Studentam.net.ua
Реферати, курсові та дипломні роботи
Головна arrow Біографії arrow 1. Видатні педагоги
09.12.2016
Платні роботи
Реферати
Курсові
Дипломні, магістерські ...
Онлайн бібліотека підручників
Біологічні науки
Валеологія
Екологія
Економічні науки
Етика та естетика
Землезнавство
Історія
Літературознавство
Педагогіка
Правознавство
Психологія
Соціальна робота
Корисні матеріали
Біографії
Розробки уроків
Статті
Друзі

Електронна бібліотека




1. Видатні педагоги

Аксаріна Ніна Михайлівна (1899—1979) — російський педагог, брала участь у розробленні науково-методичних засад суспільного виховання дітей раннього віку, створенні нового типу дошкільного закладу ясла-садок. Спільно з М. Щеловановим розробила методику контролю за нервово-психічним розвитком дітей раннього віку. Автор кількох методичних посібників для вихователів. Основні праці: Принципи і завдання виховання дітей раннього віку (1961), Розвиток і виховання дітей раннього віку (1965) та ін.

Амонашвілі Шалва Олександрович (нар. 1931) — грузинський педагог, доктор психологічних наук, професор, академік РАО. Педагог-новатор, розробник педагогіки співробітництва. Автор праць з проблем ролі оцінки у педагогічному процесі, гуманістичного підходу у вихованні. Основні праці: Навчання. Оцінка. Відмітка (1970), Здрастуйте, діти! (1983), Як живете, діти? (1986), В школу з шести років (1986), Єдність мети (1987) та ін.

Арістотель Стагірит (384 до н. є. — прибл. 322 до н. є.) — давньогрецький філософ і вчений-енциклопедист. Визнавав провідну роль виховання у розвитку дитини. Закликав враховувати вікові та індивідуальні особливості дітей у вихованні. Його ідея виховання (пайдейї) виходить за межі шкільної педагогіки, переростаючи у поняття культури як трансляції знань, етичних цінностей і норм поведінки. Основні праці: Етика, Політика.

Аркін Юхим Аронович (1873—1948) — російський педагог, лікар, академік АПН РСФСР, автор робіт з дошкільної освіти. Розробив питання гігієни, фізичного виховання дітей. Значну увагу приділяв педагогічній освіті батьків. Основні праці: Бесіди про виховання (1945), Дитина у дошкільні роки (1948), Батькам про виховання дітей (1957) та ін.

Артемова Любов Вікторівна — український педагог, доктор педагогічних наук, професор. Досліджує проблеми морального виховання, ігрової діяльності дітей, ознайомлення дошкільників з навколишнім світом. Керівник авторського колективу Концепції національного дошкільного виховання в Україні (1993). Основні праці: Моральне виховання дошкільників (1974), Формування суспільної спрямованості дитини-дошкільника в грі (1988), Навколишній світ у дидактичних іграх (1992), Театр і гра (2002) та ін.

Бабанський Юрій Костянтинович (1927—1987) — російський педагог, доктор педагогічних наук, академік АПН СРСР. Розробив теорію оптимізації навчання як науково обгрунтованого вибору і здійснення варіанта процесу навчання. Основні праці: Оптимізація процесу навчання: загальнодидактичний аспект (1977), Проблеми підвищення ефективності педагогічних досліджень (1982) та ін.

Базедов Йоганн-Бернхард (1724—1790) — німецький педагог, засновник філантропізму. Організував філантропін (школу людинолюбства) у м. Дессау (1774), де здійснювалась якісна освіта, запроваджувались демократичні стосунки між вчителями і учнями. Шлях оновлення системи освіти вбачав у створенні практичних методик дошкільної і початкової освіти, а також в обов'язковій підготовці майбутніх матерів і виховательок до виховання дітей дошкільного віку в сім'ї. Основна праця: Елементарне керівництво (1774).

Бех Іван Дмитрович (нар. 1940) — український психолог і педагог, доктор психологічних наук, академік АПН України. Досліджує проблеми особистісно-зорієнтованого підходу у вихованні, психологічні механізми розвитку особистості. Основні праці: Від волі до особистості (1995), Моральність особистості: стратегії становлення (1991), Особистісно-зорієнтоване виховання (1998), Виховання особистості: У 2 кн. (2003) та ін.

Бехтерев Володимир Михайлович (1857—1927) — російський невропатолог, психіатр, фізіолог, психолог. Заснував Психоневрологічний інститут у Петербурзі (1908), який став першим у світі науковим центром з комплексного вивчення людини. Розробив теорію поведінки на основі рефлексології. Його педагогічні погляди ґрунтувались на експериментальному вивченні рефлекторної діяльності дитини, переважно раннього віку. Основні праці: Психіка і життя (1903), Питання виховання у віці першого дитинства (1909), Питання суспільного виховання (1910), Вибрані твори (1954) та ін.

Бецькой Іван Іванович (1704—1795) — російський державний і громадський діяч. Прагнув виховати “нову породу людей”, гуманних, справедливих, які б не піддавалися “згубному” впливу суспільства. Створив систему закритих станових навчально-виховних закладів для дітей від 5—6 до 18—20 років, утому числі виховні будинки в Москві та Санкт-Петербурзі, Смольний інститут. Основна праця: Короткі настанови, вибрані з кращих авторів з деякими фізичними зауваженнями про виховання дітей від народження їх до юнацтва (1766).

