Studentam.net.ua
Реферати, курсові та дипломні роботи
Головна arrow Соціальна робота arrow Арт-терапія в соціальній сфері (Лекції) arrow 2.5. Корекція страхів методами арт-терапії
07.12.2016
Платні роботи
Реферати
Курсові
Дипломні, магістерські ...
Онлайн бібліотека підручників
Біологічні науки
Валеологія
Екологія
Економічні науки
Етика та естетика
Землезнавство
Історія
Літературознавство
Педагогіка
Правознавство
Психологія
Соціальна робота
Корисні матеріали
Біографії
Розробки уроків
Статті
Друзі

Електронна бібліотека




2.5. Корекція страхів методами арт-терапії

2.5. Корекція страхів методами арт-терапії

      Переважна більшість страхів обумовлені віковими особливостями розвитку й мають тимчасовий характер. Дитячі страхи, якщо до них правильно відноситися, розуміти причини їхньої появи, найчастіше зникають. Якщо ж вони болісно загострені або зберігаються тривалий час, то це служить ознакою, сигналом неблагополуччя, говорить про нервове ослаблення дитини, неправильне поводження батьків, незнання ними психічних і вікових особливостей дитини, наявності в них самих страхів, конфліктних відносин у сім’ї.
      У будь-якому віці психологічною перешкодою для малювання страхів може бути страх зробити що-небудь неправильно, коли дитина заздалегідь переживає свою невдачу, тобто представляє її, програє в уяві. Звичайно, її так налаштовують батьки, і не слід очікувати, що їхній нащадок без коливань виконає завдання. Якщо обоє батьків мають тривожно-недовірливий характер, то ефект від малювання страхів у дітей знижується вдвічі; якщо тільки один батько з таким характером, то ефект гірше в 1,5 рази.
      Негативно впливають на результати малювання страхів неврози і захворювання внутрішніх органів на нервовому ґрунті в батьків. Причина – відсутність життєрадісності в родині, нескінченні розмови про самопочуття, тривожно-недовірлива фіксація на хворобливому стані. У подібній атмосфері діти менше малюють і грають, на малюнках помітна перевага чорних і сірих кольорів.
      У першу чергу, за допомогою малювання вдається подолати страхи, породжені уявою, тобто те, що ніколи не відбувалося, але може відбутися в уявленні дитини. Потім за ступенем успішності йдуть страхи, засновані на реальних травмуючих подіях, але які відбулися досить давно й залишили не дуже виражений до дійсного часу емоційний слід у пам'яті дитини.
      Недостатній ефект від малювання страхів спостерігається, коли та чи інша подія, що лякає, наприклад, застрягання в ліфті, укус собаки, побиття, пожежа і т.п., була недавно. По етичних розуміннях не можна просити дитину відобразити страх смерті батьків.
      Не потрібно боятися деякого пожвавлення страхів, що відбувається в процесі малювання, оскільки це одна з умов повного їхнього подолання. Набагато гірше, якщо вони залишаться “тліти” в психіці, готові “спалахнути” в будь-який момент.
      Страхи малюються олівцями, фломастерами або фарбами. Останні більше підходять для дошкільників, тому що дозволяють робити широкі мазки. Фломастерами краще користаються молодші школярі. Хоча більшість дітей віддають перевагу набору фломастерів, їм повинна бути надана можливість вибору, що полегшує саму процедуру малювання.
      Необхідно звернути увагу на те, хто дає завдання намалювати страх. Якщо це стороння і доброзичливо налаштована людина, то ефект від малювання виявляється більш високим, ніж коли завдання дають батьки. Особливо це помітно, коли батьки дискредитували себе в уявленні дітей і намагаються подолати їхні страхи, приховуючи власні.
      Роль арт-терапевта повинна бути зрозуміла дитині, а час бесіди для виявлення страхів узгоджений заздалегідь. Для неї потрібні не менш 20-30 хвилин і спокійна обстановка. Навколишніх варто попередити про неприпустимість переривання бесіди. Якщо діти не досягли підліткового віку, доцільно запропонувати в якості своєрідної психологічної розминки пограти трошки самостійно.
      Після встановлення контакту переходять до бесіди, мета якої полягає у виявленні страхів. Почати розпитувати про страхи можна і в процесі самої гри, як би між іншим запитуючи дитину поміж ігрових пауз. Арт-терапевт не повинен сидіти за столом, а знаходитися поруч із граючим, присівши на корточки, якщо це маленька дитина. Уникнути втоми і пересичення питаннями допомагають чергова зміна предметної гри й особиста участь у ній. У розмові намагаються не підвищувати голос, не робити емоційних чи значеннєвих акцентів у вимові. Після невеликої паузи переходять до з'ясування наступного страху. Всі виявлені страхи повідомляються батькам при окремій бесіді для того, щоб вони могли організувати малювання страхів вдома. Пояснюється, як можна відобразити окремі страхи, якщо дитина запитає про це.
