Studentam.net.ua
Реферати, курсові та дипломні роботи
Головна arrow Історія arrow Історія України (Лекції) arrow 10.1. Відбудова і розвиток народного господарства України в післявоєнний період. Завершення радянізації західноукраїнських зем.
07.12.2016
Платні роботи
Реферати
Курсові
Дипломні, магістерські ...
Онлайн бібліотека підручників
Біологічні науки
Валеологія
Екологія
Економічні науки
Етика та естетика
Землезнавство
Історія
Літературознавство
Педагогіка
Правознавство
Психологія
Соціальна робота
Корисні матеріали
Біографії
Розробки уроків
Статті
Друзі

Електронна бібліотека




10.1. Відбудова і розвиток народного господарства України в післявоєнний період. Завершення радянізації західноукраїнських зем.

10.1.  Відбудова і розвиток народного господарства України в післявоєнний період. Завершення радянізації західноукраїнських земель

   Після завершення Другої світової війни Радянський Союз постав перед проблемою відбудови значною мірою зруйнованої економіки. Особливо постраждала Україна: зруйновано 714 міст і селищ міського типу, понад 28 тис. сіл, з яких 250 були спалені дощенту. Демографічні втрати становили майже чверть загальної чисельності населення. Близько 10 млн. осіб залишилися без житла. В Україні залишилися неушкодженими лише 19 % довоєнної промисловості.
   Відбудова зруйнованого війною народного господарства України розпочалась зразу же після звільнення її території від фашистських загарбників (1943–1944 рр.). З цього приводу ЦК ВКП(б) і рад нарком СРСР в серпні 1943 р? прийняли постанову „Про невікладні заходи по відбудові  народного господарства в районах, визволення від німецько-фашистської окупації”. Проте, поки йшла війна, для цього не вистачало ні сил, ні засобів. Широкомасштабні відбудовчі заходи розпочались лише з прийняттям четвертого п’ятирічного плану відбудови й розвитку народного господарства (1946–1950 рр.). Ставилося завдання довести валовий продукт промисловості в 1950 р. порівняно з 1940 р. до 113 %. Як і в період індустріалізації, основна увага концентрувалась на відбудові базових галузей (відновленні роботи шахт, металургії, електростанцій, машинобудівних заводів та залізничного транспорту). На потреби важкої промисловості направлялося близько 80% капіталовкладень.
   Проте це негативно відбивалося на розвитку інших галузей, перш за все сільського господарства, яке переживало особливо значні труднощі. У цю сферу спрямовувалося всього близько 7 % капітальних витрат.
   Ситуація в 1946–1947 рр. ще більше погіршилася у зв’язку з посухою і неврожаєм та голодом. Значно скоротилося поголів’я худоби. Незважаючи на це, обов’язкові поставки сільгосппродукції державі майже не знизилися. Зате СРСР надавав широку підтримку країнам Східної Європи, котрі стали на шлях „соціалістичного будівництва”. В 1946 р. СРСР експортував 1,7 млн. тонн зерна. В цей же час сотні тисяч селян України, інших республік СРСР вмирали від голоду. На неодноразові звертання першого секретаря ЦК КП(б) М, Хрущова по допомогу Україні продовольством під час голоду Сталін відповідав: „Ти м’якотілий! Тебе обдурюють, вони грають на твоїй сентиментальності. Вони хочуть, щоб ми витратили наші державні запаси”.
   Ціною величезного напруження сил до 1950 р. були в основному загоєні рани війни. Обсяг валового виробництва промисловості перевищив рівень 1940 р. на 15 %. Стали до ладу шахти Донбасу, підприємства важкої індустрії. Більше, ніж до війни, добувалося залізної руди, вироблялося продукції машинобудування, електроенергії, цементу тощо. Як відзначав канадський історик Орест Субтельний, - „у 50-х роках Україна знову стала однією з провідних індустріальних країн Європи. Вона виплавляла більше чавуну на душу населення, ніж Великобританія, Західна Німеччина та Франція, а за видобутком вугілля була майже на рівні Західної Німеччини”. Валова продукція сільськогосподарського виробництва у 1950 р. становила 91 % довоєнного рівня. Позитивні зрушення сталися в галузях освіти, науки, культури.
