Studentam.net.ua
Реферати, курсові та дипломні роботи
Головна arrow Соціальна робота arrow Соціальна профілактика (Лекції) arrow Лекція 3. Методи та форми соціально-профілактичної роботи
02.12.2016
Платні роботи
Реферати
Курсові
Дипломні, магістерські ...
Онлайн бібліотека підручників
Біологічні науки
Валеологія
Екологія
Економічні науки
Етика та естетика
Землезнавство
Історія
Літературознавство
Педагогіка
Правознавство
Психологія
Соціальна робота
Корисні матеріали
Біографії
Розробки уроків
Статті
Друзі

Електронна бібліотека




Лекція 3. Методи та форми соціально-профілактичної роботи

Лекція 3. Методи та форми соціально-профілактичної роботи

Завдання профілактичної роботи системи служб соціальної роботи.
Методика соціально-профілактичної роботи.
Форми роботи з профілактики негативних явищ.

 Література
1. Практичний досвід роботи спеціалістів спеціалізованих служб та партнерських організацій Київського міського центру соціальних служб для молоді / Упорядник К.С.Шендеровський.-К.: ДЦССМ, 2003.- 384с. 

1. Завдання профілактичної роботи системи служб соціальної роботи.

   Передбачається вирішення конкретних завдань:
-  проведення поведінкових та соціологічних досліджень, у результаті яких буде чітко визначено картину про групи молоді, які мають девіантну поведінку, є схильними до вживання наркотиків, алкоголю; форми та методи профілактичної роботи адаптуються до наявних соціально-демографічних та матеріальних умов;
-  проведення ряду просвітницько-навчальних заходів з метою формування стійкого інтересу підлітків та молоді до здорового способу життя, підвищення рівня гігієнічної культури, санітарної освіти, відповідального ставлення до свого здоров’я; створення науково-методичної бази з профілактики негативних явищ і пропаганди здорового способу життя в молодіжному середовищі;
-  створення різнопланових (духовних, медико-психологічних) реабілітаційних центрів, кризових стаціонарів для молоді, яка має алкогольну чи наркотичну залежність; активізація підтримки спільнот родичів, діти яких страждають від алкогольної чи наркотичної залежності;
-  створення притулків для дітей з родин, схильних до вживання алкоголю та наркотиків.

 2. Методика соціально-профілактичної роботи.

   Практики соціальної ро­боти виділяють кілька груп методів, методичних моделей реалізації про­філактичних програм у молодіжному середовищі.
   По-перше, це група методів, що продукують систематичну переробку переконань. Власне визначається п’ять послідовних кроків у профілак­тичній діяльності:
   1 — увага;
   2 — розуміння;
   3 — згода;
   4 — запам'ято­вування;
   5 — поведінка.