      Після діагностики страхів варто пограти з дитиною і батьками у рухливі ігри типу кидання м'яча, п’ятнашек, гри в кеглі. Все це створює життєрадісну атмосферу, яка протистоїть емоційно негативному впливу страху.
      Наприкінці гри потрібно обов'язково відзначити успіхи дітей, похвалити, пожати руку і запропонувати намалювати страхи вдома, сказавши: «Намалюй те, чого ти боїшся, кожен страх на окремому листі». У дошкільників список страхів знаходиться в батьків, школярі записують їх під диктовку. В усіх випадках не говориться про необхідність малювати себе, досить на перший раз, щоб дитина зобразила сам об'єкт страху. На завдання приділяється звичайно два тижні, і дитина знову з усіма домочадцями приходить на ігрове заняття, на яке вона заодно приносить свої малюнки. Тим самим усувається зайва фіксація на страхах і на самій роботі з їхнього подолання. Все йде як би паралельно, разом із грою, що доставляє задоволення дитині. До того ж дорослим додатково повідомляється про необхідність якнайбільше грати з дітьми в рухливі, емоційно насичені ігри.
      Коли дається завдання, то не говоритися, що це обов'язково врятує від страхів, тому що підвищені очікування у відношенні результатів можуть послужити перешкодою для подолання страхів. Особливо потрібно бути обережним при нав'язливих страхах, які виникають на фоні загостреного почуття боргу, коли будь-які невдачі переживаються вкрай болісно і ведуть до погіршення загального стану. Найкраще сказати, що малювання страхів допоможе їхньому подоланню і що не важливо, як вони будуть зображені, головне – намалювати їх всі без винятку фломастерами, фарбами чи кольоровими олівцями, кожен страх на окремому листі. Малювати краще зовсім самостійно, без допомоги дорослих.
      Сам факт одержання завдання, таким чином, організує діяльність дітей і мобілізує їх на боротьбу зі своїми страхами. Дуже непросто почати малювати страхи. Нерідко проходить кілька днів, поки дитина зважиться приступити до виконання завдання. Так переборюється внутрішній психологічний бар'єр – страх страху. Зважитися малювати – це значить безпосередньо стикнутися зі страхом, зустрітися з ним віч-на-віч і цілеспрямованим, вольовим зусиллям утримувати його в пам'яті доти, поки він не буде зображений на малюнку. Разом з тим усвідомлення умовності зображення страху на малюнку вже саме по собі сприяє зменшенню його травмуючого звучання.
      Якщо дитина не намалювала всі страхи до призначеного дня, або візит відсувається на тиждень, тоді проводиться обговорення вже наявних малюнків. Похвалити за успіхи і програти деякі страхи в захоплюючій грі набагато краще, ніж сварити чи соромити за невиконане завдання. Тоді арт-терапевт буде сприйматися як дорослий, який вірить дитині і готовий завжди прийти до неї на допомогу.
      На бесіді необхідна присутність обох батьків і інших приймаючих участь у вихованні дорослих. Подібна емоційно, позитивно налаштована група підвищує відповідальність за прийняті рішення про наявність чи відсутність страху, а також діє мобілізуючим образом. Бесіді, як і перший раз при виявленні страхів, передує гра, що має більш динамічний, емоційно насичений характер. Звичайно, гарною емоційною розминкою виступають п’ятнашки, подолання яких-небудь перешкод і гра з м'ячем.
      Потім усі сідають півколом так, щоб зручно було розглядати малюнки, які знаходяться в руках психолога. Порядок пред'явлених для обговорення малюнків не має значення. Однак можна починати і з більш легко переборених страхів – води (у хлопчиків і дівчаток), відкритого простору і крові (у хлопчиків), лікарів, хвороб, страшних снів і тварин (у дівчаток). Практично необхідно розглядати страхи, попередньо перемішавши їх, як колоду карт.
      Кожен малюнок показується всім присутнім, у той час як дитина розповідає про те, що зображено на малюнку, тобто конкретизує свій страх. Раніше це було важко здійснити, страх виникав від одного лише уявлення і не міг бути позначений словами. Подібна перешкода тільки підвищувала внутрішнє напруження й утримувала страх у фіксованому стані. Тепер же дитина досить вільно говорить про страх, усвідомлено керуючи ним у розмові з людиною, якій вона довіряє і яка може зрозуміти її переживання. Важливо не соромитися і говорити про страх, тому що він усе одно буде усунутий – якщо не малюнками, то іншими способами.
      Після перегляду першого малюнка звучить репліка арт-терапевта: «Ти намалював цей страх, а тепер скажи, боїшся його чи ні?». Надалі фраза поступово коротшає: «Чи боїшся, чи перестав?» – і ближче до кінця звучить як: «Боїшся – не боїшся?». Усі слова вимовляються рівним, але не монотонним голосом. Разом з тим варто уникати штучного вселяння відсутності страху: «Тепер не боїшся?». Оскільки ця фраза носить занадто зобов'язуючий характер, то дитина може погодитися, аби не суперечити і благополучно пережити даний момент.