   Поряд із цим у повоєнному розвитку України існувало чимало проблем. Зокрема, дедалі очевиднішою ставала однобічність, незбалансованість економіки, яка головним чином спрямовувалася на потреби військово-промислового комплексу. Процес відбудови у західних областях України проходив значно складніше, адже, поряд з відбудовою, компартійне керівництво ставило завдання привести західних українців у відповідність з радянською системою, яка діяла у їх співвітчизників на сході УРСР.
   А тому на західноукраїнських землях „штурмом” здійснється індустріалізація, колективізація, культурна революція, йде утвердження радянської системи влади. Уже в роки (четвертої) першої повоєнної п’ятирічки було багато зроблено по реконструкції і розвитку традиційних для Західної України галузей промисловості (нафтовидобувна, газова, деревообробна та ін.) і нових (машинобудівна, приладобудівна, металообробна та ін.). Сюди з інших регіонів СРСР направлялися техніка і обладнання, понад 20 тис. кваліфікованих робітників і 2 тис. інженерно-технічних працівників. Уже в 1948 р., порівняно з 1940 р., питома вага робітників промисловості зросла з 5,9% до 11,8%, а питома вага промислових підприємств західних областей в усій промисловості України зросла відповідно з 4,7% до 12,6%.
   Особливо швидкими темпами зростала мережа шкіл, вищих і середніх спеціальних навчальних закладів. За 5 повоєнних років кількість середніх шкіл зросла у 7 разів порівняно з 1940 р., а кількість  студентів збільшилась за цей час майже в 10 разів. Разом з тим значно посилився процес русифікації (у Львівському університеті із 295 викладачів українською мовою навчали лише 49) та шалений наступ на релігію, традиції і звичаї західних українців. Особливо активну боротьбу повела радянська влада проти української греко-католицької церкви, яка була одним із важливих чинників суспільно-політичного життя, особливо в Галичині (під тиском влади було прийнято  рішення про возз’єднання української церкви з руською православною). 
   Ще серйознішою проблемою для влади стала колективізація в селах Західної України, котра викликала масовий спротив місцевого населення. Тут вона була завершена лише на початку 50-х років. Основними засобами слугували примус, „розкуркулення”, депортації. Зокрема, у східні райони СРСР було депортовано більше 203 тис. так званих співучасників і посібників угруповань ОУН–УПА, які виступали організуючим ядром і ударною силою діям влади по радянізації західноукраїнських земель. Лідери ОУН. Заявляли, що їх основна мета:
– захистити місцеве населення від беріївських знущань і насильства;
– стримати процес радянізації, не допустити соціалістичних перетворень східного зразка;
– продемонструвати нескореність української нації;
– заявити перед усім світом про прагнення українського народу до самостійності і незалежності.
   В сучасній історичній літературі наводиться, посилаючись на документи, вислів командувача УПА Романа Шухевича про основну мету боротьби: „Домогтися, щоб ні одне село не визнало радянської влади. ОУН. Має діяти так, щоб усі, хто визнав радянську владу були знищені”.
   Шухевич Роман (псевд. Тарас Чупринка, Лозовий, Тур,Дзвін та ін.) (1907–1950)військовий iu17діяч, член УВО–ОУН. Народився у Львові. З 1925 р. – член Української військової організації (УВО), з 1929 р. – член ОУН.. У 1930 р. призначений керівником бойової реферантури на  західноукраїнських землях, керував саботажними і терористичними акціями, за що був заарештований і засуджений до 4 років тюремного ув’язнення (1934–1937).
   Навчався у воєнній академії в Мюнхені, брав активну участь у формуванні „Дружини українських націоналістів” (загони „Нахтігаль” і „Роланд”, які у 1941 р. вели бойові дії у складі німецької армії проти СРСР. Згодом, після переформування цих загонів, служив сотником, заступником командира поліційного батальйону № 201, який був задіяний нацистами у Білорусів проти радянських партизан.
   З березня 1943 р. на керівних посадах у Проводі ОУН(б), з листопада цього року затверджений головнокомандувачем УПА. В липні 1944 р. обраний головою Генерального Секретаріату і генеральним секретарем військових справ ГУВР. Керував партизанською і підпільною боротьбою УПА проти „радянізації” західних областей України. Загинув у бою рід Львовом (с. Білогорща).
   Після загибелі командувача УПА Р. Шухевича її діяльність почала занепадати, хоча окремі невеликі загони і рештки підпілля ОУН(б) діяли ще до середини 50-х років.
