійснюється тільки тоді, коли вони перевищують суму основного й додаткового капіталів за мінусом відвернень.
   У складі основного капіталу головна роль належить статутному фонду банку. Він формується з акціонерного або приватного капіталу при організації нового банку за рахунок внесків засновників чи випуску і реалізації акцій. Розмір статутного фонду визначається засновниками, однак він не може бути меншим від мінімального розміру, встановленого Національним банком України.
   Мінімальний розмір статутного капіталу контролюється НБУ тільки на час створення та при реєстрації комерційного банку. Він не може бути меншим за суму, еквівалентну 1 млн євро.
   Мінімальний розмір статутного капіталу банку, створеного з участю іноземного капіталу, має бути не меншим за суму, еквівалентну 5 млн євро на день підписання установчого договору за офіційним курсом НБУ, за умови, що частка іноземного капіталу у статутному капіталі банку становить до 50%.
   Якщо частка іноземного капіталу у статутному капіталі банку становить 50% і більше, то мінімальний розмір статутного капіталу з участю іноземного капіталу має бути не меншим від суми, еквівалентної 10 млн євро на день підписання установчого договору за офіційним курсом НБУ.
   Для функціонуючих та новостворених комерційних банків, зареєстрованих НБУ до 1 червня 1999 р., встановлюється такий показник, як норматив капіталу у сумі 5 млн грн., з поступовим нарощенням до 8 млн грн. за станом на 1 жовтня 1999 р. і до 10 млн грн. за станом на 1 квітня 2000 р.
   Для забезпечення реальної капіталізації банківської системи України НБУ встановив, що залежно від розміру капітал банків поділяється на три категорії. Найнижча за розміром капіталу перша категорія. До неї належать банки, які порушують такі показники, як норматив капіталу, платоспроможність і достатність капіталу, а також не дотримуються порядку формування загального та спеціального резерву на відшкодування можливих втрат від кредитних операцій. Цим банкам не рекомендується у будь-якій формі здійснювати виплату дивідендів (крім виплати дивідендів власними акціями) та викуповувати власні акції (частки учасників у статутному капіталі).
   До другої категорії належать банки, які не входять до першої категорії, але мають від’ємну різницю між сумою доходів та витрат у поточному кварталі. Цим банкам НБУ рекомендує обмежити виплату дивідендів (крім виплати дивідендів власними акціями) сумою, що не перевищує 50% понаднормативного капіталу.
   Банки, які не входять до категорії першої і другої, належать до третьої категорії. Вони можуть здійснювати виплату дивідендів без обмежень.
   Банкам, капітал яких належить до другої і третьої категорій, рекомендується викуповувати власні акції (частки учасників у статутному капіталі) тільки у межах зазначеного ліміту і тільки за умови, що такий викуп не призведе до порушення банком мінімального розміру статутного капіталу.
   Порядок формування статутного фонду залежить від форми організації банку. Якщо комерційний банк утворюється у формі акціонерного товариства (АТ) відкритого типу, то статутний фонд формується шляхом відкритої передплати на акції, а якщо у формі АТ закритого типу — через перерозподіл усіх акцій серед засновників банку згідно з розміром їхньої частки у статутному фонді.
   При утворенні банку як товариства з обмеженою відповідальністю статутний фонд поділяється на частки, розмір яких фіксується в засновницьких документах, а учасники банку несуть відповідальність за його зобов’язаннями у межах своєї частки.
   Статутний фонд може створюватися тільки за рахунок власних коштів учасників (акціонерів) банку. Його формування з допомогою банківських кредитів не допускається. Статутний фонд комерційного банку не може формуватися за рахунок коштів організацій, які за статутом не мають права вести комерційну діяльність та мати прибуток (громадські, релігійні організації, фонди та ін.).
   Статутний фонд комерційного банку у формі АТ створюється шляхом випуску та продажу двох видів іменних акцій — звичайних та привілейованих. Власники звичайних акцій беруть участь в управлінні банку і поділяють з ним усі його доходи, збитки та ризики. Якщо комерційний банк не одержує прибутку, власники звичайних акцій не отримують дивідендів, їм нічого не гарантується і при ліквідації банку. Однак збитки власників звичайних акцій не можуть бути більшими, ніж первісна вартість їхніх інвестицій, а дохід, у разі прибуткової діяльності банку, вони можуть отримувати значний, тому що розподіл залишку прибутку відбувається тільки між власниками простих (звичайних) акцій.
   Власники звичайних акцій вкладають свій капітал на весь час функціонування комерційного банку. Вони, як правило, не можуть продати їх назад банку-емітенту. В окремих випадках, якщо збори акціонерів ухвалять рішення про скорочення числа учасників банку, частка простих акцій може бути викуплена банком-емітентом. Звичайні акції вільно купуються та продаються на вторинному ринку цінних паперів (фондовій біржі).
