Studentam.net.ua
Реферати, курсові та дипломні роботи
Головна arrow Педагогіка arrow Основи наукових соціально-педагогічних досліджень (Лекції) arrow Лекція 7. Обробка та оформлення результатів соціально-педагогічного дослідження
09.12.2016
Платні роботи
Реферати
Курсові
Дипломні, магістерські ...
Онлайн бібліотека підручників
Біологічні науки
Валеологія
Екологія
Економічні науки
Етика та естетика
Землезнавство
Історія
Літературознавство
Педагогіка
Правознавство
Психологія
Соціальна робота
Корисні матеріали
Біографії
Розробки уроків
Статті
Друзі

Електронна бібліотека




Лекція 7. Обробка та оформлення результатів соціально-педагогічного дослідження

Лекція 7. Обробка та оформлення результатів соціально-педагогічного дослідження

Методи зведення й обробки результатів наукових досліджень: Табличні та графічні методи зведення результатів соціально-педагогічного дослідження Статистичні методи обробки результатів соціально-педагогічного дослідження
Форми узагальнення результатів соціально-педагогічних досліджень
Правила оформлення списку літературних джерел.

Література
1. Пурдин К.С., Веселов П.В. Как оформить научную роботу. - М.: Высш. Шк. 1973.
2. Как провести социологическое исследование /под ред. М.К.Горшкова /.-М.,1990.
3. Математические методыі анализа интерпретации социологических данных М.,1990.
4. Паниотто В.Й. Структура межличностных отношений. Методика и математические методы исследования К.: Наук. думка, 1975.
5. Статистические методыі анализа информации в социологических исследованиях м.:Наука,1979.
6. Толстова Ю.Н. Логика математического анализа социологических данных М.: Наука, 1991.
7. Грабарь М.И. Применение математической статистики в педагогических исследованиях. - М.,1986.
8. Интерпретация и анализ данных в социологических исследованиях.- М.,1987.

      1. Методи зведення та обробки результатів соціально-педагогічних досліджень
      Зведення дослідних даних, одержаних на основі проведеного експерименту, являє собою їх систематизацію та встановлення якісних І кількісних залежностей між факторами, що досліджувались.
      Для обробки результатів досліджень найчастіше застосовують статистичні, табличні і графічні методи.
      Табличні і графічні методи зведення результатів соціально-педагогічного дослідження
      Щоб кількісні показники результатів дослідження дали можливість виявити наявність деяких залежностей між у досліджуваними факторами, їх потрібно певним чином упорядкувати Придатними для цього можуть стати статистичні методи ранжування і групування.
      Ранжування полягає у розподілі кількісних показників у певному порядку (наприклад, за ступенем їх важливості чи значимості або у послідовності зростання, чи навпаки - зменшення).На основі ранжування виключають всі другорядні і випадкові дані, що не впливають на результати проведеного дослідження.
      Групування передбачає поділ дослідних даних на основі певних показників (показники групування) на групи із однотипних або близьких за значеннями елементів. Показники групування можуть бути кількісними і якісними.
      При групуванні за кількісними ознаками (кількісне групування) за основу беруть ознаки, які можна охарактеризувати кількісно (наприклад, результати тестування чи опитування, швидкість процесів продуктивність праці, точність виготовлення виробів і т.ін). Кількісні ознаки завжди можна вимірювати якимись одиницями вимірювання а результати вимірювання упорядковувати за певною послідовністю (зростання, зменшення, періодична повторюваність тощо).
      При групуванні за якісними ознаками (атрибутивне групування) за основу беруть ознаки, які неможливо охарактеризувати кількісно, але вони можуть так повторюватись, що це стає можливим визначати (наприклад, національність або соціальне походження опитуваних). З якісних ознак неможливо скласти якусь послідовність.
      Дослідні дані можуть бути згруповані за однією або кількома ознаками. За кількістю ознак розрізняють просте і комбіноване групування. Просте групування відбувається за однією ознакою (наприклад, всіх учасників експерименту можна поділити за стажем роботи). Комбіноване групування конкретної сукупності даних одночасно здійснюють на основі кількох ознак (коли вже поділених за стажем роботи працівників поділити ще й за рівнем освіти - то це вже буде групування за двома ознаками. Третьою ознакою групування можуть стати вікові категорії тощо). Доцільним вважається групування не більше ніж за трьома ознаками.
      Статистичне упорядковані дослідні дані для зручності подальшого використання заносять до таблиць. Таблиці дають можливість відображати кількісні ознаки досліджуваного об'єкта у стислому вигляді, компактно, систематизовано і наочно. Наведені у таблиці дані зручно порівнювати та аналізувати. Таблиця може бути не тільки засобом відображення зібраних під час експерименту даних, а й засобом їх інтерпретації. Тому важливо знати, як правильно скласти таблицю, який її вид доцільно обрати.
      Кожна таблиця складається з двох частин: текстової і цифрової. До текстової частини відносяться Заголовок таблиці і необхідні словесні пояснення. До цифрової частини відносяться статистичні числові дані, номер таблиці.
      Інформативність таблиці залежить від вдалої її побудови. Правильний вибір структури таблиці допомагає краще розкрити сутність вміщених до неї даних і зв'язки між ними. За структурою розрізняють прості, групові, комбіновані, складені, шахові та деякі інші таблиці.
      Проста таблиця (табл. 1) містить перелік даних, зібраних про окремі фактори досліджуваного об'єкта. У груповій таблиці окремі з досліджуваних факторів групують за якоюсь певною ознакою (табл. 2).
      У комбінованій таблиці (табл. 3) досліджувані фактори можуть бути згруповані за кількома ознаками. Комбінована таблиця створює кращі умови для порівняння і аналізу дослідних даних, ніж прості і групові таблиці.
      Складену таблицю утворюють шляхом об'єднання кількох простих або групових таблиць (табл. 4).
      Шахова таблиця (табл. 5) являє собою різновид комбінаційних таблиць. За допомогою такої таблиці стає можливим зручно показати зв'язки між досліджуваними ознаками.
      Розміщують таблиці у науковій праці безпосередньо після посилання на них у тексті. Коли таблиця займає багато місця, тоді її виконують на окремій сторінці і розміщують відразу після тієї сторінки, де є посилання на неї. Якщо таблиця безпосередньо з текстом не пов'язана, то її можна навести у додатках. Над таблицею пишуть її назву, яка коротко і стисло характеризує значення зібраних у таблиці даних. Назву таблиці розміщують симетрично до тексту.
      Усі таблиці нумерують арабськими цифрами. Номер таблиці пишуть й один рядок вище І праворуч від назви таблиці (як на наведених зразка: таблиць 1-5). Назву і слово "Таблиця" починають з великої літери. не підкреслюють.
      Таблицю з великою кількістю рядків переносять на інший аркуш (ч| аркуші). У цьому випадку назву таблиці розміщують над її першок частиною. Над іншими частинами таблиці пишуть слова "Продовжений табл." і вказують номер таблиці.

