top_left_1

Studentam.net.ua

Курсові та дипломні роботи
top_right_1
top_left_2
Головна arrow Статті arrow Культура. Наука. Освіта. arrow Єдність і взаємозв'язок завдань виховання дошкільників
top_right_2
top_left_3
top_right_3
Єдність і взаємозв'язок завдань виховання дошкільників

ЄДНІСТЬ І ВЗАЄМОЗВ'ЯЗОК ЗАВДАНЬ ВИХОВАННЯ ДОШКІЛЬНИКІВ

   Усі складові частини виховання дітей дошкільного віку в педагогічному процесі здійснюються в єдності. Людина не розвивається і не виховується за окремими напрямами. Як у теорії, так і на практиці неможливо виділити сфери впливу того чи іншого аспекту виховання на розвиток людини. Платон стверджував: “Ніхто не стає хорошою людиною випадково”. Усі складові частини виховання об'єднані перш за все метою. Фізичне, розумове, моральне, трудове, естетичне виховання мають загальну спрямованість — формування повноцінної особистості дитини, розвиток її індивідуальності, підготовку до навчання в школі. Як зазначав К. Ушинський, єдиних виховних рецептів не буває і не може бути, і неможливо знайти хоча б один педагогічний засіб, у якому б не було шкідливих і корисних сторін і який не міг би дати в одному випадку корисних результатів, в іншому — шкідливих, у третьому — ніяких. Тому педагог має ретельно вивчати природу своїх вихованців, обставини їх виховання, педагогічні теорії й на цій основі виробити собі позитивну мету виховання, йти до неї, керуючись набутими знаннями і власною розсудливістю.
   Кожен виховний засіб впливає на всі аспекти розвитку особистості дитини. Плануючи і організовуючи будь-який педагогічний захід, важливо передбачити всі можливі результати з метою всебічного виховання. Однак не можна змушувати дитину до конкретної діяльності, не зважати на її стан, інтереси і потреби. “Беззмістовне керівництво особистістю дитини ніколи не минає без серйозних наслідків і позначається іноді на всьому її житті”, — стверджував П. Лесгафт. Вдумливий педагог обов'язково має враховувати всі чинники і обставини виховного процесу, вікові, індивідуальні особливості, інтереси й потреби дітей.
   У взаємозв'язках фізичного, розумового, морального, трудового, естетичного виховання виникають нові його можливості. Йдеться передусім про такі виховні напрями:
— патріотичне виховання. Спрямоване на виховання любові до Батьківщини, рідного народу, в дусі миру і взаєморозуміння з іншими народами;
— екологічне виховання. Має на меті формування основ екологічної культури дитини, навичок природоохоронної діяльності;
— економічне виховання. Покликане прищеплювати повагу до результатів праці дорослих, розвивати бережливе ставлення до часу, знарядь праці, формувати вміння планувати власну трудову діяльність, свої доходи, раціонально їх використовувати;
— статеве виховання. Його завданнями є формування усвідомленого ставлення до своєї та протилежної статі, навичок відповідної поведінки, ознайомлення з елементами статевої гігієни.
   Кожен напрям виховання має свої завдання, засоби і методи, які реалізуються в контексті головних складових частин виховання (фізичного, розумового, морального, трудового, естетичного). Наприклад, формування екологічної культури починається з прилучення дитини до світу природи в процесі її раціонального виховання, завдання якого полягає в ознайомленні дошкільників з навколишнім світом. Виховання любові, гуманного ставлення до живого, в тому числі до об'єктів природи, є завданням морального виховання тощо.
   Багато є спільного в засобах і методах виховання. Наприклад, головний засіб патріотичного виховання (ознайомлення дітей із сім'єю, родом, рідною країною) має спільність із засобами морального виховання, у системі якого в ознайомленні з найближчим для дитини оточенням полягає виховання гуманних почуттів.
   Отже, всі складові частини виховання можуть бути успішно реалізовані лише в єдності та взаємозв'язку. Особистість дитини — не сукупність окремих якостей, а єдине ціле, елементи якого, взаємодіючи, утворюють неповторну індивідуальність.
   Необхідність забезпечення взаємозв'язку напрямів виховання визначила поняття системи виховання.

   Система виховання — сукупність взаємопов'язаних цілей і принципів організації виховного процесу, методів і прийомів поетапної реалізації у межах певної соціальної структури (сім'ї, дитячого садка, школи, вузу, держави).

