Studentam.net.ua
Реферати, курсові та дипломні роботи
Головна arrow Соціальна робота arrow Історія соціальної педагогіки / соціальної роботи (Лекції) arrow 1. Благодійність у державах Стародавнього Сходу
03.12.2016
Платні роботи
Реферати
Курсові
Дипломні, магістерські ...
Онлайн бібліотека підручників
Біологічні науки
Валеологія
Екологія
Економічні науки
Етика та естетика
Землезнавство
Історія
Літературознавство
Педагогіка
Правознавство
Психологія
Соціальна робота
Корисні матеріали
Біографії
Розробки уроків
Статті
Друзі

Електронна бібліотека




1. Благодійність у державах Стародавнього Сходу

1. Благодійність у державах Стародавнього Сходу

      Від часу створення перших класових держав (Ш–II тис. до н.е. ) до IV–V ст. н. е. в історії соціальної роботи триває період, що має назву філантропічного.
      Філантропія у перекладі з грецької означає любов до людей.
      Першими рабовласницькими державами, виникнення яких співпадає з початком цього періоду, є країни, що існували у IV–І тис. до н.е. на території Південної Азії і частково Північної Африки: Єгипет, Шумер, Вавилон, Індія, Китай. Вони отримали умовну назву країн Стародавнього Сходу.
      Саме в цих державах виховання підростаючого покоління вже чітко виділилось як самостійна соціальна функція суспільства. Окрім того тут існували благодійність та соціальна підтримка.
      Найдавніші відомості про соціальну допомогу знайдено у Давньому Єгипті, де у ХХV–ХХVІІ ст. до н. е. в храмах здійснювалось безкоштовне роздавання голодуючим хліба. В одному із давньоєгипетських рукописів розповідається про монарха, що вихвалявся своєю благодійністю: виділяв ячмінь і молоко голодному, якого знаходив у своїй області, ховав бідного у своєму полотні, вносив зернову позику із своїх запасів позичальникові за винного боржника. (3, 36). У Давньому Єгипті проходила рівномірна підтримка центральною владою мінімального прожиткового рівня всіх регіонів Єгипту за рахунок перерозподілу багатого врожаю благополучних областей.
      Про організацію соціальної допомоги серед населення Вавилону свідчили закони царя Хаммурапі 1750 р. до н. е.). Відповідно до статті 113 законодавець без згоди господаря і без дозволу суду не міг присвоїти майно боржника з метою погашення позики. Закон вимагав судового розгляду. Ст. 110 захищала життя і здоров’я членів сім’ї боржника. Тривалість роботи боржника у кредитора обмежувалась трьома роками. Обґрунтованою причиною несплати боргу і відсотків у даному сезоні справедливо вважалися кліматичні умови, що знищили врожай, наприклад, повінь чи посуха. Серед гріхів і злочинів Законів Хаммурапі називалися такі як ухилення від надання допомоги нужденним, будь–який обман, неповага до старших та батьків (3, ЗЗЗ).
      У Законах Хаммурапі були відображені і своєрідні уявлення про соціальну справедливість. Наприклад, розмір платні за послуги лікаря прямо залежав від соціального стану пацієнта (8, 47).
      Серед правових документів Стародавньої Індії, що регулювали механізми успадкування і забезпечували певні соціальні гарантії, слід відзначити “Закони Ману”. Особливістю цієї держави було розмежовування населення не на рабів та рабовласників, а на станові групи (варни): брахманів (священнослужителів), кшатріїв (воїнів та правителів), вайшіїв (землеробів та ремісників) і шудр (слуг, рабів). У Законах Ману оригінально регулювались правила успадкування рухомого і нерухомого майна. З числа спадкоємців виключались діти, хворі, розумово відсталі та убогі. Недійсними вважалися також угоди, укладені людиною або в стані сп’яніння, або такою, що перебувала у стані гніву чи горя, шляхом обману або насилля, а також старцем, дитиною чи виродком.
      Особливо встановлювалися правила видавання дівчини заміж. ЇЇ призначенням вважалося народження і виховання дітей, перш за все синів, на яких законом покладались обов’язки виконувати поминальні обряди за померлими предками. Повторні шлюби вдів заборонялися, звідси і походить звичай самоспалювання на могилі чоловіка. Чоловік мав право привести в будинок нову дружину на восьмому році, якщо дружина не народжувала дітей; на десятому – якщо народжувала мертвих дітей; на одинадцятому – якщо народжувала тільки дівчаток; негайно – якщо була схильна до пияцтва, не відрізнялася доброчесністю, а також була сварлива.
      В історії Давнього Китаю певне значення в розвитку ідей соціальної допомоги певну роль відіграло вчення Конфуція, який вважав засобом підтримки справедливого порядку не закон, а дотримання традицій і моральних основ, що закріплюють образ ідеальної поведінки. Конфуцій повчав “любити батьків і родичів більше інших, виявляти пошану перестарілим, проявляти співчуття до калік і милосердя до дітей” (7, 49).
      Таким чином, в основі правових документів найдавніших держав лежали традиції і звичаї, а норми повсякденної моралі базувалися на ідеях поваги і шанобливого ставлення до людей похилого віку і батьків, на милосерді до дітей і калік.

Всі опубліковані на сайті матеріали належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Копіювання та використання інформації суворо заборонено.

 
< Попередня   Наступна >
 
Авторські реферати, курсові та дипломні роботи. Онлайн бібліотека підручників.
Studentam.net.ua © 2016