Таблиця 1
ПРОСТА ТАБЛИЦЯ (зразок)
Джерела прибутків американської сім7 (1989р.)Частка у загальному обсязі прибутків (%)
Заробітна плата73
Прибутки власників8
Прибутки корпорацій8
Відсотки від вкладів на^іахунки банків10
Рента1
Всього100

Таблиця 2.
ГРУПОВА ТАБЛИЦЯ (зразок)
Розподіл кандидатів при повторних виборах народних депутатів України 10 грудня 1995 року за фахом (за даними ЦВК)Кількість
 ЙП
 56
Юристи45
 39
Медичні працівники24
22
Архітектори, будівельники2017

Таблиця 3.
КОМБІНОВАНА ТАБЛИЦЯ (зразок)
ond1
Таблиця 4
СКЛАДЕНА ТАБЛИЦЯ (зразок)
ond2
Таблиця 5
ШАХОВА ТАБЛИЦЯ (зразок)
ond3
Для посилання на стовпчики таблиці їх нумерують (так, як це зроблено на зразку табл. 3).
      Графічний метод обробки дослідних даних полягає у побудові графічних залежностей між досліджуваними факторами (величинами). Графічні залежності можуть мати вигляд графіків і діаграм. Вони дають можливість стисло і наочно подати результати досліджень, в конкретній і зрозумілій формі пояснити цифрові дані і взаємозв'язок між ними. За
      допомогою вдало побудованих графіків чи діаграм можна відобразити не тільки конкретні дані, а й закономірності, які вони відображають.
      Графічні зображення результатів досліджень найчастіше будують на основі системи прямокутних координат. Для побудови графіків застосовують рівномірні і нерівномірні (функціональні) шкали. Рівномірною вважається шкала, протягом якої відстань між двома сусідніми поділками не змінюється. У функціональної шкали відстань між двома сусідніми поділками постійно змінюється за певним математичним законом (прикладом такої шкали може бути логарифмічна). Застосовують нерівномірні шкали для більш наочного зображення окремих графічних залежностей.
      Побудова графіка включає три етапи:
      1) вибір шкали і побудова координатної сітки з урахуванням доцільного масштабу графічного зображення;
      2) відкладання дослідних точок (тобто числових значень результатів експерименту) на координатній сітці;
      3) з'єднання дослідних точок плавною лінією так, щоб вона, по можливості, проходила якнайближче до них;
      4) різкі викривлення на графіку можна пояснити похибками вимірювань у процесі дослідження.
      Крім графічного образу, графік містить деякі допоміжні елементи:
      - загальний заголовок графіка;
      - словесне пояснення умовних знаків і окремих елементів графічного образу;
      - осі координат, шкалу із масштабами і числові сітки;
      - числові дані, що доповнюють або уточнюють величину нанесених на графік показників.
      Більш наочно, ніж лінійні графіки, залежності між досліджуваними факторами відображають діаграми. За формою представлення залежностей діаграми бувають стовпчикові (вертикальні і горизонтальні) та секторні. Секторні доцільно використовують, коли прагнуть особливо підкреслити частини цілого.
      Ступінь наочності діаграм значно підвищується за рахунок їх об'ємності, можливості нанесення словесних пояснень та різноманітних умовних позначень. Докладно про складання таблиць та побудову графічних залежностей можна дізнатись із спеціальних видань. Широкі можливості для надання допомоги досліднику у складанні таблиць і побудови графічних залежностей надають програмні засоби персональних комп'ютерів.