   Привілейовані акції дають право їхнім власникам на отримання фіксованого розміру дивідендів, що не залежить від отриманого банком прибутку. Власники привілейованих акцій у разі ліквідації комерційного банку та розподілу його майна мають переваги порівняно з власниками звичайних акцій: їм повертається вартість привілейованих акцій, однак після того, як будуть задоволені грошові вимоги кредиторів банку.
   Власники привілейованих акцій не беруть участі в управлінні комерційним банком.
   З розширенням кола операцій комерційних банків, а також у зв’язку з необхідністю задоволення вимог НБУ щодо мінімального розміру статутного фонду у комерційного банку з’являється потреба в збільшенні розмірів цього фонду. Це досягається через проведення додаткової емісії акцій. Як правило, банк прагне при додаткових емісіях випускати насамперед привілейовані акції, з тим щоб запобігти розширенню кола власників звичайних акцій та ускладненню процесу управління банком.
   Перший випуск акцій банку має складатися тільки зі звичайних акцій. Реєстрація та продаж банком-емітентом першого випуску акцій звільняється від оподаткування податком на операції з цінними паперами.
   Усі випуски цінних паперів банками типу відкритого АТ, незалежно від розміру випуску та кількості інвесторів, підлягають державній реєстрації у Міністерстві фінансів України. Мета цієї процедури — підвищити відповідальність банків-емітентів перед покупцями цінних паперів та знизити ризики, пов’язані з фінансовими зловживаннями та махінаціями. Щоб отримати право додаткової емісії акцій, банк не може бути збитковим, мати прострочених боргів перед бюджетом та кредиторами.
   Для реєстрації випуску акцій банк-емітент складає проспект емісії. Проспект емісії готується засновниками банку (при першій емісії) та Правлінням банку (при наступних емісіях). У проспекті емісії повідомляється про банк, його фінансове становище, вміщуються відомості про майбутній випуск цінних паперів. Проспект емісії має бути засвідченим незалежною аудиторською фірмою.
   Емісія акцій як форма створення та наповнення статутного фонду комерційного банку регулюється Законами України: “Про господарські товариства” та “Про цінні папери та фондову біржу”.
   Резервний фонд комерційного банку призначений для покриття можливих збитків від банківської діяльності, а також для сплати дивідендів за привілейованими акціями, коли для цього недостатньо прибутку. Наявність коштів у резервному фонді забезпечує стійкість комерційного банку, зменшує вірогідність його банкрутства.
   Резервний фонд комерційного банку створюється у порядку, ухваленому зборами акціонерів, а його розмір встановлюється, як правило, на рівні 50% від розміру статутного фонду. Він формується за рахунок відрахувань з прибутку і має бути не меншим 5% від суми отриманого прибутку.
   Приклад:
   Статутний фонд комерційного банку становить 2000 тис. грн., резервний фонд — 50% статутного, тобто 1000 тис. грн. (2000´ 50/100). Банком за рік отримано прибуток у сумі 1600 тис. грн. Отже, в резервний фонд банку має бути перераховано не менше 80 тис. грн. (1600´ 5/100).
Як правило, в перші роки після створення комерційні банки прагнуть відраховувати в резервний фонд значні кошти. Це додає банку стабільності та стійкості. Якщо резервний фонд досяг установленого розміру, то відрахування до нього припиняються. У разі часткового або повного використання коштів резервного фонду відновлюються відрахування з прибутку для його формування.
   Крім резервного фонду, в комерційних банках створюються спеціальні фонди, призначені для виробничого та соціального розвитку банку. Їх формування здійснюється за рахунок прибутку.
   Прибуток є ресурсом внутрішнього походження. Він створюється у вигляді залишку прибутку після сплати податків та відрахування до фондів банку. За його рахунок сплачуються дивіденди акціонерам. Якщо після сплати дивідендів за ставкою, що встановлена зборами акціонерів, виникне їх залишок, то він може бути використаний на поповнення статутного фонду банку. Ця операція (капіталізація) може бути здійснена і без сплати дивідендів акціонерам, але таке рішення мають ухвалити загальні збори акціонерів.
   Банківський власний капітал поділяється на капітал-брутто та капітал-нетто. Власний капітал-брутто — це сума усіх фондів банку та нерозподіленого прибутку за балансом. Власний капітал-нетто — це капітал-брутто за мінусом вкладень банку в господарську діяльність підприємств та організацій, акції АТ, витрати майбутніх періодів, відвернених коштів. Тобто капітал-нетто — це та частина власних коштів банку, що може бути використана як кредитні ресурси.
   Розмір власного капіталу визначається кожним банком самостійно і залежить від багатьох чинників. До них належать:
рівень мінімальних вимог НБУ до статутного фонду. Підвищення вимог збільшує потребу у власному капіталі;
специфіка клієнтури. При значній кількості дрібних вкладників власних коштів потрібно буде менше, ніж за наявності великих вкладників;
характер активних операцій. Наявність значного обсягу ризикових операцій потребує відносно більшого розміру власного капіталу.

Всі опубліковані на сайті матеріали належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Копіювання та використання інформації суворо заборонено.

 
< Попередня   Наступна >
 
Авторські реферати, курсові та дипломні роботи. Онлайн бібліотека підручників.
Studentam.net.ua © 2016