   Щоб досягти результатів профілактичної роботи за цією методикою суб’єкт профілактичної роботи під час комунікації повинен пройти всі ці кроки.
   По-друге, це методики “когнітивної відповіді”, що акцентують про­філактичну дію на думках або “когнітивних відповідях” (виникають у суб’єкта під час комунікації переконання: на зовнішню інформацію індивід відповідає внутрішньою дискусією). Тобто, методики ґрунтуються на сприйнятті індивіда як інформаційного “процесора”.
   По-третє, методики очікування – зв’язок групи факторів поведінки зі здоров’ям. Ці фактори поведінки і є "справжнім" ядром очікувань, а саме, сприйняття індивідом:
чутливості до захворювання (“я маю дуже високі шанси захворіти”);
серйозності захворювання “рак є дуже серйозним захворюванням”);
втрат, що пов’язані зі зміною поведінки (коли не палю - роблюсь роздратованим);
переваг, що приносить зміна поведінки (’не випиваю - економлю кошти і приділяю більше уваги дитині);
сигнали (натяки на дію) тощо.
   П’ять стадій змін поведінки, пов’язаної зі здоров’ям:
   1.  “Навчання на рівних”  - метод профілактичної роботи, при кому спеціально підготовлені добровольці з числа цільової групи поширюють серед “своїх” інформацію і засоби запобігання, навчають безпечній поведінці, надають підтримку.
   2.  Стадія передзамислювання - індивід не виражає ба­жання змінити свою поведінку в найближчий час. Багато з людей на цій стадії не усвідомлюють (або не знають) свої проблеми.
   2.  Стадія замислювання - люди усвідомлюють, що проблема існує і вони думають її змінити, але це поки що не має зв'язків з їх певними намірами. На цій стадії люди можуть знаходитись довгий час (до 2 років).
   3.  Підготовча стадія - комбінація намірів та поведінкових компо­нентів, на цій стадії люди бажають почати дію в найближчий рік (тобто, прийняти рішення).
   4.  Безпосередня дія - зміна своєї поведінки, рішення або оточення в порядку вирішення своєї проблеми.
   5.  Стадія підтримки - профілактика рецидивів та оцінка виграшів зміненої поведінки.
   Зміна цих стадій може розгортатись по спіралі ~ молода людина може повертатись до стадії дії на підготовчу тощо.
   Процесуальний метод адаптації передостороги включає в собі сім стадій:
   1.  Молоді люди не усвідомлюють наслідки для здоров’я своєї поведінки.
   2.  Усвідомлення цього, але сама проблема не знаходиться в полі зору особистості.
   3.  Зацікавленість та занепокоєність цією проблемою.
   4.  Рішення не робити якісь дії - вихід.
   5.  Прийняття рішення змінити свою поведінку.
   6.  Безпосередня дія.
   7.  Підтримка нової поведінки, пов'язаної зі здоров’ям.
   Взаємодію когнітивних та емоційних компонентів особистості викори­стовує методика саморегуляції: цикл рішення проблем з метою повернення організму зі несприятливого стану в нормальний стан.
   Прийняття рішення прохо­дить в три етапи:
   1.  Інтерпретація. Індивід може отримати інформацію про можливість захворювання   через два канали: сприйняття симптомів („я відчуваю втому”) та соціальні повідомлення (“реклама повідомляє, що це може бути пов’язано з палінням”). Отримана інформація сприймається через когнітивні компоненти обробки інформації як загроза (ідентифікація причин, висновки, життєва лінія), на емоційному рівні - у вигляді негативних емоцій: страху, тривоги та депресії.
   2. Розвиток та ідентифікація адекватної стратегії подолання. Два найбільш загальні типи:
-  застосування подолання (уникнення нездорових форм поведінки);
-  уникнення подолання (відмова, фантазування).
   3. Стадія оцінки, що включає індивідуальну оцінку ефективності стра­тегії і рішення про продовження цієї стратегії подолання чи заміну її на  іншу, більш оптимальну.
   Ще одна модель дії була розроблена на основі теорії запланованої поведінки. Вона постулює, що безпосередньою детермінантою людської поведінки є наміри щодо поведінки, яку особистість планує зробити.
