| 2. Експедиції початку ХХ століття (Антарктида) |
|
2. Експедиції початку ХХ століття (Антарктида) Спостереженнями Борхгревінка скористались організатори англійської антарктичної експедиції під керівництвом Роберта Скотта. На зібрані від пожертвувань кошти був збудований корабель "Діскавері", закуплене необхідне спорядження та продовольство. На початку січня 1902 р. експедиція досягла Антарктиди (м.Адер). До складу експедиції крім офіцерів та матросів входили вчені: ботанік, геолог, фізик, два лікарі та ін. Насамперед дослідники обстежили високогірний берег Землі Вікторії до вулканів Еребус і Терор, потім на судні попливли вздовж всього льодового бар'єру Росса до його східного закінчення, відкрили там Землю Едуарда VII. На зворотному шляху знайшли прохід в льодовому бар'єрі Росса і на санях дійшли до 78050'пд.ш. (як перед тим Борхгревінк). Біля о.Росса "Діскавері" зазимував і звідти Скотт організував кілька санних походів вглиб материка. Дослідникам дуже бракувало полярного досвіду і за словами самого Скотта перші вилазки виявились невдалими. Помилки були очевидними: одежа, їжа і все решту нікуди не годилось. Треба було до наступної весни все реорганізувати. Пізніше була обстежена Земля Вікторії, сам Скотт разом з Е Шеклтоном та ще одним супутником обстежили берегову окраїну Землі Вікторії до 82017'пд.ш. Звідти вони побачили на півдні льодовикове плато та гори, що простежувались майже в меридіональному напрямі (Трансантарктичні гори). На початку лютого після 3-місячної вилазки всі три дослідники, що ледве вже пересувались, повернулись на базу.Перед цим у січні до о.Росса підійшло допоміжне судно з вугіллям та іншими припасами і Скотт відіслав на батьківщину хворих, а сам залишився з екіпажем "Діскавері" на другу зимівлю. Були здійснені три великі походи на нартах під час яких вдалося з'ясувати, що Земля Вікторії – це плато висотою приблизно 3000 м, а льодовий бар'єр – це північний край гігантського шельфового льодовика Росса, який простежується на південь за 80 паралель. В лютому 1904 р. з Англії прибуло два допоміжних судна і з допомогою вибухівки звільнили "Діскавері" з льодового полону. Всі три кораблі успішно повернулись до Англії. Одночасно з британцями або після них в Антарктиді працювали шведська, німецька та інші експедиції. Був зібраний цінний в науковому відношенні матеріал, складена в загальних рисах карта побережжя Антарктиди. Проте географи ще сперечались відносно єдиного масиву суші поблизу Південного полюса. Одні вважали, що він там є, інші, що Антарктида – це два масиви суші, розділені морями Росса та Уеделла. В 1908 р. організував експедицію в Антарктиду Ернест Шеклтон. В січні на китобійному судні він дійшов до моря Росса і там зазимував в затоці Мак-Мердо. Навесні (в кінці жовтня) він з трьома супутниками почав похід до Південного полюса на санях, запряжених поні. Проте всі поні загинули від нестачі корму ще під час переходу через шельфовий льодовик Росса. На найважчій ділянці шляху людям самим довелось запрягатись до саней. З великими труднощами вони подолали високе плато (3000 м) і повільно просувались на південь через льодову пустелю, над якою іноді підвищувались гірські піки. Так вони досягли 88023'пд.ш. Їх відділяло від полюса лише 180 км. Проте внаслідок недостатку продовольства змушені були повернути назад. Всі четверо благополучно повернулись на пароплав. Після цього походу були зроблені висновки про можливість досягти Південного полюса при правильній організації справи. Члени експедиції Дейвід і Д.Моусон пройшли, запрягшись в сани, на північний захід через Землю Вікторії на пошуки Південного магнітного полюса і досягли його в січні 1909 р., точно визначили його тодішні координати і успішно повернулись на пароплав. Наслідки експедиції Шеклтона значні: відкрито декілька гірських хребтів (в тому числі Куїн-Олександр) загальною протяжністю більше 900 км, що облямовують з півдня і заходу шельфовий льодовик Росса, виявлено полярне плато і льодовик Бірдмора, що спускається з цього плато. Шеклтон зробив висновок, що полюс знаходиться на плато висотою приблизно 3000 м і що він цілком досяжний при правильній організації експедиції. а) досягнення Південного полюса. В 1909 р. Р.Амундсен готувався повторити дрейф експедиції Ф.