Studentam.net.ua
Реферати, курсові та дипломні роботи
Головна arrow Соціальна робота arrow Історія соціальної педагогіки / соціальної роботи (Лекції) arrow 2. Проблема щастя людини та гармонійного розвитку в творчості Г.С. Сковороди. Висвітлення шляхів запобігання...
03.12.2016
Платні роботи
Реферати
Курсові
Дипломні, магістерські ...
Онлайн бібліотека підручників
Біологічні науки
Валеологія
Екологія
Економічні науки
Етика та естетика
Землезнавство
Історія
Літературознавство
Педагогіка
Правознавство
Психологія
Соціальна робота
Корисні матеріали
Біографії
Розробки уроків
Статті
Друзі

Електронна бібліотека




2. Проблема щастя людини та гармонійного розвитку в творчості Г.С. Сковороди. Висвітлення шляхів запобігання...

2. Проблема щастя людини та гармонійного розвитку в творчості Г.С. Сковороди. Висвітлення шляхів запобігання бідності

      У сфері впливу соціальної педагогіки дуже часто перебувають окрема особистість чи група осіб, об’єднаних соціальною бідою. Їм доцільно показати орієнтир, який допоможе їм стати щасливими та усунути життєві негаразди.
      Одним з видатних педагогів, що прагнув розв’язати проблему щастя, його сутності, є Григорій Савович Сковорода.
      Г.С. Сковорода (1722-1794), видатний український педагог, поет, мандрівний філософ, представник етико-гуманістичного напрямку вітчизняного просвітительства. Народився на Полтавщині. Навчався в Києво-Могилянській Академії, по закінченні якої поглиблював свої знання за кордоном. Повернувшись на батьківщину, працював викладачем піїтики в Переяславській семінарії, а згодом у Харківській колегії. Після звільнення з колегії Сковорода до кінця свого життя залишився мандрівним філософом і учителем.
      У центрі його філософських поглядів стояли етичні питання проблема людини, її природа, щастя. Щастя людини ставить у пряму залежність від її діяльності. Висунув концепцію про “сродну працю”. Людина щаслива тоді, коли її життя відповідає своєму призначенню, коли вона зайнята діяльністю за покликанням, інакше “сродною працею”, що приносить користь суспільству і внутрішнє задоволення. Зокрема, про це йдеться у байці “Зозуля і Дроздик”: “Але ніщо не є таке солодке, як спільна всім нам робота. Вона голова, світло і сіль кожної окремої роботи. Щасливий той, хто поєднав природжену свою роботу з загальною. Вона є справжнє життя” (10, 28).
      С.Русова, аналізуючи творчість Сковороди, також звертається до вирішення ним проблеми щастя:
      "Знання і щастя ставив метою життя, але щастя він приймав не як пишне матеріальне забезпечене становище, а як внутрішнє задоволення. “Нема нічого солодшого, нічого потрібнішого за щастя; мати щастя дуже легко казав Сковорода, бо щастя внутрі нас, так, як і царство Боже теж внутрі нас. Щастя в нашому серці, а серце в любові, а любов у законі вічному” (7, с. 64).
      Г.С. Сковорода наголошує, що нема нічого гіршого, ніж хворіти думками. А найкращими ліками проти цієї хвороби є “сродна праця” (”Бджола та Шершень”).
      Подібно до Сократа, мислитель закликає людей пізнавати самих себе, адже шлях до щастя лежить через самопізнання своїх здібностей і нахилів до певного виду діяльності: “Скрізь він мов би на покуті ставив найперший обов’язок кожної людини: перш за все спізнати самого себе”, так писала про Сковороду С. Русова. За найкраще добро визнавав мудрість, яку бачив у кожної людини, бо без премудрости все мертве, все гниле. “Родимося ми, ще не маючи її, але задля того, щоб мати її. Вона з нас, дикунів, поганих монстрів виробляє людей, придатних для громадського життя” (7, с. 63).
      Г.С.Сковорода був прихильником гуманістичного підходу у вихованні, прагнув до формування мислячої, чуйної, освіченої людини зі світлим розумом, гарячими почуттями, яка б жила на благо народу. Виховним ідеалом Сковороди є благородство, вдячність.
      Він першим в історії української педагогічної думки висунув ідею природного виховання, тобто спорідненого з природою. Під природою людини розумів її обдарування, нахили. “Без природи як на манівцях: чим далі йдеш, більше заплутаєшся” (“Собака і Кобила”). На думку Сковороди, головне завдання виховання полягає в тому, щоб допомогти розкрити в дитині її природні здібності та спрямувати її на шлях дійсного щастя та служіння батьківщині.
      У думках Сковороди про виховання, про природу дитини є багато такого, що нагадує ідеї Руссо про вільне виховання, за що його називали українським Руссо. Він першим у вітчизняній педагогіці поставив у центр уваги почуття дитини, її стосунки із світом, її справи, її щастя. На відміну від французького просвітителя, Сковорода не розглядав прароду як засіб ізоляції дітей від розтлінного суспільства.
