Studentam.net.ua
Реферати, курсові та дипломні роботи
Головна arrow Соціальна робота arrow Соціальна профілактика (Лекції) arrow Лекція 11. Духовні цінності в системі профілактики негативних явищ у суспільстві
05.12.2016
Платні роботи
Реферати
Курсові
Дипломні, магістерські ...
Онлайн бібліотека підручників
Біологічні науки
Валеологія
Екологія
Економічні науки
Етика та естетика
Землезнавство
Історія
Літературознавство
Педагогіка
Правознавство
Психологія
Соціальна робота
Корисні матеріали
Біографії
Розробки уроків
Статті
Друзі

Електронна бібліотека




Лекція 11. Духовні цінності в системі профілактики негативних явищ у суспільстві

Лекція 11. Духовні цінності в системі профілактики негативних явищ у суспільстві

 Теоретичні основи необхідності духовного розвитку людини як складової профілактики негативних явищ в суспільстві.
 Самовиховання в системі розвитку людини.
 Від самопізнання до духовного розвитку особистості.
 Духовний розвиток: заходи підтримки й активізації.
 Створення умов  для духовного розвитку людини.

 Література
1. Винницький О. Церква і духовне буття / Духовні скарби українського народу в житті молоді. – Тернопіль: МП “Чумацький шлях”, 1994. – С.62-64.
2. Дудар Н. Релігійність молоді // Людина і світ. – 1999. – №9. – С.42-44.
3. Кочан Н. Відокремлення школи від церкви в координатах відкритого суспільства // Людина і світ. – №9. – с.41.
4.  Помиткін Е.О. Духовний розвиток учнів у системі шкільної освіти: Науково-методичний посібник.- К.: ІЗМН, 1996.-164с.

 1. Теоретичні основи необхідності духовного розвитку людини як складової профілактики негативних явищ в суспільстві.

   Визначальним є відоме висловлювання І. М Сєченова про те, що у характері людини лише 0,001 залежить від природи людини і 0,999 - від навколишнього середовища. Відповідно і вся система цих часів виховання будувалася за принципом закріплення у людини певних зовнішніх установок, без урахування характеру, індивідуальних особливостей дітей, що призводило до того ж усереднення, яке мало місце у виховному процесі. В практичному шкільному житті “відмінною” поведінкою відзначалися переважно ті учні, які не висловлювали власних поглядів чи автоматично сприймали загальні переконання. Сумним результатом такого впливу слід визнати відсутність у більшості дітей індивідуальних поглядів, нездатність взяти на себе відповідальність за свої вчинки і зміст власного життя взагалі. Зовнішнє залишається зовнішнім, якщо воно не торкається глибин людської душі.
   У чому ж полягає головна мета виховання? В історії педагогіки існує багато поглядів на це питання, що свідчить про його важливість, постійну актуальність за всіх часів. Природно, що батьки та вихователі, піклуючись про своїх вихованців, прагнуть до того, щоб діти були кращими, досконалішими, і хоча кожний розуміє досконалість по-своєму, існують спільні, загальнолюдські погляди.
   “Якщо б було необхідно визначити словами найкращу, ідеальну людину, то можна приблизно сказати, що вона повинна бути гармонійним максимумом усіх індивідуальних обдарованостей, разом узятих” - так вважає І.П.Ріхтер. З цієї точки зору завдання виховання полягає у всебічному гармонійному розвитку найкращих якостей дитини, для чого, звичайно, необхідне їх відповідне виявлення.
   В. М. Бехтерєв конкретизує завдання виховання, яке “повинно створювати особистість з самостійною ініціативою, з критичним ставленням до всього оточуючого, особистість, сильну духом і тілом, з любов’ю до всього людського, піднесеного і прекрасного і водночас особистість бездоганної чесності, здатну до відгуку на все добре, позитивне’.
   Поряд з цим К. Д. Ушинський виділяє окремі напрями виховної роботи, на які, за його думкою, слід звернути особливу увагу: “Моральний вплив становить головне завдання виховання, значно важливіше, ніж розвиток розуму взагалі, наповнений голови знаннями і роз’ясненням кожному його особистих інтересів”.
   Оригінальний погляд на тему виховання висловлює Г.С.Сковорода, вважаючи, що завдання виховного процесу - народити, зберегти здоров’я, навчити вдячності, що у сукупності допомагає людині бути щасливою. Вдячність (євхаристія) при цьому розглядається .як показник моральної та духовної зрілості. Відсутністю вдячності філософ пояснює причину всіх негативних якостей: „Із невдячності - нудьга, смуток, спрага, зі спраги -заздрість, із заздрості - лестощі, крадіжка, розбій, кровопролиття і вся беззаконностей безодня”.

