Studentam.net.ua
Реферати, курсові та дипломні роботи
Головна arrow Землезнавство arrow Історична геологія (Лекції) arrow Лекція 4. МЕЗОЗОЙСЬКИЙ ЕТАП.
04.12.2016
Платні роботи
Реферати
Курсові
Дипломні, магістерські ...
Онлайн бібліотека підручників
Біологічні науки
Валеологія
Екологія
Економічні науки
Етика та естетика
Землезнавство
Історія
Літературознавство
Педагогіка
Правознавство
Психологія
Соціальна робота
Корисні матеріали
Біографії
Розробки уроків
Статті
Друзі

Електронна бібліотека




Лекція 4. МЕЗОЗОЙСЬКИЙ ЕТАП.

Лекція 4. МЕЗОЗОЙСЬКИЙ ЕТАП.

    Мезозойська ера тривалістю 165-170 млн. років охоплює три періоди: тріасовий, юрський і крейдовий.

 Еволюція земної кори.

   На початку тріасу на землі існував гігантський материк Пангея, який омивався водами Тихого океану. Геосинклінальний режим зберігався в обох Тихоокеанських поясах, які розміщувались по периферії Пангеї (перехідні зони між материком та океаном) та в Середземноморському поясі, який відповідав океану Тетіс. Останній відділяв Євразію від Африкано-Аравійської частини материка і розширювався на схід. Території всіх інших геосинклінальних поясів у мезозої розвивались як молоді платформи: епібайкальські, епікаледонські та епігерцинські.
   У межах Середземноморського поясу в мезозої розвивались дві області: західну і центральну частину займала Альпійсько-Гімалайська, південно-східну - індокитайська.
   Альпійсько-Гімалайська область охоплювала Південну Європу, Північно-Західну Африку, Малу та  Передню Азію, Гімалаї. На території області протягом мезозою розвивався цілий ряд геосинклінальних систем - Кавказька, Карпатська, Альпійська, Піренейська, Гімалайська і ін. Усі вони перебували на головному геосинклінальному етапі свого розвитку. Слід сказати, що в кінці палеозою значна частина поясу перетворилась у герцинські складчасті споруди, деякі з яких у мезозої знову були роздроблені і захоплені в прогинання. історію розвитку в мезозої багатьох геосинклінальних систем поясу можна проілюструвати на прикладі добре дослідженого Кавказу.
   Кавказька геосинкліналь розташовувалась в найвужчому місці поясу між Скіфською епігерцинською плитою з одного боку та Аравійською платформою - з другого. Починаючи з мезозою тут відомі дві геосинклінальні системи: система Великого Кавказу охоплювала територію Великого Кавказького хребта і продовжувалась у межі Гірського Криму, Малий Кавказ - це територія Вірменії, південь Азербайджану і Грузії. Мезозойська історія їх різна. В тріасі на Кавказі, очевидно, існував мілководний морський басейн, сліди якого зустрічаються у вигляді флішоїдної таврійської серії в Криму та вапняків у Сванетії. Значні частини території, однак, були сушею. Широкі опускання починаються в ранній юрі, якими була захоплена і південна частина Скіфської плити. В широкому й глибокому прогині в ранній і середній юрі відкладається дуже потужна товща глинисто-алевритових і піщаних порід (до 12 км). За деякими даними ширина морського басейну на місці Кавказу у ранній юрі досягала 2000 км. В середній юрі єдиний прогин розділяється ланцюжком островів на дві частини - в північному прогині у шельфовій обстановці формувалися піщано-глинисті та карбонатні осадки, в південному осадконагромадження супроводжувалося підводним вулканізмом, а з пізньої юри формується теригенно-карбонатний фліш. В Кримському прогині в середині юрського періоду виникли інтрузивні тіла гранітоїдного складу, які прорвали породи таврійської серії. В крейдовому періоді в межах Великого Кавказу збереглись умови, подібні до пізньоюрських - в південному прогині відкладався потужний (до 5 км) фліш, у північному - теригенно-карбонатні породи (більше 1000м). Характер подій в межах Великого Кавказу у мезозої свідчить, що область переживала у цей час головний геосинклінальний етап свого розвитку (стадія острівних дуг).
   Малий Кавказ на початку юри був розбитий серією глибинних розломів і на його місці заклалась геосинкліналь. До кінця мезозою тут сформувалися потужні осадово-вулканогенні товщі.
