|
5. М.І. Пирогов про необхідність зв’язку школи з життям Микола Іванович Пирогов (1810-1881) вчений, хірург, анатом, основоположник військово-польової хірургії, просвітитель-демократ, визначний теоретик у галузі педагогіки, організатор народної освіти. Народився у Москві, здобув вищу медичну освіту у Московському університеті, у 1832 р. захистив докторську дисертацію.
Пирогов зробив великий внесок у розвиток освітньої справи в Україні. У період 1856-1858 рр. він був попечителем Одеського учбового округу, а в 1858-1861 рр. попечителем Київського учбового округу. Останні роки свого життя провів у садибі “Вишня” на Поділлі.
Ім’я Пирогова стало широко відомим після появи у журналі “Морской сборник” його статті “Питання життя”. Нею він започаткував широкий суспільно-педагогічний рух, став представником ліберального напряму.
У статті “Питання життя” Пирогов сформулював свої погляди на роль, значення та сучасний стан виховання, на його характер і завдання, проводив думку про те, що вихованню належить дуже відповідальна роль у житті суспільства в цілому і кожної особистості зокрема, що від виховання в значній мірі залежить майбутнє людини.
Пирогов з болем відзначав, що питання виховання не стали поки що питаннями життя. Сучасне йому суспільство не приділяло їм потрібної уваги, не піклувалося про забезпечення виховання правильним спрямуванням. Найбільш суттєвим недоліком, а вірніше, вадою сучасного виховання, М.І.Пирогов називав становість освіти і виховання, вважаючи цю перешкоду несправедливою, такою, яка не відповідає інтересам держави, педагогіки і моралі. Не належність до якогось стану і матеріальна забезпеченість, а нахили і здібності до навчання ось що, на його думку, повинно визначати фактичну можливість для кожного отримати ту чи іншу освіту.
Не менш серйозною вадою, ніж становість, М.Пирогов вважав вузькопрофесійну та чиновницьку кар’єристичну спрямованість виховання. Свою педагогіку він назвав “духовно-моральною”, очевидно, через те, що захищав загальнолюдський характер виховання, де пріоритетними є цінності світової цивілізації. Добивався, щоб школа змінилась і готувала істинно широкоосвічену людину. Будучи медиком, Пирогов доводив, що гуманітарні предмети в гімназії і університеті такі ж важливі, як і природознавство, тому що вони стосуються найважливішої духовно-моральної сторони нашого життя. Із продовженням диференціації і спеціалізації наук значення гуманітарних знань як засобу підтримання моральності в суспільстві зростає. На думку Пирогова, тільки людина з високими моральними переконаннями здатна протистояти спокусам сучасного суспільства (кар’єризм, лицемірство, особиста користь). Інакше збережеться роздвоєння особистості на “бути” і “здаватись”, що є шкідливим для самої людини. Виховання щирості і відвертості душі і таке виховання душі, щоб вона, розвиваючись не роздвоювалась і не втрачала своєї щирості ось той ідеал виховання, який виставляє автор.
М.І.Пирогов розвивав важливий напрямок соціально-педагогічних досліджень соціально-педагогічна діяльність в системі освіти. Мова йде про вплив соціальної педагогіки на зміст навчання, мету і характер виховання, про боротьбу та формування особистості.
Він відзначає, що ми привикли протиставляти життя школі і школу життю, що життя йде своїм шляхом само по собі, а виховання і навчання своїм. Значна частина людей переконані, що навчання є тільки підготовкою до справжнього життя. Як правило, починають вчитись, виховуватись у дитячому віці, і поняття про виховання, навчання і школу зливаються з поняттям про дитячий вік людини.
М.І.Пирогов стверджує, що і батьки, і суспільство, і держава повинні прагнути відновити смисл школи і її права, що витікають з самого життя. Треба повернутися до прямого призначення школи – бути керівником життя на шляху до майбутнього. Цього можна досягнути, коли всі подаровані людині здібності, всі благородні і високі прагнення знайдуть в школі засоби до безконечного і всебічного розвитку. Школа не зможе іншим шляхом цілковито і нероздільно злитися з життям, як взявши на себе справу і загальнолюдської, і спеціальної освіти.
Для Пирогова було аксіомою, що кожен вчитель будь-якого ступеня школи тільки тоді відповідає своєму призначенню, коли одночасно з викладанням, виховує своїх учнів. Велике значення надавав самостійній роботі вчителів над підвищенням рівня знань і над удосконаленням своєї майстерності. 3 цією метою запровадив взаємні відвідування уроків та обмін досвідом.
Пирогов виступав проти бюрократичного характеру керівництва навчально-виховною роботою. Перебуваючи на посаді попечителя учбових округів, він підняв роль педагогічних рад, розширивши коло питань, якими вони займались. На педрадах заслуховувались доповіді і обмін думками з дидактичних питань, у їх компетенцію входили питання виховання і поведінки учнів.
М.І. Пирогов був одним із піонерів організації недільних шкіл для освіти дорослих, підписавши на пропозицію передового студентства у 1859 році дозвіл на їх відкриття.
Звертаючи увагу на жіночу освіту в Росії, Пирогов наголошував, що завдяки належній освіті жінка може досягти того ж, що й чоловік. Але виступаючи за рівноправність чоловіків і жінок в освіті, він не був прихильником їх рівноправності в цілому. В цих поглядах відчувається типовий представник ліберальної буржуазії.
М.І. Пирогов вважав, що необхідного покращення життя можна досягти шляхом широких соціальних перетворень, в основі яких повинні бути радикальні зміни системи освіти і виховання, розвиток науки і освіти в Україні. Його вимоги ліквідації станового характеру системи народної освіти, відкритого доступу в середню і вищу школу широким масам трудящих, ідея гармонійного розвитку всіх вроджених “сил народу” висунули М.І.Пирогова в ряди видатних громадських діячів, тих педагогів, у творчості яких простежуються елементи соціальної педагогіки. Всі опубліковані на сайті матеріали належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Копіювання та використання інформації суворо заборонено.
|
