Studentam.net.ua
Реферати, курсові та дипломні роботи
Головна arrow Літературознавство arrow Історія зарубіжної літератури ХVІІ-ХVІІІ століття (Лекції) arrow Розвиток поетичних жанрів у німецькій літературі ХVІІ ст.
07.12.2016
Платні роботи
Реферати
Курсові
Дипломні, магістерські ...
Онлайн бібліотека підручників
Біологічні науки
Валеологія
Екологія
Економічні науки
Етика та естетика
Землезнавство
Історія
Літературознавство
Педагогіка
Правознавство
Психологія
Соціальна робота
Корисні матеріали
Біографії
Розробки уроків
Статті
Друзі

Електронна бібліотека




Розвиток поетичних жанрів у німецькій літературі ХVІІ ст.

РОЗВИТОК ПОЕТИЧНИХ ЖАНРІВ У НІМЕЦЬКІЙ ЛІТЕРАТУРІ ХVІІ СТ.

   Німецька література ХVІІ ст. розвивалася в умовах, які корінним чином відрізнялися від тих умов, що склалися в інших країнах Європи. На початку ХVІІ ст. Німеччина ще не подолала наслідків Реформації, яка фактично закріпила національну роз’єднаність Німеччини, – віднині вона була поділена на дві групи князівств: католицьку (Баварія, Франконія, Ельзас, духовні князівства на Рейні і в Північно-Західній Німеччині) і протестантську (північнонімецькі князівства, Прусія, Бранденбург, Саксонія, Гессен, Брауншвейг, Верхній і Нижній Пфальц, Вюртемберг). (Згадайте: про Реформацію ми говорили в курсі історії зарубіжної літератури середніх віків і Відродження). Політична децентралізація, з якою уже давно покінчили Англія, Франція та Іспанія, згубно впливала на розвиток економіки.
   Відсутність єдиного політичного центру, якими були Париж і Лондон для Франції та Англії, вплинула і на культурне життя Німеччини. Духовне, культурне життя формувалося навколо окремих князівських дворів і в університетських містах і мало провінційний характер. Роздробленість країни вплинула і на розвиток мови, літературної норми німецької мови. Утворення єдиної норми загальнонаціональної літературної мови загальмувалося на цілих півтора століття в порівнянні з іншими європейськими країнами.
   Негативним фактором історичного розвитку Німеччини була Тридцятилітня війна (1618–1648). Розкол німецьких земель призвів до утворення двох релігійно-воєнних союзів: Протестантської унії (1608) і Католицької ліги (1609). Супротивники шукали підтримки в інших європейських монархів. Так у протистояння двох таборів втягувалася Європа. У 1618 році почалася Тридцятирічна війна, в яку поступово вступали інші європейські держави (Данія, Швеція, Франція, Голландія).
   Події Тридцятилітньої війни 1618–1648 рр. наклали свій трагічний відбиток на все культурне життя Німеччини ХVІІ ст., зокрема на літературу. Війна стала справжньою національною катастрофою. Її чорна тінь лягла на життя всієї країни, позначившись на біографії багатьох німецьких митців, на змісті й характері їхньої творчості, її інтонації й колориті.
   Тридцятилітня війна була не лише тривалою, а й надзвичайно нищівною. За катастрофічними наслідками з нею можна порівняти хіба що сумнозвісну Руїну в Україні в 70–80-х рр. ХVІІ ст. Досить сказати, що внаслідок цієї війни загинули три чверті населення Німеччини, а в деяких землях, зокрема в Баварії й Швабії, навіть до дев’яти  десятих. Характерною деталлю, що проливає світло на життя Німеччини в цілому і на літературне життя зокрема, є поширеність жанру епітафії, надгробних написів, породжених практичною життєвою необхідністю.
   Особливості літературного розвитку Німеччини в ХVІІ ст. в багатьох моментах визначаються тою культурно-історичною й ідеологічною ситуацією, яка склалася в Німеччині ще в епоху Відродження, в ХVІ ст. Тут доцільно згадати, що в мовному відношенні література Відродження ділиться на два періоди, які приблизно збігаються з двома “ренесансними” століттями: у ХV ст. вона розвивалася переважно латинською мовою, у ХVІ ст., в умовах формування абсолютистської державності, відбувається перехід на національні мови. В Німеччині цей процес не відбувся, тут впродовж ХVІ ст. не було необхідних передумов для його завершення.
   Німецька ренесансна поезія, за винятком сатирично-пародійної, що спиралася на середньовічну традицію (С.Брант, Т.Мурнер та інші), була поезією латиномовною, зорієнтованою на античні взірці. Латиною писали Р.Агрікола і К.Цельтіс, Еобан Гесс, Г.Бабель, Ульріх фон Гуттен та інші німецькі поети-гуманісти.
   Проблему створення великої поезії національною мовою в Німеччині взяли на себе поети барокко. І здійснювати це завдання їм довелося в найтяжчих умовах невщухаючої війни, безжального плюндрування країни й руйнування її культури.
   Водночас їм, разом з прозаїками та кращою частиною вченої громади, довелося вирішувати проблему порятунку німецької літературної мови та підняття її на новочасний рівень. Так зване “зіпсуття мови”, що почалося в Німеччині у середині ХVІ ст., в першій половині ХVІІ ст. досягло кульмінації.
   При князівських дворах і серед дворянства запанувала французька мова, університети і скупчені навколо них вчені культивували латинь, у ролі офіційної й почасти літературної мови поширювався жаргон, який був сумішшю трьох мов – німецької, французької та латинської.
   Відомий німецький майстер епіграми ХVІІ ст. Фрідріх фон Логау (1604–1655) так писав у віршах про становище німецької мови:

