Studentam.net.ua
Реферати, курсові та дипломні роботи
Головна arrow Статті arrow Філософські науки. Психологія arrow ІНДИВІДУАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНІ, ПСИХОФІЗІОЛОГІЧНІ ВЛАСТИВОСТІ ОСОБИСТОСТІ ТА ЇХ УРАХУВАННЯ В СИСТЕМІ УПРАВЛІННЯ
09.12.2016
Платні роботи
Реферати
Курсові
Дипломні, магістерські ...
Онлайн бібліотека підручників
Біологічні науки
Валеологія
Екологія
Економічні науки
Етика та естетика
Землезнавство
Історія
Літературознавство
Педагогіка
Правознавство
Психологія
Соціальна робота
Корисні матеріали
Біографії
Розробки уроків
Статті
Друзі

Електронна бібліотека




ІНДИВІДУАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНІ, ПСИХОФІЗІОЛОГІЧНІ ВЛАСТИВОСТІ ОСОБИСТОСТІ ТА ЇХ УРАХУВАННЯ В СИСТЕМІ УПРАВЛІННЯ

ІНДИВІДУАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНІ, ПСИХОФІЗІОЛОГІЧНІ ВЛАСТИВОСТІ ОСОБИСТОСТІ ТА ЇХ УРАХУВАННЯ В СИСТЕМІ УПРАВЛІННЯ

   Багатоаспектність роботи керівників передбачає вміле оперування поняттями “людина”, “індивід”, “індивідуальність”, а також тими, що пов'язані з особистістю і становлять її структуру: “темперамент”, “характер”, “здібності”, “емоції”, “вольові якості”, “мотивація”, “соціальні установки”. Структура особистості охоплює:
— загальнолюдські властивості (відчуття, сприйняття, мислення, пам'ять, воля, емоції);
— соціально-специфічні риси (соціальні установки, ролі, ціннісні орієнтації);
— індивідуально-неповторні риси (темперамент, поєднання ролей, самосвідомість).
   Це дає змогу розглядати особистість як багаторівневу систему, що об'єднує в собі психофізіологічний, психологічний і соціально-психологічний рівні. В умовах управління та ділової взаємодії люди оцінюють один одного за рівнем інтелекту, який утворюється системою пізнавальних процесів (відчуття, сприймання, пам'ять, мислення, мова, увага, уява), індивідуально-психологічними властивостями (темперамент, характер, спрямованість тощо).

Темперамент

   Це поняття охоплює якості, від яких залежать реакції людини на інших людей і соціальні обставини. У більшості класифікацій і теорій темпераменту фігурують два компоненти — активність і емоційність. Активність характеризує ступінь енергійності, стрімкості, швидкості й, навпаки, повільності, інертності, а емоційність — особливості перебігу емоцій, почуттів, настроїв та їх якість. Темперамент вважають одним з основних понять психофізіології, наукове вивчення якого ведеться вже протягом багатьох років. Цю категорію ґрунтовно досліджували І. Павлов, Б. Теплов та ін. Так, російському фізіологу, творцю вчення про вищу нервову діяльність Івану Павлову належить заслуга відкриття ролі умовних рефлексів, завдяки яким організм пристосовується до мінливих умов існування, набуваючи нових форм поведінки, відмінних від вроджених безумовних рефлексів. Визначаючи якісну відмінність між вищою нервовою діяльністю людини і тварини, Павлов висунув ідею про сенсорну і мовну сигнальні системи. За допомогою слова як “сигналу сигналів” мозок узагальнено відтворює реальність, внаслідок чого радикально змінюється характер регуляції поведінки. Важливим для розуміння особистості є вчення Павлова про вищу нервову діяльність, про “динамічний стереотип” як стійкий комплекс реакцій на подразники тощо.
   Головним у вченні про вищу нервову діяльність є розуміння єдності організму та середовища. Цю єдність здійснює нервова система, яка, за І. Павловим, є системою відношень. Великі півкулі головного мозку відіграють провідну роль у діяльності всього організму. Кора великих півкуль головного мозку разом з підкорковими нервовими центрами здійснює складну аналітико-синтетичну діяльність. У ній утворюються тимчасові нервові зв'язки, що регулюють відносини між організмом і зовнішнім середовищем, а також діяльність самого організму. Цю діяльність великих півкуль головного мозку І. Павлов назвав вищою нервовою діяльністю. Він наголошував, що поведінка живого організму є певною системою реакцій або рефлексів на подразники зовнішнього та внутрішнього середовища. Фізіологічна концепція людської особистості І. Павлова базується на наявності у людини (як і в тварини) двох нервових процесів: збудження та гальмування. Використовуючи цю концепцію, він проаналізував такі антиподи виявів людських властивостей: сила — слабкість; врівноваженість — неврівноваженість; швидкість, рухливість — інертність, повільність, важливі для пізнання суті й особливостей темпераменту і його типів.

