Studentam.net.ua
Реферати, курсові та дипломні роботи
Головна arrow Соціальна робота arrow Історія соціальної педагогіки / соціальної роботи (Лекції) arrow 5. Педагогічна думка епохи Відродження про виховання доброчесностей та заклики до милосердя
08.12.2016
Платні роботи
Реферати
Курсові
Дипломні, магістерські ...
Онлайн бібліотека підручників
Біологічні науки
Валеологія
Екологія
Економічні науки
Етика та естетика
Землезнавство
Історія
Літературознавство
Педагогіка
Правознавство
Психологія
Соціальна робота
Корисні матеріали
Біографії
Розробки уроків
Статті
Друзі

Електронна бібліотека




5. Педагогічна думка епохи Відродження про виховання доброчесностей та заклики до милосердя

5. Педагогічна думка епохи Відродження про виховання доброчесностей та заклики до милосердя

      Дві українські академії – Острозька та Києво-Могилянська виплекали у своїх стінах еліту рідного краю – видатних письменників, полемістів, друкарів, філософів, твори яких виховували молодь в дусі благочестя, патріотизму, гуманізму. Тим самим вони справили вплив на розвиток соціальної роботи в епоху Українського Відродження.
      Важливою подією, що сприяла розвитку педагогічної думки в Україні, став початок вітчизняного книгодрукування, основоположником якого є відомий просвітитель ХVI ст. І.Федоров (1510-1583 рр.). Він заснував у Львові першу в Україні типографію, у 1574 р. видав першу друковану східнослов’янську книгу “Азбука”. У 1578 р. випустив нове видання “Азбуки”. Це було зроблено в Острозі, де він заснував свою наступну типографію. Видана І.Федоровим навчальна література є неоціненним скарбом у розвитку педагогічної справи в Україні. Цими книгами він прагнув захистити дітей від вседозволеності батьків, закликав виховувати в милості, в розсудливості, в смиренності, в терпінні.
      У “Повчанні до сина” І.Федоров писав про необхідність виховання любові до людини, турботливого ставлення до сиріт і вбогих:


“Не сътвори насилие убогому,
Понеж убог есть,
И не стирай нищего во вратех,
Яко судити будет господь кривду его.
Не дотыкайся межей чужих
И на поле сироти невступи,
Понеже мститель их силен есть.
Иже судити будет
Противу тебе кривду их” (7, 257).