      Статистичні методи обробки результатів соиіально-педагогічного дослідження
      Соціально-педагогічна дійсність має два боки - якісний і кількісний. Якість - це сукупність властивостей, які показують, що собою являє певний об'єкт, чим він є. Кількість визначає розміри, величину цієї якості. Якість традиційно розкривається через опис ознак, а кількість ототожнюється з мірою, числом.
      Необхідно розглядати два головні напрями застосування кількісних методів у соціально-педагогічному дослідженні для обробки результатів досліджень і для формалізації процесу та висновків. Для першої мети застосовуються переважно статистичні методи, для іншої такі методики:
      1. Реєстрація — виявлення належності певних об'єктів до певного класу і підрахунок їх кількості за належністю (наявністю або відсутністю певної якості). Приклад — кількість встигаючих і невстигаючих учнів у класі.
      2. Ранжування — розміщення зібраних фактів (об'єктів, подій тощо) у певній послідовності (зростання або спадання зафіксованих показників), визначення місця в цьому ряду досліджуваних об'єктів. Приклад — список учнів у залежності від кількості пропущених ними уроків.
      3. Шкалювання — присвоєння балів або інших цифрових (умовних) показників досліджуваним об'єктам чи їхнім характеристикам. Цим досягається більша визначеність, точніше окреслення меж. Приклад — оцінювання учнів: Авраменко — 4, Петренко — 2, Гончаренко — 5 і т. ін.
      Відомі чотири основні типи вимірних шкал:
      1) шкали найменувань (або номінальні);
      2) шкали порядку (або рангові);
      3) інтервальні шкали;
      4) шкали відношень.

