Studentam.net.ua
Реферати, курсові та дипломні роботи
Головна arrow Землезнавство arrow Загальне землезнавство (Лекції) arrow 3. Епоха Великих географічних відкриттів
11.12.2016
Платні роботи
Реферати
Курсові
Дипломні, магістерські ...
Онлайн бібліотека підручників
Біологічні науки
Валеологія
Екологія
Економічні науки
Етика та естетика
Землезнавство
Історія
Літературознавство
Педагогіка
Правознавство
Психологія
Соціальна робота
Корисні матеріали
Біографії
Розробки уроків
Статті
Друзі

Електронна бібліотека




3. Епоха Великих географічних відкриттів

3. Епоха Великих географічних відкриттів

   Початком епохи Великих географічних відкриттів вважають перше плавання Колумба через Атлантичний океан в 1492-1493рр. коли він відкрив Багамські острови, Кубу і Гаїті (Еспаньйолу). Друга експедиція відбулась у 1493-1496 рр., в результаті якої були відкриті острови з групи Малих Антільських, обстежена частина побережжя Куби, яку Колумб прийняв за частину материка. Під час 3-го плавання (1498-1500 рр.) було відкрите узбережжя Південної Америки (поблизу гирла р.Оріноко і о.Трінідад). Паралельно з відкриттям нових земель пішла їх колонізація, яка супроводжувалась кривавими сутичками та грабежами тубільців. Четверта експедиція Колумба (1502-1504 рр.) зайнялась обстеженням побережжя в районі Гондурасу (Рис. 25). Експедиції Колумба поклали початок завоюванню Центральної і Південної Америки. Таким чином, був відкритий новий материк. А шлях в Індію відкрили португальці, випередивши іспанців. Поштовхом до цього послужили успіхи Колумба. І в 1497 р. Васко да Гама обігнув м.Доброї Надії і добрався до Індії, звідки благополучно повернувся з вантажем прянощів. Це був початок португальської експансії в Індії, Індокитаї, Індонезії (Рис.26). Отже, на початку ХVI ст. морський шлях в Індію і торгівля прянощами зосередилась в руках португальців. А це в свою чергу підштовхувало іспанську верхівку посилено шукати західний морський прохід до островів прянощів. З цією метою і була споряджена ескадра Ф.Магелана, що вирушила 20.IX.1519 р. з порту Сан Лукар на захід. У листопаді він пройшов протоку, що носить його ім'я, і після 4-місячного плавання пересік Тихий океан, досяг Філіпінських островів, де в сутичці з аборигенами загинув у 1521 р. Рештки команди на одному з кораблів повернулись назад в Іспанію 6.IX.1522 р. (Рис.27).
  
За короткий період відбулось небувале розширення меж відомих європейцям частин планети. Після плавання Магелана уже в нікого не залишалось сумнівів про кулястість Землі, був встановлений зв'язок всіх океанів, але до пізнання внутрішніх частин Старого світу майже нічого не додалось. Залишались невідомою Австралія, Антарктида, північні побережжя Азії і Північної Америки.
  
Географічні уявлення епохи Великих географічних відкриттів найбільш чітко відбились на картах того часу, які набули широкого розповсюдження завдяки книгодрукуванню і гравіруванню на міді. Необхідність зображення всієї поверхні земної кулі стимулювала розробку картографічних проекцій. Але точність карт була низькою, бо не було задовільного методу визначення довготи, не велись інструментальні зйомки. Географічні описи складались під сильним впливом Птолемея. Публікувались його праці часто з доповненнями так званими "космографіями". Найпопулярнішою і обширною була космографія Себастіана Мюнстера, що витримала більше 40 видань на різних мовах. Починається вона згідно середньовікової традиції про створення світу, потім йдуть повідомлення з математичної географії, а основний зміст займає опис країн, переважно європейських. Багато в книзі описів держав, генеалогії правителів, звичаїв населення та ін. Описи окремих країн були малочисельні. Зате кращі успіхи спостерігались у створенні детальних карт окремих країн і областей (Чехії, Польщі, Франції).
  