   Темперамент (лат. temperamentum — узгодженість, устрій) — індивідуальні особливості людини, що виявляються в силі, швидкості, напруженості, урівноваженості, перебігу її психічної діяльності, у порівняно більшій чи меншій стійкості її настроїв.

   І. Павлов пов'язав типи темпераменту з діяльністю центральної нервової системи. Для вивчення індивідуальності застосовують чотири типи темпераменту: сангвінік, флегматик, холерик, меланхолік.
   Сангвінік — сильний, врівноважений, рухливий тип нервової системи, характеризується високою активністю, енергійністю, жвавістю та багатством виразних рухів, міміки. Він товариський, легко змінює одне заняття на інше. У проблемних ситуаціях поводиться адекватно і конструктивно. Як правило, добре навчається. За несприятливих умов і відсутності виховання в сангвініка можуть розвиватися поспішність, поверховість, легкодумство у вчинках, неуважність.
   Флегматик — сильний, урівноважений, інертний тип вищої нервової діяльності, що характеризується спокоєм і рівним настроєм. Міміка і рухи флегматика невиразні. Він повільний і розважливий, довго розмірковує перед роботою, але послідовний і терплячий.
   Холерик — сильний, неврівноважений тип нервової системи. Він активний, енергійний, швидкий, різкий, рвучкий, нестриманий. Схильний до швидких змін настрою, до емоційних зривів, запальний, іноді агресивний.
   Меланхолік — слабкий тип вищої нервової діяльності, який характеризують низький рівень психологічної активності, сповільненість рухів, стриманість мови і швидка стомлюваність. Меланхоліку властива висока емоційна активність, глибина і стійкість емоцій, але зовні його риси виражені слабко.
   Розвиваючи вчення І. Павлова, російський психолог Борис Теплов (1896—1965) виокремив такі вияви людських властивостей:
— сила (витривалість);
— динамічність (легкість інерції нервових процесів);
— рухомість (швидкість зміни причин, зміна місця подразнення);
— лабільність (швидкість виникнення і припинення певного психічного процесу).
   Дослідження Б. Теплова і його співвітчизника Володимира Небиліцина (1930—1972) виявили, що сила, працездатність нервової системи людини мають не тільки позитивні, а й негативні моменти. Тому в людей слабкої нервової системи низька працездатність компенсується зростанням чутливості, що виявляється у точнішій і правильнішій реакції на зміни в навколишній дійсності. Темперамент не зумовлює соціальної повноцінності людини, немає ні “добрих”, ні “поганих” темпераментів — існують різні способи поведінки і діяльності.
   Сангвінічний темперамент характеризує висока працездатність. Сангвінік легко переключається в діяльності і спілкуванні, але недостатньо чутливий до зовнішніх змін. Йому цілком підходять заняття, пов'язані із спілкуванням і взаємодією з іншими людьми. Він швидко опановує нову обстановку, легко контролює свої емоції, наділений життєрадісним, стійким настроєм, помірною терпеливістю, миролюбною поведінкою, невеликою сугестивністю (навіюваністю) і підозрілістю. Спокійно ставиться до критики, розважливий, адекватно сприймає небезпеку.
   Флегматик відрізняється врівноваженою поведінкою, слабкими емоційними переживаннями, стійким (без великих радощів і смутку) настроєм. Він терпеливий, повільно адаптується до певних умов, недостатньо товариський, стриманий у поведінці. Мова його монотонна, повільна, ставлення до критики і небезпеки байдуже, незворушне. Він повільно, але завзято йде до мети. У флегматика слабка сугестивність, оцінка своїх здібностей більш реальна, ніж у сангвініка, який їх дещо переоцінює.