   Головна ознака системи — її впорядкованість. А. Макаренко наголошував на тому, що ніякий засіб неможливо розглядати як окремо взятий від системи; він не може бути визнаний ні поганим, ні добрим, якщо розглядається окремо від інших, від цілого комплексу педагогічних засобів.
   Загалом, системний підхід до виховання передбачає: двосторонню взаємодію вихователя і дитини; спрямованість на гармонійний розвиток особистості; єдність змістовної та процесуальної складових виховного процесу; взаємозв'язок усіх його структурних елементів (мети, змісту, засобів і методів); реалізацію розвитку, навчання і виховання дитини.
   Єдність завдань і складових частин виховання не означає, що внаслідок їх використання всі діти будуть однаковими. У кожній особистості поєднуються загальні та індивідуальні риси. З цього приводу С. Русова зауважувала, що індивідуальність не має бути “придушена загальнолюдськими інтересами: ні, кожна дитина усім дошкільним вихованням виробляє з себе суцільну, незалежну, активну особу з піднесеним почуттям добра і міцною волею задля дійсною красою позначеного життя”.
   Початок XXI ст. ознаменований утвердженням концепції полікультурного виховання, яке передбачає адаптацію людини до різноманітних цінностей в умовах співіснування різнорідних культур, орієнтацію на діалог культур тощо. У світлі цього важливим завданням виховання дітей дошкільного віку в усьому світі є виховання у дусі миру. У межах одного з проектів Всесвітньої організації з дошкільного виховання (ОМЕР) у 1982 р. було окреслено такі його напрями:
— формування позитивного і дружнього ставлення до навколишнього світу;
— розвиток самостійності та формування навичок взаємодії з іншими людьми;
— виховання у дусі діалогу, підготовка до діалогічного спілкування;
— виховання почуття національної належності;
— виховання міжнародної солідарності. Важливим завданням є виховання толерантності у ставленні до різних людей (різного віку, хворих, інвалідів), різних етнічних, релігійних і соціальних угруповань. Наприклад, у США створено навчальні програми попередження виникнення у дітей соціальних стереотипів і вивчення культурного розмаїття на основі притаманної дошкільнятам допитливості та безпосередності поведінки.
   Глобальною проблемою людства нині є проблема екології навколишнього середовища. Урбанізація, зростання промислового виробництва зі шкідливими для здоров'я людини наслідками, недбале ставлення до природи, коли людина забуває, що вона сама є її складовою, висувають на передній план завдання виховання екологічної культури, починаючи з раннього віку. Екологічне виховання у промислово розвинутих і густонаселених країнах світу (США, Японії, Німеччині та ін.) має своїм завданням виховання раціональної, доцільної, правильної поведінки дітей не лише в природі, а й у повсякденному житті (культура ведення домашнього господарства, збір сміття, оздоровлення природного середовища, доцільне використання води та ін.)- У Данії, наприклад, з метою захисту людини від впливу міського середовища створена концепція лісового дитячого садка, в якому діти вчаться жити в природі.
   У ранньому віці дитина починає усвідомлювати, що вона є хлопчиком або дівчинкою, що її належність до певної статі є незворотною, постійною, на все життя, тобто вона набуває первинної статевої ідентичності. На цю пору припадає початок її статевого виховання — засвоєння знань про взаємини статей, формування культури статевої поведінки. Суть його полягає у делікатному поясненні відмінностей у будові чоловічого і жіночого організмів, опануванні елементарних навичок статевої гігієни, у формуванні статевотипізованої (властивої представникам певної статі) поведінки, а також толерантного ставлення до представників протилежної статі.
   У дошкільному дитинстві розпочинається етап вторинної статевої ідентифікації, тобто усвідомлення свого соціального призначення як чоловіка або жінки і відповідної поведінки в сім'ї, суспільстві. У цьому процесі особливої актуальності набуває проблема гендерного виховання — засвоєння дитиною знань про соціальні особливості буття статей. Ідеться про розкриття дитині того, що чоловіки і жінки різняться між собою не тільки за біологічними ознаками, а й за особливостями виконання ролей у сім'ї та суспільстві. При цьому вихователі мали б з перших днів наголошувати на рівній суспільній цінності чоловіків і жінок (принцип гендерного паритету), тобто рівних їхніх правах і обов'язках, рівній відповідальності у сім'ї, суспільстві й одне перед одним.
