Studentam.net.ua
Реферати, курсові та дипломні роботи
Головна arrow Соціальна робота arrow Історія соціальної педагогіки / соціальної роботи (Лекції) arrow 2. Соціальна допомога у Західній Європі.
08.12.2016
Платні роботи
Реферати
Курсові
Дипломні, магістерські ...
Онлайн бібліотека підручників
Біологічні науки
Валеологія
Екологія
Економічні науки
Етика та естетика
Землезнавство
Історія
Літературознавство
Педагогіка
Правознавство
Психологія
Соціальна робота
Корисні матеріали
Біографії
Розробки уроків
Статті
Друзі

Електронна бібліотека




2. Соціальна допомога у Західній Європі.

2. Соціальна допомога у Західній Європі.

      Процес заміни церковно-монастирської системи соціальної опіки на державну охопив досить довгий період часу. У кожній з європейських держав існували свої особливості переходу до нової форми благодійності та її реалізації. Традиційно вважається, що початком реформ у соціальній політиці стали перетворення 1520-1530-х рр.: і в плані адміністративних заходів, і в плані практичних кроків з централізації соціальної допомоги у містах. І
      Класичними прикладами державного втручання в основи соціальної допомоги стали едикти імператора Священної Римської імперії Карла у (1519-1556) 1530 і 1531 рр. У них вже були чітко визначені основні принципи майбутньої соціальної реформи. Так, згідно едикту 1530 р. місцеві муніципалітети повинні були ввести суворий контроль за своїми злидарями і бродягами; деякі послаблення допускались лише у ставленні до хворих і немічних. Діти злидарів повинні були залучатись до роботи в торгівлі або на місцевому виробництві. І
      У той же час декларувалось, що всі міста повинні забезпечувати продовольством і надавати притулок своїм біднякам, жебрацтво і злидарство за межами свого рідного міста заборонялось. Якщо в місті виявлялось більше бродяг, ніж, воно могло утримувати, останні могли бути направлені в іншу місцевість з рекомендованим листом. Місцева влада отримала контроль над монастирськими госпіталями з тим, щоб допомога в них розприділялась між істинно потребуючими. Таким чином, едикт заклав основи нової соціальної політики і наділив місцеву владу широкими повноваженнями у ставленні до бідняків. Контроль над церковним госпіталями став кроком до їх поступової і послідовної секуляризації. Важливим елементом в оновленні соціальної допомоги стали також положення про те, що діти бідноти повинні знайти своє місце у суспільстві.
      Едикт 6 жовтня 1531 р. здійснив ще важливіші кроки на шляху становлення державної підтримки потребуючи; перш за все було розкрито причини появи нового законодавства, найважливішою з яких стало те, що число злидарів перевищило всі допустимі межі. В едикті відзначалось, що ті хворі і немічні, які не можуть заробляти собі на прожиток, повинні отримати харчі і притулок в монастирських госпіталях. Едикт категорично забороняв просити милостиню на вулицях, в парках, на площах, поблизу церков. Порушення заборони каралось тюремним ув’язненням. У той же час милостиня на користь прокажених і ув’язнених дозволялась. Одночасно, згідно з едиктом відзначалась необхідність організації міських фондів для допомоги убогим злидарям. Фонди розміщувались у кожній церковній парафії, проте діяли за згодою місцевої влади. Здорові бідняки повинні були направлятись на роботу, їх діти посилались у школу або для роботи на місцевих підприємствах.
      Таким чином, едикт поєднував в собі два основних принципи: з однієї сторони, чітко виражене бажання регулювати і контролювати процес надання допомоги біднякам заради збереження суспільного порядку, з іншої продовження традиційної християнської благодійності, центрами якої були монастирські госпіталі.
      Більш жорсткими виявились закони, спрямовані проти бродяг, прийняті французькою владою. Тут бродяжництво оголошувалось злочином, що вимагає репресивних заходів. Бродяги залучались до міських суспільних робіт. Разом з тим дуже невизначено обновлювались умови виявлення і розприділення соціальної допомоги.
