Studentam.net.ua

3. Становлення фізичної географії

   Л.С.Берг, О.О.Борзов та ін. вважали географію комплексною наукою, формували ландшафтний напрям у географії, тобто інтегральний. Ці вчені прийшли до ідей географічного синтезу шляхом вивчення ландшафтів.
   За рубежем після смерті О.Гумбольдта і К.Ріттера географія розвивалась завдяки працям Фердінанда Ріхтгофена (1833-1905 рр.) знаменитого мандрівника по Китаю. Він як і Анучін вважав, що географія – це загальне землезнавство, яке вивчає географічну оболонку, в межах якої літосфера, гідросфера, атмосфера і біосфера проникають одна в одну. Вивчення географічної оболонки відбувається в масштабі як всієї планети, так і по окремих регіонах і місцевостях. У Німеччині одночасно з Ріхтгофеном працював Фрідріх Ратцель (1844-1904 рр.), який заклав основи антропогеографії. Це наука в розумінні Ратцеля і його послідовників, що застосовує теоретичні положення дарвінізму до вивчення розташування людини і її діяльності. Ратцель був першим представником так званого соціал-дарвінізму. У 1882-91 рр. він опублікував два томи "Антропогеографії". Головна ідея її полягає в тому, що існує багато спільного між групами тварин і групами людей в їхньому житті, розташуванні, взаємодії з оточуючим середовищем. В книзі "Політична географія" (1897) Ратцель прагне показати, що держава, подібна до організму, повинна або жити, або померти. А щоб не вмерти, вона повинна боротись за розширення свого простору, тільки так можна вціліти. Так він підійшов до поняття "життєвого простору", яке було використано пізніше німецькою нацистською геополітикою. З'явились праці з ландшафтознавства в Німеччині, Австрії, Франції.
   Видним німецьким географом був Альфред Геттнер (1859-1941 рр.) професор Гейдельберзького університету. Його ідеї мали великий вплив на сучасників і в наші дні аналізуються, оцінюються. Книга Геттнера "Географія, її історія, сутність і методи" (1927) була перекладена в нашій країні і видана під редакцією М.М.Баранського у 1930 р. Геттнера турбував розпад географії на самостійні науки циклу загального землезнавства, він старався обгрунтувати таку географію, яка б не розповзалась в різні боки, не захоплювалась би геологією, геофізикою, ботанікою, зоологією, економікою та іншими науками і мала би сутність, що відноситься лише до географії і нікуди більше. Сутність географії за Геттнером полягає в застосуванні просторового методу дослідження. Але він не розглядав розвитку в часі, не розглядав процеси. Сильна сторона наукової концепції Геттнера (Саушкін,1980) – це упор на поєднання предметів і явищ в просторі, на дослідження просторових зв'язків. Геттнерівські погляди на географію можуть розглядатись як вершина географії кінця XIX початку XX ст.
   Основи нової фізичної географії закладені руськими географами докучаєвської школи. Вирішальний поворот у розвитку вітчизняної географії пов'язаний з ідеями Докучаєва, якого Л.С.Берг назвав основоположником сучасного напряму географії. Докучаєв старався через грунт дійти до пізнання динаміки ландшафту. Він був представником, який розвивав вчення про ландшафти, яке набуло широкого розвитку в останній час. Докучаєв випередив свій час у даному питанні. Докучаєв (1846-1903 рр.) після закінчення Петербурзького університету у 1871 р. досліджував ріки Європейської Росії, головним чином утворення річкових долин. У 1875 р. він склав програму по дослідженню російських чорноземів, а пізніше вів дослідження. З 1879 по 1896 рр. читав лекції в Петербурзькому університеті.
   Першою великою колективною польовою роботою під керівництвом Докучаєва було повне природно-історичне крупно масштабне вивчення Нижегородської губернії з метою економічної оцінки земель (1882-1885 рр.). У 1885 р. Докучаєв заснував у Н.Новгороді природно-історичний музей – перший в Росії. Під час цієї експедиції були сформульовані основні положення грунтознавства: грунт самостійне природно-історичне тіло, що залежить від клімату, рельєфу, материнських порід і діяльності організмів. Пізніше подібні роботи були проведені Докучаєвим та його співробітниками в Полтавській губернії. Для співробітників та учнів Докучаєва ці експедиції були прекрасною школою комплексних досліджень. Третьою була Особлива експедиція для дослідження і обліку лісового і водного господарства в степах Росії (1892-1897 рр.). У 1883 р. вийшла книга Докучаєва "Русский чернозём" в якій чітко простежуються географічні ідеї. Вчений вивчав чорнозем в просторі і часі. У 1891 р. Докучаєв написав книгу "Наши степи прежде и теперь", видану на користь тих, що постраждали від неврожаю. У книзі автор пропонує систему по впорядкуванню водного господарства степів. Докучаєв встановив закон світової зональності природи, відмічаючи зональність у продуктах вивітрювання, кліматі, водах, тваринному світі і як результат зональності грунтотворчих факторів – зональність грунтів (широтна і висотна).
   У північній півкулі Докучаєв виділив такі зони: 1). Бореальну, 2).Тайги, 3).Чорноземну, 4).Пустинь і напівпустинь, 5).Субтропічну і тропічну. Закон зональності – це просторово-часовий закон. Докучаєв вважав, що людина у всіх проявах свого життя зональна: звичаях, релігії, одежі і т.д. Проте він не вважав зональними історію людства, соціальний лад, характер виробництва.
   Учнями Докучаєва були В.І.Вернадський, К.Д.Глінка, А.Н.Краснов, Г.І.Танфільєв та інші. Краснов організував кафедру географії у Харківському університеті, Танфільєв – в Одеському.
   Отже, на початку ХХ ст. зародились всі основні напрями сучасної географії.

ЛІТЕРАТУРА

1. Жекулин В.С. Введение в географию. Л. Изд-во ЛГУ, 1989 гл.2
2. Козлов П.К. Монголия и Амдо и мёртвый город Хара-Хото.
3. Магидович И.П., Магидович В.И. Очерки по истории географических открытий т. 4. М.: Просвещение, 1985. Гл.12 и 21.
4. Мурзаэв Э. В далёкой Азии. Изд-во АН СССР. М. 1956.
5. Пастухов А.В., Козлов П.К. М.,1954.
6. Саушкин Ю.Г. Географическая наука в прошлом, настоящем и будущем. М.: Просвещение, 1980.