Нансена для чого придбав міцний ще "Фрам". Але він дізнався, що Р.Пірі вже досяг Північного полюса, а Р.Скотт готує експедицію для досягнення Південого полюса. Амундсен тоді різко змінює свої плани і без зайвих оголошень в 1910 р. на "Фрамі" вийшов в океан і взяв курс на Антарктиду. Там, 14 січня 1910 р. норвежці висадились в бухті Китовій Льодового бар'єру Росса. Амундсен вдало вибрав маршрут і його шлях до полюса був коротший, ніж до цього шлях Шеклтона, а потім Скотта. Він досить точно розрахував всі етапи походу і між 800-850пд.ш. через кожен градус широти влаштовував допоміжні склади з продовольством і паливом і у вирішальний похід до полюса вирушив 19 жовтня 1911 р. з чотирма товаришами на собачих упряжках. За 850пд.ш. почався важкий та небезпечний підйом з шельфового льодовика Росса на високогірну окраїну – гори Королеви Мод. По дорозі норвежці убивали знесилених собак і їх м’ясом живились решта собак і частково люди. Підйом тривав з висоти 2300 м до 3300 м, а потім почався пологий спуск. Норвежці досягли полюса 15 грудня 1911 р., розбили намет, підняли норвезький прапор і повернулися назад (Рис. 38). В січні 1912 р. досягли бухти Китової і потім повернулись додому. Для науки цей похід майже нічого не дав. Досягнення Південного полюса Р.Скоттом. Р.Скотт планував широкі наукові дослідження в Антарктиді, а досягнення Південного полюса як попутне заняття. Дізнавшись про намір Амундсена, вирішив спочатку досягти полюса, а вже потім вести наукові дослідження. Похід до полюса почався із затоки Мак-Мердо 2 листопада 1911 р. на моторних санях та нартах запряжених поні та собаками (Рис.39). На відміну від Амундсена собак у Скотта було мало. Незабаром моторні сани зіпсувались, поні довелось перебити коли закінчився весь фураж, а поблизу 840пд.ш. довелось відправити назад і собачі упряжки. Тоді дослідники потягли самі за собою важкі сани. Частину людей Скотт відправив з 87030'пд.ш., залишилось 5 чоловік і решту шляху вони долали з великими труднощами, проходячи за день не більше 10 км. Біля полюса вони побачили сліди табору, прапор і зрозуміли, що норвежці їх випередили. Скотт записав у свому щоденнику: "17 січня 1912 року ми пережили жахливий день. Ніхто з нас не міг заснути". Наступного дня англійці досягли полюса, знайшли там намет, записку Амундсена Скотту. Англійці поставили свій прапор поруч норвезького і рушили в зворотній шлях. Це був драматичний похід. Люди були фізично дуже виснажені, вбиті морально і, не дійшовши 10 км до складу з продовольством, всі загинули з голоду. Все ж вони до останніх хвилин несли 15 кг зразків порід, зібраних під час руху до полюса. До останніх днів Скотт вів щоденник. Навесні 1912 р. пошуковий загін знайшов намет і в ньому трупи Скотта та його супутників. Там же їх і захоронили. Експедиції Дугласа Моусона. Перша експедиція. У грудні 1911 р. Д.Моусон на чолі англо-австралійської експедиції вирушив з Тасманії до Антарктиди. В січні 1912 р. дослідники висадились на Землі Аделі і залишились там на зимівлю. Інша група з цієї експедиції висадилась на льодовик Шеклтона в 2 тис.км західніше від Моусона. Вона відкрила Землю Королеви Мері (95-1000сх.д.), гірський ланцюг, декілька острівців у морі Дейвіса. В 1913 р. ця група була знята і доставлена в Тасманію. Дослідники за допомогою анемометра, ще раніше сконструйованого самим Моусоном, фіксували ураганні вітри швидкістю 44 м/с, а максимальні – 90 м/с. 340 днів за рік були буремними. Відмічені рясні снігопади (1600 мм/рік). Таким чином виявилось, що Земля Аделі дуже суворий район Антарктиди. В таких умовах група Моусона двічі там перезимувала і обстежила на лижах та санях ділянки побережжя по обидва боки від бази між 1380 і 1520сх.д. В листопаді Моусон ще з двома супутниками вирушили з бази на схід, відкрили берег Георга V. На зворотному шляху супутники Моусона загинули, а сам він ледь живий добрався до бази в лютому 1913 р. Після другої зимівлі дослідники повернулись в Тасманію на початку 1914 р. Експедиція Моусона нанесла на карту близько 4 тис. км антарктичного побережжя, виявила більше сотні географічних об'єктів. Праці експедиції склали 22 томи. Друга експедиція Е.Шеклтона. В 1915 р. Шеклтон досяг Антарктиди поблизу 200 з.