Studentam.net.ua
Реферати, курсові та дипломні роботи
Головна arrow Валеологія arrow Психовалеологія (Лекції) arrow Лекція 3. Етапи психофізичного розвитку дитини
06.12.2016
Платні роботи
Реферати
Курсові
Дипломні, магістерські ...
Онлайн бібліотека підручників
Біологічні науки
Валеологія
Екологія
Економічні науки
Етика та естетика
Землезнавство
Історія
Літературознавство
Педагогіка
Правознавство
Психологія
Соціальна робота
Корисні матеріали
Біографії
Розробки уроків
Статті
Друзі

Електронна бібліотека




Лекція 3. Етапи психофізичного розвитку дитини

Лекція 3. Етапи психофізичного розвитку дитини

1. Особливості розвитку дитини в перший рік життя.
2. Шляхи вирішення проблем “хочу” і “не хочу”.
3. Особливості психофізичного розвитку дитини в 3-4 роки.
4. Особливості психофізичного розвитку дитини в 5-6 років.

      Твердження, що виховання починається з колиски - не порожні слова. До 5-5,5 років воно вже формує фундамент особистості і її психічне здоров’я. Те що закладається до 5-5,5 років, закладається міцно. І виховання до цього віку повинно бути узгоджене з вродженою індивідуальністю дитини і таким, що розвивало б закладені в кожному можливості.
      Якщо прийняти за 100% рівень розумового розвитку 18-20 річного, то 20% його має дитина в 1 рік, 50% - 4 річна, 60% - 6 річна. І Л.М.Толстой впевнено відмічав: “Від 5-річної дитини до мене один крок”.
      Дитина емоційна з народження і в 3-4 роки стиль її емоційного реагування закріплюється у формі, притаманній даній дитині, як і характер, основи якого складаються до 5-6 років. В 5-6 років дитина повністю починає розуміти свою біологічну стать.
      В 5-6 років дитина фізично досконала.
      В 5-6 років дитина або вихована, або потрібно починати важке перевиховання.
      Вона гармонійна або дисгармонійна, як особистість, що формується.
      З великою долею вірогідності можна прогнозувати, як вона буде вчитися і що її чекає в майбутньому.
      Втратити у вихованні перші роки дитинства - до 5 років - не можна. Це період закладки фундаменту до всього майбутнього дитини.
      Взаємовідносини в системі батьки-дитина складні з перших місяців життя. Індивідуальні особливості проявляються вже в першому крику дитини після народження. Один закричав жалібно, скривджено, другий - сердито.
      Дитина перестає кричати, якщо її взяли на руки з перших днів життя. Є підстави вважати, що вона вловлює дискомфорт і крик - сигнал матері, вимога усунути незручність. З крику людина не лише починає життя, вдихнувши і видихнувши вперше, але ним ще й сповіщає матір, що родилася, спонукуючи до догляду за нею і захисту її.
      Але потреба в криці у людського дитяти, що має психіку, яка стрімко розвивається, може вийти за рамки необхідного і призвести до поневолення матері. Відповідно і материнський інстинкт може перейти грань необхідного. В системі мати-дитина емоційність може перемогти розум матері. Відповідальна і розумна мати, люблячи свою дитину, утримується на грані необхідного. Зневажати криком голодної, зляканої, що лежить в мокрих пелюшках - означає виростити неспокійну, боязливу, а, отже, й ще більш крикливу дитину.
      Дитина може й перестати кричати, не отримуючи ніякого відгуку. Таке буває - дитина захлинається від крику, а мати “виховуючи”, не реагує, і добивається бажаного: “Він у мене тепер спокійний, я залишаю його, а він мовчить”. Однак він замовчав так, як перестає кричати на допомогу людина, що гине, зрозумівши, що допомоги немає від кого чекати. І в першому і в другому випадку наступає пригнічення темпераменту. Виховання завжди індивідуальне, воно - дотримання золотої середини і будь-яка крайність в ньому - це помилка.
      Дитина розвивається стрімко і в такому ж темпі ускладнюються відносини між нею і батьками.
      З 1,5 місяця дитина починає розрізняти міміку і тон, що виражають лагідну похвалу підбадьорення, співчуття або незадоволення. А раз так, то вже можливі перші впливи на неї. Вона якось сприймає, коли нею задоволені, а коли ні.
      В 2-2,5 місяць дитина виражає протест, незадоволення гримасою.
