Studentam.net.ua
Реферати, курсові та дипломні роботи
Головна arrow Соціальна робота arrow Історія соціальної педагогіки / соціальної роботи (Лекції) arrow 1. Розвиток соціальної роботи в незалежній Українській державі.
10.12.2016
Платні роботи
Реферати
Курсові
Дипломні, магістерські ...
Онлайн бібліотека підручників
Біологічні науки
Валеологія
Екологія
Економічні науки
Етика та естетика
Землезнавство
Історія
Літературознавство
Педагогіка
Правознавство
Психологія
Соціальна робота
Корисні матеріали
Біографії
Розробки уроків
Статті
Друзі

Електронна бібліотека




1. Розвиток соціальної роботи в незалежній Українській державі.

1. Розвиток соціальної роботи в незалежній Українській державі.

      Соціальна робота в Україні має свої особливості, обумовлені як історичним розвитком, так і впливом сучасних світових тенденцій. Необхідно відзначити, що соціальна робота у нашій державі здійснюється в умовах гострої економічної кризи. Як свідчить історичний досвід, потреба у комплексній соціальній роботі особливо зростає в кризові періоди, коли погіршується доля мільйонів людей. Власне таке становище склалося у нашій країні в 90-х роках і, на жаль, продовжує залишатися понині. Криза в Україні набула системного, затяжного характеру. Темпи падіння внутрішнього валового продукту у нашій країні становили у 1990 р. 4%, у 1991 р. 8.7%, у 1992 9.9%, у 1993 14.2%, у 1994 28%, у 1995 11.8%, у 1996 10%. Як підкреслюють українські науковці М.Лукашевич та І. Минович „Наше суспільство опинилося перед загрозою цілковитої необоротної втрати основних виробничих фондів основи життєдіяльності й незалежності держави. Параметри кризи в Україні, за висновками вчених, перевищили їх рівень у США 30-х років або в латиноамериканських країнах 80-х років. Нині у нас більше 80 % населення проживає за межею бідності. Для структурної перебудови народного господарства потрібно, за вкрай заниженими урядом строками, до 20 років і 130 млрд. американських доларів” Згідно оцінок розробника моделей економіки східноєвропейських країн Дж.Сакса, така перебудова займе від 40 до 120 років. [Соціальна робота: навчальний посібник//Соціальна робота. Книга ІІ. – К.: ДЦССМ, 2002. С.11]
      Моральне здоров'я українського суспільства значно погіршує поглиблення соціальної нерівності, кримінальний перерозподіл народного добра. Дослідники вважають, що межа реального коефіцієнта (співвідношення доходів 10% найбільш забезпеченого і 10% найбіднішого населення), після якого суспільство не може вважатися соціально стабільним, дорівнює 10:1. В Україні даний коефіцієнт сьогодні становить 50:1, тобто в п'ять разів перевищує критичний рівень. За оцінками експертів, щонайменше 1.5% населення країни мають щомісячний дохід не нижчий 4000 доларів. А 500 громадянам, згідно даних служби “Соціс-Геллап”, на які посилається Інститут стратегічних досліджень НАН України, належить 18 млрд. доларів. Іншими словами, сукупний капітал 0.001% населення України дорівнює половині валового внутрішнього продукту 1995 р.[Соціальні інтереси в системі національної безпеки України. – К., 1996. – С. 38- 39, 40-54].
      Такий розрив у доходах багатих і бідних виник дуже швидко, всього за 4 5 років. У розвинених капіталістичних країнах він формувався десятиріччями і віками. Сучасному ж українському соціуму ніколи було звикнути до кричущої соціальної поляризації. Наш мешканець, на відміну від західного, не має досвіду життя в умовах криміналізації суспільства, історично він звик до більш-менш рівномірного розподілу суспільного продукту, і, як і раніше, розраховує на соціальну підтримку держави. Важко не погодитися з думкою про те, що людина, особистість, як головний суб'єкт і першооснова соціального розвитку і соціальної політики, повинна сама реалізувати свій власний потенціал, вибравши для цього найбільш адекватні її сутності природні шляхи і способи самореалізації. Проте держава не може кидати напризволяще мільйони раптово зубожілих і немічних громадян; навпаки, її функція соціального захисту у період стагнації повинна зростати.