   Людям холеричного темпераменту характерна неврівноважена поведінка, сильні, короткочасні емоційні переживання, хиткий настрій із перевагою бадьорості. Мова їх голосна, різка, нерівномірна. Холерики мають слабку терпеливість, товариські, добре адаптуються у новому середовищі, але нерідко агресивні. Вони бурхливо переживають критику, поводяться і діють жагуче, захопливо, позитивно ставляться до нового, йдуть до мети з повною віддачею сил, піднесено, переборюючи будь-які труднощі. Іноді після піднесення активності впадають у депресію. Вони самолюбні, прямолінійні, схильні переоцінювати свої здібності, помірно сугестивні й підозрілі. Неврівноваженість їхньої нервової системи часто створює проблему сумісності з іншими людьми. Холерикам не рекомендують обирати професію, що вимагає сидячого способу життя, а також занять, пов'язаних із високими температурами, тривалим перебуванням біля вогню, тому що це завдає шкоди їх здоров'ю.
   Меланхолійний темперамент вирізняють невисока працездатність нервової системи, слабка терпеливість, легкість зміни видів діяльності, чутливість до всього, що відбувається довкола. Поведінка меланхоліка дуже неврівноважена, замкнена, істерична, тривожна, емоційні переживання — глибокі й тривалі, у настрої переважає песимізм. Прагнення до мети в нього то сильне, то слабке (головне при цьому — уникнути перешкод), небезпека викликає розгубленість, пригніченість. Найчастіше він недооцінює своїх здібностей, надмірно сугестивний і підозріливий. Мова меланхоліка тиха з задиханням, рухи сковані, невпевнені, навички виробляються важко і легко гальмуються.
   Щоб визначити тип темпераменту людини, насамперед слід переконатися, що в неї наявні такі риси:
— активність. Про неї судять з того, наскільки енергійно людина прагне до нового, намагається вплинути на оточення і змінити його, перебороти перешкоди;
— емоційність. Виявляється в чуйності, прихильності до впливів, у швидкості, з якою відбувається зміна одного емоційного стану іншим;
— особливості моторики. Виявляються у швидкості, різкості, амплітуді м'язового руху.
   Знання особливостей вияву різних темпераментів необхідне при виборі професії, комплектуванні виробничих колективів, управлінні організацією, керуванні групою працівників. Більшість сучасних професій доступна за наявності позитивної мотивації всім психічно здоровим людям, якщо в них не зафіксовано якихось медичних протипоказань. Так, люди з сильним типом нервової системи можуть виконувати відповідальну, складну, напружену роботу, готові до екстрених дій, зберігають витримку, самовладання. Люди зі слабким типом нервової системи — маловитривалі. Однак це компенсується високою слуховою, зоровою чутливістю, що дає переваги при оволодінні професіями, які потребують неабиякої м'язово-суглобної чутливості рухового аналізатора, точності окоміру.

Характер

   Людина не народжується з характером, він формується в процесі її активної діяльності.

   Характер (грец. charakter — риса, особливість) — сукупність стійких індивідуальних властивостей особистості, що виявляються в типових способах діяльності та спілкування, в типових обставинах і визначаються ставленням особистості до них.