      В 3 місяці батьки помічають появу капризного хникання. Розвиток йде швидко, хоча і проявляється поки що в дрібницях. Не можна піддаватися капризному хниканню і вимогливому крику, але не слід допускати причин, що їх викликають. Вчасно нагодувати, запеленати - і приводу для крику немає. Замешкались - і він кричить все голосніше, засвоюючи - чим голосніше, тим ефективніше. І ось “вихований” звук - сигнал перетворюється у вимогливий крик. Мати забігала, виказуючи свою винуватість, а дитина якось це вловлює. І капризність наростає, крик звучить все напористіше, голосніше, нетерпляче.
      В 3 місяці дитина гулить, кличучи матір і чекаючи лагідної відповіді. Так і повинно бути. Мати повинна підбадьорювати, бути лагідною, але без жалості, без сюсюкання. Навіть якщо дитина хвора, жалість не допоможе, тому що дитина пов’яже це особливе ставлення до неї з хворобою і коли вже стане здоровою, вона буде прагнути жалості і поведе себе як хвора. Так починається істеричність.
      На 4-му місяці життя немовля шукає спілкування із всіма дорослими в сім’ї. З ним також спілкуються весело, лагідно і ніжно, але не можна переходити ту межу, за якою ніжність призводить до розпещеності і в результаті дитина поневолює сім’ю.
      З 5,5 місяців дитя маніпулює предметами і проявляє стійкий інтерес, або хапає все підряд, ні на чому не затримуючись. Другий шлях - початок формування в характері поверховості, несерйозності і як результат - нестійкості.
      На 9-му місяці маля починає розуміти, що від нього вимагають, і спокійно підкоряється або капризно впирається. Лагідно і твердо капризи потрібно знімати. Вже в найменшому вимоги дорослих можуть ігноруватися, а свої вип’ячуватися. Він намагається підкорити собі матір.
      Дитина в цьому віці тонко розрізняє лагідний і сердитий тон. Отже прийшов час похвалити її, або показати, що нею незадоволені. Слід зміцнити таке важливе розуміння - коли нею задоволені, а коли ні. При неправильному вихованні в 8-9 місяців дитина може істерично вигинатися і кричати. В такому випадку потрібно бути твердим. Слід пам’ятати: дитина ніколи і нічого не повинна добиватися істерикою. Істеричність швидко зникне, якщо вона не отримає підкріплення.
      Часто питають, як треба виховувати - суворістю чи ласкою? Відповідь: заохочуючи, але твердо настоюючи на своєму при необхідності. І тоді дитина дуже рано вловить смисл слів “можна” і “не можна”, як і навчиться розуміти прохання “почекай”. Якщо таке розуміння буде виховане, то не треба буде карати дитину, коли вона виросте. Необхідність в покаранні - свідчення упущень у вихованні.
      Однак повернемося до формування про те, що “можна” і “не можна”, до розуміння прохання “почекай”. “Можна” і “не можна” виникають як реакція на “хочу”. “Хочу” важлива проблема. Мабуть, навколо задоволення чи відмови в “хочу” і концентрується процес виховання. Із “хочу” виростають прагнення дитини. На досягнення “хочу” спрямований темперамент. “Хочу”, як і “не хочу”, виникають вже до року. Саме з “хочу” народжується проблема “можна” і “не можна”, з “не хочу” - надпроблема “потрібно”. Від шляхів її вирішення на першому році життя і до 5 років у великій мірі залежить, якою стане людина - соціально пристосованою чи егоїстом, важкою. Ось тут і корені нервовості - від її перших проявів до неврозу, психосоматичних станів.
      “Хочу” і “не хочу” дитини більше всього потребують батьківського аналізу і розуміння. Якщо “хочу” допустиме, справедливе, воно задовольняється, як і “не хочу”. Але частіше буває так: дитина не хоче їсти, але її годують насильно, насильно кладуть спати, вмивають, одягають. Спочатку вона опирається, але з дорослими їй не справитися і вона здається. Вона вже до року показує кивком голови: “Так, я хочу, згоден”, заперечуючим жестом руки вказує: “Ні, не хочу, не згоден”. За цим не лише бажання чи небажання, згода чи незгода. За цим - вроджене почуття гідності, основа основ особистості, самостійність, активність. Владні батьки не порахувались з “хочу” і “не хочу” дитини, пригнітили їх. Одночасно вони пригнітили почуття гідності, самостійність, активність. Вони виховали необхідні “не можна” і “потрібно”, але “не можна”, що базується на страхові, і гнітюче, пасивне, народжене насиллям “потрібно”. В цьому випадку “не можна” і “потрібно” одним сприймаються протестно, агресивно, а в іншого базуються на боязливості, пасивному підкоренні.