2. Самовиховання в системі розвитку людини.

   В.О.Сухомлинський вказує, що “справжнє виховання - самовиховання”. Саме у процесі самовиховання людина свідомо виявляє і позитивно трансформує свої індивідуальні риси, глибинні якості.
   “Вихо­вання, - за висловом  К.Д.Ушинського, - є тільки підготовкою до са­мовиховання, і якщо виховання було добре, то самовиховання триватиме все життя. Беручи в свої руки керування людською природою, що розвивається, всіляке виховання треба завершувати передачею його в руки самого вихованця”. У цьому випадку ми маємо шанс не порушити одне з основних правил виховання, на яке вказував В.О.Сухомлинський: дитина не повинна знати, що її виховують.
   Критерій ефективності виховного процесу співвідноситься із здатністю дитини самостійно продовжувати процес самовиховання. Якщо ж прагнення до самовиховання зникає після виховного впливу, це означає, що вплив за своїм змістом чи формою був помилковим.
   Надзвичайної актуальності набуває питання: за допомогою яких методів залучити учнів до самовиховання? Ефективним засобом у сучасних умовах вважається привернення уваги дітей до духовних скарбів свого внутрішнього світу, до духовних цінностей, до потреб власної душі, а не тільки тіла. Самопізнання можна розглядати як перший крок справжнього виховання. Переломною точкою, своєрідним орієнтиром на цьому шляху Г.С.Сковорода вважає друге, символічне народження:  духовне перетворення людини, що досягається за умов спокійної, чистої совісті.
   1. Шлях до духовного оновлення лежить через розширення свідомості, яке розкриває людині її місце та роль у Бутті. Одним з дійових засобів, що допомагають усвідомленню єдності з Буттям, є процес спілкування дітей з живою природою. “Звіть мене варва­ром у педагогіці, - писав К.Д.Ушинський, - але я виніс із вражень мого життя глибоке переконання, що прекрасний ландшафт має такий величезний виховний вплив на розвиток молодої душі, з яким важко змагатися виливу педагога; що день, проведений дитиною посеред бору і полів, коли її голову наповнює чарівний туман, в теплій волозі якого розкривається все її молоде серце для того, щоб безтурботно і несвідомо вбирати в себе думки і зародки думок, які потоком ллються з природи, що такий день вартий багатьох тижнів, проведених на шкільній лаві”. Таким чи­ном, виховна ситуація виступає активним засобом пробудження високих внутрішніх потреб людини. Не можна недооцінювати також впливу сімейного виховання, де кожний з батьків виступає для дитини безпосереднім "життєвим прикладом.
   2. Завдання шкільного виховання на сучасному етапі конкре­тизується переважно у створенні в навчальних закладах адекватних умов, які б сприяли активізації вищих потреб особистості школярів. Водночас новий підхід у виховному процесі відрізняється також своєю спрямованістю до кожного учня індивідуально, до врахування його природних нахилів, особливостей, що, однак, важко здійснити на практиці при великій кількості учнів у класах.
   3. Значною перешкодою у процесі виховання за всіх часів була невідповідність між закликами педагога та його особистим життям і переконаннями. Чутливість дітей до фальші, їх здатність розпізнавати внутрішній світ дорослих зумовлюють необхідність високого рівня не тільки професійних, а й моральних, духовних якостей особистості педагога.