У XVI ст. світовим центром торгівлі і промисловості став Антверпен і в Фландрії були створені значні картографічні твори, що узагальнювали перші результати Великих географічних відкриттів Герардом Меркатором, і Авраамом Ортелієм. Меркатор – це Птолемей епохи Відродження, він склав карти всієї земної кулі. На його картах зображався південний гіпотетичний материк "Terra australies". Він перший склав і використав картографічні проекції. Меркатор вірно уявляв собі розподіл суші і моря на землі, тому для рівноваги він показав гіпотетичний материк в південній півкулі.
  
На рубежі XVI-XVII ст. ініціатива в дослідженнях Тихого океану і південних морів переходить до голландців. Абель Тасман обійшов Австралію з півдня і доказав, що вона не сполучається з Південним материком; попутно він відкрив Тасманію і Нову Зеландію.
  
Коли ще на морських шляхах панували Іспанія і Португалія англійці та голландці почали шукати північно-східного морського проходу в Індію та Китай.
  
Голландці спорядили кілька експедицій, найбільше значення з яких мала експедиція В.Баренца, яка обігнула з півночі Нову Землю. Але незабаром голландці захопили морський шлях в Індію і втратили інтерес до північно-східного проходу.
  
Англійці шукали північно-західного морського проходу, вважаючи, що Північна Америка острів, який можна обійти з півночі.
  
Друга половина XVI ст., перша половина XVII ст. ознаменувалась великими відкриттями росіян на Півночі азіатського материка. Після походів Єрмака росіяни швидко почали проникати на схід як сухопутним, так і морським шляхом. В 1610 р. козаки досягли Єнісею. Дещо пізніше по Нижній Тунгусці і Ангарі землепрохідці вийшли на Лену і Вілюй, а звідти в гирло Лени і вздовж побережжя дійшли до Яни та Індігірки. У 1639 р. Іван Москвітін спустився по Алдану до гирла ріки Маї, потім по ній вверх, перевалив хр.Джугджур і вийшов до Охотського моря. Так вперше росіяни досягли північно-західної частини Тихого океану.
  
Повернувшись в Якутськ, Москвітін рекомендував спорядити 1000 чоловік з гарматами для освоєння краю.
  
В пошуках багатих моржових лігвищ та багатою соболями р.Анадир була споряджена експедиція, яка в 1648 р. на кількох суднах вийшла з Колими і направилась на схід. Учасником експедиції був козак С.Дежньов для збору ясаку. Буря розкидала судна (кочі) і Дежньов обігнув північно-східний виступ Азії і практично вийшов в Тихий океан, де їх викинуло на берег. Зазимувавши на Анадирі, Дежньов зі своєю групою піднялись вверх по ріці і заснували ясачне зимовище. Зібравши велику кількість моржового зуба, Дежньов у 1660 р. повернувся на Колиму, звідти морем на нижню Лену і в Якутськ, а потім до Москви. Дежньов склав рисунки Анадиря, частини р.Анюя (притоки Колими), коротко описав природу анадирського краю. У 1898 р. за клопотанням Географічного товариства "Великому кам'яному носу" було присвоєно ім'я Дежньова.
  
Якутськ став відправним пунктом, звідки руські землепрохідці по притоках Лени Ольокмі і Вітіму просувались на південь. У 1643 р. якутський воєвода послав на Амур загін козаків на чолі з В.Поярковим. Метою цього походу був збір ясаку, пошуки родовищ золота, міді, свинцю. Поярков рушив вверх по Алдану, потім "зимником" на нартах – через Становий хребет і вийшов до верхів'я р.Зеї, а потім вийшов на Амур і поплив по ньому аж до гирла. У 1646 р. загін повернувся в Якутськ. Під час цієї 3-річної експедиції Поярков пройшов близько 8 тис. км. Він першим пройшов з Лени на Амур, вперше спустився по Амуру до моря і здобув відомості про о.Сахалін. Поярков зібрав цінні факти про народи, що жили по Амуру: даурів, нанайців, нівхів і переконував якутських воєвод, що треба приєднати амурські землі до Росії.
  
Справу, розпочату Поярковим, продовжував Є.Хабаров, який у 1649 р. вирушив з Якутська на південь по р.Лені і Олекмі. У 1650 р. добрався до однієї з приток Амуру і поплив вниз за течією, попутно воюючи з даурами, а потім і з маньчжурами. Зазимувавши в гирлі р.Сунгарі, Хабаров повернувся в Даурію (1653 р.), де збирав ясак. По суті він мало дав для розширення географічного кругозору.
  