   Характер людини виявляється в системі відносин з навколишньою дійсністю у ставленні: до інших людей (товариськість чи замкнутість, правдивість чи облудність, тактовність чи брутальність тощо); до справи (відповідальність чи несумлінність, працьовитість чи лінощі тощо); до власності (щедрість чи жадібність, ощадливість чи марнотратність, акуратність чи неохайність); до себе (скромність чи самозакоханість, гордість чи приниженість тощо).
   Підставою для визначення характеру є не спорадичний, а стійкий вияв конкретних рис особистості в різноманітних ситуаціях, міра виразності цього вияву, співвідношення з іншими рисами.
   Тип характеру. Поведінка людини завжди містить у собі когнітивний (пізнавальний, розумовий), афективний (чуттєвий, емоційний) і практичний (перетворювальний, сенсорний) компоненти, з переважанням одного з них, що дає змогу визначити характерологічний тип працівника. Приміром, перевага розумового компонента засвідчує тип “мислителя”, емоційно-комунікативного — “співрозмовника”, перетворювального — “практика”. “Мислитель” більше орієнтований на пізнання внутрішнього і зовнішнього світу, на постійні роздуми про науку, мистецтво, життя. Він любить пофантазувати, що зумовлює його низьку товариськість, невміння розв'язувати організаційні завдання. “Співрозмовник” товариський, контактний, любить компанії, легко знайомиться й адаптується в новій обстановці. “Практик” є людиною справи, не терпить тяганини, незавершених справ, зайвих міркувань. Як доброму організатору, йому подобаються завдання, що вимагають рішучих і негайних дій (М. Обозов, Г. Щокін). Загальні характеристики зовнішніх і суб'єктивних виявів поведінки різних соціальних типів представлені в табл. 1.
   Урахування трикомпонентної типології поведінки важливе у процесі вибору професії. Так, людина практичного типу обирає професії, пов'язані з виробничою діяльністю і керівництвом людьми. Емоційно-комунікативна людина надає перевагу професіям, що вимагають ефективного спілкування (кадрова робота, навчання людей тощо). Людина розумового типу знаходить себе у розумовій професійній діяльності (проектування, конструювання тощо).

                                                                                                                                                             Таблиця 1

Зовнішні та суб'єктивні вияви поведінки різних соціальних типів

Зовнішні вияви і суб'єктивні переживання

Розумовий тип (“мислитель”)

Емоційно - комунікативннй тип (“співрозмовник”)

Практичний тип (“практик”)

1

2

3

4

Пізнавальна сфера особистості

1. Джерело відчуття

Його внутрішній світ

Сфера спілкування

Практичні дії

2. Тип розв'язання проблем

Необхідні дані бере з письмових джерел

Дані здобуває в спілкуванні з іншими людьми

Воліє організувати інших людей на розв'язання завдання

3. Особливості мислення

Сувора логіка і доказовість розумових конструкцій

Відсутність суворої логіки в мисленні, опора на думку інших людей

Сувора логіка з орієнтацією на думку інших

4. Особливості ухвалення рішення

Важко переконати, змінити вже вироблену думку

Легко змінює свою ідею на користь групи

Будь-яке прийняте рішення обстоює до кінця

Емоційно – потребова сфера особистості

1. Емоційна потреба

Потреба в усамітненні у важку хвилину

Потреба в людях у важку хвилину

Потреба в діях у важку хвилину

2. Прогноз переживань

Непередбачуваність і нерівність емоційних реакцій

Емоційна рівність і передбачуваність

Середній ступінь рівності й передбачуваності

3. Вияв переживання

Потайність почуттів

Емоційна виразність і відкритість

Емоційна нестриманість

4. Особливості мови

Слабка виразність і сповільненість мови, тихий голос

Легка, м'яка манера спілкування

Різкі й чіткі фрази і голос

 