      Французькі закони проти бродяг заборонили публічне жебрацтво і зобов’язали міста допомагати своїм біднякам. Закони осуджували не тільки жебрацтво в громадських місцях, але також і тих, хто подавав милостиню. У 1532 р. Паризький парламент прийняв рішення заарештовувати злидарів, і, приковуючи ланцюгом попарно, відправляти на примусові роботи. У 1535 р. Парламентом було затверджено серію заходів, що стосувались жебраків у столиці, зокрема, всі здорові злидарі, що жили тут не менше 2-х р., повинні були залучатись до суспільних робіт під загрозою смерті; всі здорові злидарі, що жили у столиці менше 2-х р. під загрозою смерті повинні були покинути місто протягом трьох днів; ті жебраки, які прикидались хворими – підлягали публічному пороттю і вигнанню з міста; ті міщани, які давали милостиню на вулицях або поблизу церкви, штрафувались.
      Проте головну роль у проведенні реформ у Франції, як і на всому континенті, відігравала не центральна влада, а місцеві муніципалітети. Організація допомоги біднякам практично повністю перейшла в руки місцевої влади. Так, у 1586 р. Французький король писав, що не держава повинна брати на себе турботу про фонди для бідняків, ця справа залежить від благодійності “добрих міщан”. Такий підхід розкрив ще один важливий принцип в організації місцевої соціальної допомоги – місцева влада почала проводити спеціальні податки на користь бідних. У той же час держава постійно вмішувалась в дії комунальної влади, і багато важливих рішень спирались на центральні настанови. Проте практично завжди ініціатива йшла від місцевої влади. Більше того, реорганізація госпіталів і надання допомоги біднякам починалась тоді, коли були погані урожаї або економічні спади.
      Своєрідно вирішувалась проблема викорінення жебрацтва і убогості в Англії, де закони, спрямовані проти злидарства. Стали передумовою кардинальної перебудови соціальної допомоги.
      Умовно в Англії можна виділити три основних етапи становлення світської системи соціальної допомоги:
      1) 1514 1568 рр., коли місцевою владою були ініційовані реформи;
      2) 1569-1597 рр., коли центральне законодавство відігравало більш значну роль;
      3) період після 1597 р., коли проблема вирішувалась майже виключно королівською владою.
      Лише на останній стадії програма перебудови допомоги біднякам почала реалізовуватись успішно і ефективно. Уже в ХVІ ст. З’явилось багато законів, спрямованих на боротьбу з бродягами а покарання було більш жорстоким, ніж на континенті. Паралельно ставились завдання створення загальної системи контроль за бідністю і обмеження або заборони злидарства.
      Згідно едикту 1531 р. Генріха VІІІ необхідно було провести перепис всіх бідняків і скласти списки потребуючих. В Англії підлягали порці не тільки ті, необґрунтовано просить, а й ті, хто дає. У 1935 р. З’явився наступний едикт Генріха VІІІ, який зобов’язував місцеву владу підгримувати бідних і немічних та надавати роботу здоровим біднякам. Діти бідняків у віці від 5 до 14 р. повинні були направлятись для навчання ремеслам. У кожному місті повинні були створюватись фонди для допомоги потребуючим. Милостиня не повинна була подаватись злидарям індивідуально, вона розприділялась централізовано спеціально призначеним чиновником.
      В Англії, на відміну від континентальної Європейської помітити чіткий зв’язок між бідністю та ринком робочої сили. Зокрема, у 1563 був виданий “Статут ремісників”, який обумовлював наїм робітників і встановлював, що всі бідняки у віці від 20 до 60 років повинні працювати.
      Вирішальні зміни в оформленні нового законодавства були здійснені в Законах про бідняків Єлизавета І в 1597-1598 рр., згідно яких передбачалось створення реформаторіїв і виправних будинків, організація госпіталів, парафіяльної допомоги для старців і немічних, заборона жебрацтва і ін.
