Studentam.net.ua
Реферати, курсові та дипломні роботи
Головна arrow Статті arrow Філософські науки. Психологія arrow КЛАСИФІКАЦІЇ ФУНКЦІЙ УПРАВЛІННЯ
04.12.2016
Платні роботи
Реферати
Курсові
Дипломні, магістерські ...
Онлайн бібліотека підручників
Біологічні науки
Валеологія
Екологія
Економічні науки
Етика та естетика
Землезнавство
Історія
Літературознавство
Педагогіка
Правознавство
Психологія
Соціальна робота
Корисні матеріали
Біографії
Розробки уроків
Статті
Друзі

Електронна бібліотека




КЛАСИФІКАЦІЇ ФУНКЦІЙ УПРАВЛІННЯ

КЛАСИФІКАЦІЇ ФУНКЦІЙ УПРАВЛІННЯ

   Функції управління виражають психологічну специфіку управлінської праці, систему відносин в організації. Адже через психологічний зміст функцій управління реалізується механізм диференціації та інтеграції праці, а психологія функцій характеризує процес управління.
   Психологічний зміст управлінської діяльності розкривається через структурування функцій управління та механізми їх взаємозв'язку. Однак дотепер ще не достатньо обґрунтовано поняття “функції управління”: теорія управління ототожнює його з поняттями “роль”, “коло обов'язків”; теорія організації тлумачить як таке відношення частини до цілого, за якого існування та зміна частини забезпечують існування та розвиток цілого; системний аналіз — як характеристику, що визначає зміну станів, призначення й необхідність існування певної системи. Об'єднує ці позиції погляд на поняття “функція” як на перетворення ресурсів та знань на задоволені суспільні потреби. В основі зазначених точок зору лежить операційно-стадійний підхід, згідно з яким поняття “функція” (лат. functio — виконання) трактують як сукупність специфічних дій та операцій, а управлінську діяльність — як систему послідовно виконуваних операцій. В окремих дослідженнях специфічні функції управління представлені як системи завдань, що відображають способи діяльності щодо досягнення накреслених цілей, а функції організації — як створення функціональної структури, яка виконує конкретні операції.

   Функції управління — сукупність особливих дій та операцій, які виражають психологічну специфіку управлінської діяльності, цілеспрямованого впливу на зв'язки і відносини людей у процесі життєдіяльності організації.