 3. Від самопізнання до духовного розвитку особистості.

   Швидкі темпи, високе емоційне напруження та хаотичне мислення характеризують життя сучасної людини. Особливий вплив ці соціальні фактори мають на дитячу психіку, в якої ще відсутні захисні механізми свідомості. Типовим прикладом такої незахищеності може бути загальновідома сімейна ситуація: для того, щоб встигнути зробити всю домашню роботу, батьки вмикають перед маленьким хлопчиком телевізор, знаходять цікаву та корисну (на свій погляд) передачу і залишають сина поза увагою на тривалий час. Неважко помітити, яку владу має телевізійний екран над дитиною - хлопчик “фізично” не може відвести погляду від телевізора, і це зрозуміло: потреба у швидкому засвоєнні інформації зумовлена природними особливостями його вікової категорії. З роками такий спосіб проводження часу перетворюється на звичку, яка вступає у суперечність із запитами самих батьків: дитина легко може просидіти перед екраном кілька годин, але приділити стільки ж уваги урокам для неї вже не під силу.
   Приблизно така сама ситуація відбувається у сучасному житті, де на своєрідному телеекрані зовнішнього світу прискорено змінюються дати і події. Реальною можливістю тимчасово відвести увагу від зовнішніх факторів хоча б для того, щоб визначити, яка з “телевізійних програм” найпотрібніша людині, є можливість са­мопізнання. Одним із визначень самопізнання може бути свідоме переведення уваги від об’єктів зовнішнього світу до вивчення психічних або духовних особливостей багатовимірного внутрішнього світу. Також очевидно, що характерною ознакою гармонійного розвитку людини є рівновага розуміння та задоволення потреб зовнішнього та внутрішнього.
   Процес самопізнання дозволяє наблизитися до власної сутності, усвідомити свої внутрішні потреби, поглянути на свою до­лю збоку, здаля. Зустріч із власною сутністю, за стародавніми духовними традиціями, які залишили своє відображення у народних казках, легендах, обрядах та піснях, вважалася одним із самих найважчих випробувань: «Добрі розуміють, що вони жор­стокі, сміливі визнають, що вони боягузи...”
   Кожен з нас має певні уявлення про себе, свій образ, однак здебільшого в процесі порівняння з іншими ми підсвідомо підкреслюємо власні вади і приховуємо недоліки, чим тільки відсуваємо свідоме вирішення своїх проблем.
   Люди­на може правильно зорієнтуватися на життєвому шляху за умов відвертої самооцінки та усвідомлення своїх реальних потреб. Мета самопізнання полягає спочатку у виявленні власного “Я” без прикрас чи надуманих недоліків, що звичайно, під силу не кожному. У народних казках перед цим іспитом герой проходив випробування водою (внутрішня чистота, творча спроможність), вогнем (вогонь серця, любові, духу) та мідними трубами (ораторське мистецтво, вміння упорядковано передавати знання, досвід).
