Studentam.net.ua
Реферати, курсові та дипломні роботи
Головна arrow Землезнавство arrow Історична геологія (Лекції) arrow Горючі корисні копалини.
05.12.2016
Платні роботи
Реферати
Курсові
Дипломні, магістерські ...
Онлайн бібліотека підручників
Біологічні науки
Валеологія
Екологія
Економічні науки
Етика та естетика
Землезнавство
Історія
Літературознавство
Педагогіка
Правознавство
Психологія
Соціальна робота
Корисні матеріали
Біографії
Розробки уроків
Статті
Друзі

Електронна бібліотека




Горючі корисні копалини.

Горючі корисні копалини.

       Вугілля.  У практиці вугільної геології найчастіше використовується термін    вугленосний   басейн ,  тобто  обширна  територія суцільного, часто неперервного розвитку вугленосних  відкладів  з підпорядкованими їм пластами вугілля,  утворена внаслідок єдиного геолого-історичного процесу. існує також термін  родовище вугілля , під яким розуміють якусь частину басейну (наприклад, Забузьке родовище Львівсько-Волинського басейну) або взагалі окрему невелику за площею і запасами ділянку земної поверхні,  наприклад,  Кременецьке родовище бурого вугілля.  Площі вугленосних басейнів складають десятки і сотні тисяч квадратних кілометрів.      інколи виділяють також вугленосні провінції  (М.М.Пригоровський, 1939)  чи провінції вугленакопичення,  тобто обширні ділянки земної поверхні, де в одні і ті ж геологічні епохи спостерігались приблизно аналогічні сприятливі для вугленагромадження умови.
      Відомий геолог-вугільник П.І.Степанов (1937) встановив, що в історії Землі існувало три максимуми і три мінімуми нагромадження вугілля. Максимальна кількість світових запасів  вугілля  утворилась у верхньому карбоні і пермі (39,1%),  в юрі (4%) і палеогені та неогені (54,4%). Слід сказати, що сучасні дослідники приводять дещо інші  цифри  щодо  розподілу  вугільних  запасів  у стратиграфічному розрізі.  Так, М.В.Голіцин (1990) подає таке співвідношення ресурсів вугілля за віком:  кайнозой (27%),  мезозой (32%), палеозой (41%).  Мінімуми вугленагромадження збігаються з  раннім карбоном, тріасом   і   крейдою.   Максимуми   вугленагромадження пов'язуються з епохами складчастості та орогенезу,  мінімуми -  з періодами широких  морських  трансгресій  і послаблення складчастості.
      П.І.Степанов розробив  основи вчення про  пояси вуглеутворення , під якими він розумів зони земної кори, в яких у той чи інший геологічний період інтенсивно нагромаджувались вугленосні відклади. На земній поверхні він виділяє три площі (пояси) з переважаючим вугленагромадженням:
      1. Площа (чи пояс) з переважанням карбонового вугленагромадження охоплює східну частину Північної Америки,  Європу, північну частину Африки і західну частину Азії (Аппалацький, Пенсільванський, Південно-Уельський, Рурський, Сілезький, Львівсько-Люблінський, Підмосковний,  Донецький,  Кизсловський,  Карагандинський та інші басейни).
      2. Площа з переважанням пермського і юрського вугленагромадження охоплює східну частину Азії,  Австралію, південні і полярні райони, південно-східні частини Африки і Південної  Америки  (Печорський, Таймирський,  Тунгуський,  Ленський, Кансько-Ачинський, іркутський, Кузнецький,  Мінусинський, Алданський, Буреїнський та інші басейни).
      Загальне простягання пермського поясу вуглеутворення  наближається до  меридіонального,  на відміну від широтного напрямку карбонового поясу.
      3. Площа  (пояс)  із переважанням верхньокрейдового і палеогенеогенового вуглеутворення охоплює  східні  узбережжя  Азії і Австралії, архіпелаги  Океанії  і  західні узбережжя Північної та Південної Америки.
      Як неважко помітити,  вік вугленосних басейнів омолоджується в напрямку із заходу на схід.
      В поясах  вугленагромадження виділяють  вузли  вуглеутворення, тобто ділянки на яких даний процес протікав найбільш  інтенсивно. Так, наприклад, вузлом пермського вуглеутворення є Кузнецький басейн, юрського - Ленський басейн,  палеоген-неогенового  -  о.Сахалін і т.д.
      За умовами формування Г.А.Іванов (1934) класифікував  вугленосні басейни на геосинклінальні, платформені і перехідні. Вуглеутворення в цих структурних областях має свої характерні  особливості.
      Так для вугленосних басейнів,  сформованих у  прогинах  геосинклінальних областей,  типовими є значні потужності вугленосних товщ, велика кількість вугільних пластів незначної  та  середньої потужності, величезні  запаси  вугілля  (сотні  мільярдів  тонн). Вугілля паралічного,  рідше лімнічного типів.  Такими  є  басейни Кузнецький, Донецький, Печорський, Карагандинський і ін.
      При платформеному   вуглеутворенні   формуються   вугленосні товщі, як  правило,  незначної  потужності  з невеликою кількістю вугільних пластів,  проте останні можуть досягати значних  потужностей (в десятки метрів).  Вугілля у більшості випадків слабометаморфізоване - буре.  Приклади басейнів такого типу:  Підмосковний, Тунгуський, іркутський і ін.
      Для вугленосних басейнів перехідних областей характерні  середні показники між геосинклінальними і платформеними басейнами.
      Палеозойські вугільні басейни  відносяться  в  основному  до крайових і внутрішніх прогинів геосинклінальних областей. Басейни мезозойського віку формувалися переважно в міжгірних  тектонічних западинах, кайнозойські - в основному в платформених умовах.
      Загальною закономірністю   вугленагромадження   в   часі   є зміщення його  поясів  від  геосинкліналей (палеозой) до платформ (неоген), від морських умов до внутрішньоконтинентальних.
       Нафта і газ.   В основу нафтогеологічного  районування  територій покладено уявлення про нафтогазоносні провінції, або нафтогазоносні басейни (Г.Є.Рябухін), причому частіше використовується перше поняття.
       Під  нафтогазоносною провінцією  розуміють значну за розмірами відокремлену територію,  що пов'язана з якою-небудь великою тектонічною  структурою (синеклізою,  антеклізою,  крайовим прогином, авлакогеном тощо),  яка має  одновікові  нафтогазоносні товщі. За  тектонічними  ознаками  всі  нафтогазоносні  провінції поділяють на платформені,  складчасті та перехідні. За віком формування нафтогазоносних  горизонтів  виділяють  провінції  кайнозойського нафтогазонагромадження   (Закавказька,    Далекосхідна, Каліфорнійська і ін.),  мезозойського (Західно-Сибірська,  Передкавказька, Аравійська і  ін.),  палеозойського  (Волго-Уральська, провінції Північно-Африканської платформи і ін.), венд-кембрійського (Східно-Сибірська, Балтійська).
      Відомі також  морські  нафтогазоносні  провінції (наприклад, Північноморська).
      У межах окремих нафтогазоносних провінцій виділяють нафтогазоносні області,  тобто території,  що пов'язані з одним  великим структурним елементом (склепіння, западина тощо), а також райони, зони, родовища.
      На території України розміщені три нафтогазоносні провінції: Карпатська, Дніпровсько-Донецька і Кримсько-Причорноморська.

Всі опубліковані на сайті матеріали належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Копіювання та використання інформації суворо заборонено.

 
< Попередня   Наступна >
 
Авторські реферати, курсові та дипломні роботи. Онлайн бібліотека підручників.
Studentam.net.ua © 2016