Блонський Павло Петрович (1884—1941) — російський психолог і педагог, доктор педагогічних наук, теоретик і реформатор у галузі педагогіки та психології, перший ректор Академії соціального виховання (1919—1923). Наголошував на необхідності зв'язку навчання і праці, навчання і гри. Основні праці: Вступ у дошкільне виховання (1914), Нарис наукової психології (1921), Педагогіка (1922), Педологія (1924), Вікова психологія (1930), Пам'ять і мислення (1935), Розвиток мислення школяра (1935) та ін.

Богуш Алла Михайлівна — український педагог, доктор педагогічних наук, академік АПН України. Досліджує проблеми дошкільної лінгводидактики, використання українського народознавства в дошкільному закладі. Основні праці: Заняття з розвитку мови у дошкільному закладі (1979), Мовленнєва підготовка дітей до школи (1984), Розвиток українського мовлення у дошкільників (1991), Методика навчання української мови у дошкільних закладах (1993), Витоки мовленнєвого розвитку дітей дошкільного віку (1997), Педагогічні нотатки та роздуми (2001), Дошкільна лінгводидактика: теорія і практика (2002) та ін.

Божович Лідія Іллівна (1908—1981) — український і російський психолог, доктор психологічних наук, професор, учениця Л. Виготського. Досліджувала проблеми розвитку та соціального формування особистості, механізми мотивації та вольової регуляції поведінки; виокремила головні етапи розвитку особистості дитини. Основні праці: Особистість та її формування в дитячому віці (1968), Проблеми формування особистості (1995) та ін.

Борисова Зоя Назарівна — український педагог, доктор педагогічних наук, професор. Досліджує проблеми виховання моральних якостей дітей у трудовій діяльності, питання історії педагогіки. Основні праці: Історія дошкільної педагогіки: Хрестоматія (1974, у співавт.), Наступність у навчально-виховній роботі дитячого садка і школи (1985), Виховання в праці (2002) та ін.

Буре Роза Семенівна — російський педагог, доктор педагогічних наук, професор. Дослідник проблем морального і трудового виховання, виховного значення занять та інших форм організації життєдіяльності дітей. Основні праці: Вихователь і діти (1979), Виховання в процесі навчання на заняттях (1981), Готуємо дітей до школи (1987) та ін.

Бюлер Карл (1879—1963) — німецько-австрійський психолог, професор Віденського університету, дослідник проблем дитячого мислення і мовлення. Основна праця: Духовний розвиток дитини (1924).

Валлон Анрі (1879—1962) — французький психолог, теоретик проблем психічного розвитку дитини, засновник Паризької школи генетичної психології, першої у Франції лабораторії дитячої психології (1927), головний редактор журналу “Дитинство”. Основні праці: Патопсихологія (1926), Психологічна еволюція дитини (1952), Генетична психологія (1956), Від дії до думки: Нарис порівняльної психології (1956) та ін.

Вільчковський Едуард Станіславович (нар. 1935) — український педагог, доктор педагогічних наук, професор, чл.-кор. АПН України. Досліджує проблеми фізичного виховання дітей дошкільного віку. Автор новаторської системи фізичного виховання. Основні праці: Заняття з фізичної культури в дитячому садку (1984), Рухливі ігри в дитячому садку (1989), Теорія і методика фізичного виховання дітей дошкільного віку (1998) та ін.

Венгер Леонід Абрамович (1925—1992) — російський психолог, доктор психологічних наук, професор. Очолював лабораторію психофізіології НДІ дошкільного виховання. Дослідник проблем сенсорного розвитку, психодіагностики, розвитку здібностей дітей. Основні праці: Сприймання і навчання (1969), Педагогіка здібностей (1973), Діагностика розумового розвитку дошкільників (1978), Виховання сенсорної культури дитини (1988) та ін.

Вентцель Костянтин Миколайович (1857—1947) — російський педагог. Розробляв засади вільного виховання і намагався реалізувати їх у Московському “Будинку вільної дитини” (1906—1909). Автор однієї з перших у світі “Декларації прав дитини” (1917). У 20—30-ті роки започаткував новий напрям — космічну педагогіку. Основні праці: Основні завдання морального виховання (1896), Боротьба за вільну школу (1906), Етика і педагогіка творчої особистості (1911—1912) та ін.

Вернадський Володимир Іванович (1863—1945) — російський природознавець, історик науки, мислитель, громадський діяч, академік. Розробив теорію ноосфери. Розвивав традиції вітчизняного космізму, заснованого на ідеї внутрішньої єдності людства і космосу. Автор концепції зростання ролі науки в системі культури і житті суспільства. Основні праці: Біосфера (1926), Жива речовина: Біохімічні нариси (1940), Вибрані твори (1954—1960), Наукова думка як планетарне явище (1977) та ін.

Ветлугіна Наталія Олексіївна (1909—1995) — російський педагог, доктор педагогічних наук, професор. Одна із засновників системи естетичного виховання дошкільників. Автор програм і методичних посібників з естетичного виховання дошкільників, програм для педагогічних училищ і педагогічних факультетів вузів. Основні праці: Музичний буквар (1961), Музичний розвиток дитини (1968), Система естетичного виховання (1962) та ін.