   У про­цесі самопізнання людина все глибше освоює таємниці свого внутрішнього світу, спостерігаючи, немов би свідок, за власними вчинками, словами, проявом емоцій та якістю (спрямованістю) думок. При цьому пробуджується природне бажання стати кращим і цим також зробити внесок у поліпшення внутрішнього світу. Цінності і прагнення людини, яка займається самопізнанням, можуть суттєво відрізнятися від загальноприйнятих, оскільки, одного разу доторкнувшись до скарбів внутрішнього світу, вона навряд чи проміняє їх на суто матеріальні, зовнішні блага.
   Як розпізнати у повсякденному житті людину, яка свідомо йде шляхом самопізнання та самореалізації? Один із засновників гуманістичної психології Карл Роджерс виокремив характерні риси такої особистості, серед яких важливе місце посідають такі:
   1.  Відкритість як зовнішньому, так і внутрішньому світу.
   2. Здатність до повноцінного життя у кожний момент свого існування.
   3. Прагнення до цілісності, до подолання розмежування між тілом і духом, думкою і почуттям, наукою і здоровим глуздом, працею та грою.
   4.  Прагнення до тісного духовного зв’язку з іншими людьми, пошук нових форм вербального та невербального спілкування.
   5. Піклування про людей, готовність подати допомогу. Важли­во, щоб це була делікатна, тактовна допомога.
   6. Почуття єдності з природою, виявлення турботи про неї, наявність екологічної свідомості.
   7. Довіра до власного досвіду в поєднанні з недовірою до на­в’язаних зовні авторитетів, готовність робити самостійні моральні висновки.
   8. Скептичне ставлення до надбань науки і техніки, які згубно позначаються на природі та застосовуються для маніпулювання людиною, в поєднанні з підтримкою використання науково-технічних досягнень у гуманних цілях.
   9. Відсутність потягу до грошей і привілейованого матеріального становища, байдуже ставлення до багатства.
   10. Надання переваги духовним цінностям і духовним особис­тостям - таким, як Тейяр де Шарден, Микола Реріх, Сальвадор Далі і т. д.
   Процес самопізнання може здатися на перший погляд чимось пасивним, проте насправді - це важка і складна робота трансформації свідомості. Звичайно, ставши на цей шлях, людина має потребу в теоретичних і практичних знаннях, методах подальшого розвитку. За словами І.Христа, щасливий той, хто усвідомлює свої духовні потреби, оскільки усвідомлення - це вже перший крок до їх задоволення.
   Помилково розглядати самопізнання відокремлено від пізнан­ня навколишнього світу і свого місця у Бутті. Пізнання власної сутності розкриває перед людиною універсальні принципи існування - єдині як для мікрокосму, так і для макрокосму. На думку СЛ.Рубінштейна, самовідображення світу втілюється через людське самопізнання. Отже, самопізнання людини та са­мопізнання світу - один і той самий процес: “Пізнати себе означає пізнати в собі, через свою індивідуальність Вселюдське, а потім, на основі цього вищого осягнення пізнати своє буття, факт свого буття, щоб довідатись про своє існування через знаходження його смислу”.