Німецька мова наша нині так збідніла,
Що без французьких слів не має просто сили.
А слідом в наступ йдуть іспанська, шведська мова,
Покірно їм вона віддатися готова.

   На жаль, мусимо констатувати, що наша рідна українська мова наприкінці ХХ ст. опинилася до певної міри в подібній ситуації. В наступ іде російська мова, а за нею і англійська. Хоч Ви в майбутньому будете вчителями англійської мови, але забувати рідну мову для філолога зовсім недоречно. Це є нашим святим обов’язком – плекати рідну мову.
   У відповідь на це в країні виникали мовні товариства, які брали на себе патріотичне завдання захисту національної мови та її розвитку: активну роль у діяльності цих товариств відігравали поети й письменники ХVІІ ст., зокрема А.Гріфіус, М.Опіц, Ф.Логау та інші.
   У 1617 році в Веймарі було створено перше із багатьох німецьких мовних товариств – “Плодоносне товариство” (пізніше отримало назву “Пальмовий орден”). У завдання товариства входило формування світської культури нового типу в дусі загальноєвропейського культурного розвитку.
   За зразком “Пальмового ордену” пізніше виникли інші мовні товариства. Всі вони ставили перед собою спільну мету – очищення німецької мови від іноземних і діалектних слів, її пристосування до запитів нової літератури, яка б відповідала кращим взірцям європейських літератур.
   Періодизація німецької літератури ХVІІ ст. визначається головною подією епохи – Тридцятилітньою війною. Література І-ої половини ХVІІ ст. стоїть під знаком трагічних подій війни і того комплексу моральних, філософських і політичних ідей, які формувалися в таких умовах. Це час розквіту ліричної поезії, характерною рисою якої є велике ідейне, жанрове і стилістичне розмаїття. В цей же час активно розробляються питання поетичної теорії. В першій половині ХVІІ ст. створюються і значні драматичні твори.
   Література другої половини ХVІІ ст. намагається осмислити підсумки війни, її політичні, соціальні, моральні наслідки. В цей період помітно посилюється сатиричний струмінь, який знайшов вираження в різних жанрах – в епіграмах Ф.Логау, в побутовій комедії К.Вейзе і К.Рейтера, в романі Гріммельсгаузена.
   В останній третині ХVІІ ст. все помітнішою стає соціальна поляризація літератури. В ліриці простежуються риси станово-замкнутої аристократичної культури – зокрема формалізація зовнішніх прийомів, вишукана метафорика при обмеженому колі тем.
   Бюргерська лінія чітко простежується в комедії і побутовому романі, які набувають грубувато-натуралістичних рис.
   Боротьба і розмежування художніх напрямків не отримала в німецькій літературі такого різкого і принципового вираження, як в літературі Франції.
   Вся художня поетика німецьких поетів, письменників і наступне формування поетичної теорії розвивалася в дусі естетики бароко, що було закономірним явищем. Це мистецтво, як ми уже говорили, з його внутрішнім неспокоєм і напругою, з його підвищеною експресивністю і тяжінням до патетики й оголених контрастів самою своєю естетичною природою, так би мовити, відповідало змістові тогочасного німецького життя. Мистецтво бароко – це світ, де розпалася гармонія, де розкрилися зяючі безодні, нерозв’язані суперечності, загубленість людини у хаосі буття, тієї самої людини, яка ще недавно являла себе центром світобудови (епоха Відродження). Страхітлива німецька дійсність сприяла увиразненню, навіть гіперболізуванню цих домінант барокового світосприймання, і не випадково німецьке бароко візначається особливо похмурим характером, трагічні й ірраціональні аспекти відчутні у ньому ще дужче, ніж бароко інших західних країн, скажімо в Іспанії.
   Ще слід зауважити, що окремі положення поетики класицизму зберігалися і в німецькій літературі того часу (зокрема правило трьох єдностей, вчення про ієрархію жанрів тощо).
   Однак це не суперечило основній тенденції розвитку німецької літератури у ХVІІ ст. – її розвитку в дусі естетики бароко.

Всі опубліковані на сайті матеріали належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Копіювання та використання інформації суворо заборонено.

 
< Попередня   Наступна >
 
Авторські реферати, курсові та дипломні роботи. Онлайн бібліотека підручників.
Studentam.net.ua © 2016