   В історії розвитку багатьох інших геосинклінальних систем поясу є багато спільних рис з мезозойською історією Кавказу. Час від початку юри до середини ранньої крейди - це час розкриття басейнів з океанічною корою в західній частині поясу. На континентальному схилі вздовж Євразії в окраїнних морях, біля підніжжя острівних дуг  формувалися  флішові  товщі. Це була міогеосинклінальна зона, в яку входили Піренеї, Північні Альпи, Карпати, Гірський Крим, Великий Кавказ. У внутрішній зоні на корі океанічного типу розвивались Альпи, Апеніни, Дінаріди, Тавр  і Понтійські гори, Малий Кавказ. З кінця ранньої крейди починається поступове скорочення океану Тетіс із-за зближення Євразії та Африкано-Аравійської платформи. Взовж південного краю Євразії, який був активною континентальною окраїною відбувається поглинання океанічної кори в зонах субдукції.
   По іншому склалась мезозойська історія індокитайської області. Тут уже в пізньому тріасі в прогинах, заповнених палеозойськими осадками, почалось складко- і гороутворення, назване мезозойським, або кімерійським (древньокимерійська  або індосінійська фаза). Сформувалися гірсько-складчасті споруди на півостровах індокитай та Малакка. Дещо пізніше, у пізній юрі (пізньокімерійська або невадійська фаза) утворення складчастих структур і вторгнення великих гранітоїдних інтрузій відбулось в Центральному Тибеті, Південно-Східному Памирі, Каракорумі.
   У Західно-Тихоокеанському поясі в мезозої інтенсивно розвивались Верхояно-Чукотська та Далекосхідна області. У Верхояно-Чукотській області в тріасі,ранній та середній юрі в геосинклінальних прогинах відкладались потужні товщі  теригенних  осадків (пісковики, алевроліти, аргіліти з прошарками вапняків і туфів).
   У пізній юрі (пізньокімерійська фаза) відбулось складко-, а потім і гороутворення, яке супроводжувалось потужним гранітоїдним магматизмом. З останнім пов'язані дуже багаті поклади золота, олова, вольфраму, молібдену та інших корисних копалин басейнів Колими та Індигірки. В цей же час на межі із Сибірською платформою закладається Передверхоянський крайовий прогин, який виповнюється моласами, нафтоносними та вугленосними породами (Ленський вугільний басейн). На території області сформувалися хребти Верхоянський, Джугджур, Колимський, Черського, Анадирський . Мезозойським гороутворенням були створені також хребти Сіхоте-Аліню в межах однойменної або Далекосхідної області . У пізній крейді по східній околиці Верхояно-Чукотської та Далекосхідної областей проходило формування крайового вулканічного Охотсько-Чукотського пояса. Пояс складений андезитами, андезито-базальтами, базальтами, приурочений до глибинного тектонічного шва і маркує активну континентальну окраїну андського типу.
   Перераховані гірсько-складчасті структури  обох  областей причленились зі сходу до Лавразії, наростивши у розмірах в той час, коли на заході відбувалась деструкція цього пізньопалео- зойського континенту.
   Кордільєрська геосинклінальна область Східно-Тихоокеанського поясу вступила в орогенну стадію розвитку після невадійської фази. Особливо інтенсивними були горотворчі процеси в пізній крейді, коли закінчилось оформлення гірських масивів Аляски, Кордільєр та Скелястих гір. Складчастість у Кордільєрах супроводжувалось вторгненням  гранітних  батолітів  від  Аляски  до Каліфорнії. З останніми пов'язані відомі родовища золота, поліметалів, урану. Згідно із мобілістськими уявленнями, утворення Кордільєр обумовлене зіткненням Північно-Американської літосферної плити з острівними дугами, які простягались взовж східнотихоокеанського узбережжя обох  Америк.
   Таким чином, мезозойський орогенез призвів до відмирання геосинклінального режиму на значних територіях Середземноморського та обох Тихоокеанських поясів. Однак утворені мезозойські структури можна називати молодими платформами лише умовно, точніше їх слід називати " параплатформами", тобто близькими до платформ.
   Протягом кайнозою в їх межах проходило згладжування рельєфу. Процесів, типових для платформ, поки що не спостерігається. Розвиток древніх платформ у мезозої, як і раніше, був тісно пов'язаний із сусідніми рухомими геосинклінальними поясами.