д. і обстежив на південний захід ділянку побережжя, довжиною приблизно 300 км. Судно експедиції зазнало пошкоджень і всі 28 чоловік покинули його та розбили табір на крижині в 330 км від Антарктичного півострова. В січні 1916 року крижина почала танути і розколюватись. Дослідники змушені були на шлюпках вийти у відкритий океан. !5 квітня вони висадились на безлюдному острові з групи Південних Шетландських. В кінці квітня Шеклтон з 5 матросами щоб врятувати решту, вирушив за 1400 км на шлюпці до Південної Георгії, де знаходилась англійська китобійна станція. Через 10 днів шлюпка увійшла в фіорд на південно-західному березі острова, а ще 10 днів пішло на подолання скель та льодовиків, щоб добратись до станції. Тричі потім намагався Шеклтон на невеличких суднах добратися до покинутих товаришів і лише за четвертий раз наприкінці 1916 р. 22 дослідники були врятовані. Чотири місяці вони перебули під перевернутими шлюпками, харчуючись тюленями. Друга експедиція Д.Моусона. В грудні 1929 р. до Антарктиди підійшло судно "Діскавері" з членами експедиції Моусона поблизу 730сх.д. і попливло на захід, уточнюючи карту. Проте нестача вугілля змусила повернути назад. Наступне плавання "Діскавері" відбулось в січні 1931 р. поблизу 1600сх.д. Судно цього разу рушило на захід, то наближаючись, то віддаляючись від материка. Розвідка велась з літака. З літака і була відкрита Земля Принцеси Єлизавети. Кілька разів Моусон висаджувався на берег, відкрив велику затоку Маккензі, наніс на карту 600 км побережжя і в лютому "Діскавері" повернув на північ до Австралії. У 1920 р. американський морський офіцер Р.Берд організував біля східного краю льодяного бар'єру Росса табір "Літл-Америка" і цього ж року здійснив успішний політ до південного полюса. В 1933-1935 рр. наступна експедиція Р.Берда вже мала в своєму розпорядженні два судна і літаки. Базою її була "Літл-Америка". В грудні 1933 р. між 1350 і 1470зх.д. вони відкрили "кладовище диявола" – тут за добу дослідники нарахували до 8 тис айсбергів. Наприкінці березня Берд здійснив ризикований експеримент – відлетів на літаку на 200 км південніше "Літл-Америки", організував там метеорологічний пост, і на ньому зазимував. Він регулярно підтримував зв'язок з товаришами по радіо, але потім мало не згинув від чадного газу. На початку серпня до нього прибула рятункова група з трьох чоловік, провели там два місяці, і коли Берд поправився, повернулись всі на базу. У вересні Берд відправив з Літл-Америки на схід і на південь декілька партій на всюдиходах і собаках. Їм вдалось виявити значний згин берега поблизу 810 пд. ш., межу між льодовиком Росса і плато, затоку Солсберга та ін. Берд і його пілоти оглянули біля 0,5 млн. км2 території з повітря і прийшли до висновку, що між морями Уеделла і Росса не може існувати протоки. В 1935 р. експедиція без втрат повернулась додому. В 1939-1941 рр. працювала третя експедиція Р.Берда. Дослідники розділились на два загони: західний базувався на Літл-Америці, а східний – за три тисячі кілометрів. На судні Берд в січні 1940 р. поплив на схід і досяг 1460сх.д. З повітря відкрито берег Хобса та невеликий острів. На початку лютого судно знову попливло на схід. Вдалось нанести 600 км побережжя на карту, відкрити хребет Колер, бухту шириною 70 км та ін. Базою вибрали острівець в затоці Маргерит. Зимувати тут залишилось 26 чол. Після зимівлі на південь вирушила група на 5 собачих запряжках. На цей раз було відкрито плато Дайер та ряд нунатаків, затоку Ронне та ін. На західній базі зимувало 33 чол., які відкрили затоку Ріглі, короткий вулканічний ланцюг, що простежувався вздовж 1260з.д. Закартовано 1300 км берегової лінії. Влітку 1946 р. Берд керував 4-ю антарктичною експедицією на 12 суднах, включаючи криголам та авіаносець, а число учасників досягло більш ніж 4700 чол. Головний загін на чолі з Бердом базувався, як і раніше, на Літл-Амерці. Другий загін вирушив на захід, третій – на схід від основної бази. Пілоти західного загону значно уточнили карту Антарктиди між 1160 і 1230зх.д., виявлена бухта Полдинг, бухта Генрі, льодовики Долтон і Тоттена. Пілот Бангер помітив в 200 км від берега поблизу 1010сх.