У 1695 р. з Якутська в Анадирський острог був посланий В.Атласов. Це була досить розумна і спостережлива людина і ні один із сибірських землепрохідців XVII початку XVIII ст. не дав таких змістовних звітів, як він. На початку 1697 р. Атласов з Анадирська відправився на південь для "прииску новых землиц и приведение в подданство неясачных людей". З гирла р.Пенжини Атласов йшов по західному березі Камчатки, потім повернув на схід до берегів Тихого океану. Коли росіяни прийшли на Камчатку камчадали переживали кам'яний вік. Дійшовши до гирла р.Камчатки, Атласов повернувся в Анадир.
  
Атласов дав прекрасні описи природи і людей Камчатки, зокрема вулканів, рослинності, тваринного світу, рибних багатств, птахів, морських звірів тощо, досить грунтовно склав етнографічні характеристики.
  
У 1701 р. картограф С.Ремезов склав атлас "Чертёжная книга Сибири", який містив 23 листи.
  
Отже, на початку XVIII ст. вся територія Сибіру в загальних рисах була досліджена і закартована.
  
Величезним науковим досягненням першої половини XVI ст. було геліоцентричне вчення М.Коперника (1473-1543 рр.), чітко сформульоване в його праці "Про обертання небесних сфер".
  
Ще в другій половині XVI ст. почались систематичні топографічні зйомки. До кінця століття було вже відомо близько 20 проекцій і серед них знаменита рівнокутна циліндрична проекція Меркатора. Карти стають повнішими і точнішими.
  
У 1650 р. В Нідерландах вийшла праця відомого вченого Бернгарда Варена (Вареніуса) "Geografia generalis" (Загальна географія). Це по суті підсумкова робота епохи Великих географічних відкриттів. А.Г.Ісаченко пише, що "Загальна географія" перша з часів античності праця, що намагається визначити предмет і зміст географії, базуючись на нових даних. За Вареніусом предметом географії є земноводна куля, де він розрізняв три частини: 1) землю, тобто тверду поверхню, 2) воду, 3) атмосферу. Багато місця автор приділяв океану (рівень, течії та об'м). Він перший вказував на залежність клімату від рельєфу та віддаленості від моря, пов'язував рух повітря із зміною атмосферного тиску. Відносно походження річок та кругообігу води він недооцінював ролі випаровування та атмосферних опадів, вважав, що річкові води, які поступають в океан, повертаються в ріки через "підземні вікна". Варен опирався на праці античних географів, але відносився до них критично, відкидав божественну силу і признавав геліоцентричну систему Коперника. Він надавав великого значення кількісним методам, зокрема математичним і твердив, що географія є частиною прикладної математики. В тому ж 1650 р. 28-річний автор помер від сухот.
  
Таким чином, за період Великих географічних відкриттів (1492-1650 рр.) географія стала однією з найважливіших галузей знань, яка задовольняла запити нової формації. Але географія ще не була теоретичною наукою. Географія по суті виконувала довідкову функцію ( і карти, і описи мали довідковий характер).Теоретична географія не розвивалась і тому, що не було достатньо фактичного матеріалу.

ЛІТЕРАТУРА

1. Жекулин В.С. Введение в географию. – Л.: Изд-во ЛГУ. – 1982
2. Исаченко А.Г. Развитие географических идей. – М.: Мысль, 1971.
3. Магидович И.П. Очерки по истории географических открытий. – М.: Просвещение. 1967.
4. Магидович И.П., Магидович В.И. Очерки по истории географических открытий. Т. I. – М.: Прсвещение. 1983.
5. Митчелл М. Эль-Кано. Первый кругосветный мореплаватель. – М.: Мысль, 1971.
6. Цвейг С. Магеллан. Сбор. соч. т.4. – М.: Художественная литература, 1984.

Всі опубліковані на сайті матеріали належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Копіювання та використання інформації суворо заборонено.

 
< Попередня   Наступна >
 
Авторські реферати, курсові та дипломні роботи. Онлайн бібліотека підручників.
Studentam.net.ua © 2016