|
МІЖОСОБИСТІСНИЙ КОМУНІКАТИВНИЙ ПРОСТІР Зміст, результативність комунікації, самопочуття, поведінка співрозмовників залежать від їх розміщення у просторі. Йдеться про відстань між ними, положення їхніх тіл. Особливо важливим щодо цього є дотримання параметрів міжособистісного комунікативного простору. Міжособистісний комунікативний простір (дистанція спілкування) — відстань між тими, хто спілкується. Мірою міжособистісного комунікативного простору є відстань (дистанція), на яку можна наблизитися до людини у процесі спілкування: до 45 см — інтимна дистанція (спілкування близьких людей); від 45 см до 1 м і 20 см — персональна (спілкування із знайомими людьми), від 1 м і 20 см до 4 м — соціальна (офіційне спілкування), від 4 до 7 м — публічна дистанція (виступ перед аудиторією). Використовуючи фактор дистанції, вчитель може виразити своє схвалення діяльності учнів, особисту прихильність до них. Скоротивши або збільшивши відстань, він посилює або послаблює вплив. Вибір дистанції учні сприймають по-різному: надто малу відстань вони можуть розцінювати як посягання на особистість, як нетактовність, а на значній відстані педагог для них відчужений, навіть пихатий. Тому вчителю необхідно визначати міжособистісний простір обережно, з урахуванням ситуації спілкування, зважаючи на сприйняття цього чинника співрозмовником. Рівень взаєморозуміння, зворотного зв'язку залежить від розміщення співрозмовників (суперники під час розмови сидять один навпроти одного, під час випадкової бесіди — навскіс за столом, друзі — поруч).
Просторові фактори спілкування використовує будь-який педагог, інтуїтивно обираючи комунікативну відстань, що залежить від взаємин з аудиторією, розмірів приміщення, розмірів групи. За даними досліджень, зоною найефективнішого контакту є перші 2—3 парти, оскільки учні, які сидять за ними, перебувають на особистій, а іноді на інтимній відстані до вчителя. Інші учні, як правило, перебувають на публічній відстані від учителя. Якщо він невимушено проходить по класу, то, змінюючи дистанцію, досягає просторової розмаїтості і рівності у спілкуванні з кожною дитиною. Теорія і практика педагогічної комунікації підтверджує, що надмірна віддаленість від учнів є однією з провідних індивідуально-психологічних особливостей конфліктного вчителя.
В організації комунікативного простору важливе розміщення меблів (столів, стільців, парт) у класі: стіл учителя засвідчує його директивну позицію, кілька рядів учнівських столів створюють ефект “загальної маси”. Перебуваючи в такому приміщенні, учень відчуває себе “усередині класу”, його частиною. Виклик до дошки, спілкування з учителем “один на один” спричинюють у нього неприємний і напружений стан. З огляду на просторові особливості спілкування у школах, педколективи яких зорієнтовані на демократичну взаємодію з учнями, відходять від усталених традицій розміщення стола вчителя й учнівських парт: стіл ставлять у центрі, парти — півколом на однаковій відстані від нього.
Невербальні засоби комунікації розкривають установки вчителя стосовно учнів під час індивідуального опитування (табл. 2.4). Таблиця 2.4 Невербальні вияви установок учителя стосовно учнів під час індивідуального опитування Аспект комунікації або дії вчителя | Ознаки вияву установок | Позитивні установки | Негативні установки | 1 | 2 | 3 | Вираз обличчя | Живе, доброзичливе | Непроникливе, кам'яне, байдуже, презирливе | Міміка | Відображає ставлення до змісту відповіді (успіхи і невдачі) | Нейтральна або не відображає ставлення до змісту відповіді | Візуальний контакт з учнями | Здійснюється, його функція — підтримати учня | Здійснюється не завжди. Підтримки учнів немає | Термін, що відводиться учневі на відповідь | Достатній або більший, ніж необхідно (залежно від змісту матеріалу і можливостей учня) | Менший, ніж необхідно (незалежно від змісту матеріалу і можливостей учня) |
Закінчення таблиці 2.4 1 | 2 | 3 | Під час неправильної відповіді учня | Учитель повторює питання у зміненому формулюванні, що підказує шлях до правильної відповіді. Він мовби не помічає неправильної відповіді, допомагає відповідати, підказує, сам дає правильну відповідь | Учитель вказує на неправильну відповідь, виражає невдоволення нею; запитує іншого (іноді не дочекавшись відповіді) | Оцінка неправильної відповіді учня | М'яка, ліберальна, іноді з мотивами, що виправдовують учня | Різка, безапеляційна | Під час правильної відповіді учня | Учитель радіє, реакція схвалення, підтримки | Учитель сприймає її як належне, низько оцінюючи можливості учня | Частота звертань під час уроку до учня | Часто, дуже часто | Рідко, дуже рідко |
Процес комунікації ускладнюють такі помилки вчителя:
— несформованість професійно-педагогічної уваги (недостатня стійкість, неоптимальний її розподіл, педагогічно невиправдана форма вираження);
— невиразні контакт очей, пантомімічна і жестикуляційна експресія, відхилення корпуса тіла від співрозмовника, негативні рухи головою;
— інтенсивна жестикуляція, повільний або надто швидкий темп мовлення, нерозвинутість емпатії (нездатність поставити себе на місце учнів);
— монотонність мовлення, нечітка дикція, невміння використовувати інтонації голосу, паузи, неправильність наголосів, часте мовчання;
— скутість рухів, відсутність значущих жестів, невиразність погляду;
— захопленість предметним змістом матеріалу, слабке володіння засобами саморозкриття, недостатні знання комунікативних особливостей учнів.
Такі помилки не лише ускладнюють взаєморозуміння між учителем та учнями, повноцінне донесення, сприйняття і розшифрування інформації, ефективний зворотний зв'язок, а й відгороджують учнів від можливостей завдяки соціально-психологічному наслідуванню опановувати ефективні способи, прийоми спілкування. Всі опубліковані на сайті матеріали належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Копіювання та використання інформації суворо заборонено.
|