   Очевидно, певної уваги заслуговує ідея виховання дітей на принципах андрогінії — поєднання в індивіді жіночих (фемінних) і чоловічих (маскулінних) соціальних властивостей, що передбачає допомогу дитині в усвідомленні та прийнятті своєї статевої належності, опануванні й реалізації відповідних до неї соціальних ролей, а також опануванні багатьох соціальних ролей, не обумовлених статевою належністю дитини. Йдеться про те, що хлопчики не повинні цуратися багатьох справ, які за традиційним розподілом соціальних ролей вважаються “жіночими”, а дівчатка повинні виховувати в собі здатність до успішного функціонування у сферах, в яких домінують чоловіки (бізнес, політика тощо). Усе це, на думку багатьох учених, стимулює всебічний розвиток особистості, сприяє максимальній її реалізації у сім'ї та суспільстві, гармонізує суспільні відносини.
   В опануванні цією проблематикою педагогові доведеться долати певні когнітивні (пізнавальні), психологічні бар'єри, виявляти необхідні такт, гнучкість і делікатність. Попри неоднозначне ставлення до цієї проблеми в науці й громадській думці, відвертатися від неї не слід, оскільки це є однією із тенденцій розвитку сучасної цивілізації.
   Важливим напрямом є правове виховання дітей, яке полягає у прищепленні їм елементарних правових знань, формуванні найпростіших навичок правової поведінки. Відомі педагоги К. Вентцель, Я. Корчак ще у 30-ті роки XX ст. запропонували декларації прав дитини, в основу яких поклали її право бути тим, ким вона є, — право на індивідуальність, людську гідність, життя, свободу і щастя. Нині прийнято багато міжнародних угод про права дитини, що регламентують обов'язки держави, батьків і вихователів стосовно дітей, вимагають виокремлення особливого напряму у вихованні, спрямованого на усвідомлення дитиною своїх прав і обов'язків. На необхідність цієї роботи вказано ЮНЕСКО у 1974 році.
   Правове виховання передбачає ознайомлення дітей дошкільного віку зі змістом їхніх прав, розвиток критичного ставлення до спроб їх порушити (використання авторитарного стилю спілкування, приниження гідності). Водночас у них повинно утверджуватися усвідомлення, що, реалізуючи свої інтереси, не можна ігнорувати інтереси інших; що стосунки людей регулюються нормами моралі і права, які необхідно знати і яких слід дотримуватися; що свобода — це не вседозволеність, а усвідомлена поведінка і Діяльність у конкретному правовому полі.
   Пов'язаним із правовим вихованням є виховання у дітей здатності запобігати небезпеці та насильству. Цьому має сприяти безпечна організація оточення дитини, дозування впливу всього, що може створити загрозу її здоров'ю. З цією метою її знайомлять з поведінкою у кризових ситуаціях (пожежа, повінь, буря тощо), у транспортних засобах, під час самостійного перебування вдома і на вулиці, зі способами вирішення конфліктів, захисту від фізичного і морального насильства, в тому числі у сім'ї.
   Важлива роль у вирішенні виховних проблем відводиться взаємодії педагога і дитини, оскільки успіх виховання значною мірою залежить від того, хто вводить дитину в життя. Термін “педагогічна взаємодія” найповніше відображає взаємну активність педагога і дитини. Педагогічна взаємодія — це єдність педагогічного впливу, його активного сприйняття та власної активності дитини. Саме педагогічна взаємодія забезпечує самовиховання особистості як результат виховного впливу на дитину. Обов'язком вихователя є довіра до того, що дитина вміє, віра у її можливості, створення умов для цікавої діяльності, розвитку інтересів і здібностей, стимулювання вільного вибору, підтримка самостійної поведінки, прагнення зрозуміти те, що дитину по-справжньому хвилює, чому вона так поводиться, чого прагне. Саме педагог має бути для дитини еталоном демократичної, незалежної і гідної людської поведінки. У виховній роботі батьки і педагоги повинні забезпечити дитині гармонійний розвиток, не позбавляючи її права на особисте життя, підтримуючи в ній щастя дитинства.
   Час дошкільного дитинства є найоптимальнішим для розвитку особистості дитини, кожен рік якого є важливою сходинкою її зростання, що дало підстави назвати його “золотою порою життя”. У цьому віці дитина особливо потребує повноцінного спілкування з дорослими і однолітками, можливості самовияву, задоволення потреб, турботи про її щастя. Досягнуть успіху у вихованні ті батьки і педагоги, які гуманно, терпляче і вміло пов'язують вирішення завдань виховання дитини з її розвитком.

Всі опубліковані на сайті матеріали належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Копіювання та використання інформації суворо заборонено.

 
< Попередня   Наступна >

Замовити реферат, курсову або дипломну роботу

bottom_left
bottom_right
Studentam.net.ua © 2008-2021