      Засоби первинної статистичної обробки результатів дослідження
      Засобами статистичної обробки результатів дослідження називаються математичні прийоми, формули, засоби кількісних розрахунків, з допомогою яких одержувані показники можна узагальнювати, привести в систему, виявляючи приховані в них закономірності. Йдеться про такі статистичного характеру, що існують між змінними величинами, що вивчаються.
      Деякі з засобів математико-статистичного аналізу дозволяють обчислювати так звані елементарні математичні статистики, що характеризують вибірковий розподіл даних, наприклад вибіркова середня, вибіркова дисперсія, мода, медіана і ряд інших. Інші засоби математичної статистики, наприклад дисперсійний аналіз, регресійний аналіз, дозволяють визначати динаміку зміни окремих статистик вибірки. З допомогою третьої групи засобів: кореляційного аналізу, факторного аналізу, засобів порівняння вибіркових даних, - можна вірогідно свідчити про статистичні зв'язки, існуючі між змінними величинами, що досліджуються.
      Всі засоби математико-статистичного аналізу умовно діляться на первинні і вторинні. Первинними називають засоби, з допомогою яких можна отримати показники, безпосередньо результати. Вторинними називаються засоби статистичної обробки, з допомогою яких на базі первинних даних виявляють приховані в них статистичні закономірності.
      До первинних засобів статистичної обробки відносять, наприклад, визначення вибіркової середньої величини, вибіркової дисперсії, вибіркової моди і вибіркової медіани. В число вторинних засобів звичайно включають кореляційний аналіз, регресійний аналіз, засоби порівняння первинних статистик у двох або декількох вибірках.
      Розглянемо засоби обчислення елементарних математичних статистик, почавши з вибіркового середнього.
      Вибіркове середнє значення як статистичний показник являє собою середню оцінку якості, що вивчається. Ця оцінка характеризує ступінь розвитку в цілому групи піддослідних, що пройшла психодіагностичне обстеження. Порівнюючи безпосередньо середні значення двох або декількох виборів ми можемо міркувати про відносний ступінь розвитку у людей, що складають ці вибірки.
      Вибіркове середнє визначається за допомогою наступної формули:
      де х — вибіркова середня величина або середнє арифметичне значення по вибірці; n — кількість досліджуваних у вибірці або власних психодіагностичних показників, на основі яких обчислюється середня величина; хк — власні значення показників у окремих досліджуваних. Всього таких показників я, тому індекс к даної змінної приймає значення від 1 до <<; ∑ — прийнятий в математиці знак складання величин тих змінних, що знаходяться праворуч від цього знаку. Вираз 2д> відповідно означає суму всіх х з індексом А від 1 до п.
      Приклад. Припустимо, що в результаті застосування психодіагностичної методики для оцінки деякої психологічної властивості у десяти досліджуваних ми отримали наступні власні показники ступеня розвитку даної властивості у окремих досліджуваних: х1 = 5, х2 = 4, х3 = 5, х4 = 6, дсз = 7, Х( = 3, де 7 = 6, дс« = 2, л= 8, х = 4. Отже, й = 10, а індекс 1с змінює свої значення від 1 до 10 в наведеній вище формулі. Для даної вибірки середнє значення, обчислене за цією формулою, буде рівне:
      В психодіагностиці і в експериментальних соціально-педагогічних дослідженнях середнє, як правило, не обчислюється з точністю, що перевищує один знак після коми, тобто з більшої, ніж десяті частки одиниці.
      Дисперсія як статистична величина характеризує, наскільки власні значення відхиляються від середньої величини в даній вибірці. Чим більша дисперсія, тем більше відхилення даних. Перш ніж представляти формулу для розрахунку дисперсії, розглянемо приклад. Скористуємось тими первинними даними, що були наведені раніше і на основі яких обчислювалася в попередньому прикладі середня величина. Ми бачимо, що всі вони різні і відрізняються не тільки між собою, але і від середньої величини. Міру їхньої загальної різниці від середньої величини і характеризує дисперсія, її визначають для того, щоб можна було відрізняти між собою величини, що мають однакову середню, але різний розхил. Уявімо собі іншу, відмінну від попередньої вибірку первинних значень, наприклад таку: 5, 4, 5, 6, 5, 6, 5, 4, 5, 5. Легко переконатися, що її середня величина також рівна 5.0. Але в даній вибірці її окремі власні значення відрізняються від середньої значно менше, ніж в першій вибірці.

