Studentam.net.ua

1. Дослідження Арктики в ХІХ ст.

   Ще в 1811 р., проводячи промисли в районі Новосибірських островів, Яків Санников прийшов до висновку, що на північ від архіпелагу існує обширна земля. Пізніше цю "землю Санникова" даремно шукали більше ста років, поки не було доведено, що такої землі не існує.
   У березні 1821 р. експедиція П.Ф.Анжу на собачих запряжках вирушила з гирла Лени до Новосибірських островів, які повинні були обстежити, а також по можливості організувати пошуки землі Санникова. Досягнувши острова Котельного, експедиція розділилась на дві частини: одна продовжувала обстежувати Новосибірські острови, а друга розпочала пошуки землі Санникова. Але такої землі вони не виявили і взялися за дослідження архіпелагу. Нступного року Анжу продовжив дослідження Новосибірських островів, описав о.Фаддеєвський. Дослідники вимірювали глибину моря, брали проби морської води і донних відкладів, продовжували шукати "землю Санникова" (хоч і безрезультатно). Після цього експедиція Анжу працювала ще чотири роки в Арктиці.
   Експедиції під керівництвом Фердінанда Петровича Врангеля на­лежало дослідити береги від гирла р.Колими на схід до мису Ше­лагського і від нього йти далі на північ до відкриття заселеної землі.
   Ф.П.Врангель здійснив опис побережжя Сибіру від гирла Індігірки до м.Шелагського, прийшов до висновку про існування на півночі великого острова, що був пізніше названий його іменем.
   З метою знайти північно-західний прохід здійснив три експедиції Джон Франклін – англійський капітан. Перша сухопутна подорож 1819-1822 рр. закінчилась невдало. Мета не була досягнута і багато учасників експедиції загинули. Під час другої експедиції 1825-1826р р. вдалося дослідити побережжя материка на протязі 700 км і здійснити плавання в морі Бофорта. Іншим загоном цієї ж експедиції закартографована ділянка побережжя в 1,6 тис.км, зібрані колекції зразків порід, флори і фауни.
   В 1845 р. англійське адміралтейство на пошуки північно-західного проходу спорядило експедицію на двох кораблях "Еребус" і "Терор" під керівництвом Джона Франкліна. Експедиція в кількості 129 чоловік від західних берегів Гренландії проникла в Баффінове море і безслідно пропала. Пізніше внаслідок численних пошуків вдалося з'ясувати, що експедиція зазнала невдачі, провела три дуже важкі зимівлі, під час яких поступово всі повмирали від голоду і цинги. І хоч північно-західного проходу відкрити не вдалося, були відкриті півострів Бутія, і острів Вікторія.
   В 1871 р. відбулась австро-угорська полярна експедиція на пароплаві "Тегетгоф" під керівництвом Ю.Пайєра і К.Вайпрехта. У серпні 1872 р. пароплав вмерз в лід поблизу північно-західного берега Нової Землі і дрейфував 372 дні в північному напрямі. 30 серпня вони побачили гористу землю. Трохи пізніше дослідники висадились на сушу і зазимували. Навесні 1874 р. дослідники здійснили кілька маршрутів і відкрили ряд островів. У травні 1874 р. люди покинули корабель, який не було можливості визволити з льодового полону, і на шлюпках та санях рушили на південь. Шлях цей був дуже важким і лише через три місяці вони досягли Нової Землі, де були врятовані росіянами. Так був відкритий архіпелаг Земля Франца Йосифа.
   В 60-х роках не раз плавав до Шпіцбергена і досліджував його шведський геолог Адольф Норденшельд.
   В 1875 р. шведський купець Оскар Діксон спорядив експедицію в Північний Льодовитий океан, яку очолював А.Норденшельд. Цього ж року експедиція пройшла через Югорський Шар, обігнула з півночі півострів Ямал і дійшла до Єнісейської затоки. Там знайшли зручну гавань і назвали її Порт-Діксон.
   В 1876 р. Норденшельд на кошти російського золотопромисловця О.М.Сибірякова знову доплив до гирла Єнісею, доставивши туди закордонні товари. Вчений вважва, що на початку осені поблизу Таймирського півострова море повинно бути вільним від льоду.
   В 1878 р. на промисловому пароплаві "Вега" Норденшельд знову вирушив на схід (кошти для експедиції дали Сибіряков і Діксон). Від Югорського Шару експедицію супроводжувало швидкісне парове судно "Лєна". Обидва пароплави пішли від Діксона на північний схід нерозвіданим шляхом. Обігнувши півострів Таймир, судна досягли дельти Лєни. Тут залишили пароплав "Лєну" і Норденшельд поплив дальше на схід, пересік Східно-Сибірське море і через протоку Лонга вийшов у Чукотське море. Тут за 200 км від Берінгової протоки в кінці вересня пароплав вмерз в лід і простояв 10 місяців. Лише в червні 1879 р. "Вега" вийшла на чисту воду, пройшла через Берінгову протоку і взяла курс до Японії, звідти через Індійський океан, Суецький канал повернулась до Швеції у 1880 р. Це було перше плавання навколо Євразії. Воно пройшло успішно, всі живі, здорові повернулись додому.