      Після закінчення обговорення страхів називаються і показуються ті малюнки, по відношенню до яких досягнутий позитивний ефект. Автора треба похвалити, дружньо поплескати по плечу, пожати руку, подарувати іграшку. Далі треба сказати, що малюнки з його колишніми страхами залишаться на весь час у арт-терапевта, який, таким чином, «прийняв їх до себе», звільнивши від них дитину. Якщо це дошкільник, то згадується, що страхи відтепер будуть «знаходитися» у шухляді столу чи шафі, «закриті» там назавжди, подібно джину в пляшці.
      Після обговорення знову пропонується гра, у якій всі активно беруть участь. Вона має рухливий характер, вимагає витримки і містить деякий ризик, наприклад гра в кеглі, бій на дерев'яних шпагах, стрілянина присосками з пістолета чи лука. Гра будується так, щоб дитина обов'язково зуміла виграти, що ще більше підвищує її впевненість у собі.
      Наприкінці зустрічі малюнки, на яких зображені страхи, що залишилися, віддаються назад зі словами: «А тепер намалюй так, щоб було видно, що ти не боїшся, і принеси мені знову свої малюнки». Арт-терапевт має на увазі, що потрібно намалювати не тільки об'єкт страху, як у перший раз, але й обов'язково себе такого, який вже не боїться. Скажемо, не дитина тікає від Баби Яги, а вона від неї; вона вже не плаче від болю; бореться з драконом; пливе по воді і летить на літаку. В даному випадку очевидний ефект уселяння – установки на подолання страху в уяві шляхом його визначеного, заданого графічного зображення. Відбувається мобілізація всіх психічних ресурсів дитини на діяльнісну протидію страхам у життєстверджуючій, активній позиції творця. Спрацьовує і феномен групової підтримки. Дитина вже не одна зі своїми страхами – вони вийшли назовні, втратили свій ореол винятковості, та й “зблякли” після їхнього попереднього зображення. До того ж арт-терапевт і батьки створюють психічно сприятливе поле підтримки і віри в здатність дитини справитися зі страхами.
      Новий зроблений удома малюнок із зображенням себе як перемігшого страх прикріплюється до старого, і, коли всі малюнки чи більшість з них готові, організується зустріч із арт-терапевтом. У середньому на малювання себе якщо дитина не боїться іде 2 тижня, і потрібно заздалегідь призначити зустріч. До неї організується якомога більше рухливих, спортивних ігор, прогулянок, екскурсій і по можливості не допускаються конфліктні ситуації в родині.
      Крім малюнків страхи можуть бути втілені у вигляді спеціально зроблених масок (див.), фігурок із пластиліну, конструкцій з підручних матеріалів. Наприклад, павука можна зробити з дротика і матерії, дракона – з мотузка на ціпку і т.п. Коли подібні вироби – плід спільної діяльності дітей і батьків, результати подолання страхів, як правило, кращі, особливо при участі батька.
      На третій по рахунку зустрічі, (перша – діагностична) так само пропонується спочатку гра, але вже з урахуванням минулих раніше страхів. Для цього на ігровій площадці серед різних предметів знаходяться колишні страхи-маски. Ненав'язливо надається можливість пограти з ними, що підсилює досягнутий ефект.
      Після гри-розминки проводитися обговорення завдання з установкою: «Зараз ми будемо дивитися твої малюнки і запитувати, чи боїшся ти тепер чи не боїшся». Позитивний результат щораз підкріплюється похвалою: «так», «добре», «молодець». За обговоренням слідує знову гра, успіхи в якій заохочуються нагородою у виді іграшки, книжки чи значка.
      Дослідження вчених підтвердили, що ефект усунення страхів досить виражений і стійкий і складає 50 % при зображенні страхів за типом «боюся» і 80-85 % від страхів, що залишилися – при зображенні себе в активній, конфронтуючій страху позиції [2]. Якщо дитина і перший раз малює себе, а не тільки джерело страху, то ефект відразу вище. Якщо ж автор не зображує себе і на другому малюнку, де він «зобов'язаний» бути по інструкції, то це вказує на виняткову інтенсивність страху, або на його нав'язливий характер, що, звичайно, спостерігається при фобії.
      Виникає питання: чи не можна відразу запропонувати дітям малювати себе як тих, що не бояться, заощадити, так сказати, час? Так, можна, але ефект буде нижче і не такий стійкий. Потрібний час, щоб дитина сама переборола внутрішній психологічний бар'єр непевності і страху своїх страхів, тоді відбудеться поступова дезактуалізація страху в її свідомості і розвинеться віра у свої сили, можливості, здібності.

Всі опубліковані на сайті матеріали належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Копіювання та використання інформації суворо заборонено.

 
< Попередня   Наступна >
 
Авторські реферати, курсові та дипломні роботи. Онлайн бібліотека підручників.
Studentam.net.ua © 2016