Studentam.net.ua

3. Географічні знання в стародавньому Римі

   Після завоювання Греції (146 р. до н.е.) та розгрому Карфагена сильно розширила свої володіння Римська держава. Найбільший вклад в науку про землю в цю епоху вніс Посідоній (135-51 рр. до н.е.). Він звернув увагу на чергування високих і низьких припливів і пояснив це явище як результат сумісного впливу Сонця і Місяця на океан. Посідоній сприяв проникненню грецької культури в Римський світ. Він поділив “помірний обжитий пояс” на чотири зони. На північ від 12,5⁰ він виділив “ефіопський” пояс – що займав площу майже до північного тропіка. По обидві сторони від тропіка він виділив пояс “сухих піщаних пустинь” куди ввійшли майже вся територія Північної Африки, середня частина Аравії та ін. Ще далі на північ – “середній” пояс, що простежується мабуть до до 48⁰ пн.ш. з найбільш сприятливим кліматом. На півночі до цього поясу примикав “скіфський” або “кельтський” – холодний обжитий пояс, що простежувався до північного полярного кола. За полярним колом лежав уже холодний безлюдний пояс. Отже, в північній півкулі Посідоній виділив сім природних поясів – два безлюдні полярні, два помірні та широку смугу між тропічними, яка в свою чергу складається з трьох поясів. Виділені Посідонієм пояси виражають зональні фізико-географічні закономірності земної кулі. Ця ідея випереджала рівень наукових знань тої епохи.
   За час існування Римської держави, що охоплює більше 500 років, основним джерелом повідомлень про нові землі були завойовницькі походи і дані купців. Появляються численні і різноманітні географічні твори, серед яких виділяється праця Страбона (64 р.до н.е.- 23 р.н.е.) “Географія” в 17 книгах, які повністю збереглися до наших днів. Грек за національністю, він працював в Олександрійській бібліотеці і багато подорожував. Він користувався даними Ератосфена та інших попередників і підкреслював філософське та практичне значення географії. Страбон був істориком і застосовував історичний метод в географічних дослідженнях. Він починає опис ойкумени з Іберії, потім розглядаються Кельтика, Британія, Альпи, Італія, Таврика, Скіфія, Кавказ, Мала Азія, Індія, Аравія, Єгипет, Ефіопія і т.д. Саму ойкумену Страбон уявляв собі подібно Ератосфену.
   Після Страбона видатним астрономом і географом був Клавдій Птолемей (90-169 рр. н.е.), який також працював в Олександрійській бібліотеці. Йому належать дві значні праці “Велика побудова астрономії” в 13 книгах і “Керівництво з географії” у 8 книгах. Птолемей розрізняв загальну географію в поєднанні з картографією і країнознавством і надавав першорядного значення географії як синтетичній науці, а країнознавство (хорографію) як доповнення і деталізацію географії. Він наводить докази кулястості Землі і опису як розташовуються в просторі відомі землі, як визначати паралелі та ін. Птолемей вважав, що Каспійське море і навіть Індійський океан замкнуті басейни. “Керівництво з географії” було останнім великим географічним твором античного часу і одночасно першим картографічним твором. Птолемей ввів у науку поняття географічної картографічної генералізації, поєднавши географію з картографією. Він розробив питання фігури та розмірів Землі, картографічні проекції, визначень географічних координат пунктів з метою створення карти Землі.
   Праці Страбона і Птолемея підводять підсумок розвитку античної географії та відображають два різних погляди на її предмет і завдання. Страбон розділяв географію як прикладну науку, що повинна насамперед задовільняти різні потреби суспільства в його практичній діяльності, перш за все правлячої верхівки. Страбон сумлінно описував факти, але не пояснював причин, не робив жодних теоретичних висновків.
   Інакше пояснював роль географії Птолемей. Він вважав, що географія дає можливість осягнути всю Землю в одній картині, що в географії основне – це математичний метод. Але нових географічних ідей Птолемей не висунув.
   Отже, в розвитку античної географії сформувались два напрями – описово-країнознавчий, що знайшов своє завершення в “Географії” Страбона та загальноземлезнавчий, а точніше, це математична географія Птолемея.
   В цілому погляди великих античних учених були глибоко матеріалістичні і географія тоді досягла високого рівня. Ця прогресивність географії збереглась і в наступні часи.

1. Дитмар А.Б. География в античное время. – М.: Мысль, 1980.
2. Жекулин В.С. Введение в географию. – Л.: Изд. ЛГУ, 1989.
3. Исаченко А.Г. Развитие географических идей. – М.: Мысль, 1971.
4. Магидович И.П. Очерки по истории географических открытий. – М.: Просвещение, 1967.
5. Магидович И.П., Магидович В.И. Очерки по истории географических открытий. – М.: Просвещение, 1982. т