      Першим серед українських діячів, хто створив світський твір про суть милосердя і звернувся до проблеми професійного жебрацтва, був Єпіфаній Славинецький. Він відомий як досвідчений педагог-практик, теоретик виховання. Закінчив Київську братську школу, у ній згодом працював, викладав грецьку і латинську мови.
      Вперше Є.Славинецький розглядає “людей церкви” (злидарів) не тільки як заступників перед Всевишнім, але й як ледарів, що спекулюють на добрих почуттях християн. Для того, щоб професійне жебрацтво не поширювалось, автор твору “Слово о милости и кии просящих достойни суть милости, кии же ни” запропонував молодим і здоровим надавати роботу й “иные рукоделия”, а для немічних і убогих організовувати “недужнопиталища”. Засоби на їх організацію повинні виділятись духовенством, а не контролюватись “царем и начальником и судьями мирскими”. Не повинно залишатись осторонь і суспільство, яке може надавати організовану допомогу через “братства милосердия”.
      В “братства” вступають добровільно і за своїми можливостями надають посильну допомогу. Одні - фінансують, інші - вислуховують нужденних, щоб вияснити потреби, треті – допомагають порадою. Велика увага відводилась превентивним заходам проти убогості. З цією метою повинні створюватись каси для тимчасово нужденних, де під заставу без процентів можна було отримати гроші, причому вдови і бідняки звільнялись від застави. Таким чином, на межі XVII-XVIII ст. з’являються перші проекти заміни мирської опіки на цивілізовані форми суспільної допомоги.
      Важливі ідеї з проблем прищеплення любові до ближнього висловлював Є.Славинецький. Він добре усвідомлював необхідність тісного зв’язку між розумовим, моральним і фізичним вихованням, надавав великого значення вихованню в дітей поваги і гуманного ставлення до всіх людей, дотриманню правил поведінки як в сім’ї, так і громадських місцях. У творі “Громадянство звичаїв дитячих” він рекомендував навчати дітей доброти не мати самолюбства, не підноситись вище за інших, завжди пам’ятати про доброчесність, ближньому служити і догоджати”( 5, 328).
      Чільне місце у розвитку соціально-педагогічних досліджень в Україні слід відвести випускнику Києво-братської колегії Симеону Полоцькому /1629-1680/. У 1664 р. він переїхав у Москву, був учителем дітей царя Олексія. Особливе місце при дворі царя дозволяло йому друкувати свої твори, обминаючи цензуру.
      Педагогічні погляди Полоцького формувались, з одного боку, під впливом народної педагогіки, практики роботи братських шкіл, з іншого – західноєвропейської педагогіки.
      Для соціальної педагогіки цінними є ідеї Полоцького про основну роль соціального середовища і виховання у формуванні поглядів дитини, про необхідність самовдосконалення особистості, про правильне виховання у сім’ї як умову формування доброчесної дитини, про громадянське виховання.
      У вихованні людини С.Полоцький виділяє три періоди:
      1. Від народження до 7 років – період морального виховання. Батьки зобов’язані навчати дітей вимовляти чисті і добрі слова, говорити правду.
      2. Від 7 до 14 років – період практичного навчання. У цей час необхідно навчати якомусь ремеслу, потрібному у житті.
      3. Від 14 до 21 року – період розумового розвитку і громадянського виховання. Юнак, що розвивається розумово, починає осягати мудрість, навчається бути чесним громадянином.
      Найкращим превентивним заходом проти соціально неприйнятної поведінки, на думку Полоцького, є праця. Чимало значить правильне виховання у сім’ї. Де нема дружньої згоди, там страждають діти, адже вони не відчувають доброго прикладу життя і поведінки батьків.
      Педагогічні погляди Полоцького висвітлені у творах “Вечеря душевная”, “Вертоград многоцветный” та ін.
      С.Полоцький критикував недоліки сучасного йому суспільства: прагнення до наживи, дармоїдство. Останні його думки співзвучні з поглядами відомого українського полеміста Івана Вишенського, що був пропагандистом ідеї рівності всіх людей, доводив, що і бідний, і багатий мають від природи однакову будову тіла, дихають тим самим повітрям.
      Таким чином, поряд з поширенням ідей милосердя, доброзичливості, взаємодопомоги українські діячі дотримувалися думки про необхідність існування у світі соціальної гармонії, усунення соціальної нерівності, що є у кінцевому результаті метою соціальної роботи.

Література
1. Горілий А.Г. Історія соціальної роботи в Україні /конспект лекцій/. –Тернопіль: ТАНГ, 2001. – 68 с.
2. Грушевський М. Ілюстрована історія України. /репринтне відтворення видання 1913 р./ - К., 1990. – 524 с.
3. Дорошенко Д.І. Нарис історії України в 2-х т. –К.: Глобус, 1991. – 238 с.
4. Колісниченко Ю.Я., Плачинда С.Д. Неопалима купина. –Хмельницький: Поділля, 1994. – 208 с.
5. Славинецький Є. Громадянство звичаїв дитячих // Антология педагогической мысли древней Руси и Русского государства ХIV-XVII вв. – М.: Педагогика, 1985. – С. 314-330.
6. Статут Львівської братської школи 1586 р. Порядок шкільний // Антология педагогической мысли Украинской ССР. – М.: Педагогика, 1988. – С. 79-85.
7. Федоров І. Повчання сину. // Антология педагогической мысли Древней Руси и Русcкого государства ХIV-XVII вв. – М.: Педагогика, 1985. – C. 257-258.
8. Фирсов М.В., Студенова Е.Г. Теория социальной работы: Учеб.пособие для студ .высш. учеб. заведений. – М.: ВЛАДОС, 2000. – 432 с.
9. Франко І.Я. Шість записів Іллі Костянтиновича Острозького. // Зібр. творів в 50 т. – Т. 39. – К.: Наукова думка, 1983. – С. 144-160.
10. Хижняк З.И. Киево-Могилянская академия. – К.: Выща шк. Изд-во при Киев. ун-те, 1988. – 268 с.
11. Яворницький Д.І. Історія запорозьких козаків. У 3-х т. – Т. 1. – К.: Наукова думка, 1990. – 592 с.

Всі опубліковані на сайті матеріали належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Копіювання та використання інформації суворо заборонено.

 
< Попередня   Наступна >
 
Авторські реферати, курсові та дипломні роботи. Онлайн бібліотека підручників.
Studentam.net.ua © 2016