      У зв’язку з ідеєю спорідненості виховання з природою людини новим в українській педагогіці прозвучало застереження батькам і вихователям про наслідки навчання без врахування природних можливостей людини. У байці “Жайворонки” читаємо: “Багато людей без природи значні діла зачинають, та погано кінчають” (10, 16).
      Г.С.Сковорода – прихильник принципу природності у вихованні. Він вважав, що виховання повинно відповідати інтересам народу, живитися з народних джерел і зберігатися в житті кожного народу. У притчі “Вдячний Еродій” він висміяв прагнення українського дворянства механічно наслідувати французам і німцям, розповів про мавпу, яка дає своїм дітям особливе “благородне” виховання. Це виховання здійснюється французькими учителями, що вчать мавп говорити французькою, співати, грати, танцювати, володіти світськими манерами.
      Г.С.Сковорода був прихильником гармонійного виховання, розуміючи його як єдність розумового, фізичного, морального і естетичного виховання.
      Розумове виховання – важливий елемент його педагогічної системи. Спираючись на знання, людина спроможна пізнати добро і зло, оцінити явища навколишньої дійсності. Мислитель обстоював необхідність навчання всіх дітей, незалежно від їх соціального стану. Школи мають бути доступними для навчання та рідномовними. Сковорода глибоко переконаний, що суспільство, у якому не буде насильства, духовної неволі може виникнути шляхом поширення освіти. Він підкреслював важливе значення морального виховання, головним завданням якого є виховання людяності, благородства і вдячності.
      Сковорода був прихильником трудового виховання, вказуючи на визначальну роль “сродної праці” у житті людини. Саме через працю, на його думку, лежить шлях до морального самовдосконалення людини. Важливим є положення Сковороди про корисність і почесність будь-якої праці, професії, тільки щоб вона відповідала покликанню людини і приносила користь суспільству. Успіх у діяльності людини зумовлюється не лише її здібностями, а й такими якостями, як працьовитість, терплячість, вміння володіти собою, поміркованість, доброчесність, справедливість, доброзичливість, вдячність, бадьорість духу, а також гуманізм та милосердя.
      У чесній праці Г.С.Сковорода вбачав один із шляхів усунення бідності як суспільного лиха. Зокрема, у байці “Жаби” відзначає: “Всяке багатство зубожіти й висохнути, як озеро може, а чесне ремесло є невичерпне джерело не багатого, але безпечного прожитку. Безліч багатіїв щодня стають жебраками. В цій аварії корабельній єдиною гаванню стає ремесло. Найбідніші раби нерідко походять від предків, що жили в калюжі великих доходів. І не даремно Платон сказав: “Усі королі з рабів, і всі раби виплоджуються з королів”. Це буває тоді, коли владика всьому – час – знищує багатство. Так, знаймо ж, що всіх наук голова, око й душа є – навчитися жити порядно”. (10, 23).
      Г.С.Сковорода приділяв увагу фізичному вихованню. Воно повинно починатися ще до народження дитини і полягати в здоровому способі життя батьків, в турботі про матір в період вагітності і годування дитини.
      Засобами фізичного виховання називає режим, чистоту, акуратність, поміркованість у всьому, фізичні вправи, працю і здоровий спосіб життя.
      Сам Сковорода був суворим вегетаріанцем: їв лише овочі, молоко, сир та й то лише раз на день по заході сонця. Весь вільний час проводив в полях і гаях, на сон залишав не більше чотирьох годин, проте завжди зберігав бадьорість духу.
      Мислитель висловив важливі думки щодо сімейного виховання. Вважав, що діти повинні зростати в атмосфері глибокої поваги і любові до батьків. Ставив питання про культ батька і матері в сім’ї, називаючи їх іконами божими для дітей.
      Сковорода схвалює батьків, котрі вчать дітей життєвої мудрості, критикував тих, хто заохочує до чванливості, егоїзму (“Вбогий Жайворонок”). Таких батьків, хто передоручав виховання дітей нянькам, порівнював із зозулями.
      Ідеї Г.С.Сковороди про залежність суспільного прогресу від поширення освіти та виховання, необхідність самопізнання для вибору “сродної” праці свідчать про те, що у його творчості є елементи соціальної педагогіки. Він також аналізував фактори соціалізації особистості, серед яких – традиції, звичаї та обряди рідного народу.

Всі опубліковані на сайті матеріали належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Копіювання та використання інформації суворо заборонено.

 
< Попередня   Наступна >
 
Авторські реферати, курсові та дипломні роботи. Онлайн бібліотека підручників.
Studentam.net.ua © 2016