Studentam.net.ua
Реферати, курсові та дипломні роботи
Головна arrow Економічні науки arrow Економіка праці та соціально-трудові відносини arrow 5.4. Правові та практичні аспекти діяльності організацій роботодавців в Україні
03.12.2016
Платні роботи
Реферати
Курсові
Дипломні, магістерські ...
Онлайн бібліотека підручників
Біологічні науки
Валеологія
Екологія
Економічні науки
Етика та естетика
Землезнавство
Історія
Літературознавство
Педагогіка
Правознавство
Психологія
Соціальна робота
Корисні матеріали
Біографії
Розробки уроків
Статті
Друзі

Електронна бібліотека




5.4. Правові та практичні аспекти діяльності організацій роботодавців в Україні

5.4. Правові та практичні аспекти діяльності організацій роботодавців в Україні

   Власники засобів виробництва, як правило, одночасно виступають у кількох ролях. Використовуючи найману працю, вони є роботодавцями. Власники засобів виробництва безпосередньо або через представницькі органи та осіб, що виражають їхні інтереси, виступають у ролі підприємця — юридичної чи фізичної особи, яка здійснює підприємницьку діяльність. Особливе місце роботодавців у системі соціально-трудових відносин полягає у тому, що вони створюють робочі місця, визначають обсяги і структуру попиту на робочу силу та залучають її до суспільного виробництва через механізм ринку праці, безпосередньо або через свої представницькі органи (осіб) організовують виробництво, укладають з найманими працівниками індивідуальні трудові договори (контракти), ведуть переговори з представницькими органами найманих працівників щодо укладення колективного договору та значною мірою впливають на його структуру й зміст; визначають, виходячи зі своїх повноважень, зміст соціально-трудових відносин і реалізують заходи щодо їхнього вдосконалення.
   Розглядаючи стан та проблеми розвитку організацій і об’єднань роботодавців в Україні, маємо наголосити на такому. В умовах планової централізованої економіки, що ґрунтується переважно на моновласності, потреби у створенні об’єднань роботодавців практично не існує. Тому не випадково, що до появи в Україні різних форм господарювання, правового закріплення курсу на реформування відносин власності, розвиток кооперації та інших форм підприємницької діяльності, об’єднань роботодавців у загальновизнаному їх розумінні в державі не виникало питання щодо їх створення. Згідно з результатами соціологічного дослідження проведеного у 2002 році Центром соціальних експертиз і прогнозів організації роботодавців захищають інтереси виключно роботодавців, які є членами організацій роботодавців (33%), керівництва підприємств (25%), працівників, які працюють на їхніх підприємствах (23%) [14].
   Ідеальною моделлю організації роботодавців, на думку опитаних, є організація з такими домінантними рисами: існує за рахунок виключно членських внесків, має значну кількість прямих членів, має колегіальне керівництво, є аполітичною, забезпечує інтереси всіх своїх членів, у плані надання послуг порівну займається як інформативно-консультативними, так і аналітичними; а розмір членських внесків встановлюється залежно від фінансової спроможності підприємства.
   Тому ідеальною моделлю організації роботодавців самі роботодавці вважають об’єднання, яке базується на демократичних засадах і відповідає завданням, які, як правило, ставляться перед такого типу організацією.
   Сьогодні необхідна реабілітація в суспільній свідомості й, передусім, у свідомості конкретного підприємця, роботодавця поняття самоорганізації підприємства як передумови формування сторони роботодавців у переговорному процесі з профспілками та владою.
   Лише потужна консолідована сторона соціального партнерства спроможна розв’язати комплекс завдань, спрямованих на зростання рівня ділової активності в Україні, а отже — забезпечення її сталого розвитку, шляхом [9;11]:
   1. Посилення впливу сторони роботодавців в інститутах соціального партнерства на засадах паритетності, рівноправності та відкритості на національному (Національна рада соціального партнерства), регіональному (РРСП) та галузевому (ГРСП) рівнях (у рамках Національної Ради соціального партнерства при Президенті України, територіальних та галузевих рад тощо).
   2. Посилення впливу сторони роботодавців на реалізацію державної політики в сфері регулювання підприємницької діяльності на національному рівні, регіональному та місцевому рівнях, лобіювання прав та інтересів підприємців шляхом удосконалення нормативно-правового поля їх функціонування.
   3. Удосконалення механізмів ведення колективних переговорів на рівні підприємства з метою зближення інтересів роботодавця та працівника, тобто вироблення таких засад співпраці підприємця та працівника на мікрорівні, які найбільшою мірою сприятимуть зростанню продуктивності праці на конкретному підприємстві.
   4. Сприяння у веденні бізнесу членам організацій, що передбачає комплекс послуг правового, інформаційно-консультаційного, освітнього, презентаційного характеру.
   5. Розширення ринків та економічної експансії національного товаровиробника.