  Так, Східно-Європейська платформа в тріасі була  високо піднятою сушею. Тріасовий період - це час висхідних рухів на всіх древніх платформах, однак, починаючи з середньої юри платформи втягуються в опускання і пов'язані з ними трансгресії моря. На Східно-Європейській платформі трансгресія  йшла зі сторони океану Тетіс і досягла максимуму у пізній юрі, коли широкий субмеридіональний прогин з'єднав тропічний Тетіс із Арктичним басейном. В умовах морського мілководдя на значних площах відклались одноманітні темні глини, піски і фосфорити. В кінці юри спостерігалась незначна регресія, а крейдовий період ознаменувався на платформі новою трансгресією. В ранній крейді відкладались піщано-глинисті товщі з фосфоритами у Поволжі, Підмосков'ї, в Прикаспії. У другій половині крейдового періоду морем покривалася лише південна частина платформи. Тут розміщувався субширотний басейн, який входив до складу Тетісу. Взагалі слід сказати, що пізня крейда - це час однієї з дуже великих трансгресій в історії Землі. Тетіс у цей час досяг максимальних розмірів і затоплював всю територію  Середземноморського  поясу,  значні  площі Східно-Європейської та Африкано-Аравійської платформ. У пізньокрейдових морях різко зросла роль карбонатного осадконагромадження, відкладались в основному крейдоподібні вапняки, писальна крейда, мергелі, карбонатні глини. В кінці крейди територію плат форми охоплюють підняття і регресія моря, яке залишалось лише на Україні й Поволжі.
   Сибірська платформа на протязі мезозою представляла собою припідняту область. Морем затоплювались лише північна та північно-східна окраїни. В тріасовому періоді на заході платформи в Тунгуській синеклізі продовжувалось утворення трапової формації, почате ще у пермі. В юрському та крейдовому періоді формувалися синеклізи: Хатангська та Ленсько-Вілюйська. В останній відкладалась потужна вугленосна серія, про що вже згадувалось. На південному заході платформи в западинах проходило формування вугленосних товщ двох інших великих басейнів - Кансько-Ачинського та іркутського. Дуже потужна (до 4,5 км) вугленосна серія відклалась у западинах Алданського щита - юрсько-нижньокрейдовий  Південно-Якутський басейн.
   Важливою подією мезозойського етапу розвитку Землі був розпад суперконтиненту Пангея та його складових частин - Лавразії і Гондвани. Розкол починався із утворення піднять на місці майбутнього розриву, потім в умовах загального розтягу утворювались континентальні рифти, які розширювались аж до розриву континентальної кори і формування осей спредінгу. Процеси супроводжувались базальтовим вулканізмом. Розкол єдиного материка на окремі континентальні брили відбувався не одночасно, процеси описані вище відбувались в різних місцях континенту у різний час.
   Так, у тріасі починається розкол Лавразії - закладається западина Північної Атлантики, яка розширюється протягом усього мезозою. В середині ранньої юри починає розкриватись Центральна Атлантика і в цей же час розкривається океан Тетіс.
   Розпад Гондвани, спричинений закладанням у ній континентальних рифтів ще в пермі, продовжувався в тріасі. В цей час тут формувалися трапи  у  Південній Америці (басейн р.Парани), і в Південній Африці, в індостані. В юрі відбулося розділення Гондвани на два блоки: Африку, Індостан і Південну Америку з одного боку і Австралію та Антарктиду - з другого. Між ними виник вузький грабеноподібний басейн (типу сучасного Червоного моря), який поступово розширюючись, формував западину індійського океану. В крейдовому періоді  рифтоутворення  призводить  до розділення Південної Америки і Африки - починає формуватись Південна Атлантика, яка в кінці крейди з'єднується з Північною, утворюючи єдиний Атлантичний океан. Об'єднані поки що Австралія і Антарктида пересуваються на південний схід від Африки. Роз'єднання їх відбулося аж в середині палеогену. Індостан рухається на північ, а Африка, дещо повернувшись, насувається на Тетіс, що в подальшому спричинить складкоутворення в існуючих там геосинклінальних системах. В пізній юрі почалося розкриття Північного Льодовитого океану.
  Таким чином, з мезозою починається історія трьох нових океанів: індійського, Атлантичного і Північного Льодовитого. Продовжують розвиватися Тихий океан і Тетіс.