Виготський Лев Семенович (1896—1934) — російський психолог, дефектолог, педолог. Автор теорії суспільно-історичного походження вищих психічних функцій у людини. Розробив нові методи дослідження різних психічних процесів. Започаткував новий напрям дефектології, вказав на можливість компенсації розумового і сенсорного дефектів за рахунок розвитку вищих психічних функцій. Розробив поняття про зону найближчого розвитку. Створив наукову школу (Л. Божович, П. Гальперін, О. Запорожець, О. Леонтьев, О. Лурія, Д. Ельконін та ін.). Основні праці: Проблеми психічного розвитку дитини (1929—1934), Історія розвитку вищих психічних функцій (1931), Мислення і мовлення (1934) та ін.

Водовозова Єлизавета Миколаївна (1844—1923) — російський педагог, дитяча письменниця, учениця К. Ушинського і В. Водовозова. На основі аналізу практики фребелівських садків у Німеччині та Швейцарії розробила оригінальну концепцію змісту дошкільного виховання з використанням фольклору та дитячих ігор. Основна праця: Розумове і моральне виховання дітей від першого прояву свідомості до шкільного віку (1871).

Гельвецій Клод-Адріан (1715—1771) — французький філософ, діяч Просвітництва, прибічник вчення про вирішальну роль середовища у формуванні особистості дитини на основі вродженої рівності всіх людей та особистого інтересу як рушійної сили індивідуального розвитку. Основні праці: Про розум (1758), Про людину (1773) та ін.

Гориневський Валентин Владиславович (1857—1937) — російський педіатр, гігієніст, послідовник П. Лесгафта. Організатор системи фізичного виховання. Один з перших вчених у галузі лікарського контролю за фізичним розвитком і вихованням дітей. Основна праця: Вибрані твори (1951).

Грос Карл (1861—1946) — німецький психолог, автор робіт у галузі дитячої психології. Дослідник теорії гри як засобу підготовки до життя, форми “природного саморозвитку”. Автор оригінальної класифікації ігор дітей. Основна праця: Душевне життя дитини (1910).

Грушевський Марко (1865—1938) — український культурний діяч, священик, перший збирач і дослідник української народної іграшки. Основні праці: Дитячі забавки та ігри усякі (1904), Дитина у звичаях і віруваннях українського народу (1906).

Давидов Василь Васильович (1930—1998) — російський психолог, доктор психологічних наук, академік. Автор робіт у галузі теорії навчальної діяльності. Спільно з Д. Ельконіним розробив теорію розвивального навчання. Експериментально обґрунтував вимоги до відбору змісту початкової освіти. Основні праці: Види узагальнення в навчанні (1972), Проблеми розвивального навчання (1986), Теорія розвивального навчання (1996) та ін.

Декролі Жан-Овід (1871—1932) — бельгійський педагог, представник теорії вільного виховання. Автор “Школи для життя, через життя”. Вважав, що педагогічна діяльність повинна сприяти усвідомленню дитини самої себе, пізнанню навколишнього середовища. Значну увагу приділяв моральному вихованню дітей. Основні праці: Демократія і освіта (1934), Психологія і педагогіка мислення (1948), Школа і суспільство (1922) та ін.

Духнович Олександр Васильович (1803—1865) — український культурний діяч, письменник, педагог. Виступав за створення шкіл для народу з викладанням рідною мовою. Метою виховання вважав формування моральної особистості, здатної виконати обов'язки громадянина й патріота. Основні праці: Книжица читальная для начинающих (1847), Народная педагогия в пользу училищ и учителей сельских (1857) та ін.

Дьюї Джон (1859—1952) — американський філософ, психолог і педагог. Розробив прагматистську методологію у галузі логіки та теорії пізнання. Надавав великого значення сімейному вихованню та залученню батьків до вирішення педагогічних завдань. Засновник “Асоціації батьків і вчителів”. Прибічник педоцентристської теорії та методики навчання. Основні праці: Вступ у філософію виховання (1921), Психологія й педагогіка мислення (1922), Школи майбутнього (1922), Школа й дитина (1923), Школа й суспільство (1925) та ін.

Ельконін Даниїл Борисович (1904—1984) — український і російський психолог, доктор педагогічних наук, професор, учень Л. Виготського. Розробляв положення культурно-історичної теорії щодо вирішення широкого кола проблем дитячої психології. Теоретик соціально-психологічної природи гри дитини. Автор періодизації психічного розвитку дитини. Розробив ефективний метод навчання грамоти на основі звукового аналізу слів. Основні праці: Дитяча психологія (1960), Психологія гри (1978), Вибрані психологічні праці (1989) та ін.

Жуковська Роза Йосипівна (1905—1992) — український і російський педагог, доктор педагогічних наук, дослідниця проблем гри, ознайомлення дітей дошкільного віку з явищами суспільного життя. Основні праці: Формування колективних взаємин старших дошкільників (1968, у співавт.), Виховання дошкільника в грі (1963), Гра та її педагогічне значення (1975) та ін.

Запорожець Олександр Володимирович (1905—1981) — український і російський психолог, доктор педагогічних наук, професор, академік. Організатор і керівник Інституту дошкільного виховання АПН СРСР (1960—1981), дослідження якого з проблем розвитку, виховання та навчання дітей раннього і дошкільного віку були визнані у країні та за кордоном. Автор теорії ампліфікації психічного розвитку дитини. Основні праці: Розвиток довільних рухів (1960), Психологія (1961), Вибрані психологічні праці: У 2-х т. (1986) та ін.