     Зовнішні вияви поведінки

1. Ходьба

Незграбність рухів, млявість ходи

Плавна

Енергійна, упевнена

2. Поза

Незграбність, неприродність постави

Розслабленість пози

Впевненість постави

                                                                                                                                      Закінчення таблиці 1

1

2

3

4

3. Жестикуляція

Або не виражена, стримується, або незвичайна

Багата, різноманітна

Рішучі заходи

4. Міміка

Невиразність і бідність міміки, високий її самоконтроль

Часто відповідає внутрішнім переживанням

Виразна, артистична

   Загальноприйнятої, єдиної класифікації характерів, попри різноманітні спроби, досі виробити не вдалося, а поділ людей на типи значною мірою є умовним. Усе це, однак, не применшує значення обізнаності з основними рисами людини, що відіграє суттєву роль у різних вимірах управлінської діяльності. Одним із перших запропонував класифікацію типів характеру німецький психіатр і психолог Ернст Кречмер (1888—1964). Пізніше аналогічну спробу здійснив американський вчений Вільям Шелдон (1899—1977). В Росії цю проблему досліджував психіатр Петро Ганушкін (1875—1933), в Німеччині — психіатр і психолог Карл Леонгард (1904—1988).
   Згідно з концепцією Е. Кречмера існує три основних типи організації тіла — астенічний, атлетичний, пікнічний. Кожен із них учений поєднав з особливим типом характеру.
   Астенічний (грец. asthenik — безсилий, кволий, млявий) тип. На вигляд астенік — худорлява людина з вузькими плечима, тонкими руками, слаборозвиненими м'язами. Такому типу будови тіла відповідає і тип темпераменту — шизотимік (грец. schizo — розділяю, розсікаю), для якого властиві такі риси характеру, як аристократичність, егоїстичність, невміння знаходити спільну мову з іншими людьми, схильність до відлюдькуватості тощо.
   Атлетичний (грец. atletes — борець) тип. У такої людини сильно розвинута грудна клітка і мускулатура, широкі плечі, вона висока чи середня на зріст. Цьому типу будови тіла відповідає тип темпераменту — іксотимік (рівний, однаковий), який характеризується стриманістю жестів і міміки, схильністю до незмінної, спокійної ситуації тощо.
   Пікнічний (грец. pyknos — міцний, кремезний) тип. Людина з такою будовою тіла схильна до повноти, має коротку шию і середній зріст. Пікнічному типу відповідає тип темпераменту — циклотимік (грец. kikloeides — колоподібний, круглий), якому властиві енергійність, комунікабельність, схильність до гумору тощо.
   Незважаючи на те, що типологія Кречмера була побудована абстрактним, умоглядним шляхом, вона містила у собі низку життєво правдивих спостережень. Як виявилося згодом, люди з певним типом будови тіла мають схильність до захворювань, які супроводжуються акцентуаціями відповідних рис характеру.
   В. Шелдон у дослідженні компонентів характеру (в його термінології — темпераменту) застосував так званий антропоскопічний метод, візуально обстеживши фотографії 4000 оголених студентів коледжу, знятих спереду, збоку і ззаду, що дало змогу вибрати крайні варіанти статури, максимально не схожі один на одного. Таких варіантів виявилося три, їх характеризували такі показники:
   1. Загальна сферична форма, м'якість, дуже великий живіт, багато жиру на плечах і стегнах, кругла голова, великі внутрішні органи, слабкі руки і ноги, нерозвинуті кістки і м'язи.
   2. Широкі плечі й грудна клітка, мускулисті руки і ноги, мінімальна кількість підшкірного жиру, масивна голова.
   3. Витягнуте обличчя, високе чоло, тонкі довгі руки і ноги, вузька грудна клітка і живіт, нерозвинені м'язи, відсутність підшкірного жирового шару з добре розвиненою нервовою системою.
   На підставі цього Шелдон виокремив три первинні компоненти статури — ендоморфний (грец. endon — всередині, morphe — форма), мезоморфний (грец. mesos — середній, проміжний), ектоморфний (грец. ektos — ззовні).
   Новою у психології виявилася і його ідея кількісної оцінки кожного компонента в кожного конкретного індивіда. Для цього вчений використав процедуру оцінювання за семибальною шкалою (з передбачуваними рівними інтервалами між цифрами), де 1 позначала абсолютний мінімум виразності компонента, а 7 — абсолютний максимум. Це дало змогу статуру кожного конкретного індивіда представити оцінкою, вираженою трьома цифрами. Така система оцінювання статури одержала назву соматотипування (грец. soma — тіло), а набір із трьох цифр, що характеризують ступінь виразності компонентів статури людини, — соматотипу людини.
  