      Якщо зрозуміле, справедливе “хочу” і “не хочу” задовольняються, дитина зрозуміє розумність, справедливість “не можна” і “потрібно”. Спочатку вона сприйме це як неусвідомлену, а потім як усвідомлену категорію. “Не можна” і “потрібно” ввійдуть в її плоть і кров, перетворяться в стрижень почуття власної гідності, яке буде вражатися якраз тоді, коли людина переступить через ці поняття. Самостійність проявиться більше в самообмеженні “не можна” і в виконанні “потрібно”, ніж в досягненні забороненого “хочу” і в подоланні “не хочу”, коли треба. І лише в такому випадку немає причини для виникнення нервовості або важкості характеру. Стосовно “можна” і “не можна” не повинно бути у батьків різних думок, якщо вони є - тоді немає виховання.
      В 9 міс. дитина може бути товариська або замкнута, добра або зла, енергійна чи пасивна, тобто зародки характеру вже мають місце. Нервовість або важкість помітні, і потрібно виправляти цей стан. Ще до року один зосереджено займається чимось, а інший бере іграшку і тут же кидає її, хапається то за одне, то за інше. Саме тут закріплюється нестійкість в характері, що може приголомшливо проявитися в шкільні роки, а потім і в житті. Б’ють на сполох звичайно в першому класі, коли мають справу із сформованим характером.
      До 11 міс. маля повинно розуміти і виконувати прохання типу “підніми”, “не чіпай”, “візьми”, “віддай”, “поклади”, “відкрий ротик”. І справа не лише в розумовому розвитку, а в закріпленні готовності виконувати вказівки дорослих і в розумінні “потрібно”. Якщо він тепер не виконає цього, то в 10 років і пальцем не поворухне при 3-х кратному проханні. Таким чином в 11 міс. дитиною або можна керувати, або вона некерована. Вона вчиться розуміти похвалу і здивування, виражені словами, радіти першому і засмучуватися другому.
      В 1 рік дитина починає ходити і її темперамент проявляється чітко. Один пішов рішуче, навпростець, впав, встав без сліз і пішов далі. Відгородили стільчиками частину кімнати, а він змітає їх, вперто ступає в двері і в іншу кімнату. Це - холерик. Другий пішов - і тут же бігом. І ось він вже на дивані, під столом. Його не втримати. Це - сангвінік. Третій пішов в свою першу путь обережно, непоквапливо. Він не йде безцільно, а направляється до чогось. Пішов і став, зайнявся своїми справами. І якщо якийсь простір обмежений стільчиком, він зупиниться, поверне назад. Це флегматик.
      В рік дитина особливо прив’язана до матері. Вона підвищено боязлива, оскільки розуміє більше ніж вміє. Можливо саме страх збільшує її здатність пересуватися. Вона пішла і злякалася. Те саме у дітей тварин. Вони бігають, але лише біля матері. Інстинкт самозбереження підказує не віддалятися від неї. Так і дитина. Тільки в 1,5-2 роки, оволодівши мовою, вона починає віддалятися від матері. Вона сміливішає, отримавши можливість висловити прохання, поскаржитися, запитати де мама. Мова фантастично збільшує можливості пристосування і з цим - впевненість і самостійність.
      До 3-4 років в дитині нехай в зародку, проглядаються всі людські чесноти або вади, формується її характер. Дитина може вже хитрити - віддати одну іграшку, а взяти дві кращі. Вона починає розуміти, якою їй потрібно здаватися, залишаючись при цьому сама собою. Отже, у неї не все не язику, що на умі, у неї є своє внутрішнє життя, абсолютно усвідомлюване.
      Перед кимось вона відчуває страх, намагається приховати його і пам’ятає про це довго, їй знайоме почуття любові, вона проявляє його і пам’ятає людей, які любили її все життя. Маленький хитрун добре розуміє, хто є хто в сім’ї. Може тероризувати малого брата чи бабцю. Чекає з роботи владного батька, щоб поскаржитися йому на маму. Взнавши таємницю, дитина може приховувати її довго, використовуючи в своїх інтересах.
      Отже, 3-4 річне маля не простачок. І це природно. Він вчиться пристосовуватися до будь-яких обставин, адаптуватися до будь-якого середовища. І обов’язково пристосується. Але велика шкода буде нанесена в сім’ї, де є невеликодушний сильний і негордий слабкий. Дитина наслідує сильного. Якщо сильний великодушний, такою швидше всього й буде дитина, і навпаки.
      Дитина 4-го року життя вловлює глузування над собою, пам’ятає кривду, не буде гратися з ровесником, що принизив її. Іронічний батько або насмішливий старший брат - це біда для маленької дитини, джерело глибоких переживань і появи відчуття власної неповноцінності, яке вона може пронести через все життя.
