Studentam.net.ua
Реферати, курсові та дипломні роботи
Головна arrow Землезнавство arrow Загальне землезнавство (Лекції) arrow 2. Дослідження Арктики в ХХ ст.
10.12.2016
Платні роботи
Реферати
Курсові
Дипломні, магістерські ...
Онлайн бібліотека підручників
Біологічні науки
Валеологія
Екологія
Економічні науки
Етика та естетика
Землезнавство
Історія
Літературознавство
Педагогіка
Правознавство
Психологія
Соціальна робота
Корисні матеріали
Біографії
Розробки уроків
Статті
Друзі

Електронна бібліотека




2. Дослідження Арктики в ХХ ст.

2. Дослідження Арктики в ХХ ст.

   Полярні подорожі Р.Пірі.
  
Американець Роберт Пірі поставив собі за мету досягти Північного полюса. Для цього він, змінивши ряд занять, посилено готувався. Для тренування Пірі здійснив кілька санних подорожей по Гренландії. Так, у 1892 р. він перетнув північну Гренландію від 77040'пн.ш. у північно-східному напрямку, відкрив великий півострів Землю Пірі і повернувся назад тим же шляхом, пройшовши в обидва кінці 2200 км. У 1895 р. він повторно перетнув Гренландію цим же маршрутом. В 1898-1899 рр. Пірі дуже обморозився (сам собі ампутував пальці на ногах) проте завершив дослідження Землі Пірі, відкрив її північну частину і в той же час найбільш північну точку Гренландії і суші взагалі – 83040'пн.ш.
  
На початку ХХ ст. Пірі тричі пробував досягти Північного полюса, але невдало. В 1908 р. Пірі на спеціальному судні досяг північно-східного берега Землі Гранта і в лютому 1909 р. він перевіз вантажі на північний берег цієї землі до мису Колумбія (766 км від полюса). 1 березня експедиція на нартах із собаками вирушила на полюс. Пірі супроводжували ескімоси і 7 чоловік білих. З просуванням на північ допоміжні групи відпадали і нарешті на 87047'пн.ш. Пірі залишив останню групу, а з собою взяв негра-доктора Хенсона, який подорожував з ним раніше, 4 ескімосів і на початку квітня 1909 р. досяг за його розрахунками Північного полюса. Звідти спішно повернув назад до Землі Гранта, а восени про його успіх стало відомо світу. Пірі написав книгу "Північний полюс" (1910), що перевидавалась кілька разів і в нашій країні.
  
Тріумф Пірі був затьмарений повідомленням Фредеріка Кука про досягнення ним Північного полюса у 1908 р.
  
Кук лікар і полярний дослідник поставив собі метою досягти Північного полюса. У серпні 1907 р. він на кораблі прибув до селища ескімосів у Гренландії в протоці Сміта і там почав підготовку до походу. В кінці зими 1908 р. Кук з 11 супутниками на собачих запряжках вирушив на захід, влаштовуючи проміжні продовольчі склади. Через місяць з двома супутниками-ескімосами він вирушив на північ. У квітні Кук на широті 87088' пн.ш. побачив незвичну хвилеподібну поверхню льоду, що пізніше підтвердилося іншими дослідниками як дрейфуючий льодовий острів. Наприкінці квітня 1908 р. Кук за його визначенням досяг Північного полюса. Звідти повернувся назад. Після довгого важкого переходу по дрейфуючих крижинах мандрівники добрались до твердої землі – о.Амунд-Рінгнес, а звідти до о.Девон, де і зазимували. На початку 1909 року група пішла на північний схід по о.Елсмір, перетнула протоку Сміта по дрейфуючому льоду і в лютому повернулась на висхідний пункт. Навесні вони вирушили на південь і лише першого вересня Кук з Шетландських островів телеграмою сповістив про свої успіхи.
  
Проте Кука звинуватили в брехні і віддали під суд, посадили у в'язницю, звідки він був звільнений за амністією. Кук написав дві праці "Моє досягнення полюса" і "Повернення з полюса", в яких точно відмітив дрейф крижин на захід, велику ополонку серед пакових крижин та інші факти, що свідчить на думку вчених-полярників про досягнення Куком біля полюсного простору. Ні Кук, ні Пірі точно на полюсі не побували, бо користувались недосконалими приладами для визначення свого положення та обчислень. Суперечка триває понині.
  
В 1903-1906 рр. полярний дослідник Руал Амундсен на вітрильно-моторній яхті "Йоа" із західної Гренландії поплив у пошуках північно-західного проходу. Він провів три зимівлі на Канадському архіпелазі і в 1906 р. через Берінгову протоку вийшов у Тихий океан. Під час цього плавання був зібраний цінний матеріал з географії, метеорології, етнографії. Так був уперне пройдений північно-західний прохід.
  
Дослідження Нової Землі тривалий час (1907-1912 рр.) проводив геолог В.О.Русанов. Він закартографував значну частину побережжя, обійшов весь північний острів, відкрив льодяний покрив цього острова, уточнив старі карти. В 1912 р., будучи в шостий раз на Новій Землі, Русанов вирішив пройти з Північного Льодовитого океану в Тихий і вирушив на схід. Але експедиція пропала безвісті.
  
А. Освоєння Північного морського шляху.
  
Плавання криголамів "Таймир" і "Вайгач" та відкриття Північної Землі.
  
