Studentam.net.ua
Реферати, курсові та дипломні роботи
Головна arrow Землезнавство arrow Історична геологія (Лекції) arrow Загальні відомості.
05.12.2016
Платні роботи
Реферати
Курсові
Дипломні, магістерські ...
Онлайн бібліотека підручників
Біологічні науки
Валеологія
Екологія
Економічні науки
Етика та естетика
Землезнавство
Історія
Літературознавство
Педагогіка
Правознавство
Психологія
Соціальна робота
Корисні матеріали
Біографії
Розробки уроків
Статті
Друзі

Електронна бібліотека




Загальні відомості.

Загальні відомості.

   Згідно із сучасними уявленнями основними структурними елементами земної кори і літосфери є континенти і океани, точніше континенти і океанічні западини, бо межа між ними проводиться не по береговій лінії, а по підніжжю континентального схилу в зоні виклинювання континентальної кори на дні океанів. Ці два типи тектонічних структур першого рангу є глибинними структурами, бо вони охоплюють не тільки земну кору, але й верхню мантію. Вони відрізняються між собою не тільки будовою земної кори, але і всієї літосфери, яка в межах континентів має у декілька разів більшу товщину, ніж під океанами. Межа між океанами і континентами інколи визначається надглибинними розломами - так званими зонами Беньофа, характерними, наприклад, для західного узбережжя Тихого океану. В свою чергу, в межах континентів і океанів виділяють структурні елементи другого, третього і більш високих порядків (тобто дрібніші).
   Крім цього, літосфера може бути поділена не за структурним, а за геодинамічним принципом на окремі плити, які називають літосферними. Підставою для виділення літосферних плит і їх розмежування є розподіл епіцентрів землетрусів. Справді, якщо розглянути карти сучасної сейсмічної активності, то можна помітити, що обширні території всередині континентів та в межах ложа океанів практично асейсмічні, тоді як переважна кількість активних сейсмічних зон, та і сучасна вулканічна діяльність, концентруються у відносно вузьких смугах. Останні співпадають із осьовими зонами серединно-океанічних хребтів, із зонами зчленування острівних дуг чи окраїнних гірських хребтів і глибоководних жолобів по периферії Тихого океану, з гірським поясом, що протягується від Гібралтару через Центральну Азію до Індонезії. Такі вузькі зони сейсмічної і вулканічної активності, розглядаються як шви між відносно стабільними і монолітними плитами літосфери.
   У сучасній структурі Землі виділяють сім основних плит: Північноамериканську, Південноамериканську, Євразійську, Африканську, Індійсько-Австралійську, Антарктичну і Тихоокеанську, а також цілий ряд дрібніших плит. Ці плити, за винятком Тихоокеанської, охоплюють як континентальні, так і океанічні ділянки.
   Розташовуючись на пластичній поверхні астеносфери, літосферні плити переміщуються, ніби плавають у ній з різною швидкістю. При цьому спостерігається їх розсув у рифтових зонах серединно-океанічних хребтів, зближення (конвергенція) на периферії океанів, вздовж зон Беньофа та зсув вздовж розломів у серединно-океанічних хребтах. Вся історія геологічного розвитку, формування, зміни обрисів, розмірів і розташування континентів та рельєфу їх поверхні по суті зводиться до взаємодії між літосферними плитами.
   Більшу частину площі плит у межах континентів і океанів займають стійкі блоки кори і літосфери - платформи, відповідно континентальні й океанічні; останні частіше називають океанічними плитами, або таласократонами. Платформи відрізняються переважно плоским, вирівняним рельєфом, витриманою потужністю та одноманітною будовою земної кори і літосфери.
   В океанах межі між літосферними плитами співпадають із рифтовими зонами серединно-океанічних рухомих поясів, виражених хребтами. В перехідних зонах між океанами і континентами простягаються геосинклінальні рухомі пояси окраїнно-континентального типу. Другий тип таких поясів - міжконтинентальний - простягається між континентальними плитами (наприклад, Середземноморський між Євразійською та Африканською). Третій тип рухомих поясів - орогенний (як між Євразійською та Індійсько-Австралійською плитами). Серед орогенних (тобто гірських) поясів розрізняють епігеосинклінальні та епіплатформені. Перші утворилися на місці геосинкліналей, другі виникли на платформах (префікс "епі" означає "після").
   Таким чином, в океанічній корі виділяються серединно-океанічні хребти і океанічні плити (платформи), у континентальній корі - континентальні платформи, епіплатформені та епігеосинклінальні орогенні пояси. Геосинклінальні рухомі пояси розташовані у перехідних зонах між континентами й океанами (окрім так званих пасивних континентальних окраїн). Ці шість типів структурних елементів, виражених не тільки в земній корі, але й у надастеносферній мантії, є елементами другого порядку по відношенню до континентів і океанів. Кожен із цих елементів відрізняється певним типом прояву тектонічних рухів, а також магматизмом, геофізичними полями , рельєфом, особливостями осадконагромадження.
  Крім цього, вони складають певний ряд, який відображає послідовність їх переходу від океанів до континентів, від тоншої й простішої за будовою океанічної кори до більш складної і потужнішої континентальної. У природі цей процес розвитку іде і в зворотному напрямі - через деструкцію континентальної кори в процесах рифтогенезу.   Розглянемо коротку характеристику названих структурних елементів земної кори океанів і континентів.

Всі опубліковані на сайті матеріали належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Копіювання та використання інформації суворо заборонено.

 
< Попередня   Наступна >
 
Авторські реферати, курсові та дипломні роботи. Онлайн бібліотека підручників.
Studentam.net.ua © 2016