З метою з'ясування компонентів темпераменту В. Шелдон простудіював літературу з психології особистості й виписав 650 назв ознак, що характеризують особистість. Після цього він додатково проаналізував цей перелік ознак, комбінуючи і від кидаючи незначні, звів їх кількість до 50. Взявши їх за критерій, учений протягом року обстежував 33 особи, застосовуючи різні методики (бесіди, анкети, опитувальники, аналіз професійної діяльності й спостереження за поведінкою, взаєминами). Так він виявив групи рис, що відповідають “первинним компонентам темпераменту”, яким пізніше дав назву: вісцеротонія (лат. viscera — нутрощі) — функціональна перевага органів травлення, соматотонія — функціональна і анатомічна перевага рухового апарату, церебротонія (лат. cerebrum — мозок) — перевага діяльності вищих нервових центрів.
   На наступному етапі роботи Шелдон передбачав розширити перелік ознак кожної групи. З цією метою він протягом чотирьох років шукав і перевіряв на кореляційні властивості (співвідношення з ознаками інших груп) нові риси. У результаті перелік ознак кожної групи був доведений до 20, тобто кожен компонент темпераменту визначався вже за 20 ознаками. Оцінений у такий спосіб за всіма компонентами (60 ознаками) індивід одержував свій індекс темпераменту (табл. 2).

                                                                                                                                                            Таблиця 2

Шкала темпераменту за В. Шелдоном

1. Вісцеротонія

2. Соматотонія

3. Церебротонія

1

2

3

1. Розслабленість у поставі й рухах

1. Впевненість у поставі й рухах

1. Стриманість манер і рухів, скутість у поставі

2. Любов до комфорту

2. Любов до фізичних навантажень і пригод

2. Надмірна фізіологічна реактивність

3. Уповільнення реакції

3. Енергійність

3. Підвищена швидкість реакції

4. Любов до їжі

4. Потреба в рухах і задоволення від них

4. Схильність до інтимності

5. Соціалізація харчової потреби

5. Прагнення до панування, потреба влади

5. Надмірне розумове напруження, підвищений рівень уваги, тривожність

                                                                                                                                           Закінчення таблиці 2

1

2

3

6. Задоволення від процесу травлення

6. Схильність до ризику

6. Скритність почуттів, емоційна стриманість

7. Любов до ввічливого обходження

7. Рішучі манери

7. Неспокійні рухи очей і обличчя

8. Соціофілія (схильність до громадського життя)

8. Хоробрість у бою

8. Соціофобія (страх перед соціальними контактами)

9. Привітність із усіма

9. Агресивність у змаганні

9. Утруднення у встановленні соціальних контактів

10. Бажання похвали і схвалення

10. Психологічна нечутливість, емоційна черствість

10. Труднощі у набутті нових звичок, слабкий автоматизм

11. Орієнтація на інших

11. Клаустрофобія (боязнь закритого простору)

11. Агорафобія (страх відкритого простору)

12. Стабільність емоційних виявів

12. Відсутність жалості і такту

12. Невміння передбачати ставлення до себе Інших людей

13. Терпимість

13. Гучний голос

13. Тихий голос, острах викликати шум

14. Безтурботна задоволеність

14. Спартанська байдужність до болю

14. Надмірна чутливість до болю

15. Глибокий сон

15. Загальна галасливість

15. Недостатній сон, хронічна втома

16. Безхарактерність

16. Зовнішній вигляд відповідає більш літньому віку

16. Юнацька жвавість манер і зовнішнього вигляду

17. Легкість у спілкуванні і вираженні почуттів; вісцеротонічна екстраверсія

17. Екстраверсія у вчинках, але скритність у почуттях і емоціях, соматотонічна екстраверсія