Зеньковський Василь Васильович (1881—1962) — український філософ і богослов, теоретик та історик педагогіки. Директор Київського Фребелівського інституту дошкільного виховання (1915—1919). Засновник напряму православної педагогіки, теоретик розвитку дитячої душі й духовного життя у різні періоди дитинства. Основні праці: Принцип індивідуальності у психології і педагогіці (1911), Соціальне виховання, його завдання і шляхи (1918), Про педагогічний інтелектуалізм (1923), Психологія дитинства (1924), Проблема виховання у світлі християнської антропології (1934) та ін.

Іоанн Златоуст (прибл. 347—407) — християнський проповідник, богослов і педагог. Головним завданням вважав виховання душі дитини. Закликав батьків дбати не про матеріальні блага своїх дітей, а про їхню благочестивість, оберігати їх від легкодумства. Основні праці: збірники “Ізмарагд”, “Златоструй”, “Златоуст” та ін.

Кампанелла Томмазо (1568—1639) — італійський мислитель. Доводив, що суспільне виховання дітей слід починати з 2-х років, а освіту здійснювати на наочній основі, включаючи навчання правильного мовлення та основ грамоти. Основна праця: Місто сонця (1623).

Каптерев Петро Федорович (1849—1922) — російський педагог і психолог, прибічник гуманістичних принципів виховання й навчання. Досліджував проблеми дошкільної педагогіки, сімейного виховання, історії вітчизняної педагогіки і психології. Редактор “Енциклопедії сімейного виховання і навчання”. Основні праці: Педагогічна психологія (1877), Дидактичні нариси (1885), Завдання та основи сімейного виховання (1898), Педагогічний процес (1905), Історія російської педагогії (1910) та ін.

Квінтіліан Марк Фабій (прибл. 35—96 до н. є.) — давньоримський педагог, теоретик ораторського мистецтва. Наголошував на особливому значенні виховного впливу дорослих (батьків, годувальниці, педагога) на дитину, її позитивних емоцій у процесі пізнання навколишнього світу. Основна праця: Виховання оратора.

Кей Елен-Кароліна-Софія (1849—1926) — шведська громадська діячка, педагог, публіцист, прихильниця ідей вільного виховання. Одним із актуальніших громадських завдань вважала створення нового покоління освічених матерів. Мету виховання вбачала не в накопиченні знань, а в загальному розвитку дитини. Основні праці: Століття дитини (1910), Мати й дитя (1915) та ін.

Кергомар Поліна (1838—1925) — французький педагог, теоретик і практик дошкільного виховання. Автор програм для дошкільних закладів. Організатор материнських шкіл у Франції, редактор журналу “Друг дитинства”. У Франції існує премія для вихователів дошкільних закладів імені П. Кергомар. Основна праця: Дошкільне виховання та дитячі садки у Франції (1886—1895).

Козлова Світлана Якимівна — російський педагог, доктор педагогічних наук, професор. Дослідниця проблем морального виховання, ознайомлення дітей з явищами суспільного життя. Основні праці: Рідний край (1978), Моральне виховання дітей в процесі ознайомлення з явищами суспільного життя (1988), Теорія і методика ознайомлення дошкільників із соціальною дійсністю (1998), Дошкільна педагогіка (1998, у співавт.) та ін.

Коменський Ян-Амос (1592—1670) — чеський мислитель-гуманіст, педагог, громадський діяч. Засновник наукової педагогіки. Розробив основи дидактики. Обгрунтував значення виховання дітей дошкільного віку — ідею материнської школи. Мету виховання вбачав не лише у здобутті знань, а й у формуванні моральних якостей, серед яких найважливішими вважав справедливість, помірність, мужність. Основні праці: Велика дидактика (1633—1638), Відкриті двері мов (1631), Пансофічна школа (1651), Світ чуттєвих речей у картинках (1658) та ін.

Кононко Олена Леонтіївна — український психолог, доктор психологічних наук, професор. Досліджує проблеми особистісного розвитку дошкільників. Керівник авторського колективу Базового компонента дошкільної освіти. Основні праці: Я сам (1983), Щоб особистість здійснилась (1991), Соціально-емоційний розвиток особистості в дошкільному дитинстві (1998), Психологічні основи особистісного становлення дошкільника (2000) та ін.

Конфуцій, Кун Фунзци (551—479 до н. є.) — давньокитайський мислитель, мораліст, педагог. Засновник першої в Китаї приватної школи. Великого значення надавав вихованню та освіті як важливому засобу морального удосконалення людини. Етичні та педагогічні погляди містяться у книгах “Лі цзі” (“Книга етики”) та “Лунь юй” (“Бесіди і судження” — записи бесід Конфуція з учнями).

Корчак Януш (Генрік Гольшміт) (1878—1942) — польський педагог-гуманіст, дитячий письменник, громадський діяч. З 1911 р. — директор “Будинку сиріт” у Варшаві. У серпні 1942 р. разом із вихованцями й усім персоналом “Будинку сиріт” загинув у концтаборі Треблінки. Автор системи гуманістичного виховання дітей. Основні праці: Право дитини на повагу (1929), Як любити дітей (1920), Король Матіуш І (1923), Коли я знову стану маленьким (1925), Щоденник (1942) та ін.