Запитання для самоконтролю
1. Поясніть роль держави як носія публічної влади і як суб`єкта соціально-трудових відносин в Україні.
2. Перерахуйте основні міжнародні норми, прийняті Міжнародною організацією праці, що основну увагу приділяють захисту прав саме найманих працівників та їхніх представницьких органів.
3. Охарактеризуйте структуру суб’єктів соціально-трудових відносин, що представляють інтереси найманих працівників в Україні.
4. Поясніть роль виробничих рад, які функціонують у Німеччині.
5. Дайте оцінку функцій, що мають виконувати державні органи влади як один із суб’єктів соціально-трудових відносин.
6. Назвіть нормативно-правові акти, які використовують профспілкові організації у своїй діяльності.
7. Проаналізуйте стан укладення колективних договорів в Україні.
8. Дайте оцінку загального стану профспілок у сучасних умовах.
9. Поясніть роль роботодавців у системі соціально-трудових відносин.

Література
1. Закон України “Про колективні договори і угоди” //Закони України. – К.: Ін-т законодавства, 1997. – Т.6. –С. 5- 11.
2. Закон України про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності” // Закони України.– К.: Ін-т законодавства, 2000.–Т. 19.–C. 279-296.
3. Закон України “Про організації роботодавців” //Офіційний вісник України.– 2001.–№ 25.–С.109.
4. Закон України “Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів) // Закони України .–К.: Ін-т законодавства,1999.– Т. 15.– С.332-343.
5. Грішнова О.А. Економіка праці та соціально-трудові відносини: Підручник. – К.: Знання, 2004. – 535 с. – Глава 9, с.246-255.
6. Єсінова Н.І. Економіка праці та соціально-трудові відносини: Навч. посібник. – К.: Кондор, 2004. – 432 с. – Глава 6, с. 93-121.
7. Колот А.М. Соціально-трудові відносини: теорія і практика регулювання: Монографія.– К.: КНЕУ, 2003.– 230 с.- Розділ І, Глава ІІ, с. 37-79.
8. Колот А.М. Розвиток виробничої демократії як чинник удосконалення соціально-трудових відносин //Україна: аспекти праці.– 2001. - №6.- с.21-28.
9. Сучасний стан проблеми та тенденції соціально трудових відносин в Україні: спроба соціального конструювання / Відп. ред. д-р екон. наук, проф. Ю.І. Саєнко, канд. філос. наук Ю.О. Привалов. – К.: ВД “Стилос”, 2003. – 361с. Розділ І, с.10-49, Розділ ІІ, с. 139-160, Розділ ІІІ, с.203-213.
10. Статистичний щорічник України за 2004 рік //http: //www. ukr.stat. gov. ua.

Всі опубліковані на сайті матеріали належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Копіювання та використання інформації суворо заборонено.

 
< Попередня   Наступна >
 
Авторські реферати, курсові та дипломні роботи. Онлайн бібліотека підручників.
Studentam.net.ua © 2016