      Дитина гостро переживає як невдачі, так і задоволення від подолання перешкод і труднощів. Нехай переживе все це, накопичить досвід. Батьки не повинні оберігати 3-4 річну дитину від подолання труднощів. Інакше, зіткнувшись в подальшому з переконаннями, вона не прикладе зусиль, не подолає їх. Результатом буде зневір’я, розчарування, відмова від подальших спроб, схильність звинувачувати у власних невдачах всіх і вся.
      В 3-4 роки у дітей при правильному вихованні проявляється ще одна принципова якість - стид. Де стид, там і совість. Неправильним вихованням можна пригнітити розвиток цієї тендітної якості, зробити дитину безсоромною. Але немає стида і людина стає егоїстом. Немає стида - людина безвідповідальна, брехлива, непостійна. Немає стида - не буде ні сина, ні дочки, а в майбутньому - ні чоловіка, ні жінки, ні батька, ні матері. Немає стида - немає порядної людини.
      На 4-му році життя дитина повинна оцінювати свої вчинки з позицій добра і зла. З цього часу психічно повноцінна дитина не буде спричиняти біль іншому, мучити тварин. Якщо ж такі дії мають місце і робляться свідомо, перед нами або психопатичний характер, або результат поганого виховання.
      В 5-6 років, як ми вже говорили, первісне базове фундаментальне виховання закінчується. Дитина цього віку багато в чому вже особистість. Її вели многотрудним шляхом, на якому вона вбирала хороше і погане. Тепер все залежить від співвідношення хорошого і поганого в ній. Дитина прийшла в цей світ, не знаючи про нього нічого. Батьки першими зустрічають її і проходять поряд з нею ці 5 років. Якими вони з’являються перед дитиною, таким вона й уявляє собі світ, людей, відношення до себе і відношення до інших людей. Якими були перші враження від життя, така й дитина. Як живуть батьки - мирно чи конфліктно, одухотворено чи їх потреби бідні - такі і перші, найважливіші враження від життя у дитини.
      Дитина на 6-му році життя нерідко розуміє дорослих людей більше, ніж вони розуміють її, і страждає від їх нерозуміння. Нерідко на прийом приходять матері, які чітко пам’ятають, як дитина розвивалась, росла, поправлялась, чим хворіла. Але питання: “Яка ваша дитина за характером, що вона за людина?” - ставить їх в безвихідь. Як же вони виховували, не знаючи власного сина чи дочку?
      Якщо дитина не впевнена в собі, несамостійна, нерішуча і в неї не розвинуте почуття гідності - в ній пригнічений темперамент, і це наслідок помилок у вихованні, що ведуть до небезпечних наслідків у формуванні особистості. Якщо дитина неавторитетна серед ровесників, нерівноправна серед них, не вміє за себе постояти, принижена - це дуже серйозно. У неї порушена адаптація. Ровесники в такому випадку безпомилково висвітлюють дефекти виховання і розвитку дитини. Вони миттєво вловлюють слабкості, невміння, невпевненість і боязливість.
      Якщо дитина спілкується з більш старшими, то потрібно своєчасно прояснити для себе - їй нудно з ровесниками, оскільки в неї швидкий розумовий розвиток чи її приваблює їх вільна поведінка. Якщо вона егоїстична, демонстративна і не визнає своїх помилок, в ній зріють істеричні риси характеру.
      В 3 роки вже розвинуті такі риси, як стид і співчуття. І погано, якщо цього немає.
      Погана і тривожна вразливість. Вона нерідко призводить до неврозу.
      Незосередженість і відсутність цікавості породжують конфлікти в школі, і можуть призвести до малорозвинутості розумових потенцій.
      Агресивність - найбільш небезпечна риса у важкому характері, а слабкість, незграбність і невміння призводять до почуття неспроможності і неврозу. Батьки повинні попереджати розвиток таких рис.
      Отже, головним питанням, яке потрібно прояснити в 2 роки - це чи засвоїла дитина поняття “можна”, “не можна”, “треба”, а в 3 роки стидно. Якщо засвоїла, виховання правильне і такій дитині не загрожує розвиток нервовості чи важкості характеру.

Всі опубліковані на сайті матеріали належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Копіювання та використання інформації суворо заборонено.

 
< Попередня   Наступна >
 
Авторські реферати, курсові та дипломні роботи. Онлайн бібліотека підручників.
Studentam.net.ua © 2016