Котирло Віра Кіндратівна (1931—1991) — український психолог, кандидат психологічних наук, зав. лабораторії психології дошкільного виховання Інституту психології України. Досліджувала питання розвитку пізнавальних процесів у дітей-дошкільників, їх вольової, емоційної та мотиваційної сфер, підготовки дітей до школи. Основні праці: Розвиток вольової поведінки у дошкільників (1971), Дитячий садок і сім'я (1984, у співавт.), Початковий період у навчанні школярів (1985) та ін.

Костюк Григорій Силовий (1899—1982) — український психолог, дійсний член АПН СРСР, заслужений діяч науки і техніки України. Директор Інституту психології АПН України (1945—1973). Дослідник проблем психології навчання й виховання учнів, розвитку мислення і здібностей, а також проблем теорії та історії психології. Основні праці: Психологія (1968), Вибрані психологічні твори (1988), Навчально-виховний процес і психічний розвиток особистості (1989) та ін.

Кузь Володимир Григорович (нар. 1938) — український педагог, доктор педагогічних наук, професор, академік АПН України. Засновник і дослідник комплексу “дошкільний навчальний заклад — загальноосвітній навчальний заклад”. Основні праці: Виховний комплекс “школа — дитячий садок” (1990), Школа — центр виховання (1991), Основи національного виховання: концептуальні положення (1993) та ін.

Лесгафт Петро Францович (1837—1909) — російський педагог і лікар, один із засновників дошкільної та шкільної гігієни, системи фізичного виховання дітей дошкільного віку та лікарсько-педагогічного контролю у фізичному вихованні. Організатор і керівник курсів підготовки вихователів дитячих садків (1896—1905) у Петербурзі. Основна праця: Сімейне виховання дитини та його значення (1885—1890) та ін.

Леушина Ганна Михайлівна (1898—1982) — російський педагог, доктор педагогічних наук, професор Ленінградського педагогічного університету ім. О. І. Герцена. Брала активну участь у створенні системи суспільного дошкільного виховання та підготовці кадрів дошкільних працівників. Досліджувала питання розумового та мовленнєвого розвитку дитини-дошкільника, формування математичних уявлень. Основні праці: Розвиток зв'язного мовлення у дошкільника (1941), Формування елементарних математичних уявлень у дітей дошкільного віку (1974) та ін.

Лісіна Мая Іванівна (1929—1983) — російський психолог, доктор психологічних наук, автор концепції розвитку комунікативної діяльності в дошкільному віці. Досліджувала особливості спілкування дитини з дорослими, мотиви і засоби спілкування дітей перших років життя. Основні праці: Виховання дітей раннього віку в сім'ї (1983), Проблеми онтогенезу спілкування (1986) та ін.

Логінова Віра Йосипівна (1932—1992) — російський педагог, доктор педагогічних наук, зав. кафедри дошкільної педагогіки Ленінградського педінституту ім. 0.1. Герцена. Автор робіт у галузі мовленнєвого розвитку дітей. Основні праці: Система народної освіти (1972), Трудове виховання дітей (1974), Дошкільна педагогіка: У 2 кн. (1988, у співавт.) та ін.

Локк Джон (1632—1704) — англійський філософ, психолог і педагог. Автор емпірико-сенсуалістської концепції розвитку. Найважливішим у вихованні вважав формування характеру й волі у дітей, їх моральне виховання. Переконаний прихильник домашнього виховання. Основні праці: Про виховання розуму (1687), Думки про виховання (1692) та ін.

Лубенець Наталія Дмитрівна (1877—1943) — український педагог і культурний діяч, голова Товариства народних дитячих садків міста Києва, засновник і редактор журналу “Дошкольное воспитание”, який виходив у Києві у 1911—1917 pp., лектор Фребелівського педагогічного інституту, член Колегії дошкільного виховання при Департаменті народної освіти у 1918—1919 pp. Основна праця: Фребель і Монтессорі (1915).

Люблінська Ганна Олександрівна (1903—1983) — російський психолог, доктор психологічних наук, професор Ленінградського педагогічного інституту ім. О. І. Герцена, заслужений діяч науки. Основні праці: Нариси психічного розвитку (1965), Вихователю про розвиток дитини (1974), Дитяча психологія (1971) та ін.

Макаренко Антон Семенович (1888—1939) — український педагог і письменник. Автор теорії колективу, якому надавав вирішального значення в розвитку особистості. Досліджував проблеми трудового, сімейного виховання. Основні праці: Педагогічна поема (1933—1935), Книга для батьків (1937) та ін.

Менджерицька Дебора Володимирівна (1899—1977) — російський психолог, кандидат педагогічних наук, доцент Московського педінституту, автор досліджень дитячої гри, колективних взаємин дітей. Основні праці: Творчі ігри в дитячому садку (1951), Виховання дітей у грі (1958), Виховання і навчання дітей 3—7 років (1976), Вихователю про дитячу гру (1982) та ін.

Мід Маргарет (1901—1978) — американський етнограф і соціолог, засновник етнографії дитинства як самостійної наукової дисципліни. Професор антропології Колумбійського університету та університету Фордем. Автор монографій і статей з етнографії, а також із соціальної та диференціальної психології, теорії виховання, соціології. Основна праця: Світ дитинства (1948).