   Традиційним принципом класифікації функцій управління є аналіз змісту виконуваних робіт. За цією ознакою всі функції поділяють на загальні (головні) та специфічні (особливі). Одні автори, беручи за основу зміст виконуваних робіт, до загальних функцій управління зараховують прийняття рішень та організаційну діяльність, інші — планування, організування, контроль, мотивацію та лідерство, окремі — прогнозування, формулювання мети, аналіз та узагальнення зібраної інформації, прийняття рішень, їх здійснення і контроль за виконанням.
   Психологія та соціологія в основу класифікації управлінських функцій беруть не управлінський цикл, а всю структуру діяльності керівника організації. Так, сучасний російський психолог Віктор Шепель виокремлює загальні (збереження здоров'я персоналу і навколишнього середовища, колективна згуртованість, професійна підготовка і соціальна мотивація) та специфічні (інформаційно-діагностична, розпорядчо-виконавська, соціального прогнозу) функції. За допомогою загальних функцій, на його думку, забезпечується змістова визначеність гуманітарної діяльності підприємства, а специфічні функції є робочим інструментарієм здійснення загальних функцій соціального управління. Призначення функції збереження здоров'я персоналу і навколишнього середовища полягає в забезпеченні гуманітарної експертизи умов праці, стану техніки безпеки, санітарно-гігієнічного режиму на кожному робочому місці. Зміст цієї функції охоплює також питання виробничого харчування, організації пауз для відпочинку, медичного обслуговування. Самостійне коло проблем пов'язане з виробничою і позавиробничою екологією. Функція колективної згуртованості передбачає зміцнення духовної єдності працівників, їх професійної відповідальності за імідж організації. Існує пряма залежність між відносинами у структурах (виробничими підрозділами, управлінськими та допоміжними службами) і різними формами спілкування персоналу підприємства: чим упорядкованішими є відносини, тим вища узгодженість між різними формами спілкування. Функція професійної підготовки спрямована на забезпечення життєдіяльності організації завдяки системному кадровому забезпеченню, перепідготовці кадрів. Функція соціальної мотивації передбачає стимулювання участі працівників у прийнятті ділових рішень, матеріальне і духовне стимулювання їх поведінки, яке формувало б особисту зацікавленість у роботі, дотримання норм професійної етики тощо. До цієї функції причетні виховні заходи, психологічна і педагогічна допомога молодим працівникам, усім, хто її потребує. Інформаційно-діагностична функція покликана забезпечити збирання і збереження соціальної інформації, яка фіксує дані про кадри підприємства, їх структуру та інфраструктуру, загальнокультурну і професійну підготовку персоналу, про лідерський потенціал виробничих підрозділів, про “зони соціальної напруги”, стан і причини плинності кадрів тощо. З цією метою служби соціального управління широко використовують соціально-психологічні методи для вивчення громадської думки. Розпорядчо-виконавська функція передбачає підготовку спеціальної документації (інструкції, рекомендації, узагальнення досвіду роботи тощо), координацію діяльності служб обслуговування, медичних установ, культурно-освітніх закладів. Функція соціального прогнозу має на меті прогностичне визначення параметрів змін на підприємстві та зумовлених нововведеннями наслідків. Керівника розглядають не тільки в межах адміністративної ролі, айв усій багатоманітності його соціально-політичних, морально-психологічних та професійно-особистісних якостей.
   Згідно з класифікацією американських учених Д. Креча, Р. Кратчфілда та Е. Белаші в діяльності керівника провідними є такі функції:
   1. Керівник як виконавець. Ця функція характеризує особисту участь керівника в діяльності групи.
   2. Керівник як плануючий орган групи. Він реалізує себе як творець довгострокового планування та “єдиний зберігач цілісного плану”, решта осіб групи ознайомлена лише з окремими етапами плану.
   3. Керівник як генератор політики групи. У діяльності керівника ця функція найвідповідальніша. Джерелами її є вказівки вищих органів, рішення, прийняті співробітниками, а також самостійно.
   4. Керівник як експерт. Вона потребує глибоких знань про виробництво, кваліфікованого застосування їх у кожній конкретній ситуації.
   5. Керівник як зовнішній представник групи. Будучи офіційним представником групи, керівник повинен доносити інформацію з групи у зовнішні соціальні інститути і в зворотному напрямку.
   6. Керівник як особистість, яка регулює внутрішні відносини. Керівник більше, ніж будь-хто інший, впливає на взаємини в групі. Якщо він не відокремлений від більшості учасників групи, то характеризується як “один з нас”.
   7. Керівник як особистість, яка має право нагороджувати і карати.
   8. Керівник як арбітр та посередник. Маючи офіційні повноваження, він може нагороджувати й карати, Що зобов'язує до справедливості, неупередженості.
   9. Керівник як зразок поведінки. У цій функції втілено обов'язок керівника бути прикладом для підлеглих.
   10. Керівник як символ групи. Є наслідком прагнення групи до єдності.
   11. Керівник як особистість, яка позбавляє підлеглих індивідуальної відповідальності. Зобов'язує керівника у виробничих питаннях брати підлеглих під свій захист, дає підстави окремим особам організації, покладаючись на керівника, ухилятися від прийняття самостійних рішень.
   12. Керівник як ідеолог групи. Часто керівник виробляє для групи ідеологію, є джерелом поглядів, цінностей, норм. Попри те, що ця офіційна ідеологія може відрізнятися від поглядів окремих працівників організації, вона проникає в групу, впливає на неї. Це виявляється передусім там, де керівник контролює потік інформації в групу.
   13. Керівник як протекційно-захисна особа. Потребує здатності і вміння виражати інтереси групи, окремих осіб поза її межами, оберігати їх від недружелюбних зовнішніх впливів.
   14. Керівник як винуватець усіх бід. У разі невдачі керівник може стати “мішенню” для розчарованої групи.
   На думку радянських учених В. Рубахіна й А. Філіпова, найраціональнішим є поділ функцій управління на основні та спеціальні. До основних функцій управління вони зараховують:
— визначення цілей та головних напрямів діяльності, перспектив розвитку колективу та виробництва загалом;
— створення згуртованого, дисциплінованого колективу та налагодження виробництва;
— формування раціональної організаторської структури, розподіл функціональних обов'язків, сил і коштів у колективі тощо.
   Спеціальні функції представлені планово-економічною, кадровою і технолого-управлінською.
   Зовсім інші критерії класифікації застосували Є. Кузьмін, І. Волков та Ю. Ємельянов, що дало їм підстави виокремити такі управлінські функції: адміністративну (накази, розпорядження щодо діяльності, координація індивідуальних дій та нагляд за виконанням), стратегічну (визначення цілей та вибір методів їх досягнення, планування та прогнозування), експертно-консультативну, комунікативно-регулятивну, функцію представництва у зовнішньому середовищі, дисциплінарну, виховну та психотерапевтичну.
  