      Сьогодні в умовах складної економічної ситуації, коли кількість нужденних збільшується, а економічні можливості держави зменшуються, актуальною проблемою є формування грамотної соціальної політики державою.
      Держава через політику бере на себе найважливіші функції із забезпечення прав людини в соціальній галузі. Суть цієї політики така: запобігання подальшому погіршенню життя народу; ефективна зайнятість і обмеження надмірного зростання безробіття; створення необхідних передумов для поступового поліпшення матеріального становища, умов життя різних верств і груп людей.
      Зважаючи на світовий досвід, єдиним перспективним шляхом соціальної політики є відмова від узагальненого принципу соціального захисту. Необхідно стимулювати ініціативу активного населення і розвивати цілеспрямовану допомогу.
      Серед важливих проблем соціальної політики – відсутність чітких уявлень про модель соціального захисту (у світовій практиці існують ліберальна та соціально-демократична або патерналістська), пріоритет цінностей у суспільній свідомості. Поки що зберігається старий соціалістичний принцип рівності кінцевих результатів. Багаторічний досвід забезпечення пільг владою спонукає населення займати споживацьку позицію, коли в усьому громадяни покладаються на державу. Створені для їх підтримки соціальні програми часто не мають фінансового забезпечення й ефективних механізмів реалізації. Щоб ліквідувати ці недоліки, обговорюються можливості запровадження державних замовлень (контрактів), договорів про спільну діяльність, пайове субсидування, пільгове кредитування, проведення тендерів, залучення неурядових і комерційних організацій тощо. Таким чином, актуальним завданням на сучасному етапі є переведення державної системи соціального захисту на ринкові засади, залучення громадян, роботодавців до витрат на соціальний захист, обмеження кола державної підтримки лише тими категоріями людей, які через відсутність роботи, похилий вік, багатодітність чи вади здоров’я не в змозі забезпечити себе самостійно.
      Організаційна структура сучасної соціальної політики включає наступні складові компоненти:
      1) сферу праці та заробітної плати;
      2) соціальний захист населення;
      3) соціальне забезпечення;
      4) соціальну роботу.
      Практичним механізмом реалізації соціальної політики є соціальна робота, яка на початку 90-х рр. ХХ ст.. у незалежній Українській державі набула статусу фахової діяльності. Першочерговими заходами щодо формування стратегії соціальної роботи є реформування системи соціальної допомоги, розвиток адресної допомоги; соціальна підтримка сім’ї, ветеранів війни та праці, жінок, дітей і молоді; соціальний захист громадян, які потерпіли від наслідків Чорнобильської катастрофи; забезпечення інвалідам рівних з іншими громадянами можливостей для участі в економічній, політичній і соціальних сферах життя суспільства, умов для реалізації потенційних можливостей інвалідів; соціальна підтримка громадян, звільнених у запас або відставку з військової служби, служби в органах внутрішніх справ та членів їх сімей. Соціальна робота має місце і при забезпеченні розвитку ринку праці і зайнятості, попередженні і скасуванні причин соціального ризику тощо.
      У літературі виділяється кілька підходів до класифікації інституцій соціальної роботи за різними критеріями.
      За критерієм рівня діяльності, її масштабами виділяють:
      - міжнародні організації (Міжнародна організація праці, Дитячий фонд ООН та ін.), діяльність яких поширюється на міжнародний простір;
      - загальнодержавні організації (Міністерство праці та соціальної політики, Державний центр соціальних служб для молоді та ін.);
      - регіональні організації (територіальний центр соціальної допомоги, районний відділ зайнятості населення та ін.).