      2. Форми узагальнення результатів соціально-педагогічних досліджень
      Результати наукового дослідження узагальнюються з метою перетворення їх у джерело інформації. Формою узагальнення результатів дослідження може бути усний виклад або друкована праця. Усний виклад являє собою повідомлення або виступ перед аудиторією. Друкованою працею може бути реферат, стаття, науковий звіт, дисертація, монографія. За результатами дослідження його автори також можуть підготувати до друку навчальний чи методичний посібник.
      Усний виклад 3 усним викладом науковець може виступити на науковій нараді, семінарі, конференції, симпозіум та ін. Зазвичай, час виступу обмежений. Тому повідомлення, а тим більше доповідь, повинні бути стислими, конкретними, чіткими і якнайповніше відображати суть виступу. Для досягнення цього виступ доцільно будувати за такою схемою:
      Вихідні позиції. Показується, яку наукову концепцію покладено в основу наукового дослідження. Коротко дається виклад стану досліджуваної проблеми, обґрунтовується вибір теми дослідження і її актуальність.
      –Гіпотеза, завдання і мета дослідження.
      -Методи дослідження. Показується, які методи було обрано для вирішення конкретних завдань дослідження.
      -Основні аргументовані результати дослідження. Дається виклад основних кількісних результатів дослідження, аргументується їх достовірність, наводиться коротка інтерпретація і обгрунтованість цих результатів.
      -Висновки та пропозиції. Наводяться основні висновки з результатів дослідження і висуваються пропозиції щодо вдосконалення об'єкта дослідження.
      -Теоретична і практична значимість дослідження та його новизна. Показується, що нового вносять результати дослідження у наукову галузь, до якої воно відноситься, яку практичну цінність мають ці результати, які невідомі раніше науці факти відкриті у процесі дослідження.
      -Впровадження результатів дослідження у практику. Виклад того, як результати дослідження відображено у публікаціях, які доповіді зроблено на нарадах, семінарах, конференціях.
      -Перспективи дослідження. Відкриваються перспективи подальших досліджень у даній роботі. Слід підкреслити, що усний виступ повинен розкривати тільки основну ідею проведеного дослідження і ні в якому разі не деталізувати окремі його положення. Для цього дослідник повинен глибоко усвідомлювати одержані результати, знайти найдоцільнішу форму їх викладу, глибоко аргументувати і обґрунтувати їх як фактичним матеріалом, так і логічними міркуваннями. Головним у науковому виступі повинна бути його змістовність і наукова аргументація. Зайві слова, маловідомі терміни тільки знижують якість повідомлення чи виступу.
      Часто виступи учасників наукових зібрань публікують у вигляді тез і доповідей. Обсяг тез доповіді зазвичай не перевищує 1-2 друкованих сторінок тексту. Тому тези доповіді повинні відобразити тільки головні думки виступу.
      Реферат. Являє собою одну з найпростіших форм узагальнення результатів дослідження у письмовій формі. Рефератом називають короткий і стислий виклад основних положень дослідження. У рефераті найчастіше розкривається теоретичне і практичне значення досліджуваної теми, аналізуються наявні публікації з даної теми, робиться оцінка і формулюються висновки щодо проаналізованого наукового матеріалу. Реферат повинен відобразити ерудицію його автора, уміння самостійно проаналізувати, систематизувати й узагальнити існуючу наукову інформацію.
      Реферат, зроблений автором своєї наукової праці, називають авторефератом (наприклад, автореферат дисертації).
      Наукова стаття. Вважається найпоширенішою формою друкованої продукції дослідника. Статті публікуються у наукових журналах, наукових або науково-методичних збірниках. Обсяг статті зазвичай сягає 10-12 сторінок друкованого тексту. Текст статті доповнюється ілюстративними матеріалами - таблицями, графіками, діаграмами, малюнками тощо.
      У науковій статті викладають в основному такі ж компоненти, що і в науковій доповіді. Виклад змісту статті повинен бути систематичним і послідовним, відповідати науковому стилю (зрозумілість і виразність викладу, відповідність термінів їх суті, чітке дотримання наукової термінології, лаконізм, послідовність викладу позицій, логічність, взаємозв'язок положень, виразність мови).
      Думки автора статті повинні бути зрозумілими, точними і короткими. Особлива увага повинна бути приділена синтаксису і редакції тексту. Зовсім помилково вважати, що тільки складна лексика і часте вживання запозичених слів надає статті науковості.
      Для наукового стилю недоречні пишномовні вислови, надмірні підкреслювання дрібниць. Кожне речення наукової статті повинне мати конкретний зміст – голослів'я далеке від наукового стилю.
      Особливого значення у науковій статті набуває виклад наукових висновків і пропозицій. Заключна частина статті повинна бути занадто чіткою, стислою, науково підкреслювати суттєві аспекти результатів дослідження і розкривати шляхи їх практичної реалізації.
      У науково-методичній статті головними є методичні поради з якогось конкретного питання. Фактичний матеріал, одержаний на основі дослідження, у такій статті носить ілюстративний характер.