Криголами ці були збудовані в Петербурзі для гідрографічних робіт на трасі Північного морського шляху. Їх перегнали до Владивостока і звідти протягом 1911-1912 рр. судна досягли гирла рр.Колими і Лени. В 1913 р. експедиція вирішила, якщо вдасться, за одну навігацію дійти до Мурманська. Під час плавання у серпні була відкрита Північна Земля, взяті зразки порід, зроблені необхідні виміри та описи. Звідси судна повернули назад до Владивостока. А влітку 1914р.вони знову вирушили з Владивостока, пройшли успішно Берінгову протоку, Чукотське, Східно-Сибірське, море Лаптєвих і зазимували поблизу півострова Таймир. І лише у вересні 1915 р. обидва судна досягли Архангельська.
  
Штурман Г.Я.Сєдов проводив влітку 1909-1910 рр. гідрографічні роботи біля західного побережжя Нової Землі і в гирлі р.Колими. В 1912 р. Сєдов був призначений начальником експедиції, що організовувалась на приватні пожертвування для досліджень Центральної Арктики і досягнення Північного полюса. Експедиція була укомплектована абияк, поспіхом, без належного в таких випадках забезпечення. В серпні 1912 р. Сєдов на паровому судні "Св.Фока" вирушив з Архангельська до Землі Франца Йосифа, але внаслідок важких льодових умов змушений був повернути до Нової Землі, де судно було затерте крижинами і експедиція зупинилась в затоці Сєдова. Восени експедиція провела детальну зйомку сусідніх дрібних островів, а навесні 1913 р. Сєдов детально і точно описав північно-західний берег Нової Землі і на одній собачій упряжці обігнув її північну частину. Восени 1913 р. експедиція на судні знову попрямувала до Землі Франці Йосифа, але через важкі льодові умови повернули на південь і зазимували в бухті Тихій острова Гукера. Сам Сєдов і більшість членів експедиції захворіли цингою. Проте Сєдов у лютому 1914 р. з двома супутниками на нартах вирушив до полюса. Далеко пройти не вдалося бо 5 березня Сєдов помер в 3 км південніше о.Рудольфа. Його супутники повернулись на судно і потім рештки експедиції повернулись додому.
  
Б). Дослідження Центральної Арктики.
  
Після досягнення північного полюса Пірі та Куком вперше до північного полюса на літаку долетів американський полярник Р.Берд у 1926 р.
  
Того ж року з Шпіцбергена через Північний полюс до Америки був здійснений вперше в історії переліт на дирижаблі конструктором і командиром якого був італійський військовий інженер Умберто Нобіле. У цьому польоті брав участь відомий полярний дослідник Р.Амундсен. Політ показав, що обширної так званої "Землі Гарріса" між полюсом і Аляскою не існує насправді. А в 1928 р. У.Нобіле на дирижаблі "Італія" досяг полюса, але на зворотньому шляху до Шпіцбергена експедиція зазнала аварії, шестеро дослідників пропали безвісти, решта опинились на крижині в дуже важкому становищі. На допомогу італійцям вилетів на літаку Р.Амундсен, але разом з екіпажем пропав безвісти.
  
Самого Нобіле врятував шведський пілот, що зумів посадити літак на крижину, а решту із групи врятували радянські моряки криголаму "Красін".
  
Перша дрейфуюча станція "Північний полюс".
  
На початку 30-х років виникла необхідність детального вивчення природних умов Центральної Арктики тобто метеорологічних, морських течій, дрейфу криги, океанського дна та ін.
  
З цією метою радянський уряд у 1937 р. організував гідрометеорологічну станцію на крижині в районі Північного плюса. У травні 1937 р. літак доставив на крижину біля Північного полюса 4-х полярників. Це були І.Д.Папанін – начальник експедиції, Е.Т.Кренкель – радист, П.П.Ширшов – гідробіолог і океанолог, Е.К.Федоров – астроном і магнітолог. Почалась напружена робота. Станція за 274 доби продрейфувала більше 2500 км від полюса до Гренландського моря, де в лютому 1938 р. криголами "Таймир" і "Мурман" зняли екіпаж з крижини. Експедиція зібрала надзвичайно цінний науковий матеріал, зокрема виявила, що на шляху дрейфу ніяких земель немає, що теплі води Північно-Атлантичної течії доходять майже до полюса глибинними шляхами, закономірності руху льоду Центральної Арктики та ін. Всім було присвоєно звання Героїв Радянського Союзу і вчені ступені докторів географічних наук.
  
З тих пір у Північному Льодовитому океані працювало вже 30 подібних станцій.
  
Досягнення Північного полюса на кораблі.
  
У 1977 р. атомохід "Арктика" з Мурманська вирушив до полюса. Він обігнув з півночі Нову Землю, вийшов у море Лаптєвих і звідти взяв курс на полюс якого досягнув 17.08.1977 р. З полюса взяли курс прямо на Мурманськ і після 13-добового плавання щасливо повернулися, пройшовши шлях біля 7000 км.

ЛІТЕРАТУРА

1. Магидович И.П.,Магидович В.И. Очерки по истории географических открытий т. 4. М.: Просвещение, 1985. Гл.12 и 21.
2. Нансен-Хейер Лив. Книга об отце. Л.: Гдрометеоиздат,1986.
3. Нансен Ф. "Фрам" в полярном море. – М.: Географиздат,1956.
4. Пири Р. Северный полюс. – М.: Мысль, 1981.

Всі опубліковані на сайті матеріали належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Копіювання та використання інформації суворо заборонено.

 
< Попередня   Наступна >
 
Авторські реферати, курсові та дипломні роботи. Онлайн бібліотека підручників.
Studentam.net.ua © 2016