Studentam.net.ua
Реферати, курсові та дипломні роботи
Головна arrow Соціальна робота arrow Історія соціальної педагогіки / соціальної роботи (Лекції) arrow 2. Форми соціальної допомоги
07.12.2016
Платні роботи
Реферати
Курсові
Дипломні, магістерські ...
Онлайн бібліотека підручників
Біологічні науки
Валеологія
Екологія
Економічні науки
Етика та естетика
Землезнавство
Історія
Літературознавство
Педагогіка
Правознавство
Психологія
Соціальна робота
Корисні матеріали
Біографії
Розробки уроків
Статті
Друзі

Електронна бібліотека




2. Форми соціальної допомоги

2. Форми соціальної допомоги

      Практика здійснення захисту в системі роду та громади знайшла відображення у конкретних формах допомоги та взаємодопомоги, основними з яких були:
      а) культові з різноманітними сакральними (тобто такими, що стосуються релігійного культу й ритуалу) атрибутами;
      б) общинно-родові в рамках роду, сім’ї, поселення;
      в) господарські.
      а) Культові форми допомоги та підтримки
      Серед культових форм допомоги дослідники історії соціальної роботи називають перш за все поклоніння певним предметам, що мали сакральні властивості, зокрема, кругу (колесу). Він означав перш за все оберіг від злих духів, був символом певної цілісності, стабільності і ґрунтовності.
      Людина не відчувала себе відособленою істотою, а була певною єдністю з космічним простором, його продовженням. Вона не протиставляла себе природі, космосу, а включала себе і розчинялась в них.
      У давніх слов’ян сакральні функції (часто спільно з громадськими) виконували волхви поганські жреці, віщуни, чаклуни. Часто вони ставали своєрідними “регуляторами” суспільних відносин. З метою відновлення благополуччя громади викривали людей, що приховували урожай, або негативно впливали на нього. “Полювання на відьом” завершувалось їх вигнанням або вбивством. Така традиція зберігалась в окремих селищах аж до ХІХ ст.
      Оскільки діяння волхвів нерозривно пов’язані з ідеологією підтримки, це стало одним із чинників, що давало змогу після скасування поганських богів зберігати поганські традиції. Ось чому сакральна система підтримки існувала ще протягом трьох століть. Більш пізньою формою вшанування богів були братчини, що святкувалися сільськими громадами. Вони присвячувались святому покровителеві.
      Пізніше це було традиційне корпоративне (вузько групове) свято. Воно відзначалося або цілим селищем, або кількома селищами “вскладчину”, де кожен учасник надав якусь частку продуктів харчування на громадські потреби. Свята були формою подяки богам за отримані блага, і, в той же час, виконували функцію мирного перерозподілу майна.
      Іншим важливим механізмом закріплення реципрокних відносин, пов’язаних їх сакральними установками, були родові обряди вшанування предків.
      Вважалося, що померлі предки сприяли родючості та врожаю. і в день поховань і в дні поминань родичі жертвували якусь милостиню.
      Ось як описує обряд поховання відомий історик М.Грушевський: “Про житє людське вірили, що воно не кінчиться з смертю: померші живуть далі, можуть з’являтися між людьми, тому треба добрим, сутим похороном заслужити собі ласку покійника, щоб не докучав і не шкодив по смерти. Ховаючи покійника, разом з ним клали ріжні річи домашні, убивали худобу домашню, а часто траплялося давнійшими часами, що й жінка-вдова убивала себе на могилі... Разом з небіжчиком засипали чи палили ріжне добро його. На могилі, справляли поминки, пили, гуляли, часом (особливо у богатших) ріжні гри справляли (се звалося “тризна”, при тім досипали могилу. (З, с.41 42).
      До суспільних форм допомоги, пов’язаних з культом смерті, належали громадська тризна, громадська милостиня, “страва”, подання натуральними харчовими продуктами.
      Ще один аспект сакралізації процесу допомоги культ героя, дотримання громадських традицій. Показовими тут є княжі бенкети, які збирали дружинників (дружинник не тільки харчується у князя, бенкети його право). У княжих бенкетах серед “медопиття” складались високі християнські доброчесності: милість, людинолюбство. Адже обов’язковими учасниками трапез були каліки-перехожі, злидарі, які отримували багату милостиню.
      Формою допомоги і взаємодопомоги між князем і дружинниками був викуп полонених. Цей факт було зафіксовано договорами князя Олега з Царгородом (911 р.) і князя Ігоря (945 р.). “Про порятунок полонених”. Ними визначалися взаємні обов’язки щодо викупу русичів і греків, у якій би країні вони не знаходилися, та повернення їх на батьківщину. Договір вважається першим в Україні документальним свідченням турботи держави про тих своїх громадян, які цього потребують.
      б) Общинно-родові форми допомоги й захисту в рамках роду, сім’ї, поселення