 Палеогеографічні умови.

   В ранньому та середньому тріасі зберігався встановлений у пермі засушливий  континентальний клімат (геократичний режим), спричинений процесами герцинського орогенезу. На континентах планети в цей час переважали рівнинні ландшафти, за виключенням Монголії, Китаю, Індокитаю і заходу Північної Америки. Значним поширенням користувались озерно-алювіальні внутрішньоматерикові та приморські озерно-дельтові низовини і  денудаційні  підвищені рівнини. Такий характер рельєфу визначив на думку М.О.Ясаманова (1985) поширення у цей час однотипних кліматів на обширних площах. Він виділяє для цього часу чотири основні природні зони: екстраарідну, або пустинну; помірноарідну (зону сухих і опустинених саван); змінно-вологу і рівномірно-вологу. Пустинні умови панували на значній частині Північної Америки, в Європі, Північній Африці, Аравії, Ірані, Середній і Центральній Азії, на більшій частині Південної Америки і в Північній Австралії. Рівномірно-вологі умови в ранньому і середньому тріасі існували в Центральній Америці, на Алясці, в Канаді, на північному сході Євразії і в Сахарі. Загальна кількість атмосферних осадків в пустинних областях заледве досягала 150-200 мм/рік, у рівномірно-зволожених - перевищувала 1500 мм. В пізньому тріасі почалась гумідизація клімату, що було пов'язане з розвитком морських трансгресій. Гумідизація продовжувалась і в ранній та середній юрі. Встановлюється таласократичний режим. На значних територіях клімат був тропічний і, за термінологією В.М.Синіцина (1980), "ослаблений тропічний" - близький до сучасного субтропічного, без прохолодних зимових сезонів. Арідні зони сильно скорочуються. Засушливі умови зберігались на півдні Європи, в Північній Америці, в Північній Африці, Китаї. Середньорічні температури встановлені за рострами белемнітів для середньої юри складають для Карпатського басейну 19-22,5 ºС, для Кавказького - 22-27 ºС. В пізній юрі спостерігається загальна арідизація клімату, викликана, очевидно, тектонічними рухами невадійської фази мезозойського орогенезу.
   У крейдовому періоді при збереженні таласократичного режиму і порівняно теплих умов спостерігались незначні сезонні коливання температур. Загальне пом'якшення клімату ще в юрському періоді призвело до того, що справжніх пустинь ні в юрі, ні в крейді не існувало. Арідні зони того часу швидше  нагадували  сучасні тропічні савани. Екваторіальні умови існували на півночі Південно-Американського і в центральній частині Африканського мате риків, в Індостані. Арідні зони північного і південного тропічних поясів не виходили за межі 300 пн.ш. і пд.ш. У зв'язку із похолоданнями в середній і пізній крейді розширились пояси субтропічного і помірного кліматів. Причиною похолодань могло служити зменшення загальної кількості СО2 в атмосфері і поступове наближення полюсів до материкової суші. Однак льодових покривів на той час не зафіксовано. Різниця температур приекваторіальних і приполярних широт не перевищувала 10-150, тоді як зараз вона складає майже 30 ºС. В пізній крейді спостерігалась нова арідизація клімату і подальша його термічна диференціація.
   В цілому ж клімати мезозою були слабо диференційованими. В.М.Синіцин (1980) взагалі виділяє для мезозою лише два термічних типи клімату: тропічний і бореальний. Тропічний був близьким до відповідного сучасного, а бореальний був ослабленим тропічним, про що вже згадувалось. Середньорічні температури тропічного клімату не виходили за межі 28-25 ºС, тоді як в бореальному коливались у межах 12-24 ºС.
   Атмосфера мезозою містила більше пари води та вуглекислого газу, ніж кайнозойська, а відношення СО22 періодично змінювалось, зростаючи в арідні епохи і падаючи в гумідні. Загальна ж тенденція еволюції клімату виявилась у певному похолоданні й посиленні сонячності.

 Органічний світ.