Монтессорі Марія (1870—1952) — італійський педагог-гуманіст, лікар. Автор оригінальної системи виховання й навчання дітей, яку впроваджувала у закладах нового типу — “Будинках дитини”. Прибічниця теорії вільного виховання. Розробила дидактичний матеріал для сенсорного і розумового розвитку дитини, відомий у всьому світі. Основні праці: Педагогічна антропологія (1905), Метод наукової педагогіки (1909), Самовиховання й самонавчання у початковій школі (1922), Всотуючий розум (1949) та ін.

Мор Томас (1478—1535) — англійський гуманіст, державний діяч і письменник. У творі “Утопія” (1516) змалював картину ідеального суспільного ладу, заснованого на ідеї соціальної справедливості, у якому діти отримують обов'язкове суспільне виховання та здобувають освіту рідною мовою.

Нечаева Валентина Генадіївна (1907—1989) — російський педагог, кандидат педагогічних наук, зав. лабораторією морального виховання Інституту дошкільного виховання. Досліджувала проблеми будівельних ігор, колективних взаємин дітей, морального виховання. Основні праці: Конструювання в дитячому садку (1961), Моральне виховання в дитячому садку (1978, у співавт.) та ін.

Оберлін Йоганн-Фрідріх (1740—1826) — французький філософ і педагог. Засновник перших громадських закладів для дітей дошкільного віку у Франції — “В'язальних шкіл”. Поділяв погляди Й.-Г. Песталоцці, філантропістів.

Піаже Жан (1896—1980) — швейцарський психолог, засновник Женевської школи генетичної психології. Вивчав походження і розвиток інтелекту дитини, формування фундаментальних понять, особливості дитячої логіки і світогляду. Основні праці: Мислення і мова дитини (1923), Моральні судження дітей (1932) та ін.

Песталоцці Йоганн-Генріх (1746—1827) — швейцарський педагог-демократ, гуманіст. Автор теорії елементарної освіти, яка передбачає гармонійний розвиток усіх сил і здібностей людини. Висунув ідею розвивального навчання, сформулював дидактичні принципи послідовності й поступовості у навчанні. Основоположник методики початкового навчання рідної мови, арифметики, елементарної геометрії, географії. Прибічник природовідповідного виховання. Основні праці: Метод. Пам'ятна записка Песталоцці (1800), Як Гертруда вчить своїх дітей (1802), Книга матерів (1803) та ін.

Пирогов Микола Іванович (1810—1881) — російський та український лікар, просвітитель і педагог. Попечитель Одеського, пізніше Київського навчальних округів. Автор духовно-моральної концепції, в основі якої моральні цінності. Ними визначались завдання і зміст виховання національної самосвідомості, мета і зміст освіти, дидактика й методика. Основна праця: Питання життя (1856).

Платон (427—327 до н. є.) — давньогрецький філософ, учень Сократа. Засновник Академії — філософської школи, де вивчались, крім філософії, математика, діалектика, космологія, антропологія, етика і риторика. За Платоном, виховання та освіта не лише визначають правильну соціальну організацію людей, а й дають людині справжню свободу і можливість правильно орієнтуватися у світі вічних духовних цінностей. Основні праці: Держава, Закони,

Плохій Зоя Павлівна — український педагог, кандидат педагогічних наук. Керівник авторського колективу програми виховання і навчання дітей “Малятко”. Основні праці: Календар природи (1984), Старша група дитячого садка (1990), Виховання екологічної культури дошкільників (2002) та ін.

Поддьяков Микола Миколайович (нар. 1929) — російський психолог, доктор психологічних наук. Дослідник проблем розумового виховання, принципів відбору та систематизації знань, розвитку наочно-дійового та наочно-образного мислення дошкільників. Основні праці: Мислення дошкільника (1977), Розумове виховання дітей дошкільного віку (1988, у співавт.) та ін.

Радіна Євгенія Іллівна (1901—1969) — російський педагог, кандидат педагогічних наук, досліджувала зміст навчання дошкільників при ознайомленні з навколишнім життям, брала участь у створенні програм дитячого садка. Основні праці: Ознайомлення з явищами суспільного життя (1952), Роль гри в дитячому садку (1961), Дидактичні ігри і заняття з дітьми раннього віку (1967) та ін.

Русова (Ліндфорс) Софія Федорівна (1856—1940) — українська громадська, культурно-освітницька діячка і педагог. Автор першої концепції національного дошкільного виховання, засновниця першого українського дитячого садка в Києві (1871), викладач Київського Фребелівського інституту. Основні праці: Дошкільне виховання (1918), В дитячому садку (1919), Теорія і практика дошкільного виховання (1924), Нові методи дошкільного виховання (1927), Мої спомини (1937) та ін.

Руссо Жан-Жак (1712—1778) — французький письменник-просвітитель і філософ, теоретик вільного виховання. Вважав, що виховання має слідувати за “природою людини” відповідно до вікових та індивідуальних особливостей. Основні праці: Юлія, або Нова Елоїза (1761), Еміль, або Про виховання (1762) та ін.

