|
5.1. Відносини власності як основа економічної системи Основу економічної системи повинні становити відносини власності. Вони завжди були тим стрижнем у суспільстві, навколо якого формувались і розвивались всі інші суспільні відносини. Привласнення матеріальних та духовних благ у різних економічних системах складає суть економічних відносин, що виражаються поняттям "власність". Проте серед вчених-економістів досі немає єдності в трактуванні відносин власності.
Одним з найдискусійніших в наш час економічним визначенням власності є таке: власність - це відношення між людьми з приводу речей. Певною мірою це визначення відбиває саме економічний, а не правовий, соціальний чи якийсь інший аспект власності. Адже найбагатший капіталіст стане злиденним, якщо опиниться сам на сам зі своїми заводами, палацами, кораблями і нікому буде ані працювати на них, ані купувати вироблене. Багатство капіталістичного суспільства - товар. Його має хтось виробити, хтось купити та спожити і таким чином принести власнику капіталу прибуток.
Поняття "власність" достатньо складна категорія. Найчастіше його ототожнюють з привласненням. Відносини привласнення в багатьох концепціях власності вважаються базовими. Привласнення вказує, кому належать блага (об'єкти власності), як вони розподіляються і з якою метою використовуються. Об'єктами власності є речі, які присвоюються, тобто всі елементи суспільного багатства, результати та фактори виробництва. Суб'єктами власності можуть бути окремі особи (громадяни), колективи, організації, фірми, асоціації, держава.
Важливим критерієм належності відносин власності до предмету економічної теорії є безпосередній зв'язок відносин власності з виробничими відносинами, відносинами між людьми по виробництву, розподілу і використанню засобів виробництва. Саме засоби виробництва є головним найбільш стійким об'єктом власності.
Таким чином, відносини власності - це певна система відносин з приводу володіння, розпорядження, користування, привласнення і споживання людьми як засобів виробництва, так і результатів праці.
Володіння - головна передумова власності. Але саме по собі володіння ще не означає власності в її повному економічному змісті. Володіти можна і пасивно. Володіння тільки фіксує об'єкт власності, визначає його конкретно.
Володіння цінне тим, що дає можливість розпоряджатися майном. Щоб відчути різницю між правом володіння і правом розпорядження, достатньо згадати деякі форми заповітів з художньої літератури: "Залишаю такому-то...те-то і те-то, але до стількох-то років або виконання ним таких-то умов...він не може ним розпоряджатися". Тут чітко і зрозуміло розставлені акценти між двома правами - володіння і розпорядження.
Користування - це відносини до об'єкту використання, спрямовані на отримання з нього корисного ефекту, при цьому реалізується ідея корисності, яка є абсолютним стимулом еволюції як виробництва конкретних цінностей, так і соціально-економічного розвитку суспільства.
Коли власник віддає об'єкт власності в оренду, він, відповідно, в межах договору оренди, передає право розпорядження і використання орендарю. Привласнення вони здійснюють спільно: орендодавець привласнює орендну плату, орендар - прибуток від господарської діяльності мінус орендна плата.
Отже, економічний зміст відносин власності полягає в реальних діях суб'єктів по володінню, розпорядженню і використанню об'єктів власності. Власність складає серцевину системи економічних відносин суспільства. Стабільність розвитку економічної системи залежить від наявності у ній таких форм власності, які б у найбільшій мірі сприяли розвитку продуктивних сил. Тому зміна форм власності відкриває нові горизонти розвитку економічної системи.
Людству відомі дві основні форми власності - приватна і суспільна.
Відмінною рисою приватної власності є те, що власник безпосередньо здійснює і реалізує право володіння, розпорядження, використання і привласнення. Підкреслюємо - безпосередньо. Особисто. На свій страх і ризик. Діє він на ринку, де господарює жорстока конкуренція. Проте успіх на ринку може бути повним. І це заслуга власника. Він присвоює здобутки свого успіху. Але на ринку панує стихія і анархія. Отже, він може і програти. Але і програш - його провина. Якщо він не отримав вигоду, то вона дісталась іншому. Тому приватний власник вчиться, шукає, взнає, придумує, купує, фінансує наукові дослідження. Однозначно розвиває продуктивні сили, а відповідно, суспільство в цілому. В цьому глибоке, прогресивне значення приватної власності.
Суспільна власність передбачає спільне володіння, розпорядження і виключає індивідуальне. Всі члени суспільства володіють спільно, індивідуально ж - ніхто. Суспільна власність на засоби виробництва зрівнює всіх членів суспільства як співвласників. Вони всі власники. Ніхто не має права на перевагу у володінні. Разом з тим в межах суспільної власності, оскільки суспільство не може розпоряджатися об'єктами власності безпосередньо, виникає адміністративна монополія, і при суспільному володінні розпорядження і привласнення здійснюється бюрократією (bureucratie - буквально влада столу).
Форми власності не є незмінними. Вони виникають, розвиваються, модифікуються і зникають із зміною умов і середовища, в яких вони існують. В основі еволюції форм власності лежить механізм постійного оновлення економічного устрою суспільства.
Історично першою формою власності була колективна, общинна власність на землю. Вона виражала спільне привласнення результатів праці всіма членами общини як єдино можливий засіб її виживання. Вся багатогранність первісних відносин земельної власності зводиться до трьох основних форм:
* азіатська (східна). В цих умовах вся земля розподілялась між общинами, а індивіди та їх сім'ї користувались земельними ділянками як особи, що належали до даного первісного колективу. Общини, в свою чергу, знаходились під владою деспотичної держави і не були самостійними власниками. Вони віддавали державі частину продукту в формі данини;
* антична (греко-римська). Тут одна частина землі знаходилась в розпорядженні общини (держави), а інша - у вигляді дрібних ділянок, парцел - оброблялась окремими сім'ями і була їх приватною власністю;
* німецька. При ній спостерігався більш високий ступінь відособленості землі від общини. Спільна власність на пасовища, ліси служила тільки простим доповненням приватної власності.
Антична і німецька власність були близькі одна до одної тим, що приватна земельна власність в обох випадках базувалась на праці самого власника.
У процесі розвитку продуктивних сил і суспільного поділу праці проходив розпад общини і виділення приватних власників. Розвивався обмін, росла майнова нерівність населення. З'явилася приватна власність, яка була заснована на експлуатації праці рабів і кріпаків.
З розвитком ринкової економіки панівного характеру набула приватна одноосібна власність, яка поступово модифікувалась в акціонерну (корпоративну) власність. Сучасна ринкова економіка ґрунтується на таких основних формах власності: дрібнотоварна, приватна індивідуальна, акціонерна, власність трудових колективів підприємств, державна, інтегрована корпоративна і інтегрована міждержавна. Така розмаїтість форм власності свідчить, що сучасна ринкова економіка - це змішана економіка. Всі опубліковані на сайті матеріали належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Копіювання та використання інформації суворо заборонено.
|