   Сприятливі кліматичні умови, які встановилися у мезозойській ері, особливо в юрському і крейдовому періодах, спричинили бурхливий розвиток органічного світу морів і континентів.
   На суші серед рослин панівне становище займали голонасінні (мезофітна ера розвитку рослин). Особливого поширення набули гінкгові - великі дерева висотою до 30м, з гіллястою кроною і великим віялоподібним листям. Переживши у мезозої свій розквіт, гінкгові, як реліктові форми, відомі і нині. Розвивались хвойні, серед яких у кінці крейди були відомі форми, близькі до сучасних - секвойя, сосна, ялина. Важливе значення мали цикадові і бенетитові. Цикадові, або сагові відомі з тріасу, розвиваються і зараз.
   Бенетитові вимерли в кінці крейди, вважають, що у них із покритонасінними могли бути спільні предки у юрському періоді.
   Для ранньої та середньої юри В.А.Вахрамеєв і В.М.Синіцин виділяють у Євразії три флористичні області (чи зони):
   1) Сибірська, або зона хвойно-гінкгових лісів. Тут росли дерева з річними кільцями, листопадні форми. Зона поширювалась на Шпіцберген, Землю Франца-Йосифа, північ Східно-Європейської рівнини, Урал, Сибір, Монголію і Забайкалля.
   2) Перехідна, або зона змішаних цикадофіто-хвойно-гінкгових лісів охоплювала вузьку смугу від Скандинавії,  Прибалтики,  через південь Східно-Європейської рівнини, Середню і Центральну Азію до Центрального Китаю і Японії.
   3) Південна, або зона максимального розвитку цикадових, теплолюбивих папоротей, бенетитових, хвощових, рідше гінкгових, хвойних. Це тропічна і субтропічна зона, яка відома у Західній і Середній Європі, на півдні Середньої Азії, в Індостані, Індокитаї і Південному Китаї.
   Взагалі ж, як підкреслює В.М.Синіцин (1980), відмінності між геоботанічними областями в юрі носили швидше кількісний, ніж якісний характер, тобто в кожній зоні відомі всі основні представники флори, різниця була лише в перевазі тих чи інших форм у межах певних зон. Така відносна одноманітність ранньо-середньоюрської флори пов'язується із слабою контрастністю тогочасного клімату, як термічною так і за зволоженістю.
   В кінці юрського періоду появляються, а в кінці крейди уже починають відігравати провідну роль серед наземної рослинності покритонасінні, або квіткові рослини (починається кайнофітна ера розвитку рослин). В крейді поширені такі їх представники як магнолії, лаври, платани, троходендрони, евкаліпти, дуби. Покритонасінні були більш пристосованими до умов континентального клімату: меншої вологості, сезонних коливань температури і осадків, більшої інтенсивності сонячної радіації, мали ряд переваг в будові судинної системи, що у кінцевому наслідку дозволило їм витіснити вологолюбивих папоротей, гінкгових та інших  голонасінних рослин. Серед останніх широке розпосюдження в ранній крейді мали хвойні, які в цей час пережили пік своєї різноманітності.
   Із морських безхребетних в мезозої найбільш відомі головоногі молюски-амоніти та белемніти. Крім них, розвивались двостулкові і черевоногі молюски, корали, губки, морські їжаки, найпростіші.
   На шельфах морів, починаючи з середини юрського періоду, досить чітко виділяються дві зоогеографічні провінції: тропічна, або середземноморська і бореальна. Зональні відмінності виявлялися у загальному збідненні складу фаун у північному напрямі, поскільки основу їх в кожній області складали одні й ті ж групи безхребетних. Крім того, в бореальній області були відсутні шестипроменеві корали, характерні для морів тропічного Тетісу, і навпаки, поширені  деякі двостулки (p.Aucella, p.Inoceramus), амоніти (p.Cadoceras, Virgatites).
   Амфібії у мезозої були доживаючими формами (відомий, наприклад, великий, довжиною до 5м рід Mastodonsaurus, який вів пасивнохижацький спосіб життя, підстерігаючи свої жертви із засідок).
   Вони були витіснені з суші і морів рептиліями. Останні стегоцефали вимерли в кінці тріасу. Мезозой інколи називають "віком рептилій", які панували тоді на суші, в морях і в  повітрі.
   Відповідно розвивались три вітки рептилій: наземна (динозаври), водна (мезозаври, плезіозаври, крокодили, іхтіозаври і ін.) і повітряна (крилаті ящери). Предковою формою цих трьох віток рептилій вважаються представники підкласу архозаврів - текодонти, двоногі ящери (передні кінцівки недоразвинуті), які жили в тріасі і походять від котилозаврів. Останні в тріасі вимерли, як і звірозубі рептилії, що дали початок примітивним ссавцям.