   Трагічною подією в післявоєнному житті західних українців стала так звана операція „Вісла”. Її витоки, мабуть, слід шукати в 1944 р. Саме тоді, 8 вересня, було підписано угоду між Польським Комітетом національного визволення та урядом УРСР про взаємну репатріацію польського та українського населення. У такий спосіб польський прокомуністичний уряд намагався розв’язати проблему національних меншин у своїй країні. Малося на увазі, зокрема, „добровільне” переселення українців Закерзоння (назва походить від „лінії Керзона”, за якою знаходилися землі Лемківщини, Надсяння, Холмщини та Підляшшя) до радянської України. На 1 січня 1945 р. виїхало лише до 40 тис. осіб. Це були переважно члени КПЗУ, „москвофіли”, а також ті, хто вимушений був жити у знищених війною селах. Що ж стосується більшості українців Закерзоння, то вони не мали такого наміру. Тоді польська влада, підтримана Москвою, почала „переконувати” українців виїхати з Польщі. В хід пішло все – від пропаганди й погроз до підпалів, грабунку та вбивств.
   На початок серпня 1946 р., коли було офіційно оголошено про закінчення „добровільної репатріації”, на територію УРСР було переселено понад 480 тис. осіб. Активну участь у спротиві насильницькій депортації брали формування Української повстанської армії. Бої в польських Карпатах практично не вщухали і в повоєнні роки.
   29 березня 1947 р. польська влада приймає рішення про виселення всіх українців, що мешкали у Південно-Східній Польщі (Люблінське, Ряшівське та Краківське воєводства). 28 квітня 1947 р. о 4-й годині ночі розпочалася горезвісна операція „Вісла”, яку здійснювали 6 польських дивізій, об’єднаних в оперативну групу, війська держбезпеки. В результаті їхніх дій було депортовано 140 575 українців, вбито 655, взято в полон 1466 вояків ОУН–УПА. 2274 українців було заарештовано, 3873 особи ув’язнено в концтаборі. В 1947 р. до смертної кари було засуджено 372 українці (всього в 1944–1956 рр. – 573). Що ж до насильницьки виселених у квітні – серпні 1947 р. до Польщі українців, то вони були спеціально розпорошені в північних та західних польських землях.
   Ця акція не лише підірвала базу ОУН–УПА на Закерзонні. Вона вкрай важко відбилася на соціально-економічному і політико-правовому становищі українців, котрі залишилися в Польщі. Негативними були й міжнародні наслідки операції. Протягом довгих повоєнних десятиліть вона значно заважала розвиткові українсько-польських відносин. Польська комуністична влада відмовлялася засудити цей акт геноциду проти українського народу. Рішення про це взяла на себе лише нова влада Польщі.
   Хоч, як уже відзначалося, в післявоєнний період було чимало зроблено для розвитку мережі закладів освіти і культури особливо в західних областях України, проте якісних позитивних зрушень у духовній сфері не відбулося. Навпаки, посилилась її заідеологізованість, боротьба проти т. зв. „українського буржуазного націоналізму”.
   Завдання посилення ідеологічного контролю над суспільством старіючий Сталін поклав на одного зі своїх поплічників – А. Жданова. Протягом 1946– 1949 рр. „ждановщина” знищила практично всі попередні здобутки української культури. У серпні 1946 р. постанова пленуму ЦК української компартії про небезпеку українського націоналізму засуджує „Нарис історії української літератури”. Змінюється склад редакційних колегій журналів „Вітчизна” та „Перець”. З’являються погромні рецензії на твори Ю. Яновського, А. Малишка, О. Довженка. Було також засуджено „Історію України”, видану у 1943 р., відновлено широкомасштабну кампанію проти „українських буржуазно-націоналістичних істориків”. Оперу К. Данькевича „Богдан Хмельницький” критикували за те, що росіянам у ній відведено не досить помітне місце. Українські енциклопедичні видання звинувачувалися у зосередженості на вузьконаціональних темах. Репресії та переслідування у сфері культури торкнулися також і інших національностей, які проживали в Україні.

Всі опубліковані на сайті матеріали належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Копіювання та використання інформації суворо заборонено.

 
< Попередня   Наступна >
 
Авторські реферати, курсові та дипломні роботи. Онлайн бібліотека підручників.
Studentam.net.ua © 2016