Studentam.net.ua
Реферати, курсові та дипломні роботи
Головна arrow Соціальна робота arrow Історія соціальної педагогіки / соціальної роботи (Лекції) arrow 2. Становлення і розвиток конфесійних теоретичних підходів до проблем допомоги і підтримки. Педагогічні ідеї...
03.12.2016
Платні роботи
Реферати
Курсові
Дипломні, магістерські ...
Онлайн бібліотека підручників
Біологічні науки
Валеологія
Екологія
Економічні науки
Етика та естетика
Землезнавство
Історія
Літературознавство
Педагогіка
Правознавство
Психологія
Соціальна робота
Корисні матеріали
Біографії
Розробки уроків
Статті
Друзі

Електронна бібліотека




2. Становлення і розвиток конфесійних теоретичних підходів до проблем допомоги і підтримки. Педагогічні ідеї...

2. Становлення і розвиток конфесійних теоретичних підходів до проблем допомоги і підтримки. Педагогічні ідеї християнських теологів

      Церква здійснювала поряд із соціальною підтримкою функцію формування теоретичних підходів до проблем допомоги і опіки через осмислення найважливіших християнських догматів про милосердя. Особливого поширення набули праці Григорія Богослова, Іоанна Златоуста, Федора Студита, Афанасія Александрійського і багатьох інших представників “морально-повчальної літератури”. Роботи деяких мислителів церкви виявили великий вплив на становлення суспільної свідомості у питаннях допомоги, підтримки і опіки. Відмінною рисою даних творів було те, що вони були призначені як для “говоріння з кафедри”, так і для книжного вживання.
      Інтерпретація і коментування християнських текстів висвічували проблеми соціальної справедливості, співчуття, милосердя та любові до ближнього.
      Василій Великий суть милосердя вбачав у співчутті пригнобленим, які зазнали бід більших ніж ті, що мали б випасти на їх долю за вчинену ними провину. Він вважав, що треба турбуватися про людей, які з великого багатства впали у крайню бідність, а також про тих, хто маючи міцне здоров’я, став хворим. Григорій Богослов конкретизував ідеї своєї школи, надав їй характеру практичного служіння: “Будь для нещасного Богом”. Однак милосердя, благодійність у ставленні до ближнього передбачають певні завдання для того, хто творить милостиню. Григорій Богослов розрізняв благодійність вищу і нижчу. До вищих благодіянь, що приносить користь душі, відносив закони пророків, учителів, пастирів і т.д. До нижчих благодіянь – принести їжу, ліки, перев'язати рани, поговорити про своє становище і терпіння.
      Ідея античної змагальності, яка наближала античну людину до гармонії душі і тіла, в християнській ідеології у Григорія Богослова отримала іншу інтерпретацію: “Заслужи перевагу перед ближнім твоїм тим, що ти за нього більш благодійний”.
      Твори проповідника Іоанна, якого прозвали Златоустом за його ораторські здібності, представлені найбільш повно і об’ємно із всіх творів церковного змісту. На його думку, людина найбільше повинна навчатись милосердю, адже воно і робить її людиною.
      Дещо своєрідно Іоанн Златоуст трактує проблему соціальної справедливості. Він виходить із принципу суспільної корисності: “Ми всі маємо потребу один в одному: бідний в багатому, багатий у злидареві, той, хто нічого не має, у тому, хто подає милостиню...”. Принцип суспільної корисності Іоанн Златоуст трактує як Божу мудрість. Він вважав, що в акті милосердя немає меж. Жорстокість, а отже, і несправедливість проявляються і тоді, коли милосердя поширюється тільки на певне коло суб’єктів. На його думку, робити добро і подавати милостиню треба навіть язичнику.
      Що стосується самої милостині, то вона є способом позбутися хвороби духовної і ран гріховних. Бог велів подавати милостиню не дише. щоб наситилися бідні, але щоб і ті, хто подає, могли заслужити собі нагороду. У більшій мірі милосердя необхідне другим, ніж першим.
      У своїх підходах Іоанн Златоуст виділяв два рівні допомоги: милості духовні і тілесні. До милостей тілесних він відносив: напоїти спраглого, одягти голого, відвідати ув’язненого, прийняти в дім мандрівника . Духовні милості – навчити істини і добру, молитися Богу за ближнього і т.д. Таким чином, християнські теологи ІV ст. розглядаючи вищі або духові милості, передбачали необхідність виховання людини. На їх думку, допомога ближньому не повинна зводитись до милостині: шматка хліба, одежі, ліків. Підтримка вищого порядку зводиться, безперечно, до прищеплення моральних якостей, прагнення служити Богу.
      Християнські мислителі вважали, що людина – особливий світ, оскільки створений за “образом Божим”. Людській природі притаманна схильність до добра і прагнення до нього. Вони розглядали людське тіло як вмістилище душі. Найвищим у душі є розум, що відкриває шлях до пізнання Бога. Душевні здібності необхідно не тільки виховувати, але і спрямовувати до досягнення істинної, вищої мети, оскільки, за словами Василія Великого, в реальному житті здібності людини стають “добром чи злом” в залежності від їх застосування в конкретній ситуації. (1, 98).
      Іоанн Златоуст у справі виховання радив звертатись до божественної суті в людині, перш за все до моральності. Внаслідок такого підходу він осуджував застосування у вихованні методів авторитарного тиску, примусу, віддаючи перевагу пораді, застереженням. На першому місці, для нього, як і для багатьох інших мислителів, стояла, моральна мета виховання, призначення педагога-християнина полягало в тому, щоб навчати любові до ближнього (1, 99).
      Іоанн Златоуст показав приклад того, як наставнику слід звертатися до особистості кожного учня і слухача. Він вважав, що необхідно бачити кожного учня окремо, а не масу, будувати свою мову образно, дохідливо, емоційно, конкретно, наочно розкриваючи зміст того, що вивчається. При цьому головним джерелом знань була, безперечно, Біблія.

Література
1. История педагогики и образования. От зарождения воспитания в первобытном обществе до конца XX в.: Учебное пособие для педагогических учебных, заведений/ Под ред. академика РАО А.И.Пискунова. 2-е изд., испр, и дополн. -М.: ТЦ "Сфера", 2001. - 512 с.
2. Кузьмин К.В., Сутырин Б.А. История социальной работы за рубежом и в России /с древности до начала XX века/. -М.: Академический Проект; Екатеринбург: Деловая книга, 2002. -480 с.
3. Левківський Г.В. Історія педагогіки: Навчальний посібник. -Житомир: ЖДПУ, 2001. - 220 с.
4. Теория и методика социальной работы /в вопросах и ответах/. Учебное пособие /Под ред. Панова А.М., Холостовой Е.И. -М.: Соц.-Техн. Ин-т., 1998. - 190 с.
5. Фирсов М.В. Введение в теоретические основы социальной работы. Москва-Воронеж, 1997. - 192 с.

Всі опубліковані на сайті матеріали належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Копіювання та використання інформації суворо заборонено.

 
< Попередня   Наступна >
 
Авторські реферати, курсові та дипломні роботи. Онлайн бібліотека підручників.
Studentam.net.ua © 2016