   Дуже цікавою була група динозаврів (у перекладі - жахливі ящери). За будовою таза вони поділялись на ящеротазових і птахотазових. Серед перших були відомі хижі і травоїдні форми; птахотазові виключно травоїдні. Динозаври були найбільшими тваринами за всю історію Землі. Пересувалися вони на двох або чотирьох кінцівках, п'ятою точкою опори служив могутній хвіст. Вели наземний та напівводний спосіб життя. Так, юрський диплодок (дводум), названий так тому, що мав два мозки - один в голові (менший), інший в тазовій частині, досягав у довжину 30м, мав масивні ноги, довгу гнучку шию і маленьку голову, важив до 40т і жив по берегах водойм .З травоїдних відомі також брахіозавр (плечистий ящер) завдовжки 26м, заввишки 12м і масою в 50т,  бронтозавр. Однак найбільшим був динозавр, кості якого знайдені у 1979р. в штаті Колорадо (США). Його назвали ультразавром  - за реконструкцією довжина його становила 27м, а жива маса 80т. Всі перераховані динозаври вели напівводний спосіб життя, подібно до сучасних бегемотів. Вважають, що вони забрідали в водойми на глибини 4-5, а деякі і 7-8м. На переважне перебування у воді цих гігантів вказує будова їх скелета. Перебування у воді рятувало їх від нападу великих сухопутних хижаків, крім цього у воді зменшувалась вага їх величезних тіл (за рахунок витісненої води).
   Птахотазові динозаври ділились на групи: птахоногі динозаври, стегозаври (панцирні динозаври) і рогаті динозаври.
   До птахоногих належали зауролофи, ігуанодони і качконосі динозаври.
  Ігуанодон (Iguanodon), наприклад, пересувався на двох кінцівках, у висоту досягав 5м, а в довжину 10м. Задні ноги були трьохпалими напівкопитного характеру, що давало змогу йому ходити по заболочених місцях чи по мулистому дну водойм. Кінець морди покривав роговий чохол, як у птахів дзьоб.
   Стегозаври мали на спині кістяні ножоподібні пластини, які відігравали захисні функції, вели повністю сухопутний спосіб життя і пересувались на чотирьох кінцівках.
   Рогаті ящери нагадували сучасних носорогів, у довжину досягали 6 м, голову покривав кістяний "комірець", а на голові були один, два, три роги. Наприклад, трицератопс (Triceratops), який жив у  крейдовому  періоді,  був  трирогий,  а  стиракозавр (Styracosaurus) мав півметровий ріг на носі і шість гострих шипів, які розміщувались півкругом на краю кістяного комірця.
   Найбільшими хижаками за всю історію Землі були представники ящеротазових - тиранозавр (цар-ящер) (Tyrannosaurus) і тарбозавр (Tarbosaurus), крейдові форми. Пересувались на  двох  задніх кінцівках, спираючись на сильний хвіст, передні кінцівки були вкорочені і служили для розривання їжі. Висота їх досягала 12м. Щелепи були обсаджені гострими кинджалоподібними зубами.
   Динозаври розмножувались, відкладаючи яйця в пісок, як це роблять сучасні крокодили. Деякі представники їх (із травоїдних) вели, очевидно, стадний спосіб життя, на що вказують знахідки численних відбитків слідів в одному місці (наприклад, на плато Кугітанг у Туркменистані).
   Місцем, звідки динозаври поширились по всій планеті, на думку деяких дослідників, є пустиня Гобі - там найчастіше зустрічються захоронення цих тварин. Взагалі ж, якщо середовищем розселення динозаврів у юрі та ранній крейді були здебільшого приморські рівнини, то в пізній крейді вони тяжіють до периферій арідних областей, заселяючи узбережжя внутрішньоконтинентальних водойм - озер, річок, стариць, дельт, відкриті саванні простори.
   Знахідки динозаврових фаун відомі в багатьох місцях планети: у Європі, Західному   Сибіру,   Середній   Азії,  Монголії, Північно-Східному Китаї, Індії, Північній Америці і ін.
   Серед водних  рептилій  найбільш  відомі плезіозаври та іхтіозаври. Плезіозавр  (Plesiosaurus) мав моржоподібне  тіло (7-12м) з кінцівками у вигляді плавників, довгою тонкою шиєю, яка закінчувалась маленькою головою. Жив у юрському та крейдовому періодах. іхтіозаври (Ichtyosauria) мали ідеально пристосоване до плавання тіло, ластоподібні кінцівки, зубасту пащу. Були подібні як до риб, так і до дельфінів. Народжували живе потомство і займали панівне становище в морях протягом усього мезозою.
   У юрському і крейдовому періодах ящери завоювали і повітряний простір. У крилатих ящерів (найбільш відомі представники: рамфорінх, птеродактиль та птеранодон) передні кінцівки були перетворені в крила - шкіряні перепонки. Кістки їх були порожніми, щелепи - з гострими зубами. Живились в основному рибою та комахами, тому селились на прибережних скелях. Відомі як дрібні форми, розміром з горобця, так і дуже крупні. Так, в штаті Техас (США) виявлено при розкопках кості літаючого ящера з розмахом крил 15,5м.
   Рептилії у мезозої дали початок птахам і ссавцям. із древніх птахів поки що виявлений лише один рід Archaeopteryx (археоптерикс), знайдений у Баварії (ФРН) у відкладах верхньої юри. Археоптерикс мав ще багато ознак ящерів. Він взагалі був дуже подібним на маленького динозавра, лише покритого пір'ям. Голову його вкривала луска, на щелепах збереглись міцні конічні зуби. На крилах було по три вільних пальці, якими він чіплявся за гілки дерев. Крила археоптерикса мало чим відрізнялись від крил сучасних птахів. Завбільшки він був, як голуб і важив близько 200 грамів.