   Однією з причин, чому люди продовжують практику нездорової по­ведінки є слідування невірному сприйняттю ризику та чутливості до захворювання, тобто так званому “нереалістичному оптимізму”.  Така особистісна риса є базою теоретичної моделі сприйняття підлітками ризику. Вона є предиктором їх ризикової для здоров’я поведінки (паління, небезпечний секс, вживання наркотиків тощо). З позиції когнітивного підходу, можливо виділити чотири фактори, що вносять свій вклад щодо утворення “нереалістичного оптимізму”:
   1)  недостатність особистісного досвіду з даної проблеми;
   2) впевненість, що проблема може бути попереджена діями індивіда;
   3) впевненість, що проблема не з’явилась і що її не буде у майбутньому;
   4) впевненість, що проблема зустрічається дуже рідко.
   Існують специфічні теорії дії, які враховують, в першу чергу, саме соціальні та соціально-психологічні аспекти. Так, у сучасних профілактич­них програмах застосовується соціальна когнітивна модель. Ця теоре­тична модель обґрунтовує поведінку, яка управляється очікуваннями та соціальними знаннями.
   Очікування включають:
-  очікування наслідків ситуації (“паління може спричинити рак”);
-  очікування наслідків поведінки (“припинення паління може знизити ризик захворіти на ...”);
-  очікування ефективності (“якщо я хочу - я зможу припинити палити”).
   Побудники - висновки, які впливають на управління поведінкою. Соціальні знання - центральний компонент. Особистість, з точки зору концепції, - це інформаційний процесор, що на відміну від когнітивних моделей, включає в собі репрезентацію соціального світу. Ця модель розглядає особистість в контексті широкого соціального світу в нормативних переко­нань особистості (“люди, значимі для мене, кинули палити”).
   Методика соціального контролю фокусується на зв’язках, що осо­бистість формує з суспільством. Цей зв’язок є об’єднанням чотирьох еле­ментів:
   1)  прикріплення соціальних зв’язків за допомогою соціальних норм;
   2)  взяття на себе певних обов’язків;
   3) кількість часу особистого життя затраченого на дані зв’язки;
   4) прийняття центральної системи соціальних цінностей в суспільстві.
   Методична модель соціального розвитку   розглядає соціальні фактори, що являються предикторами ризикової для здоров’я поведінки (історія сім’ї, сімейне управління, сімейний конфлікт та уста­новки батьків, шкільні зв’язки, ранні форми антисоціальної поведінки, референтна група та її вплив тощо).
   Вищезазначені операційні моделі застосувались при поясненні небез­печної для здоров’я поведінки (вживання алкоголю, тютюну, наркотиків, небезпечний секс, небезпечна харчова поведінка тощо), застосувались в численних профілактичних програмах. На сьогодні втрата здоров’я серед молоді створює проблему націо­нальної безпеки, самого існування держави, благополуччя територіальної громади.
   З одного боку, тактика залякування та моралізаторства й дотепер продовжує існувати в інформаційному й освітньому просторі. Просвітницька робота серед молоді щодо здорового способу життя поки що фрагментар­на та не дуже ефективна. Знання про шляхи збереження і зміцнення здоров’я реалізуються здебільшого формально, епізодично, без урахуван­ня об’єктивних тенденцій у молодіжному середовищі (погіршення життє­вих умов, послаблення мотивації до здорового способу життя, низький рівень превентивних знань, навичок і вмінь тощо). На жаль, профілактич­на діяльність в багатьох організаціях зорієнтована на передавання знань від дорослого до дитини з ігноруванням активної позиції самої дитини, її права на самовизначення щодо власного способу життя.
   З іншого боку, співпраця закладів освіти, соціальних служб молоді, центрів здоров’я, громадських організацій утворила новий управлісько-методичний простір, нові традиції популяризації здорового способу життя, розвитку духовно, психічно, фізично і соціально здорової особистості, розширення демократичної взаємодії дорослих з молоддю та попередження негативних явищ у молодіжному середовищі.