      Існувала також практика висилання злидарів із держави. Так, у 1618 1619 рр. на Віргінські острови були відправлені 99 дітей у віці від 9 до 16 років. Відправлення злидарів здійснювалось на Бермудські острови і Барбадос. Дана практика переслідувала ще одну важливу мету поступове заселення колоній Британської імперії, проте не виправдала себе. Покарання вигнанням не принесло очікуваного результату. В результаті злидар, якого перекидали з країни в країну, потрапляв на шибеницю.
      Головним методом боротьби із злидарством стали проекти створення системи робітничих будинків. Провідний із них – Брідвел був створенний в Лондоні в другій половині ХVІ ст. Він являв собою добре обладнані майстерні, що прекрасно охоронялись і відзначались тюремною дисципліною. Проте безробіття було в Лондоні настільки великим, що цей будинок не міг забезпечити роботою всіх бродяг, які туди направлялись, Окрім того слуги, ветерана війни і незіпсуті бідняки вимушені були працювати із закоренілими волоцюгами і владарями, що розмивало їх свідомості межі між добром і злом. Незабаром само слово “Брідвел” викликало ненависть в людей. В результаті ідея Брідвела в плані приучення бродяг до чесної праці себе не оправдала.
      Існували також ідеї створення виправних будинків та благодійних шкіл. Одним із реформаторів такого руху в Англії в другій половині ХVІ ст. став Ф.Уотсон. У другій половині ХVІ ст. виникло “Товариство поширювачів християнського знання”, яке створило сітку таких шкіл, де дітей бідноти вчили не тільки християнській практиці і доктрині, але і “деяким іншим речам, корисним людям і їх становищу” (читанню, письму, іноді арифметиці, шиттю і т.д.).
      Проте безкоштовні ніколи так і не стали навчальними закладами для найнижчих шарів населення. З самого початку їх заснування туди потягнулись досить забезпечені люди: діти ремісників, торговців, буржуа, які не попали в традиційні школи.
      У 1601 р. в Англії була оформлена нова соціальна політика. Закон 1601 р. детально визначив принципи допомоги біднякам і методи фінансування системи соціальної допомоги шляхом збору спеціальних податків.
      В результаті основу англійської системи допомоги було закладено поєднання трьох базових принципів:. організована допомога біднякам, заходи із створення робочих. місць і репресії проти бродяг.
      У більшості європейських держав реформування системи соціальної допомоги йшло тим же шляхом, що у Франції та Англії.
      ХVІ ст. стало часом глобальних змін в сфері соціальної політики. Проте приватна благодійність, виражена в роздачі милостині, під впливом загальної християнської традиції ще не втратила своєї сили. Публічні акти благодійності залишались складовим елементом похоронів і релігійних свят. Поряд з новими поглядами на проблеми надання допомоги потребуючим існувала і традиційна концепція бідності. Лише у першій чверті ХVП ст., коли відзначались особливо урожаї, економічний застій і масове збідніння трудящих, нова соціальна політика отримала остаточну перемогу.
      Результатом цього стала кардинальна зміна критеріїв визначення бідності. Тепер бродяги вважались небезпечними злочинцями. На перший план виходили трудові сім’ї, що збідніли через низьку зарплатню або через безробіття. Саме їм суспільство надавало тимчасову підтримку. На постійну допомогу могли розраховувати перестарілі або невиліковно хворі, зареєстровані за місцем свого проживання.
      Таким чином, нова соціальна політика у ставленні до потребуючих шарів населення включала в себе два елементі: а) прагнення трудовлаштувати “здорових” бідняків і бродяг, підкріплене репресіями; б) організація централізованої системи допомоги.

Всі опубліковані на сайті матеріали належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Копіювання та використання інформації суворо заборонено.

 
< Попередня   Наступна >
 
Авторські реферати, курсові та дипломні роботи. Онлайн бібліотека підручників.
Studentam.net.ua © 2016