      За критерієм організаційних рівнів діяльності соціальних інституцій соціальної роботи виділяють:
      1-й рівень: створення політики та планування, окреслює рамки, в яких існують служби (Верховна Рада та місцеві ради, Адміністрація Президента, Кабінет Міністрів);
      2-й рівень: забезпеченість всебічності та широкого територіального охоплення механізмів для організації та формування служб (міністерства та відомства);
      3-й рівень: утворення системи, управління цією системою, опрацювання кола проблем (Державний центр зайнятості населення, Державний центр соціальних служб для молоді);
      4-й рівень: розв'язання проблеми як окремої ситуації (працюють професіонали з клієнтами: лікарі, соціальні працівники у відповідних установах та службах);
      5-й рівень: розв'язання проблеми як вимоги (інформаційні, консультативні служби, відділи, які визначають суть проблеми та спрямовують клієнтів до відповідних спеціалістів).
      За критерієм відомчої підпорядкованості соціальних служб та інституцій структура соціальних відомст в Україні подана в схемі 1.

Схема 1
МЕРЕЖА СОЦІАЛЬНИХ ВІДОМСТВ В УКРАЇНІ

      Міністерство праці та соціальної політики:
      - Державна служба зайнятості (мережа центрів зайнятості).
      - Мережа обласних та міських управлінь і районних відділів соціального захисту.
      - Територіальні центри обслуговування пенсіонерів та одиноких непрацездатних громадян:
      - відділення соціальної допомоги;
      - дитячі будинки-інтернати;
      - будинки-інтернати для громадян похилого віку та інвалідів;
      - спеціальні будинки-інтернати;
      - психоневрологічні інтернати;
      - пансіонати для ветеранів;
      - протезно-ортопедичні заводи;
      - заклади спеціальної освіти.
      Міністерство охорони здоров'я:
      - Заклади охорони здоров'я (лікарняні та амбулаторно-поліклінічні заклади, станції швидкої допомоги, санаторно-курортні, аптечні, санітарно-профілактичні заклади).
      - Вищі та середні спеціальні медичні заклади освіти.
      Державний комітет молодіжної політики, спорту і туризму:
      - Український державний центр соціальних служб для молоді (УДЦССМ), обласні, міські та районні центри соціальних служб для молоді.
      Міністерство освіти і науки:
      - Дошкільні заклади.
      - Середні заклади освіти
      - Дитячі оздоровчі табори.
      - Школи-інтернати для дітей-сиріт.
      - Спеціалізовані школи-інтернати (для дітей з різними видами захворювань та дітей, які мають складнощі в навчанні).
      - Професійно-технічні заклади освіти.
      - Вищі заклади освіти різних рівнів акредитації.
      Міністерство внутрішніх справ:
      - Виховно-трудові колонії.
      - Спеціалізовані приймальники-розподільники для неповнолітніх.
      Міністерство з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи.
      Аналізуючи діяльність органів соціальної роботи в Україні, слід зазначити, що вони є важливою ланкою в системі соціального управління суспільством. Вони розвиваються у нерозривному зв'язку з політичними, економічними, власне соціальними процесами. Нині справа соціального захисту в Україні перебуває у стадії становлення й розвитку, ведуться пошуки її оптимальної структури, основних функцій, провідних напрямів діяльності на різних рівнях. Призначення цієї роботи полягає в тому, щоб з допомогою нормативно-правових, економічних, фінансових, соціально-психологічних, організаційно-технічних засобів і важелів здійснювати підтримку і допомогу соціально вразливих груп населення чи окремих громадян.
      Складовою частиною загальної системи захисту є установи, які ним безпосередньо займаються. Органи соціальної роботи мають за мету здійснення політики держави, громадських структур, забезпечення людей потенційними життєвими благами, сприяння нормалізації соціально-психологічних відносин між ними, розвиток самостійності в управлінні. Фактично всі організаційні структури суспільства в широкому розумінні займаються проблемами соціальної роботи. Однак у більш вузькому — вона здійснюється спеціалізованими органами, закладами, відомствами, які безпосередньо причетні до умов праці, побуту, дозвілля, охорони здоров'я, безпеки і т. ін.