   Експедиція Джоржа Де-Лонга.
   В 1879 р. американці організували експедицію на судні "Жанетта" під керівництвом Де-Лонга для пошуків "Веги" і досягнення північного полюса. Де-Лонгу було відомо, що в Чукотському морі існує течія, що протікає на північ від Берінгової протоки. Він сподівався скористатися цією течією, пройти вздовж Землі Врангеля, яку він вважав частиною континенту, на північ і спробувати дійти до полюса на собаках.
   Із Сан-Франціско експедиція вирушила до Берінгової протоки, пройшла її і взяла курс на полюс. Але судно вмерзло в лід і почало дрейфувати. Дрейф тривав 21 місяць. Під час першої зимівлі, що пройшла вдало, з'ясувалось, що "Земля Врангеля" – острів.
   В травні 1881 р. з корабля побачили невідомий острів, а через кілька днів – ще один. Перший острів на честь судна назвали острів Жанетти, а другий – Генрієтти. Незабаром судно почало тонути і його довелося покинути. Експедиція по дрейфуючих крижинах вирушила на південь. По дорозі вони відкрили ще один острів, який назвали острів Беннета. Здійснили його коротке обстеження, а звідти попрямували до Новосибірських островів та дельти Лени. У вересні вони підійшли на шлюпках до дельти Лени і потім далі на південь. Група Де-Лонга (19 чол.) загинули від голоду, а інша група цієї ж експедиції була врятована евенками.
   Наукові результати експедиції незначні.
   Експедиція Фрітьофа Нансена.
   Великий норвезький дослідник Арктики, дипломат і гуманіст восени 1888 р. разом із Отто Свердрупом і 4 супутниками здійснив 40-денний перехід через Південну Гренландію по 64 паралелі із сходу на захід. Дослідники перевалили висоту 2700 м і з'ясували, що внутрішня Гренландія покрита гігантським льодяним куполом.
   Але всесвітню славу Нансену принесло дослідження Арктики, яке він здійснив на спеціально збудованому кораблі "Фрам" (Вперед). План Нансена полягав у тому, що експедиційне судно повинно вмерзнути в лід на північ від Новосибірських островів і звідти дрейфувати в напрямі полюса. Але дослідник підкреслював, що досягнення полюса не самоціль, а попутне завдання широких наукових досліджень Центральної Арктики. Судно "Фрам" було збудоване з таким розрахунком, щоб лід не зміг його роздушити, а під час сильного стиснення воно витискалось наверх. Нансен сам скрупульозно підбирав команду, прилади, спорядження та продовольство. Запаси спорядження та продовольства були розраховані на 5 років.
   24 червня 1893 року "Фрам" відчалив з Христианії (Осло) і взяв курс на схід. В серпні пройшов Югорський Шар, вийшов у Карське море, обігнув півострів Ямал і взяв курс на мис Челюскін (Рис.37). Попутно було відкрито ряд островів (Свердруп та ін.). Експедиція досягла Новосибірських островів і 21 вересня на широті 78⁰50' пн.ш. та 135⁰37' сх.д. "Фрам" вмерз в лід. Так почався знаменитий дрейф корабля через Центральну Арктику. Учасники експедиції почали про­водити наукові дослідження: метеорологічні та гідрологічні спосте­реження, земний магнетизм, органічний світ та ін. Особливий інтерес викликав дрейф льоду, його швидкість і напрям. Напрям дрейфу виявився досить складним. Через рік і три місяці "Фрам" досяг 83⁰24' пн.ш., але дослідники переконались, що крижини вже не дрейфують до полюса. Тоді Нансен разом з Ф.Йогансеном в березні 1895 р. покинули корабель і на трьох нартах рушили до полюса. Похід цей виявився значно важчим, ніж вони допускали. У квітні мандрівники досягли 86⁰41' пн.ш. і змушені були повернути на південь. Під час цієї подорожі Нансен зробив ряд океанографічних спостережень. Був момент, коли мандрівники мало не загинули. В серпні 1895 р. обидва мандрівники вийшли до Землі Франца Йосифа і там зазимували. А влітку 1896 р. рушили дальше на південь, зустрілись випадково з Джексоном, який допоміг їм дістатись додому.
   Пізніше – 1912 р. Нансен організував океанографічну експедицію на Шпіцберген, вивчав транспортні можливості зв'язків із Сибіром. У 1917 р. на вантажному судні плавав з Норвегії вздовж берегів Північного Льодовитого океану аж до гирла Єнісею. Він встановив закономірності зв'язку між швидкістю і напрямком вітру та рухом криги, доводив вплив добового обертання Землі на переміщення криги, встановив факт проникнення в Центральну Арктику теплих Атлантичних вод, спростував твердження про мілководність Північного Льодовитого океану. Він перший висунув ідею про створення поблизу полюса на крижині дрейфуючої науково-дослідної станції. Нансен розробив методику океанографічних досліджень, сконструював кілька приладів. Нансен (1861-1930 рр.) видатна людина: полярник, вчений, дипломат, громадський діяч, гуманіст, лауреат Нобелівської премії миру.