|
3. Перспективи розвитку географії Наука стала однією з виробничих сил. Виникають науково-виробничі об'єднання в промисловості, сільському господарстві та ін. В даний час географи успішно працюють в різних галузях практики. Єдина теорія географії ще не створена, хоч і теоретичних праць немало. В даний час в одних країнах переважають природничі галузі географічної науки, а в інших – соціально-економічні. Очевидно з часом ці положення вирівняються, зблизяться. Найближчим часом в географію ввійде екологія. Відносно нове явище хімізація географії, тобто геохімічний напрям, який пов'язаний з роботами В.І.Вернадського, Ферсмана, Полинова. Сюди відноситься геохімія ландшафтів, гідрохімія, хімія Світового океану. Посилиться також технізація географії. Такі праці уже з'являються: "Прикладная геоморфология" Т.В.Звонкової, "Инженерная гляциология" Г.К.Тушинского та ін.
До циклу географічних досліджень входить вивчення структури географічної оболонки, ландшафтів, екосистем, динаміки рельєфу і побудова на цій основі теорії і надійної методики прогнозування таких явищ як повені, селі, лавини, землетруси, антропогенне опустинювання. Окремо стоїть проблема вивчення клімату і його динаміки. Ще не до кінця з'ясована проблема довгострокового прогнозу погоди. Значної уваги з боку географів вимагає питання виявлення ролі факторів витрат на охорону природи. Охорона природи повинна опиратись на фундаментальні дослідження закономірностей взаємодії природи і суспільства. Географи і надалі братимуть участь у вивченні космосу. Дослідження космосу поставило перед географами нові завдання: вдосконалювати процес дешифрування космічних знімків, автоматизувати процес обробки великої кількості інформації і складання карт. З даною проблемою змикається проблема моніторингу, який необхідно проводити на різних рівнях, в тому числі на регіональному і глобальному.
Другий цикл актуальних завдань (Преображенський, 1981), це вирішення народногосподарських проблем, перш за все розвиток агропромислового комплексу. Географічні установи республік Закавказзя та Середньої Азії працюють над дослідженням шляхів підвищення продуктивності природних кормових угідь – пустинних та високогірних пасовищ. Чимала роль географів у розв'язанні проблем меліорації.
З питань охорони природи перед географами стоїть завдання проведення регіональних передпроектних географічних досліджень по забезпеченню формування нових зелених зон навколо міст, по науковому обгрунтуванню сітки заповідників, національних парків: на базі досліджень в цих місцях виробляти рекомендації по раціональному використанню природних ресурсів. Теоретичним ядром таких робіт має бути питання визначення стійкості різних природних комплексів до антропогенних навантажень. Це питання, що виникло всього 10-15 років тому, набуває все більшої гостроти.
Географічні дослідження ведуться широким фронтом і в різних регіонах Землі. Поряд з традиційними використовуються нові, дистанційні методи досліджень. З них вже давно використовуються аерофотозйомка і відносно недавно космічні методи. Під час аерофотозйомки земної поверхні використовується інформація, що міститься в електромагнітних коливаннях видимої частини спектру, відбитої земною поверхнею – тобто різних масштабів знімки як чорно-білі, так і кольорові і т.д. З літаків також ведуть радіолокаційну зйомку, де використовується інформація, що міститься в електромагнітних коливаннях довгих хвиль. Цей вид зйомки не залежить від погодних умов. Реакція на орієнтування, рельєф, вологість, засолення аерофотозйомки і радіолокації різні, але вони доповнюють одна одну.
Різноманітні зйомки ведуться з космічних літальних апаратів. Фотографування ведеться у видимій частині спектру, інфрачервоній, радіодіапазоні. По космічних знімках складають фотокарти. Дуже зручно використовувати космічні знімки для дрібномасштабного ландшафтного картографування. Широко використовується багатозональна аерокосмічна зйомка, особливо для вивчення процесів та степені засолення грунтів, вивчення рослинних індикаторів засолення, поширення пісків, визначення потужності пухких відкладів і навіть для вивчення підводних ландшафтів. З допомогою космічних методів встановлюються досить точно не тільки контури, але й деякі фізичні характеристики. М.А.Гвоздецький (1979) відмічає, що дистанційні методи відкривають великі можливості для стаціонарних досліджень. Ще жодна сітка стаціонарів (а їх поки що дуже мало), не в змозі дати просторової картини варіації гідротермічних показників грунтів або рослинності. Тільки з допомогою радіотеплової та інфрачервоної зйомок отримують таку картину в будь-який час доби незалежно від стану погоди. Дистанційні методи і наземні стаціонари доповнюють один одного. З їх допомогою можливо вдасться охопити в єдине ціле термічні, аеродинамічні, водні, радіаційні, електричні, магнітні, радіоактивні та інші режими природних комплексів. При цьому надходить величезний потік інформації, який треба переробити, теоретично осмислити тощо.
Вітчизняні географи працюють у Міжнародному географічному союзі, в рамках 2-сторонніх угод з ученими Франції, Великобританії, США, ФРН з питань охорони оточуючого середовища, в рамках "Інтеркосмосу", "Комплексної програми по охороні природи". Прекрасним прикладом міжнародного співробітництва вчених є дослідження Антарктиди.
Значним стимулом у розвитку географії є міжнародні географічні конгреси, що збираються раз в чотири роки. Перший МГК відбувся у 1871 р. в Антверпені, а 28 в 1996 р.
З 1957 по 1958 і в 1959 р. проводився Міжнародний геофізичний рік. Дослідники 67 країн на 5000 станцій вели дослідження за єдиною програмою (геофізичні дослідження). Наукові результати МГР були видані в 120 томах.
Щорічно 23 березня проводиться всесвітній метеорологічний день. ЛІТЕРАТУРА 1. Анучин В.А. Теоретические основы географии. – М.: Мысль,1972.
2. Гвоздецкий Н.А. Основные проблемы физической географии. – М.: Высшая школа, 1979.
3. Герасимов И.П. Принципы и методы геосистемного мониторинга. Известия АН СССР, серия географическая, N 2 , 1982.
4. Герасимов И.П. Глобальные и региональные географические прогнозы. Известия АН СССР, серия географическая, № 1, 1985.
5. Геренчук К.И. и др. Общее землеведение. – М.: Высшая школа, 1984 гл.V.
6. Жекулин В.С. Введение в географию. – Л. Изд-во ЛГУ, 1989, гл.5-6.
7. Звонкова Т.В. Географическое прогнозирование. – М.: Высшая школа, 1987. Всі опубліковані на сайті матеріали належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Копіювання та використання інформації суворо заборонено.
|