      Організаційну структуру інститутів соціального захисту населення можна охарактеризувати як усталений, впорядкований зв'язок і взаємодію органів соціальної роботи та його суб'єктів, що забезпечують загальні умови нормального здійснення і раціональної організації системи допомоги та підтримки груп і осіб, які опинилися в стані соціального ризику відповідно до їх інтересів, потреб, можливостей. Об'єктивною необхідністю створення цієї структури є те, що вона випливає із самої потенції соціальної дії індивідів і виступає способом розв'язання соціальних суперечностей у суспільних відносинах. Спонтанність у цьому плані здатна спричинити хаос, соціально-політичну нестабільність. Тому головним призначенням структурних органів соціального захисту як по вертикалі, так і по горизонталі є підтримка повноцінного існування індивіда через систему функціонування органів управління, яка передбачає професійну компетентність її працівників. Ця система має бути ефективною, динамічною, гнучкою, тобто оперативно перебудувати свої структурні підрозділи для найкращого забезпечення населення, звичайно, в контексті економічного, соціально-політичного і духовного розвитку суспільства.
      До 1 січня 1991 р. провідною ланкою в цій системі було Міністерство соціального забезпечення. Основні його функції полягали в нарахуванні й підготовці документів на виплату пенсій, частковому вирішенні проблем інвалідів та деяких інших питань. Протягом 1989-1990 pp. для матеріального забезпечення виплати пенсій було створено Пенсійний фонд України. З метою кращого соціального забезпечення інвалідів створено спеціальну структуру — Фонд соціального захисту інвалідів. Для міністерства головним завданням стала розробка соціальної політики щодо найбільш незахищених верств населення. Це відбито і в новій його назві — Міністерство праці і соціального захисту.
      Перейменування органів соціального забезпечення з наголосом на соціальному захисті — не формальна справа. Цим підкреслюється переорієнтація в діяльності цих органів на підтримку тих, хто цього потребує (слабких, немічних). Всі інші повинні самі дбати про себе. Нині Міністерство праці і соціального захисту обслуговує близько 80 % населення України.
      В апараті управління міністерства визначені важливі функціональні обов'язки органів соціальної роботи:
      - пенсійне обслуговування і забезпечення субсидіями; соціальне обслуговування; медико-соціальна експертиза, реабілітація інвалідів і надання протезно-ортопедичної допомоги;
      - підготовка законодавчих проектів з соціального захисту населення;
      - соціальна допомога сім'ї і дітям; зовнішньоекономічне і міжнародне співробітництво; підготовка і перепідготовка кадрів.
      Ряд функцій соціального захисту виконує це міністерство через свою Державну службу зайнятості населення, а також Державний Комітет молоді і сімейної політики, Міністерство освіти і науки, Міністерство внутрішніх справ, Міністерство охорони здоров'я та інші центральні органи управління.
      Таким чином, система соціального захисту нині в Україні перебуває в стадії зміни, оновлення, реорганізації, що зумовлено соціально-політичними й економічними процесами трансформації суспільства. Одна з проблем полягає в тому, щоб розмежувати й узгодити діяльність законодавчої та виконавчої влади, кожна з яких активно впливає на політику соціального захисту населення. Інститути державної влади структурно діляться на три гілки: законодавчу владу (Верховна рада, органи регіонального і місцевого самоврядування); виконавчу (Президент, Уряд України з відповідними інститутами управління, владними установами); судову, яка теж має свої структури. На політику держави, настрої і поведінку людей активно впливають засоби масової інформації.
      У країні формується правова база соціального захисту населення. Прийняті й діють такі закони: “Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні”, “Про пенсійне забезпечення”, “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, “Про державну допомогу сім'ям з дітьми”, “Про межу малозабезпеченості”, “Про статус і соціальний захист населення, що постраждало від Чорнобильської катастрофи”, “Про основи соціальної захищеності інвалідів”, “Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні” та ін. Розроблені і здійснюються Державна програма зайнятості населення, Національна програма громадських робіт, Цільова державна програма зайнятості молоді, Комплексна програма розв'язання проблем інвалідності, Національна програма “Діти України” і т. д. Прийнято закони, укази Президента, постанови Кабінету Міністрів України про оплату праці, державну допомогу, компенсації, субсидії, пільги та іншу підтримку соціально вразливих верств і груп людей.