17. Церебротонічна інтроверсія

18. Товариськість і м'якість у стані сп'яніння

18. Агресивність і наполегливість у стані сп'яніння

18. Стійкість до дії алкоголю й інших депресантів

19. Потреба в людях у важку хвилину

19. Потяг до дії у важку хвилину

19. Потяг до усамітнення у важку хвилину

20. Орієнтація на дитинство і сімейні взаємини

20. Орієнтація на юнацькі цілі і заняття

20. Орієнтація на пізні періоди життя

   Дослідження, що розпочав російський психолог Борис Ананьев (1907—1972) та продовжив М. Обозов, уточнили типологію Е. Кречмера і В. Шелдона. Передусім було показано, що типологія Е. Кречмера, хоч і побудована без певних наукових основ, містила багато раціональних спостережень. Зокрема виявилося, що працездатність людини залежить від будови тіла. Пікніки, наприклад, легко переключаються з одного виду роботи на інший, швидко вступають у контакт, але вони скоріше втомлюються, в них швидко падає інтерес до роботи. Отже, для ефективної діяльності їм доцільніше починати день з розв'язання найскладніших завдань. Оскільки вони наділені доброю короткочасною пам'яттю, то результативно розв'язують оперативні завдання. Астенікам більше підходить робота, що вимагає тривалих роздумів, систематизації. Вони легко переходять від простих до складніших видів діяльності, досягаючи вершини працездатності всередині або наприкінці робочого дня. Тому їм краще доручати роботу, пов'язану з документами, технікою, а не з управлінням.
   Класифікація людських характерів А. Личко, К. Леонгарда виокремлює типи людей, що мають так звану акцентуацію характеру — надмірну виразність окремих рис та їх поєднань, які є крайніми варіантами норми, межують із психопатіями. Акцентуації характеру вирізняються відсутністю одночасного вияву властивих психопатіям тріади ознак: стабільності характеру в часі, тотальності його виявів у всіх ситуаціях, соціальної дезадаптації. їм властива вразливість особистості стосовно не кожного (як при психопатіях), а лише певних психотравмуючих впливів, адресованих так званому “місцю найменшого опору” певного типу характеру, при збереженні стійкості до інших. Залежно від міри виразності розрізняють явні й приховані (латентні) акцентуації характеру, які можуть переходити одна в одну під впливом різних чинників, серед яких важливими є особливості сімейного виховання, соціального оточення, професійної діяльності, фізичного здоров'я. У підлітковому віці більшість акцентуацій характеру, як правило, згладжуються, компенсуються. У складних психогенних ситуаціях, що тривалий час впливають на “слабку ланку” характеру, акцентуації характеру можуть не тільки спричинити гострі афективні реакції, неврози, а й формування психопатичного (ненормального) розвитку. Оскільки акцентуації характеру межують з відповідними видами психопатичних розладів, їх типологія базується на детально розробленій у психіатрії класифікації психопатій, відбиваючи і властивості характеру психічно здорової людини.
   А. Личко виокремлює такі основні типи акцентуацій характеру та їх ознаки:
• циклоїдний (грец. kikloeides — колоподібний) — чергування фаз гарного і поганого настрою з різним періодом;
• гіпертимний (грец. hyper — над, над міру) — постійно піднятий настрій, підвищена психічна активність із бажанням діяльності й тенденцією не доводити справу до кінця;
• лабільний (грец. labilis — постійний) — різка зміна настрою залежно від ситуації;
• астеноневротичний — швидка стомлюваність, дратівливість, схильність до депресій та іпохондрії (хворобливості, пригніченості);
• сенситивний (лат. sensitivus — чутливий) — підвищена вразливість, боязкість, загострене почуття власної неповноцінності;
• психастенічний (грец. psyche —душа, astheneia — безсилля, слабість) — висока тривожність, помисливість, нерішучість, схильність до самоаналізу, до постійних сумнівів і мудрування;
