Studentam.net.ua
Реферати, курсові та дипломні роботи
Головна arrow Землезнавство arrow Загальне землезнавство (Лекції) arrow 2. Географія в епоху відродження
06.12.2016
Платні роботи
Реферати
Курсові
Дипломні, магістерські ...
Онлайн бібліотека підручників
Біологічні науки
Валеологія
Екологія
Економічні науки
Етика та естетика
Землезнавство
Історія
Літературознавство
Педагогіка
Правознавство
Психологія
Соціальна робота
Корисні матеріали
Біографії
Розробки уроків
Статті
Друзі

Електронна бібліотека




2. Географія в епоху відродження

2. Географія в епоху відродження

   З VII ст. значну роль у розвитку світової культури починають відігравати араби, які створили на той час величезну державу. Арабські купці далеко плавали, доходили до Китаю. В арабську культуру внесли свій вклад і підкорені народи – виникли наукові центри в Персії, Іспанії та інших областях, особливо після розпаду Арабського халіфату. Араби переклали праці грецьких вчених – Платона, Арістотеля, Евкліда, Страбона, Птолемея та інших.
  
Серед видатних вчених того часу виділявся таджицький філософ, вчений-енциклопедист Ібн-Сіна (Авіценна) 980-1037 рр. Просторовий кругозір арабів був досить широкий. Багато вчених того часу знали весь арабський сівт, споряджались посольства в далекі країни, з’являється ряд праць географічного характеру, наприклад, "Золоті поля і розсипи дорогоцінностей", "Книга шляхів і держав" та інші.
  
Великим мандрівником середньовіччя був Ібн-Батутта, який здійснив у 1324-1354 рр. дві великі подорожі: під час першої він відвідав Мекку, Східну Африку, Південну Азію, Південну Русь, Середню Азію, Західну Індію, Цейлон, Китай, Суматру. Під час другої – пересік Сахару та описав свої подорожі (рис. 24). Багато описів – це сухе перечислення номенклатурного характеру. У тлумаченні фізико-географічних явищ учені, які писали по-арабськи, не вносили істотного вкладу. Араби ігнорували християнські країни і навіть не виходили за межі Середземного моря. Проте в арабів значного розвитку набув математичний метод в географії, чому сприяли успіхи астрономії і математики. Працювали астрономічні обсерваторії в Багдаді і Дамаску. У IX ст. араби уже знали, що Земля куляста, що під час кругосвітної подорожі буде втрачена або виграна одна доба. Вчений-енциклопедист Ал-Біруні критикував геоцентричну систему Птолемея, але його геліоцентрична ідея не знайшла підтримки. Він займався визначенням розмірів Землі, питанням положення ряду астрономічних пунктів. У X ст. Ал-Балхі склав "Атлас ісламу" з текстом. Атлас містив 20 карт – переважно Ірану. Берегова лінія зображалась відрізками прямих і дуг, острови і моря – правильними кругами, ріки – прямими лініями, і т.д. Карти без градусної сітки, орієнтовані на схід. Такий стиль арабських карт зберігся і пізніше, незважаючи на численні визначення широт і довгот. Отже, математизація географії в арабів була слабка. Проте арабські лоції були досить точні. В цілому араби зібрали з фізичної географії багато матеріалу, але не зуміли переробити його в струнку систему і до реальної дійсності домішували фантазію.
  
І все ж араби мали вплив на розвиток науки. Завдяки їм у Західній Європі після хрестових походів стала поширюватись арифметика, алгебра, астрономія, хімія, а також арабські переклади грецьких авторів. Однак, країнознавчі описи арабів стали відомі Європі з великим запізненням – після Великих географічних відкриттів і ще пізніше. У XII-XIII ст. географічний кругозір європейців розширився внаслідок хрестових походів, частково монгольської експансії. Папа римський та європейські королі посилали до монгольських ханів посольства та місіонерів і таким чином європейці проникли в Центральну і Східну Азію.
  
Одним з найвідоміших мандрівників цього часу був Марко Поло, який з 1271 по 1295 рр. разом з батьком і дядьком здійснив ряд подорожей по Китаю, відвідав Індію, Цейлон, В'єтнам, Бірму, Малайський архіпелаг, Аравію, Східну Африку. Після повернення на батьківщину М.Поло написав "Книгу про різноманітність світу", в якій описав відвідані ним країни, зокрема корисні копалини, тварин, рослин та ін. Трапляються в його книзі і небилиці.
  
Північну частину Європи обстежували новгородці. Вони у XII-XIII ст. обстежили всі великі річки європейської півночі і після цього проклали шлях через Сухону, Печору, Північний Урал в басейн Обі. Одночасно руські мореходи просувались на схід вздовж материка. І до кінця XV ст. вони обстежили побережжя Карського моря, Обську і Тазовську губи.
  
На відміну від Азії Африка для європейців XIII-XIV ст. залишалась такою ж невідомою, як і 1000 літ назад.
  
Практично середні віки не дали нових географічних ідей і лише зберегли частково ідеї античності.
  
XV ст. – це перехідний період від пізнього середньовіччя до Великих географічних відкриттів. У цей час сформувались великі централізовані держави – Іспанія, Португалія, Франція, Англія, Московська, що скинула татарське іго (1480 р.).
  
У XV ст. практично всі торгові шляхи східного Середземномор'я зосередились у руках турків. Це змушувало європейців шукати інші шляхи в країни Південної та Східної Азії. Першими вирушили на пошуки португальці, які мали на той час непоганий флот. Метою була нажива. Щоб розвинути навігаційну справу португальці створили обсерваторію і морську академію. Поступово вони просувались вздовж берегів Африки і в 1488 р. обігнули м. Доброї Надії. Отже, виникла передумова досягти Індії.
  
Дослідження внутрішніх частин материків у XV ст. велись мало. З найбільш істотних мандрівок цього плану була подорож Афанасія Нікітіна, яка тривала з 1466 по 1472 рр. Він пройшов з Твері через Шемаху і Персію в Індію, де прожив три роки. Він одним з перших європейців проник в глибинні райони Індії. Звідти частково морем, через Малу Азію і Крим він повернувся на батьківщину. Свої спостереження над кліматом, рослинністю, тваринним світом, населенням Індії, він описав у книзі "Ходіння за три моря".
  
У цей час центром географічної думки стала Венеція. Тут у бібліотеках нагромадилось багато цінних рукописів і карт в тому числі перських та арабських. Були перекладені праці Страбона, Геродота, "Географія" Птолемея.
  
Уява про кулястість Землі стала майже загальноприйнятою в XV ст. У 1492 р. Мартин Бехайм з Нюрнберга виготовив глобус, що зберігся до наших днів. На середньовічних картах і в описах панувала думка, що Атлантичний океан неширокий. Це і відповідало прагненням досягти найкоротшим шляхом Індії і Китаю. Відбулось відродження географічних концепцій античності, почалось звільнення географії від церковних догм, посилилось прагнення до відкриття нових земель та глибшому пізнанню старих.

Всі опубліковані на сайті матеріали належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Копіювання та використання інформації суворо заборонено.

 
< Попередня   Наступна >
 
Авторські реферати, курсові та дипломні роботи. Онлайн бібліотека підручників.
Studentam.net.ua © 2016