      Формується також нова організаційна структура реалізації соціальної політики. Так, у Верховній Раді України діють комісії з праці, соціальних питань, у справах чорнобильців, молодіжної політики. У ряді комісій є підкомісії, що займаються законодавчою діяльністю щодо освіти, сім'ї, жінок і материнства, інших питань соціального розвитку країни. При Президентові України створено Комісію з питань соціального захисту населення, Комітет у справах жінок, материнства і дитинства; при Кабінеті Міністрів України — Раду у справах інвалідів. Влітку 1994 р. засновано Фонд соціального захисту населення України.
      Центральні органи через законодавчу ініціативу, бюджетну і кадрову політику, систему контролю та іншими засобами і способами впливають на всі ланки системи соціального захисту населення — управління праці і соціального захисту обласних, міських і районних державних адміністрацій, трудові колективи.
      Підкреслюючи провідну роль державної системи соціальної роботи в Україні, слід зазначити, що в останні роки вона переживає період великих змін. І, мабуть, чи не найважливіша з них — це виникнення великої кількості різних недержавних організацій, зростання їхньої активності та впливу в усіх сферах життя суспільства.
      Можна виділити низку причин, що обумовлюють процес розвитку недержавних організацій у соціальній сфері України:
      • криза тоталітарної держави та системи соціального захисту;
      • зростання недовіри до існуючих державних інституцій та закладів;
      • неможливість виконання державою взятих на себе зобов'язань у сфері соціального захисту;
      • прагнення людей реалізувати свої інтереси та задовольнити наявні потреби; намагання знайти інших людей, що мають аналогічні проблеми.
      - Нерідко орієнтиром щодо структури створюваних недержавних організацій в Україні слугують напрями діяльності подібних структур за кордоном.
      Структура таких організацій в Україні не повторює цілком іноземні зразки, має свою специфіку. Уявлення про неї надають дані довідника Творчого центру “Каунтерпарт”. Основними місіями недержавних організацій у соціальній сфері є: захист інтересів та їх лобіювання — 2,9 %; робота з молоддю 5,4%; робота з жінками 3,0%; захист інтересів та робота з ветеранами 3,4%; проведення соціологічних досліджень 0,6%; реабілітація, охорона здоров'я 6,8%; розв'язання проблем інвалідів 7,8 %; вирішення проблем сім'ї, дітей, сиріт 7,6 %; допомога людям похилого віку, пенсіонерам 2,8 %; розв'язання проблем Чорнобильської аварії 2,0 %; милосердя - 1,8 %. У цілому недержавні організації зорієнтовані на соціальну роботу, становлять в Україні 44,1%.
      Характерно, що у розв’язанні гострих соціальних проблем, які нині стоять перед українським суспільством, дедалі більшого значення, поряд з удосконаленням державної системи захисту населення, набуває відродження розвитку благодійної діяльності різних організацій та установ, спеціалізованих громадських об’єднань і приватних осіб.
      Таким чином, суб’єктами соціальної і соціально-педагогічної діяльності в Україні на початку нового тисячоліття є спеціалісти і волонтери всіх трьох секторів суспільства: державного, комерційного і громадського, у функціонуванні і розвитку яких є немало проблем, однією із яких є проблема їх гармонійної взаємодії.
      Система практичної соціальної і соціально-педагогічної роботи в Україні уже набула нових обрисів. Вона опирається на нові правові засади, на кадровий потенціал професійно підготовлених фахівців, нову соціальну політику держави, на структуру нового громадянського суспільства, яке виникло і продовжує зміцнюватися.
      В Україні, беручи до уваги економічний, політичний і соціально-психологічний стан суспільства, важливим завданням є об’єднання всіх форм і напрямків як професійної . так і непрофесійної соціально-педагогічної діяльності в єдину систему, здатну до гнучких і ефективних змін в інтересах людей.
      Крім об'єктів та суб'єктів до структури соціальної роботи належить і соціальна ситуація. Саме вона, окреслюючи конкретний стан проблеми у конкретного клієнта соціальної роботи, орієнтує, на що має бути спрямована соціальна допомога в даному випадку. Отже, соціальна ситуація клієнта є предметом соціальної роботи, безпосереднім полем докладання зусиль соціального працівника.