д. вільну від снігу та льоду територію з озерцями, яка пізніше названа оазисом Бангера. (площею до 1 тис км2). Був відкритий також льодовик Ламберта. Східний загін уточнив карти берегів моря Амундсена. Всього вдалось сфотографувати приблизно 18 тис. км побережжя (60% протяжності берегів материка) і таким чином стали відомі загальні риси континенту. б)дослідження за програмою Міжнародного Геофізичного року. МГР – це період одночасних комплексних досліджень глобальних геофізичних процесів засобами і науковими силами різних країн за узгодженою програмою і єдиною методикою. Для МГР встановлено було строк з 1 липня 1957 р. по 31 грудня 1958 р. Спостереження проводились на всіх поясах Землі, на суші, морі і в атмосфері. Особлива увага зверталась на Антарктиду. З 1955 р. ряд країн почали організовувати науково-дослідні бази в Антарктиді. Спочатку на побережжі, а потім і в глибині материка. Так, американці організували на південному полюсі станцію "Амундсен-Скотт", французи біля південного магнітного полюса і т.д. Перша радянська антарктична експедиція у складі 70 чол. висадилась на берег моря Девіса у 1956 р. і організувала там станцію "Мирний". Перед радянською антарктичною експедицією були поставлені такі завдання 1) вивчення впливу атмосферних процесів в Антарктиді на загальну циркуляцію атмосфери Землі; 2) вивчення геофізичних явищ і процесів в Антарктиді (геомагнітне поле, земні струми, стан іоносфери, космічні промені, сейсмічні хвилі); 3) вивчення льодовикового покриву Антарктиди та його динаміку; 4) вивчення геологічної будови та геологічної історії Антарктиди; 5) вивчення океанських вод, морських крижин і дна Південного океану; 6) вивчення біології вод і зонального розподілу фауни у водах Південного океану; 7) складання навігаційно-гідрографічної характеристики прибережної зони Антарктиди, збір матеріалів для складання навігаційних карт; 8) видання фізико-географічних і біогеографічних описів окремих районів Антарктиди. Першу радянську антарктичну експедицію очолював досвідчений полярник М.М.Сомов. Під час МГР англійська експедиція перетнула Антарктиду за маршрутом море Уеделла-Південний полюс-море Росса за 98 днів. На маршруті через кожні 50 км визначали потужність льодового покриву. Здійснили кілька відкриттів новозеландці: льодовик, гірський хребет. Інші дослідники встановили, що подекуди потужність льодового покриву досягає 3000 м, а корінні породи залягають нижче рівня моря. Тривалий маршрут вглиб континенту здійснила радянська експедиція на тягачах з саньми. Нею було виявлено плато "Радянське", підлідні гори Гамбурцева, що підіймаються до 3000 м і прикриті лише 700-1000 м товщею льоду. Пізніше з літака була відкрита долина МГР довжиною 1000 км, шириною 600 км. На півночі на протязі 400 км по ній рухається вивідний льодовик Ламберта – найбільший на Землі. В теплу пору року по його поверхні протікає ріка. Відкрито і закартографовано затоку М.Зубова з вивідним льодовиком, виявлена затока Об. в) сучасні дослідження та новітні відкриття. Після закінчення МГР дослідження Антарктиди продовжується. Радянськими полярниками були відкриті гори, названі Російськими (2500 м), підлідну рівнину Шмідта, товщина льоду в центральній її частині досягає 4000 м, а корінні породи розташовані приблизно на рівні моря, підлідні гори Вернадського та ін. Зарубіжні дослідники з'ясували, що найвища точка континенту – 5140 м (масив Вінсон). Американські дослідники виконали багато геодезичних робіт та аерофотозйомок. Вони ж закартографували повністю Трансантарктичні гори (4 тис.км). Новозеландці в одному з районів континенту встановили висоту поверхні над рівнем моря 3100 м і товщину льоду до 4800 м. На Землі Вікторії відкритий великий оазис площею 4 тис.км2 з трьома безстічними засоленими озерами і кількома річками (до 30 км). З'ясовані досить точно контури континенту, довжина берегової лінії (майже 24 тис.км). В 1961 р. набрав чинності договір про Антарктиду, підписаний представниками 12 держав, який гласить, що Антарктида використовується тільки в мирних цілях, там забороняються будь-які ядерні випробування, оголошується свобода наукових досліджень, обмін науковим персоналом, інформацією тощо. Кілька років тому організована українська антарктична станція ім. В.І.Вернадського. ЛІТЕРАТУРА Всі опубліковані на сайті матеріали належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Копіювання та використання інформації суворо заборонено. |
| < Попередня | Наступна > |
|---|