Савченко Олександра Яківна — український педагог, доктор педагогічних наук, професор. Досліджує проблеми дидактики, методики початкової освіти, підготовки дитини до школи. Автор підручників для початкової школи. Основні праці: Навчально-виховний процес у малокомплектній школі (1988), Розвиток пізнавальної самостійності молодших школярів (1982), Розвивай свої здібності (1995), Дидактика початкової школи (1999) та ін.

Сакуліна Ніна Павлівна (1898—1975) — російський педагог, доктор педагогічних наук, дослідниця художнього виховання дітей дошкільного віку. Розробила періодизацію розвитку зображувальної діяльності дітей, яку взято за основу програм з художнього виховання. Основні праці: Малювання в дошкільному віці (1965), Зображувальна діяльність у дитячому садку (1973, у співавт.) та ін.

Сікорський Іван Олексійович (1842—1919) — український психолог і педагог, доктор медицини, дослідник основних етапів нервово-психічного розвитку дитини. У1912 р. заснував Київський Фребелівський інститут. Голова Київського Фребелівського товариства (1908). Основні праці: Виховання у віці першого дитинства (1884), Психологічні основи виховання і навчання (1909), Душа дитини (1911) та ін.

Симонович Аделаїда Семенівна (1844—1933) — російський педагог, організатор дитячих садків та елементарних шкіл у Петербурзі й Тифлісі, редактор і видавець журналу “Дитячий садок”. Теоретична та практична діяльність ґрунтувалася на системі Ф. Фребеля, а також на ідеї народності. Основна праця: Дитячий садок (1907).

Сковорода Григорій Савич (1722—1794) — видатний український філософ, поет, педагог. Вважав, що виховання слід спрямовувати відповідно до природних особливостей дітей, а виховувати мають право люди гуманні, чуйні, чесні, яких хотіли б наслідувати вихованці. Основні праці: притчі “Байки Харківські”, “Благодарний Еродій” та ін.

Сохін Фелікс Олексійович (1928—1989) — російський психолінгвіст і педагог, кандидат педагогічних наук, дослідник мовленнєвого розвитку дітей дошкільного віку, зав. лабораторією розвитку мови Інституту дошкільного виховання АПН СРСР. Науковий редактор і співавтор фундаментальних праць: Розвиток мови дітей дошкільного віку (1979), Підготовка дітей до школи в дитячому садку (1978), Дошкільна педагогіка (1980) та ін.

Стельмахович Мирослав Гнатович (1934—1998) — український педагог, доктор педагогічних наук, професор. Дослідник проблем етнопедагогіки. Основні праці: Народна педагогіка (1985), Українська родинна педагогіка (1996), Теорія і практика українського національного виховання (1996).

Сухомлинський Василь Олександрович (1918—1970) — український педагог, заслужений вчитель, кандидат педагогічних наук, чл.-кор. АПН СРСР. Автор педагогічної системи, заснованої на принципах гуманізму, визнанні дитини найвищою цінністю. Основні праці: Як виховати справжню людину (1957), Моральні заповіді дитинства і юності (1966), Сто порад вчителю (1965—1967), Серце віддаю дітям (1969), Павлинська середня школа (1969), Розмова з молодим директором школи (1973) та ін.

Тихеєва Єлизавета Іванівна (1867—1943) — російський педагог, діяч у галузі дошкільного виховання. З 1908 р. була членом, а в 1913— 1917 pp. віце-президентом Петербурзького товариства сприяння дошкільному вихованню. Керувала створеним при товаристві дитячим садком. Автор досліджень проблем дошкільного виховання, розвитку дитячого мовлення та ін. Основні праці: Сучасний дитячий садок, його значення та обладнання (1914), Дитячий садок за методом Є. І. Тихеєвої (1928), Розвиток мови дошкільника (1937) та ін.

Уільдерспін Самуїл (1792—1866) — англійський педагог, організатор шкіл навчання (моніторіальних шкіл) для маленьких дітей. Пропагував ідею наочного навчання, вів заняття на відкритому повітрі, будував ігрові майданчики. Школи Уільдерспіна були поширені у країнах Західної Європи. Основні праці: Виховання маленьких дітей (1823—1825), Система виховання дітей (1840), Керівництво до виховання маленьких дітей (1845).

Усова Олександра Платонівна (1898—1965) — російський педагог, доктор педагогічних наук, дослідниця проблем дитячої гри, використання народної творчості у дошкільному закладі, дошкільної дидактики, чл.-кор.

АПН CPCR Основні праці: Гра та іграшка (1940), Навчання в дитячому садку (1961), Усна народна творчість у дитячому садку (1972), Роль гри у вихованні дітей (1976).

Ушинський Костянтин Дмитрович (1824—1870) — російський педагог, засновник наукової педагогіки. Автор концепції народності виховання. Розробив антропологічні засади навчально-виховного процесу. Мету виховання розглядав як формування активної творчої особистості, що передбачає підготовку до розумової і фізичної праці як вищої форми людської діяльності. Основні праці: Про народність у суспільному вихованні (1857), Праця в її психічному і виховному значенні (1860), Дитячий світ (1861), Рідне слово (1864), Людина як предмет виховання. Досвід педагогічної антропології (1868—1869) та ін.