      Провідним державним органом з цих питань є Міністерство праці і соціального захисту населення, рівень компетенції якого визначається Верховною Радою, Президентом і Кабінетом Міністрів України. Функції і завдання цього міністерства визначені Положенням, яке затверджується Урядом, вони різноманітні і виконуються в усіх галузях системи соціального захисту. Зокрема, це міністерство розробляє положення з основ державної політики для тих, хто потребує допомоги; аналізує і прогнозує рівні життя різних категорій населення; готує рекомендації для цільових і регіональних програм; забезпечує розробку нормативів, необхідних для функціонування системи соціального захисту і т. д.
      Для регіонального (місцевого) рівня основні функції регламентовані вищевказаними органами і передбачають певну свободу своєї компетенції з урахуванням специфіки та можливостей територій. На них державою покладено розв'язання виробничо-економічних проблем для забезпечення соціальних завдань; планово-управлінську діяльність, згідно з якою здійснюється гнучка політика адміністративних і самоврядних форм керівництва галуззю; фінансово-економічну діяльність, створення різноманітних фондів соціальної допомоги, виконання регіональних програм і т. д.; створення сприятливих умов для проживання населення та ін. Загалом через різні управлінські органи (комітети, відділи, сектори, фонди і т. д.), що мають певні рівні функціональних обов'язків, розв'язуються проблеми соціальної захищеності людини.
      Важливим суб'єктом і об'єктом державної політики є трудовий колектив. У ньому здійснюються такі функції: виробничо-економічна, політична, управлінська, виховна, соціальна. Суть останньої полягає у вдосконаленні матеріальних і культурних умов життя людей, прогресивному розвитку соціальної структури колективу, поліпшенні у ньому внутрішніх стосунків, створенні сприятливого морально-психологічного клімату, участі в соціальному забезпеченні, розвитку охорони здоров'я, організації допомоги в сімейному житті, дозвілля, дотриманні принципів соціальної справедливості.
      Соціальна робота в Україні протягом останніх десятиріч почала формуватися у трьох основних значеннях: як професійна діяльність, як галузь наукових знань (наука) та як навчальна дисципліна.
      Соціальна робота як наука здійснює послідовне і ретельне опрацювання цих та інших проблем у теоретичному й методологічному плані, є основою для їх кваліфікованого практичного розв'язання. Одночасно соціальна робота як наука широко вивчає практичну діяльність в цій галузі — у різних регіонах, умовах, серед різних верств населення, відповідних служб, з одного боку, допомагаючи її коригувати, вдосконалювати, відпрацьовувати оптимальні моделі, а з другого — виявляти і досліджувати нові проблеми, збагачуючись і розвиваючись.
      Так формується і функціонує теорія соціальної роботи — система поглядів та уявлень щодо використання чи пояснення соціальних явищ, процесів, відносин, пов'язаних з діяльністю відповідних органів і служб соціального захисту і допомоги населенню. Інакше кажучи, це вища форма організації наукового знання про найістотніші зв'язки і стосунки, що виникають під впливом діяльності агентів (суб'єктів) соціальної роботи.
      За змістом ця наука соціально-гуманітарна, за характером — міждисциплінарна, інтегративна. Вона поєднує в собі риси як суспільних, так і природничих знань (зокрема, біології, медицини), теоретично узагальнює емпіричний матеріал, широко використовує статистичні і математичні методи дослідження. Тому в ній наявне велике розмаїття форм знання: емпіричні факти, події та їх опис, систематизація, закономірності й тенденції, принципи і методи досягнення поставлених цілей, гіпотези, системи поглядів, що різняться за типом і ступенем спільності та багато інших. Вони організуються в єдину теорію завдяки фундаментальним основам — філософським ідеям і принципам, ідеалам та нормативам, загальним науковим засадам соціальної роботи.