 4. Духовний розвиток: рівні, заходи підтримки й активізації.

   Духовні потреби кожної людини унікальні, а тому шлях духовного розвитку носить індивідуальний характер. Завдяки згаданій індивідуальності досить важко накреслити загальні підходи, розробити універсальні методи, якими міг би користуватися кож­ний, оскільки “Духовне не можна зрозуміти, його можна тільки пережити” (Хейч).
   Разом з тим характерною ознакою успішного духовного розвитку особистості слід вважати трансформацію її свідомості. Розвиток свідомості - явище природне і необхідне для планетарної еволюції. Саме в цьому розумінні людина стає “вінцем природи” і докорінно відрізняється від тваринного світу. 
   Однак, індивідуальність кожної людини передбачає наявність природної диференціації рівня її свідомості. У координатах часу життя прийнято розподіляти на періоди дитинства, юності, зрілості та старості, проте розвиток свідомості не завжди безпосередньо пов’язаний із названими часови­ми орієнтирами і може бути розглянутим як досить незалежний процес внутрішнього, духовного прогресу. На думку Е. Канта, “багато хто залишається “неповнолітнім” протягом усього життя”. З іншого боку, очевидно, що високо свідома особистість прагне до реалізації загальнолюдських ідеалів і духовних цінностей.
   Таким чином, розвиток (розширення) свідомості прямим чином співвідноситься з трансформацією домінантних потреб і цінностей людини у напрямі від нижчих до вищих. Згідно з наведеною схемою (подібна класифікація зустрічаєть­ся в багатьох працях) людська свідомість має конкретний шлях свого розвитку від першого рівня - егоцентризму до рівня духовних цінностей.
- Рівень духовної свідомості (космічних чи бутгєвих цінностей).
- Рівень загальнолюдських цінностей. 
- Рівень суспільних,  громадянських, національних цінностей.
- Рівень сімейних (родинних) цінностей.
- Рівень егоцентричної обмеженості.
   Перший ступінь розвитку свідомості — егоцентризм — харак­терний для дитини, яка потребує від навколишнього світу уваги,  піклування, любові. Початковий крок усвідомлення є відокрем­лення людини від оточуючого як необхідна умова майбутнього індивідуального розвитку. Під час цього відокремлен­ня найактуальнішими для дитини стають слова: “я”, “мені”, “я сам”. Цей рівень можна також назвати рівнем переважної любові до себе, але якщо людина залишається на першому рівні свідо­мості протягом подальшого дорослого життя, її прийнято називати егоїстичною.
   У процесі переходу на другий рівень зростає значення піклування про найближчих людей - батьків, братів та сестер, рідних. Для другого рівня свідомості пріоритетні цінності та потреби - це цінності і потреби власної сім’ї. Дитина, підростаючи, бере на свої плечі вирішення сімейних проблем, тобто, світогляд розширюється до сімейного кола. Вислів “добрий сім’янин” має безпо­середнє відношення до цього рівня.
   Подальше розширення світогляду людини сприяє усвідомленню того факту, що її особисте життя та життя сім’ї тісно пов’язані з життям суспільства, нації. Отже, поліпшення суспільного життя позитивно позначиться і на житті сімей, з яких складається суспільство. Завдяки усвідомленню цього факту (що, на жаль, трапляється не так часто) людина “переходить” на третій рівень - до громадської активності, державного патріотизму, національної свідомості. Це, звичайно, не означає, що її перестають турбувати сімейні чи власні проблеми, однак у разі потреби людина може відсунути їх на другий план, жертвуючи власним заради суспільно­го.
   Наступний, четвертий, рівень — це рівень здатності до розуміння кожної людини, незалежно від її національних ознак. Прийняття кожної людини як індивідуальності, визнання права кожного на власні переконаний, усвідомлення факту, що людство - єдиний взаємопов’язаний організм, в якому кожний виконує свою важливу роль, характеризують рівень загальнолюдських цінностей. Цей рівень свідомості визволяє людину із замкненого кола “моє — чуже”, “друзі — вороги”. Основним принципом, що характеризує світогляд четвертого рівня, може бути так зване «золоте правило» І.Христа: “не роби іншим того, чого не хочеш собі”.