   У крейдовому періоді жили вже і нові птахи, близькі до сучасних. Це - іхтіорніс (Ichtyornis) і гесперорніс (Hesperornis). У них ще зберігалась зубаста паща, але скелет був подібний до скелета сучасних птахів.
   Перші ссавці, як уже згадувалось, відомі з тріасу. Вони були невеличкі за розмірами і, очевидно, сумчасті. Жили на землі, лазили по деревах і живились комахами та дрібними рептиліями. На протязі майже 150 млн. років після своєї появи ссавці знаходились ніби в тіні рептилій, на другорядних ролях. і лише вимирання останніх у пізній крейді відкрило їм шлях до бурхливої еволюції, яка припала уже на кайнозой.
   З середини крейдового періоду відбувались суттєві зміни у складі органічного світу Землі. Проходило так зване, "велике вимирання" організмів. На значних просторах планети зникли голонасінні, витіснені покритонасінними, в морях вимерли амоніти, які на цей час досягали гігантських розмірів,  щезла  величезна більшість рептилій, зокрема їх водні форми (за окремими винятками), крилаті ящери, динозаври.
   Загадка вимирання в кінці крейдового періоду такої великої і численної групи організмів, як динозаври, до цього часу не розгадана. Причому вимирання відбулося за порівняно короткий час за геологічними мірками проміжок часу - протягом одного мільйона років (інші дослідники приводять цифри в 2-3 млн. років).
   Досить поширена гіпотеза, що пояснює причини вимирання динозаврів подіями мезозойського орогенезу, які призвели до зміни кліматичних умов на Землі і характеру рослинності. Осушились величезні території з м'якою і соковитою травою, на зміну якій прийшли сухі, жорсткі рослини. Травоїдним ящерам почало не вистачати їжі, крім цього зуби їх не були пристосовані до нової їжі.
   Вимирання травоїдних форм потягнуло за собою і зникнення хижих ящерів. До цього додалось похолодання клімату, що згубно впливало на холоднокровних ящерів. Однак залишається незрозумілим, чому при зміні умов динозаври не змогли мігрувати в теплі тропічні зони, які існували у крейдовому періоді.
   Цікавою видається версія, яка пов'язує вимирання мезозойських гігантів із зміною вмісту мікроелементів в оточуючому середовищі. Так, зовсім недавно фізик каліфорнійського університету Л.Альварес та його син-геолог У.Альварес встановили, що в пограничному шарі між крейдовими і палеогеновими відкладами з віком близько 65 млн. років різко збільшений, порівняно з фоновим, вміст важкого металу іридію - від 30 до 200 разів. іридій, як і інші важкі метали, струйний для тварин. Підвищену концентрацію іридію, яка встановлюється в аналогічних відкладах на різних ділянках Землі, пов'язують із падінням на Землю комети, астероїда або великого метеорита, які мають високий вміст цього металу. Падіння їх могло спричинити не тільки розсіювання іридію внаслідок вибуху по планеті, але й різку зміну умов життя на поверхні і в атмосфері Землі.
   Британський палеонтолог Т.Свейн відстоює гіпотезу, згідно з якою динозаврів згубила зміна рослинності в кінці крейди. Появилися покритонасінні, які містять такі алкалоїди, як стрихнін і морфін. А оскільки ящери вживали в їжу величезну кількість рослинної їжі, то вони труїлися цими речовинами. Існує ще цілий ряд цікавих гіпотез, однак проблема до цього часу залишається відкритою.
   Найбільш суттєві події у біосфері мезозойської ери зводяться до наступного.
   1. Панівне становище серед рослинності займають голонасінні, які у пізній крейді витісняються покритонасінними.
   2. В тваринному світі морів та континентів домінуючу роль відіграють рептилії, які в тріасовому періоді дають початок ссавцям, а в юрському - першим птахам.
   3. Важливою подією в крейдовому періоді був масовий розвиток в морях форамініфер, що призвело до нагромадження потужних карбонатних товщ, зокрема крейди, крейдоподібних вапняків. Можливо зв'язування цими організмами вуглекислого газу  атмосфери  і гідросфери в органогенні карбонатні породи спричинило і зменшення його вмісту в атмосфері, що у свою чергу, привело до зміни кліматичних умов і заміни голонасінних рослин покритонасінними.
   4. Вимирання у пізній крейді дуже поширених мезозойських груп тварин: динозаврів, птерозаврів (крилатих ящерів), морських рептилій, амонітів, белемнітів, деяких двостулок (іноцерамів), а також значної кількості сумчастих, акул, брахіопод і ін., що в цілому, незважаючи на конкретні можливі причини таких вимирань, свідчить про суттєву дестабілізацію умов існування і порушення структури крейдових ехосистем, які перевищували їх регенераційні можливості.