      Будь-яка навчальна дисципліна є систематизованим викладом з навчальною метою основ відповідної науки. Це стосується і соціальної роботи. Призначення курсу з соціальної роботи полягає в тому, щоб студенти засвоїли знання теорії і методики цього виду професійної діяльності, оволоділи практичними навичками, вмінням її проводити серед різних категорій громадян, які потребують соціального захисту й підтримки, виховали у собі високі моральні, гуманістичні якості, необхідні спеціалістам цього профілю.
      Отже, соціальна робота як самостійна наука і навчальна дисципліна має складну інтегральну природу. Свій творчий потенціал вона реалізує через численні функції. Основними з них можна вважати такі: гносеологічну, організаційно-виховну, регулятивно-профілактичну, інформаційно-комунікативну, соціоінтеграційну, аналітико-прогностичну.
      Гносеологічна (теоретико-пізнавальна) функція соціальної роботи полягає втому, що вона, як й інші науки, дає нові знання про суспільне життя і процеси в ньому. Це стосується передусім глибокого проникнення нею в соціальну структуру, механізми адаптації, ресоціалізації, взаємодії, конфліктів на особистісному й мікросоціальному рівні тощо. Теорія і методика цієї роботи доповнюють і збагачують соціологічні, педагогічні, психологічні та інші науки.
      Організаційно-виховна функція соціальної роботи означає вияв гуманного ставлення до людини. Причому в умовах соціальних потрясінь, економічної кризи ця робота спрямована насамперед на тих, хто опинився у найскрутнішому становищі — безробітні, пенсіонери, інваліди, біженці, бездомні, “важкі” підлітки. Це включає створення центрів соціальних служб, розширення послуг, узагальнення і поширення набуло досвіду, інноваційну діяльність, зв’язки з державними і громадськими організаціями, органами місцевого самоврядування, створення асоціацій і т. д.
      Регулятивно-профілактична функція соціальної роботи пов’язана з тим, що вона передбачає і приводить у дію правові, психологічні й інші механізми попередження і подолання негативних явищ, орієнтує поведінку особи в суспільстві. Ця робота допомагає послаблювати емоційну напругу в ньому, узгоджувати соціальні зв'язки і відносини, впливає на ситуацію в мікросоціумі, інтенсифікує взаємодію між людьми, організаціями та інститутами, сприяє вольовій регуляції поведінки, самоконтролю особи, формує нові соціальні ролі в клієнтів.
      Інформаційно-комунікативна функція соціальної роботи випливає з того, що вона виявляє, збирає, узагальнює і доводить до суб'єктів відомості про людей, які потребують допомоги, втручання соціальних служб, створює банки даних про сім'ї й окремих осіб, яким необхідний соціальний патронаж (це робиться з дотриманням правових і етичних норм), сприяє формуванню зрілої громадської думки з соціальних проблем, ставлення до них суспільства з розумінням.
      Крім того, соціальні служби систематизують інформаційні матеріали, законодавчі та інші правові акти, організують їх вивчення серед населення. В засобах масової комунікації вони надають рекламу соціальних послуг, пропагують ідеї соціальної допомоги і захисту людини, зміцнення і підтримки сім'ї, виховання дітей та підлітків, розвитку гуманних народних традицій.
      Можна виокремити соціоінтеграційну функцію цієї науки, навчальної дисципліни і професійної діяльності, її суть в тому, що соціальна робота об’єднує галузі знань для розв’язання комплексних проблем соціальної сфери, спрямовує зусилля спеціалістів на створення об’єктивної, всебічної і повної характеристики соціальної підтримки й захисту населення, розробку спільних програм самореалізації особистості.
      За своєю сутністю соціальна робота покликана сприяти зміцненню стабільності і безпеки суспільства. Нова Конституція у ст. 1 визначає Україну як соціальну державу. Соціальні проблеми і деформації можуть завадити економічному відродженню, політичній стабільності країни. У їх подоланні, відверненні пов’язаних з ними загроз важлива роль належить досягненню соціальної безпеки. Соціальна робота активно служить цій меті.

Всі опубліковані на сайті матеріали належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Копіювання та використання інформації суворо заборонено.

 
< Попередня   Наступна >
 
Авторські реферати, курсові та дипломні роботи. Онлайн бібліотека підручників.
Studentam.net.ua © 2016