 3. Форми роботи з профілактики негативних явищ.

   Соціологічні дослідження.
   Дослідницька діяльність включає в себе збір та поновлення банку даних про стан захворюваності та хворобливості дітей і молоді регіонів, поширення наркоманії, токсикоманії, хвороб, що передаються статевим шляхом, ВІЛ/СНДу; про стан та динаміку злочинності в регіоні. Спеціалісти центрів ССМ систематично поновлюють інформацію про підлітків, що перебувають на обліку кримінальної міліції в справах неповнолітніх, підлітків та молоді, що перебуває на обліку медичних закладів, шкірвен- та наркологічних диспансерів.
   Створюються інформаційні банки даних про лікувальні, профілактичні, оздоровчі, спортивні заклади, заклади дозвілля та відпочинку тощо. З метою кращого проведення корекційної роботи з підлітками та молоддю регулярно проводять тестування, опитування, анкетування. Дослідження мають виявити:
-  оцінку орієнтирів підлітків та молоді щодо здорового способу життя;
-  рівень знань молоді з проблем наркоманії, інформованість про наркотичні речовини;
-  оцінку реальних масштабів наркотизації та алкоголізації серед підлітків та молоді;
-  причини зловживання будь-якими наркотичними речовинами та проблеми, пов’язані з цим;
-  передумови правопорушень та злочинності в дитячому та молодіжному середовищі;
-  рівень інформованості молоді про ВІЛ/СНІД, хвороби, що передаються статевим шляхом, способи захисту від інфекції;
-  пропозиції щодо форм та методів соціальної та профілактичної роботи, які молодь вважає найбільш дієвими;
-  молодих людей, схильних до девіантної поведінки;
-  основні проблеми молоді;
-  оцінки задоволеності молоді власним відпочинком.
   Науково-методична діяльність.
   Пріоритетною діяльністю є науково-методична робота, в основу якої покладені наступні напрямки:
-  розробка методичних та інформаційно-довідкових матеріалів на допомогу працівникам центрів ССМ, педагогам, батькам, молоді;
-  проведення тематичних зустрічей, семінарів, “круглих столів” та конференцій з метою надання методичної допомоги фахівцям, що працюють з конкретними категоріями молодих людей та сімей, координації зусиль усіх зацікавлених організацій;
-  діяльність експериментальних майданчиків центрів ССМ з метою розробки та впровадження інноваційних технологій, вдосконалення форм і методів соціальної роботи.
   Медично-психологічна робота.
-  виявлення контингенту, що потрапив у кризову ситуацію, та своєчасне направлення дітей та підлітків на консультацію в кризовий центр;
-  надання висококваліфікованої спеціалізованої допомоги силами лікарів (гінеколога, психотерапевта, судмедексперта, венеролога);
-  соціальна терапія з метою виявлення причин кризового стану, головної проблеми кризи, орієнтовної оцінки психічного стану, ступеня психічної травми, можливості психотерапевтичного лікування кризи, спільної тактики виходу з кризової ситуації, можливості розробки індивідуальної програми роботи.
   Профілактично-корекційна робота.
-  проведення особистої діагностики та психокорекції, психолого-педагогічна допомога у вирішенні сімейних конфліктів;
-  повний комплекс допомоги для дітей-сиріт та дітей, що позбавлені батьківського піклування, з метою уникнення та формування кризових ситуацій.
   Організаційно-інформаційна робота.
-  участь у роботі постійно діючого семінару з проблем профілактики кризових ситуацій для педагогів шкіл при міському відділі освіти;
-  організація виїзних лекторіїв, проведення бесід, консультацій для учнів середніх навчальних закладів.
   Методично-просвітницька діяльність.
   Системою центрів ССМ активно проводиться просвітницька робота для спеціалістів ЦССМ, викладачів та заступників директорів з виховної роботи навчальних закладів, педагогів та медичних працівників загальноосвітніх шкіл, вихователів дитячих дошкільних закладів, представників зацікавлених громадських організацій.
   Психопрофілактична робота.
   Одним із найважливіших напрямів у вирішенні проблем людини є розвиток системи психопрофілактичної роботи. Методи корекції, направлені на часткову або повну зміну стану, що вже склався, можуть розглядатися як частина психологічної роботи. Потреба в профілактичних і коректувальних методиках настільки висока, що їх розробка і упровадження в життя нерідко випереджають формування науково обгрунтованих уявлень про механізми розвитку і саморозвитку людини.
   У найзагальнішому значенні під профілактикою несприятливих функціональних станів розуміється комплекс заходів, спрямованих на попередження розвитку або на ліквідацію (повну або часткову) станів, що вже виникли.
   Існує безліч способів поліпшення або нормалізації стану людини. До їх числа відносяться і такі традиційні для науки  прийоми, як оптимізація режимів праці ф відпочинку, тренування і професійна підготовка, нормалізація санітарно-гігієнічних умов і езотеричні способи (наприклад, методики зміни станів свідомості).

Всі опубліковані на сайті матеріали належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Копіювання та використання інформації суворо заборонено.

 
< Попередня   Наступна >
 
Авторські реферати, курсові та дипломні роботи. Онлайн бібліотека підручників.
Studentam.net.ua © 2016