Фаусек Юлія Іванівна (1863—1943) — російський педагог, діяч дошкільного виховання, пропагандист досвіду М. Монтессорі. Організатор дошкільних закладів у Петербурзі, у 1917—1927 pp. очолювала експериментальний дитячий садок за методом М. Монтессорі при педагогічному інституті ім. О. І. Герцена. Основні праці: Метод Монтессорі у Росії (1924), Розвиток інтелекту у маленьких дітей (1922), Про мораль у дітей (1941—1942) та ін.

Фельтре де Вітторіно (1378—1446) — видатний італійський педагог-гуманіст, “перший вчитель нового типу”. Організував школу “Будинок радості”, у якій, на відміну від аскетичної середньовічної, панував дух гуманізму, гармонійно поєднувались заняття з навчання класичних мов, математики, фізичного виховання.

Фльоріна Євгенія Олександрівна (1889—1952) — російський педагог, доктор педагогічних наук, професор, чл.-кор. АПН СРСР. Дослідник проблем естетичного виховання дітей засобами мистецтва, зображувальної діяльності, художнього слова, гри. Редактор навчального посібника “Дошкільна педагогіка” (1946). Основні праці: Дитячий малюнок (1924), Живе слово у дошкільних закладах (1933), Естетичне виховання дошкільника (1961), Гра та іграшка (1973).

Фребель Фрідріх (1782—1852) — німецький педагог, автор оригінальної системи суспільного дошкільного виховання, засновник дитячого садка як закладу для виховання дітей дошкільного віку. Послідовник Й.-Г. Песталоцці. Основні праці: Виховання людини (1826), Материнські й пестливі пісні (1843) та ін.

Холл Стенлі (1844—1924) — американський психолог, засновник педології, яка грунтується на ідеї педоцентризму. Організатор першого у США Інституту дитячої психології (1889). Дослідник проблем дитячої і педагогічної психології. Основні праці: Юність (1904), Проблеми виховання (1911) та ін.

Чулицька Лідія Іванівна (1870—1938) — російський лікар-гігієніст, педагог, дослідник проблем дошкільної гігієни і фізичного виховання дітей. Розробила методику лікарсько-педагогічного контролю за фізичним вихованням дітей. Основні праці: Гігієна дитячого садка (1923), Гігієна дошкільного віку (1936) та ін.

Шацький Станіслав Теофілович (1878—1934) — російський педагог-дослідник, організатор виховних закладів нового типу. У 1919—1923 pp. керував роботою 1-ої дослідної станції Норкомосу, яка була комплексом науково-дослідних установ, дитячих садків, шкіл, позашкільних закладів. Дослідник проблем дитячої творчості, виховання у колективі, гри дошкільника. Основні праці: Бадьоре життя (1914, у співавт), Педагогічні твори: У 4 т. (1962—1965) та ін.

Шлегер Луїза Карлівна (1863—1942) — російський педагог, діяч дошкільної освіти. У1905—1918 pp. керувала першим народним дитячим садком у Москві, який увійшов у Першу дослідну станцію Наркомосу. Досліджувала питання розвитку дошкільника, ролі вихователя установленні вільної самостійної особистості. Основні праці: Матеріали для бесід з маленькими дітьми (1914,1923), Практична робота в дитячому садку (1915, 1923) та ін.

Штейнер (Штайнер) Рудольф (1861—1925) — австрійський філософ, педагог, засновник антропософії, основоположник вальдорфської педагогіки. Трактував виховання як процес метаморфоз, за яких попередня стадія розвитку дитини відроджується на наступній в якісно іншому стані. Основні праці: Філософія свободи (1894), Виховання дитини з точки зору духовної науки (1907), Методика навчання та передумови виховання (1924) та ін.

Штерн Вільям (1871—1938) — німецький психолог і філософ, один із засновників диференціальної психології. Дослідник психологічних закономірностей дитячої гри та проблеми обдарованих дітей. Основна праця: Психологія раннього дитинства до шестилітнього віку (1915).

Щелованов Микола Матвійович (1892—1984) — російський фізіолог, чл.-кор. АПН СРСР Його дослідження особливостей вищої нервової діяльності дитини стали основою теорії розвитку дітей до 3 років, розробки програм виховання дітей раннього віку у дошкільних закладах. Основні праці: Виховання здорової дитини раннього віку (1959), Виховання дітей раннього віку в дошкільних закладах (1965, за ред. М. М. Щелованова ) та ін.

Щербакова Катерина Йосипівна — український педагог, кандидат педагогічних наук, професор, дослідниця проблем дошкільної дидактики, формування елементарних математичних уявлень, взаємин дітей у грі. Основні праці: Формування взаємин 3—5 років дітей у грі (1984), Вступ у спеціальність (1990), Методика навчання математики дітей дошкільного віку (1985), Про математику малюкам (1984) та ін.

Ядешко Віра Йосипівна (1927—2000) — російський педагог, кандидат педагогічних наук, професор, дослідниця проблем мовленнєвого розвитку дитини та підготовки педагогічних кадрів у галузі дошкільної педагогіки. Керівник творчих колективів з розробки програм з педагогічних дисциплін для педінститутів. Основні праці: Розвиток мови дітей від 3-х до 5-ти років (1966), Дошкільна педагогіка (1980).

Всі опубліковані на сайті матеріали належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Копіювання та використання інформації суворо заборонено.

 
Наступна >
 
Авторські реферати, курсові та дипломні роботи. Онлайн бібліотека підручників.
Studentam.net.ua © 2016