      Науковий звіт. Являє собою документ, у якому містяться вичерпні відомості про виконане дослідження. Будь-який науковий звіт повинен відповідати певним вимогам, до яких відносять: чіткість побудови; логічність побудови викладу матеріалу; переконлива аргументація; стислість і точність формулювань; конкретність і доказовість викладу результатів дослідження; обгрунтованість пропонованих рекомендацій.
      Конкретний зміст звіту залежить від галузі науки, у якій проводилось дослідження, та від мети і завдань самого дослідження. Але узагальнена структура наукового звіту повинна включати такі складові частини: титульну сторінку встановленого зразка, список виконавців проведеного дослідження; реферат, зміст, основну частину (виклад результатів дослідження), список літератури і додатки. При необхідності додається також перелік скорочень, символів і спеціальних термінів з їх визначеннями.
      Реферат звіту повинен відображати основні відомості про звіт: обсяг, кількість і характер ілюстративних матеріалів і таблиць, перелік ключових слів, сутність виконаної роботи, методи дослідження, короткі висновки і можливості застосування результатів дослідження. Мета реферату - стисло і конкретно передати сутність проведеного дослідження.
      Основна частина звіту включає: вступ; аналітичний огляд; обґрунтування обраного напрямку дослідження; розділи звіту, що відображають методику, зміст і результати проведеного дослідження (їх кількість визначається логікою проведеного дослідження); заключна частина (висновки і пропозиції).
      У вступі коротко характеризують стан проблеми на момент початку її дослідження, мету, новизну та актуальність дослідження, доцільність його проведення.
      В аналітичному огляді систематизовано і критично аналізують стан питання, якому присвячене дослідження. Сюди включають тільки ті відомості, які мають безпосереднє відношення до теми звіту і, у першу чергу, нові ідеї та проблеми, а також можливі підходи до вирішення цих проблем. Суперечливі відомості, одержані з різних джерел, повинні бути проаналізовані й оцінені особливо ретельно. Іноді аналітичний огляд складають і як самостійний звіт.
      Обґрунтування вибору теми дослідження випливає з аналітичного огляду, на основі якого зроблено аргументовані та переконливі висновки. Не слід змішувати обґрунтування вибору теми дослідження і обґрунтування доцільності (необхідності) самого дослідження. Адже останнє визначається завданням на проведення дослідження, про що йде мова ще у вступі звіту.
      У розділах звіту дається докладний і послідовний виклад змісту проведеного дослідження, наводяться одержані результати, у тому числі й негативні. До розділів включають теоретичний аналіз літературних джерел, методику дослідження. За результатами експериментальних досліджень розкривають мету і сутність експериментів, оцінюють точність і вірогідність одержаних даних, наводять аналіз цих даних, інтерпретують їх і порівняють з теоретичними даними. Завершують ці розділи звіту трактуванням одержаних результатів дослідження і описом їх можливого застосування.
      До заключної частини (висновки і пропозиції) включають оцінку результатів проведеного дослідження з точки зору їх відповідності вимогам завдань дослідження. Тут також можуть розглядатись шляхи та мета подальшої роботи, а також відзначається наукова і практична цінність результатів дослідження в цілому.
      До списку літератури включають всі використані джерела, у тому числі й малотиражні відомчі документи і звіти. Бібліографічний опис використаних джерел складають відповідно до існуючих вимог (про це йтиме мова далі).
      Додатки можуть включати найрізноманітніші додаткові матеріали звіту: проміжні математичні розрахунки; таблиці допоміжних цифрових даних; описи апаратури і приладів, що були використані у процесі дослідження; приклади анкет, тестів, інструкцій, контрольних робіт тощо, розроблених для даного дослідження; ілюстративні матеріали допоміжного характеру. Розміщують додаткові матеріали у послідовності їх появи у тексті основних розділів змісту.
      Дисертація (від латинського (розвідка, дослідження) являє собою кваліфікаційну наукову працю, виконану особисто здобувачем наукового ступеня у вигляді спеціально підготовленого рукопису. Вона містить висунуті автором для прилюдного захисту науково обгрунтовані теоретичні або експериментальні результати, наукові положення, а також характеризується єдністю змісту і свідчить про особистий внесок здобувача в науку.
      Монографія. Являє собою ґрунтовну друковану наукову працю, у якій один досліджуваний предмет, процес або явище розглядаються досить різнобічне і разом з тим цілісно і поглиблено. Авторство монографії може належати одній особі або колективу дослідників.
      У монографії завжди розкривається стан досліджуваної проблеми, дається аналіз того, як вона вирішується на момент початку проведення дослідження. Далі розкривається сутність теоретичних і практичних ідей авторів дослідження, дається виклад методики дослідження, наводяться результати експериментальних досліджень. Результати дослідження докладно систематизуються і теоретично аналізуються. На основі цього робляться аргументовані висновки і наводяться обґрунтовані рекомендації щодо практичної реалізації одержаних у процесі дослідження результатів. У кінці наводять список використаних літературних джерел.
      У закінченому вигляді монографія являє собою наукову книгу.