   Однак, людина не відокремлена від природи, космосу, плане­тарного життя. Всі космічні процеси безпосередньо впливають на людство, і розуміння цього факту розширює свідомість людини до космічного, духовного масштабу. А.ФЛосєв вбачає дух у “сукуп­ності та зосередженні усіх функцій свідомості, які виникають як відображення дійсності”. Отже, не буде помилкою назвати найвищий рівень свідомості “духовним рівнем”. Духовний рівень свідомості людини характеризується розумінням, що Всесвіт — теж єдиний організм, а Земля з усіма істотами, що її населяють, — його невід’ємна частина. З цього випливає і відповідне ставлення до всіх живих істот Всесвіту як до самого себе. Таким чином, розвиток свідомості має певну закономірність: від неусвідомленої єдності з материнським організмом шляхом духовного розвитку людина доходить свідомої єдності з Організмом Всесвіту, повертаючись до відправної точки власного життя, але на якісно новому рівні. СЛ.Рубїнштейн справедливо зауважує, що “Свідомість людини... перетворюється... у самосвідомість світу; світ усвідомлює себе через людину”.
   Г.С.Сковорода поділяє рівні людської свідомості переважно на буденний і філософський. Згідно з його поглядами для філософської свідомості характерне чуття вічного, всесвітнього, "осягнення першоначала". Шляхом до цього рівня Г.С.Сковорода вважає самопізнання, поступове розширення свідомості, яке приводить людину до другого, духовного народження. Детальний опис духовною прозріння філософ відобразив у курсах психології Києво-Могилянської Академії. Стан вищої свідомості не розглядається як екстаз самозабуття, а навпаки, як усвідомлення власно­го місця у Бутті.
   В чому ж полягає сутнісна відміна між наведеними на рисунку рівнями свідомості? Якісна відміна характеризується межами світогляду, спрямованості прагнень й потреб людини: на першому рівні потреби спрямовуються на себе, незважаючи на запити оточуючих, а на п’ятому - людина отримує природну радість і задоволення від самовіддачі, від допомоги іншим. У свою чергу, певний рівень свідомості характеризується здатністю до відповідальності, що є важливою ознакою розвиненої людини. Зрозуміло, що в процесі подальшого розвитку така здатність підвищуватиметься — розширення свідомості спричинюється і до розширення кола відповідальності.
   Одним із критеріїв вихованості дитини прийнято вважати його поведінку. Вихід за певні окреслені межі у поведінці розцінюється як її порушення, з огляду на що вся система виховання була спрямована на те, щоб поведінка учнів практично не відрізнялася. Безумовно, успішність навчально-виховного процесу залежить від дисциплінованості школярів, але реальне життя нерідко доводить, що учні, поведінка яких у шкільні роки не відзначалася високою дисциплінованістю, досягали в майбутньому значних творчих успіхів у сфері науки, техніки, мистецтва і т. д. Таким чином, внутрішня енергія трансформована у творчий потенціал, може приносити значну користь.
   Найбільш руйнівний вплив на творчу спроможність людини мають:
- жорсткі зовнішні межі;
- однотипність і монотонність;
- умови, що пригнічують ініціативу - тобто все те, що називається у народі “сірою буденністю”.
   Слід визнати, що діти та підлітки намагаються будь-яким чином зберегти свій внутрішній творчий потенціал. Вони прагнуть до “гострих відчуттів”, захоплюючих вражень, високоемоційних станів, оскільки такі стани мають максимальну вартість з точки зору отримання життєвого досвіду. З цими станами, зокрема, пов’язане відчуття “прискорення часу”, коли, наприклад, захоплюючий кінофільм здається надто коротким.
   У разі монотонності навчально-виховного процесу, однотипності його елементів, відсутності творчого підходу учні намагаються звільнитися від його впливу (проблеми відвідування уроків) чи “внести розмаїтість” у сам процес (проблеми незадовільної поведінки). 
    У методичному арсеналі системи виховання минулого розроблено чимало адміністративних засобів для обмеження поведінки учнів, однак набагато менше уваги приділялося перетворенню навчально-виховного процесу не тільки в інформаційну, а й в емоційно-цілісну систему. Через це не навчені сприйняттю вищих емоційних станів, підлітки звільняються від шкільної буденності через створення гострих емоційних ситуацій, які прийнято називати негативними (бійки, хуліганство і т. п.). 
   Диференціація суб’єктивних емоційних станів людини:
   Вищі емоційні стани
   Буденність
   Нижчі емоційні стани