 Корисні копалини.

   Мезозойська ера ознаменувалась утворенням унікальних за запасами покладів нафти і газу, вугілля, залізних, олов'яних, вольфрамових руд, золота, алмазів. Концентруються вони в основному в межах обох Тихоокеанських та Середземноморського поясів, які інтенсивно розвивались в мезозої, а також на платформах.
   В тріасі формувалися нафтові поклади Аляски, юрський та кредовий вік мають  нафтогазоносні провінції Західного Сибіру, Середньої Азії, Північного Кавказу, Прикаспію, Саудовської Аравії, Лівії, Кувейту, Іраку, Нігерії, Габону, Мексиканської затоки, Алжиру, Венесуели.
   До юрських  відкладів  приурочено  16% світових запасів вугілля. Це такі відомі басейни як Кансько-Ачинський, Іркутський, Південно-Якутський, басейни Китаю, Австралії, родовища Закавказзя (Ткварчелі і Ткібулі). З континентальними відкладами крейдової системи зв'язано біля 21% світових запасів вугілля. Найбільш відомі басейни: Ленський та Зирянський (Росія), а також басейни заходу Північної Америки (район Скелястих гір) і ін.
   До юрського та крейдового періодів приурочена одна із великих залізорудних епох в історії Землі. Оолітові залізні руди нагромаджувались в западинах, накладених на герциніди. Великий басейн розміщений на південному сході Західно-Сибірської низовини, відомі також Ангаро-ілімський басейн (Росія), Аятське родовище в Казахстані, Лотарінгський басейн у Франції, Фрондгем і Клівленд у Великобританії, Зальцгіттер і Пейне у ФРН та ін.
   На Сибірській платформі розташоване велике комплексне родовище міді, нікелю та платини генетично зв'язане із ультраосновними інтрузіями - Норильське.
   В мезозої утворилися основні вольфрамомолібденові родовища світу - поширені вони в Забайкаллі, Примор'ї, на Північному Кавказі, в Китаї.
   Великий "олов'яний"  пояс  простягається через Малайзію, Таїланд, Індонезію. Значні поклади олова відомі і в Росії (Забайкалля, Примор'я, Республіка Саха).
   Родовища мезозойських бокситів простягаються у вигляді двох смуг через Урал, Тургайський прогин, Єнісейський кряж і південніше через Іспанію, південь Франції, Туреччину, Іран.
   З мезозойськими гранітоїдними комплексами пов'язані дуже багаті родовища золота сходу Росії (золоторудні провінції Верхояно-Чукотська, Алданська, Сіхоте-Алінська, Південно-Забайкальська), а також золотоносні райони Аляски та Каліфорнії.
   З кімберлітовими трубками вибуху пов'язуються алмазні родовища Якутської алмазоносної провінції, утвореної переважно в тріасовому періоді.
   На Східно-Європейській широко поширені і експлуатуються (Україна, Поволжя в Росії) поклади мергелів і писальної крейди, сировини для цементної промисловості.

 Контрольні запитання і завдання.

1.  Охарактеризуйте розвиток у мезозої Середземноморського та Тихоокеанського поясів.
2.  Які події спричинили розкол Лавразії та Гондвани
3.  Як відбувався розкол Гондвани на окремі континенти
4.  Дайте характеристику кліматичних умов мезозою у зв'язку із тектонічними подіями того часу.
5.  Як відбувалась еволюція рослинності в мезозоїі
6.  Опишіть тваринний світ мезозою, зупинившись детальніше на характеристиці рептилій.
7.  Поясніть можливі причини "великого вимирання" тварин, зокрема динозаврів, у кінці крейдового періоду
8.  За допомогою "Атласу для вчителів" знайдіть родовища корисних копалин мезозойського віку та покажіть їх на Тектонічній карті світу.

Всі опубліковані на сайті матеріали належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Копіювання та використання інформації суворо заборонено.

 
< Попередня   Наступна >
 
Авторські реферати, курсові та дипломні роботи. Онлайн бібліотека підручників.
Studentam.net.ua © 2016