      3. Правила оформлення списку літературних джерел
      Список літературних джерел є обов'язковим елементом наукової праці. Він є ключем до використаних дослідником джерел, певною мірою відбиває наукову етику і культуру наукової праці. Змістовність списку дає уявлення про те, наскільки глибоко її автор зумів вивчити стан досліджуваної проблеми, наскільки глибоко він володіє предметом дослідження. За рахунок включеного у наукову працю списку літератури стає можливим скоротити деякі цитовані матеріали та виклад окремих положень у тексті наукової праці.
      До списку літератури, вміщеного у наукову працю, включають використані, цитовані і (або) рекомендовані літературні джерела. Рекомендовані джерела включають головним чином до навчальних і методичних видань. Розміщують списки літератури у кінці видання (крім наукових збірників статей, деяких довідників і методичних посібників. Побудова списку літератури може бути різною. У наукових працях найбільш поширеними є такі варіанти:
      за алфавітом, алфавітно-хронологічний, у послідовності першого згадування робіт і систематичний.
      Список літератури в науковій праці свідчить про обсяг використаних автором джерел, про рівень стану досліджуваної проблеми і навичок роботи з науковою літературою. Такий список - одна з суттєвих частин наукової праці, що віддзеркалює самостійну творчу працю її автора і демонструє ступінь фундаментальності проведеного дослідження.
      Список використаних літературних джерел розміщують після основного тексту наукової праці. Його обсяг не перевищує 5% загального обсягу рукопису. Відомості про кожне літературне джерело записують відповідно до існуючих правил бібліографічного опису друкованої праці. В Україні залишаються бути чинними правила бібліографічного опису друкованих праць, встановлені стандартом ГОСТ 7.1-84 "Библиогра-фическое описание документа: Общие требования й правила составления". Правила бібліографічного опису друкованих праць є обов'язковими для всіх, у кого виникає потреба складати списки літературних джерел. Складають бібліографічний опис кожного джерела мовою, на якій його видано.
      Бібліографічний опис друкованої праці являє собою сукупність відомостей про неї (а також її частину або групу праць), які дають можливість ідентифікувати працю, одержати уявлення про її зміст, читацьке призначення, обсяг та ще деякі дані.
      Бібліографічні описи складаються з певних елементів, які поділяють на обов'язкові і факультативні (тобто такі, які застосовують при необхідності додатково розкрити особливості видання). Послідовність запису всіх елементів чітко визначена і не може довільно змінюватись.
      Залежно від того, з яких елементів складається бібліографічний опис, він може бути:
      коротким — складатись тільки з обов'язкових елементів;
      розширеним — включати як обов'язкові, так і деякі факультативні елементи;
      повним — складатись з обов'язкових і всіх факультативних елементів.
      Різницю між ними можна побачити з такого прикладу (описи наведено у такому порядку: короткий-розширений-повнии):
      Фрейд 3. Введение в психоанализ. — М., 1991. — 456 с.
      Фрейд 3. Введение в психоанализ: Лекции. — М.: Наука, 1991. —456 с.
      Фрейд 3. Введение в психоанализ: Лекции / Автори очерка о З.Фрейде Ф.В.Бассин й МТ.Ярошевский. - М.: Наука. 1991. - 456с. - (Серия "Классики науки").
      Узагальнено бібліографічний опис книги включає відомості про автора (чи авторів), назву видання, його характер і призначення, відомості про авторство, відомості про повторність видання, місце видання (місто, видавництво або установа, що здійснили видання), рік видання, кількість сторінок та деякі інші (їх ми не будемо розглядати, тому що вони виходять за межі даної навчальної дисципліни).
      Відомості про автора (чи авторів) включають його прізвище (у називному відмінку) та ініціали: Савченко В.П При потребі вказують додаткові відомості про автора (батько, син, спеціальність тощо).
      Назву видання вказують у такому вигляді і послідовності, як і на його титульній сторінці. Скорочувати слова у назві не дозволяється. У додаткових елементах бібліографічного опису застосовують уніфіковані скорочення (їх буде наведено у конкретних прикладах бібліографічних описів далі).
      У кожному конкретному виданні елементи бібліографічного | опису конкретизуються І мають деякі специфічні особливості.
      Бібліографічний опис книги одного автора включає прізвище та ініціали автора, назву книги, відомості, що уточнюють зміст, призначення та повторність видання книги, місце видання, рік видання і кількість сторінок у книзі.
      Приклади:
      Бабанский Ю.К. Проблеми повмшения педагогических исследований: Дидактический аспект. - М.: Педагогика, 1982. - 192с.
      Лернер И.Я. Дидактические основьі методов обучения: Монография. — М.: Педагогика, 1981. - 186с.
      Лугай В.С. Філософія сучасної освіти: Навчальний посібник. - К.: Центр "Магістр-5" творчої спілки вчителів України, 1996. — 256с.