      Існували як індивідуальні, так і колективні форми підтримки та захисту.
      Допомога надавалась людям похилого віку, сиротам, вдовам (індивідуальна форма захисту), а також родині, сусідській громаді, цілому роду (колективний захист).
      Турбота про перестарілих на ранніх етапах суспільних відносин не проявлялась. Існує твердження (проф. Горілий А.Г.), що серед наших давніх предків існував інфатицид (узаконене вбивство) і стосовно дітей, і стосовно старих. Пізніше до визначення “старий” додається “мудрий” і до них з’являється шанобливе і турботливе ставлення.
      Форми підтримки людей похилого віку були різні. Якщо на допомогу не приходила родина, то піклування про них брала на себе громада. Вона могла прийняти рішення про спеціальне відведення перестарілим земель, що давало можливість заготівлі сіна. Якщо ж старенькі були зовсім немічними, вони доглядалися громадою. Похилу людину визначали на постій (харчування, проживання) на декілька днів до різних членів громади. Такий вид допомоги став своєрідною суспільною повинністю.
      Не менш цікаві підходи до підтримки склались у ставленні до дітей-сиріт. Проводилось усиновлення дітей всередині родової общини, так зване “приймацтво”. Приймали в родину сироту, зазвичай люди старшого віку, коли їм вже важко було самостійно вести господарство або коли вони не мали спадкоємців. Прийнятий у сім’ю повинен був шанувати своїх нових батьків, справлятися з господарством і т.д.
      Інша форма підтримки сироти громадська допомога. Вона за характером збігалася з допомогою немічним старцям. Дитина переходила з хати до хати на годування. Сироті могли призначити “громадських” батьків, які брали його на утримання. Проте, якщо сирота мав господарство, громада протидіяла усиновленню. Такі сироти називалася вихованцями.
      Виникли форми допомоги вдовам. Їм надавали допомогу продуктами, що проходило, як правило, після збору урожаю. Сільська община надавала вдовам також землю. На них поширювались такі ж форми мирської опіки, як на перестарілих.
      в) Господарські форми допомоги та взаємодопомоги
      У їх основі лежить “усяка взаємовиручка”, у вужчому, економічному розумінні форма обміну, що зародилася у первісній громаді з появою у ній розподілу за працею та особистою власністю. Ранні форми допомоги та взаємодопомоги (реципрокації) первісно мали ритуальний характер і до ХІХ ст. зберігалися у вигляді народних свят. Найдавніші слов’янські свята дослідники пов’язують з чотирма порами року, кожному з яких відповідали свої братчини, вечорниці, бесіди. Зазвичай ці свята пов’язували з ритуальним персонажем Ярилою, який уособлював родючість, врожай.
      Практикувались різні форми селянських “помочей”. При всій їх різноманітності вони мали певний сценарій, в якому зберігались рештки магічних аграрних культів.
      Серед різних видів “помочей” як специфічної форми групової підтримки можна виділити обов’язкові позасезонні і сезонні. Перші були обумовлені екстремальними ситуаціями, наприклад, пожежами, повенями, масовим падежем худоби. Особливою формою підтримки були “наряди громадою”, вони проводились в сім’ї, коли дорослі її члени були хворими.
      Сусіди приходили, щоб розтопити піч, нагодувати худобу, доглянути дітей. Обов’язковими були “помочі” при побудові хати, зборі урожаю. При колективних “помочах” відбувався поділ праці, де певні види робіт виконували представники різних вікових та статевих груп: чоловіки, наприклад, орали, жінки боронували, старці сіяли.
      Однією з активних форм допомоги були толоки. Вони були одночасно і формою сумісної діяльності, і формою допомоги бідним селянам, включаючи в себе спільну обробку землі, перевезення сіна, хліба, будівництво хати, млина тощо. Часто збиралися на толоку з економічних міркувань. Наприклад, саме з цих мотивів жінки ходили разом м’яти льон : щоб не топити в стодолі по кілька разів на одному обійсті. Своєрідною формою толоки були складчини спільна годівля і спільна заготівля кормів для худоби.
      Ще один вид господарської допомоги спільне використання робочої худоби, коли обробка землі здійснювалася “найманими волами”. Тут передбачався взаємний обмін послугами, коли одна і та ж особа їх і надавала, і приймала.
      Таким чином, у найдавніший період слов’янської історії зародилися цікаві форми допомоги і підтримки. Вони мали не тільки внутрішньо родовий характер, але і вийшли за його межі, стали основою для християнської моделі допомоги і підтримки вразливих верств населення.

Всі опубліковані на сайті матеріали належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Копіювання та використання інформації суворо заборонено.

 
< Попередня   Наступна >
 
Авторські реферати, курсові та дипломні роботи. Онлайн бібліотека підручників.
Studentam.net.ua © 2016