5. Створення умов  для духовного розвитку людини.

   Безперечно, важливим фактором внутрішнього прогресу є розумно спрямовані зусилля особистості, воля до самовиховання, проте швидкість переходу на кожний подальший ступінь залежить і від умов соціуму. Очевидно, що кожне суспільство має потребу в громадянах з високим рівнем свідомості, здатних мислити і діяти на загальне благо, а тому важливим завданням системи освіти є активна допомога учням у розширенні свідомості, у процесі духовного розвитку.  Відсутність у педагогічних працівників спеціальних знань щодо динаміки розширення свідомості, етапів духовного розвитку особистості не тільки ускладнює процеси духовного становлення учнів у навчальних закладах, а й погіршує психологічний мікроклімат у колективі, збільшує ймовірність виникнення конфліктних ситуацій.
   У повсякденному житті ми постійно зустрічаємося з людьми, які мають різний ступінь свідомості і, як засвідчує практика, високі ідеали та прагнення нерідко лишаються незрозумілими для обмеженого світогляду, наслідком чого стає іронія, сарказм, презирливе ставлення, У свою чергу для особистості, котра прагне до повноцінної самореалізації, високі ідеали, буттєві цінності мають домінантне значення.
   Яким чином допомогти учням у процесі самореалізації за умов школи? 1. Для вирішення цієї проблеми необхідно створити у навчальних закладах ефективну систему підтримки та активізації духовного розвитку молоді. Водночас слід враховувати, що потребу в розвилку духовного потенціалу відчуває  не кожна людина. Тому коректно вести мову не тільки про обов’язковість залучення до духовних цінностей, а про надання адекватної можливості розвитку тим учням, які відчувають і усвідомлюють таку потребу.
   2. Критерієм необхідності та корисності в даному разі може бути зацікавленість дітей, спрямованість їхніх інтересів до духовності.
   3. Основні напрями цієї роботи повинні враховувати вікові особливості школярів і пов’язані з цим потреби, а змістовна частина може включати в себе апробований та відповідно адаптувавши ба­гатовіковий досвід людства, гармонійно поєднаний з сучасними досягненнями у сфері науки, культури, мистецтва та філософії.
   4. У багатьох духовних традиціях велике значення для духовного прогресу учнів надавалося наявності духовного вчителя, наставни­ка, особистість якого є безпосереднім взірцем для послідовників. Такий наставник у скрутний час життєвої невизначеності допома­гає зрозуміти власні помилки, об’єктивно визначити своє становище, накреслити разом шляхи подальшого розвитку, підказати ефективні методи особистого самовдосконалення. Водночас справжній наставник ніколи не прив’язує учня до власної особистості, а навпаки, спрямовує його до самостійного розвитку.
   5. На жаль, практика духовного наставництва протягом тривалого часу існувала лише у релігійній традиції, що не давало можливості от­римати відповідну допомогу тим, хто не відчував у собі релігійних потягів і прагнень.
   6. На сучасному етапі функцію допомоги учням у процесі самовиховання все активніше бере на себе шкільна психологічна служба. Доповнення методичного арсеналу шкільного психолога духовними методами і підходами має суттєво сприяти духовному розвитку школярів.
   7. Для активізації індивідуальної потреби в духовному розвитку видається необхідним ознайомлення учнів з універсальною системою духовних знань, безцінним досвідом минулих поколінь і, зокрема, тих представників людства, які досягли рівня духовної свідомості і залишили своїм нащадкам найцінніші подарунки - духовні вчення.
   8. З цією метою використовується факультативний курс «Психологія духовного розвитку» для старшокласників.
   9. Особливо сприятливою атмосферою для духовного розвитку школярів є атмосфера доброзичливості, піднесеності. У цьому плані творчість являє собою міцний фундамент духовності. Як залучити всіх без винятку дітей в до процесу постійної творчості? Вирішення цієї проблеми допомогло б кожному учню відчути власну неповторність.
   Практичні заходи щодо створення умов для духовного розвитку учнів за умов школи.
- Доповнення методичного арсеналу психологічної служби духовними методами і підходами.
- Введення спеціального факультативного курсу “Психологія духовного розвитку” для учнів.
- Використання методики розкриття творчого потенціалу школярів через проведення Свят творчості.
   Життєва практика доводить, що відсутність можливості подальшого розвитку, зокрема духовного, неминуче призводить до деградації, до повернення на нижчі, егоїстичні рівні свідомості. Безумовно, кризові явища у суспільстві співвідносяться з рівнем свідомості громадян, з їх ментальністю. Нове покоління, з яким в усі часи пов’язуються сподівання на поліпшення суспільного життя, повинне вирізнятися інтелігентністю, високим рівнем свідомості.

Всі опубліковані на сайті матеріали належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Копіювання та використання інформації суворо заборонено.

 
< Попередня
 
Авторські реферати, курсові та дипломні роботи. Онлайн бібліотека підручників.
Studentam.net.ua © 2016