Класифікація Л. Бляхмана та А. Маркіна передбачає такі функції: цілеспрямувальну (визначення цілей колективу та засобів їх досягнення); адміністративно-організаційну (формування керівних органів, розподіл завдань між підлеглими, узгодженість їхніх дій та контроль за виконанням рішень); експертну (консультація працівників); дисциплінарно-стимулюючу (оцінювання якості роботи підлеглих, визначення заохочень і покарань); представницьку (відстоювання інтересів у зовнішньому середовищі); пропагандистсько-виховну (створення сприятливого соціально-психологічного клімату в колективі, розвиток здібностей та ініціативи підлеглих, підбір і розстановка кадрів, участь у навчанні резерву).
   Р. Шакуров виокремлює функції цільові (реалізуючись у сфері виробництва, вони підпорядковані соціальному замовленню суспільства), соціально-психологічні (орієнтовані на інтереси людей, задоволення їхніх матеріальних і духовних запитів, передусім шляхом створення на роботі комфортних умов праці, сприятливого мікроклімату; спрямовані на формування у виробничому колективі необхідного для продуктивної діяльності соціально-психологічного клімату: організація педагогічного колективу, його активізація засобами стимулювання, згуртування, вдосконалення, розвиток самоврядування), операційні (планування, інструктаж, контроль, аналіз, координація та регулювання).
   Класифікуючи функції управління за їх загальним значенням, українські вчені О. Бандурка, С. Бочарова та О. Землянська виокремлюють цільові та організаційні. Цільові функції є визначальним елементом управлінської діяльності, адже сутність управління полягає у виконанні планів і завдань, досягненні цілей організації. Систему організаційних функцій, на їх думку, утворюють:
— загально-організаційна (передбачає розподіл доручень між співробітниками, налагодження дисципліни, відповідальності за доручену справу, створення нових підрозділів для виконання певних завдань);
— матеріально-технічного забезпечення (визначає потреби системи та її підсистем у матеріальних ресурсах, виявляє можливості суспільства для задоволення потреби системи, розподіляє матеріально-технічні засоби, контролює їх раціональне використання);
— фінансово-економічного розвитку (визначає реальну вартість виконуваного завдання);
— обліку і контролю (забезпечує збір, передавання, збереження й оброблення даних обліку);
— політико-правова (дає змогу керівнику орієнтуватися в політико-правовому просторі суспільства, забезпечує ефективне управління підлеглими в межах організації);
— соціальна (спрямована на ефективне розв'язання суперечностей, сприяє соціальному захисту працівників);
— мотиваційна (спрямована на забезпечення виконання підлеглими їх зобов'язань).
   Найраціональнішою є багатоаспектна класифікація управлінських функцій, здійснювана з одночасним використанням кількох ознак. Послуговуючись цим принципом, В. Третьяченко об'єднує всю сукупність функцій управління у дві великі групи: організаційно-адміністративні та соціально-психологічні. Організаційно-адміністративні функції поділяє на загальні та спеціальні (планово-економічні, кадрові та технолого-управлінські дії).
   До соціально-психологічних функцій вчений зараховує комунікативну (підтримання зв'язків з іншими людьми, що забезпечує працівникам необхідну їм інформацію та підтвердження правильності їх ціннісних орієнтацій, схвалення їхньої поведінки та діяльності), постановки мети і мобілізації (включає вміння керівника визначити й довести до свідомості групи цілі спільної діяльності, постійно орієнтувати групу на певні соціальні цінності, роз'яснювати суспільну або особистісну їх значущість), психологічної підтримки (передбачає схвалення правильних дій працівників, підтвердження значущості зробленого).
   Ефективність управлінської діяльності залежить від розуміння керівником управлінських функцій, завдань, способів стимулювання та об'єднання зусиль працівників на досягнення цілей організації. Кожна управлінська дія, будучи пов'язаною з відображенням дійсності у свідомості суб'єктів управління, вибудовується з урахуванням індивідуальних можливостей і здібностей людини при розподілі роботи, досягненні поставлених цілей, виробленні та прийнятті управлінських рішень, має психологічні особливості. Віддаючи належне чеснотам особистості підлеглого, підтверджуючи значущість виконаного ним завдання, позитивно оцінюючи та схвалюючи його дії, керівник впливає на авторитет підлеглого і на ставлення до нього у групі, що створює сприятливу морально-психологічну атмосферу для всієї діяльності організації. Багатоманітність функцій у процесі здійснення управлінської діяльності вимагає високої компетентності, відповідальності і психологічної готовності керівника.

Всі опубліковані на сайті матеріали належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Копіювання та використання інформації суворо заборонено.

 
< Попередня   Наступна >
 
Авторські реферати, курсові та дипломні роботи. Онлайн бібліотека підручників.
Studentam.net.ua © 2016