      До бібліографічного опису книги трьох авторів включають прізвища всіх трьох авторів, відокремлюючи їх комою.
      Приклади:
      Романенко В.ГЇ, Тименко М.М., Тезікова С.В. Зміст і форми орієнтації школярів на педагогічні професії: Навчальний посібник. — К.: ІЗМН, 1997.- 62 с.
      Бібліографічний опис книги чотирьох та більше авторів. Якщо | авторів книги більше чотирьох, то вказують прізвища тільки перших і трьох з додаванням слів "та інші". Але, як правило, коли авторів і книги чотири і більше, їх прізвища не вказують на титульній сторінці видання. Про них можна дізнатись із звороту титульної сторінки або вступу до книги. Тому відомості про авторів у цьому разі вказують після назви книги (такий елемент, як вже згадувалось вище, називають відомостями про авторство на відміну від відомостей про автора чи авторів, які вказують перед назвою книги), відокремлюючи їх похилою лінією (/). У колективних виданнях передбачається, що 1 крім авторів участь у створенні книги можуть брати й інші особи, які | здійснюють її редагування, переклад тощо. Відомості про це вказують І після повного чи скороченого переліку прізвищ авторів, І відокремивши їх крапкою з комою.
      Приклади
      Основи психології: Підручник / Киричук О.В., Роменець В.А., Татенко В.О. та інші.; За загал, ред. О.В.Киричука, В.А.Роменця. — К.: Либідь. 1995. —632с.
      Якщо для цього є підстави (у разі відсутності прізвищ авторів на титульній сторінці книги і коли один із авторів (чи інша особа) виступає як редактор книги, то за правилами опису книги чотирьох авторів може описуватись і книга трьох авторів:
      Вступ до політології: Екскурс в історію правничо-політичної думки / Скиба В.Й., Горбатенко В.П., Туренко В.В.; За ред. В.Й.Скиби. — К,: Основи, 1996. - 717с.
      При потребі можуть бути включені до опису прізвища всіх авторів книги:
      Методологические проблеми развития педагогической науки / Атугов П.Р., Скаткин М.Н., Турбовской Я.С., Гмурман В.Е., Воробьев Г.В., Ильин В.С., Болдьірев Н.И.; Под ред. П.Р.Атутова, М.Н.Скаткина, Я.С.Турбовского. - М.: Педагогика, 1985. - 240с.
      При дуже значній кількості авторів книги у бібліографічному описі їх взагалі не вказують, а наводять тільки прізвища тих осіб, які здійснювали редагування книги:
      Адаптация организма учащихся к учебной й физической нагрузкам / Под ред. А.Г.Хрипковой, М.В.Антроповой. — М.: Педагогика, 1982. — 240с.
      Бібліографічний опис словника виконують за правилами бібліографічного опису книги.
      Приклади:
      Біологічний словник / За ред. К.М.Ситника, О.П.Топачевського. — 2-ге вид., перероб. і допов. — К.: Голов, ред. УРЕ, 1986. — 679с.
      Бурлачук Л.Ф., Морозов С.М. Словарь-справочник по психологической диагностике. - К.: Наукова думка, 1989. — 199с.
      Бібліографічний опис довідника також не відрізняється від бібліографічного опису книги.
      Приклади
      Сучасна українська мова: Довідник / Л.Ю.Шевченко, В.В.Різун, Ю.ВЛитсенко; За ред. О.Д.Пономаріва. — К.. Либідь, 1993. — 336с.
      Фридман Л.М., Кулагина И.Ю. Психологический справочник учителя — М.: Просвещение, 1991. - 288с.
      Зведений бібліографічний опис багатотомного видання подібний до опису книги. Відомості про те, із скількох томів складається видання, вказують безпосередньо після назви видання, відокремивши його двома крапками (:). Якщо багатотомне видання вийшло з друку протягом кількох років, то наводять рік виходу першого і через тире рік останнього тому.
      Приклади
      Костомаров М.І. Твори: В 2-х томах / Упоряд., авт. перед, та приміт. В.Л.Смілянська. — К.: Дніпро, 1990.
      Тештов Б.М. Избранньїе трудьі: В 2-х томах / Ред. - сост. Н.СЛейтес, И.В.Равич-Щербо. - М.: Педагогика, 1985.
      Кількість томів може бути вказана і в самому кінці бібліографічного опису. Для позначення кількості томів застосовують велику літеру "Т" і арабські цифри.
      Приклади:
      Песталоцци И.Г. Избранньїе педагогические сочинения / Под ред. В.А.Ротенберг, В.М.Кларина. - М.: Педагогика, 1981. - Т. 1-2.
      Український Радянський Енциклопедичний Словник. / Редкол.: Бабичев і Ф.С. та ін. 2-ге вид. - К.: Голов. ред.УРЕ, 1986-1987; -.Т.1-3.
      Бібліографічний опис окремого тому багатотомного видання може бути складений за двома варіантами. За першим з них опис окремого тому може складатись із загальних відомостей про все видання, доповнене відомостями про окремий том:
      Выготский Л.С. Собрание сочинений: В 6-ти томах / Гл. ред.
      А.В.Запорожец. — М.: Педагогика, 1982-1984. — Т.З. Проблеми развития психики / Под ред. А-М.Матюшкина. 1983. — 367с.

Всі опубліковані на сайті матеріали належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Копіювання та використання інформації суворо заборонено.

 
< Попередня
 
Авторські реферати, курсові та дипломні роботи. Онлайн бібліотека підручників.
Studentam.net.ua © 2016