• шизоїдний (грец. schizo — розсікаю) — відгородженість, замкнутість, інтроверсія, емоційна холодність, брак інтуїції в процесі спілкування, що проявляються у відсутності співпереживання, труднощах у встановленні емоційних контактів;
• епілептоїдний — схильність до злобно-тужливого настрою з агресією, яка накопичується, що проявляється у вигляді приступів люті й гніву (іноді з елементами жорстокості), конфліктність, в'язкість мислення, скрупульозна педантичність;
• демонстративний (істероїдний) — виражена тенденція до витіснення неприємних для суб'єкта фактів і подій, до облудності, фантазування й удавання, які використовують з метою привернути до себе увагу, що характеризується авантюрністю, марнославством, “втечею в хворобу” при незадоволеній потребі у визнанні;
• хиткий, нестійкий — схильність легко піддаватися впливу оточення, постійний пошук нових вражень, компаній, уміння легко встановлювати контакти, як правило, поверхових;
• конформний (лат. conformis — подібний, відповідний) — надмірна підпорядкованість і залежність від думки інших, брак критичності й ініціативності, схильність до консерватизму.
   Класифікація К. Леонгарда ґрунтується на оцінюванні стилю спілкування людини з оточенням. Автором виокремлено: гіпертимний; дистимний (перевага зниженого настрою, схильність до депресії, зосередженість на похмурому і сумному в житті); циклоїдний; збудливий (низька контактність у спілкуванні, дратівливість, схильність до конфліктів), характер, що застрягає (підвищена підозрілість і хвороблива вразливість, стійкість негативних афектів, прагнення до домінування, неприйняття думки інших і, як наслідок, висока конфліктність); педантичний (формаліст, бюрократ, у конфлікти вступає рідко); тривожний (низька контактність, невпевненість у собі); емотивний (надає перевагу спілкуванню у вузькому колі); демонстративний; екзальтований (висока контактність, альтруїзм, прив'язаність до близьких); екстравертивний (висока контактність); інтровертивний (низька контактність).
   Охарактеризуємо окремі з названих типів характеру детальніше.
   Циклоїдний тип характеру. Люди з таким характером схильні до зміни настрою, періодичних змін працездатності, активності. У фазі піднесення вони комунікабельні, швидко говорять, легко розв'язують проблеми тощо. У період спаду мають низьку працездатність, слабку товариськість, поганий настрій. Ці особливості є біологічно зумовленими, а критика і неприємності в цей період можуть тільки подовжити, поглибити його. Людину з таким характером не варто призначати на роботу з постійно високим темпом праці. У періоди зниження працездатності таким людям не слід братися за нові види роботи, для них шкідливі також емоційні перевантаження.
   Гіпертимний (гіперактивний) тип характеру. Відрізняється підвищеною доброзичливістю, товариськістю. Його носії з усіма однаково дружелюбні, намагаються не псувати стосунків з начальством. Оптимістичність іноді спонукає і таких людей до самохвальби. Гарний настрій допомагає їм переборювати труднощі, до яких вони ставляться легко, як до тимчасових. Добровільно виконують громадську роботу. Але багато з того, за що беруться, не доводять до завершення. їм не варто довіряти копітку, одноманітну роботу, обмежувати їх контакти. А головне — створити умови для вияву їхньої ініціативи, розкриття особистості.
   Лабільний тип характеру. Його вирізняє психологічна вразливість, емоційна збудливість. Люди з таким характером намагаються відгородити себе від брутальності, різких, категоричних контактів. Навіть незначна подія може цілком змінити їх емоційний стан. Звичайна критика може часом спричинити травму на все життя. Для осіб із лабільним характером дуже важливий гарний психологічний клімат у групі. Сприятливо впливає на них спілкування з гіпертимами.
   Психастенічний тип характеру. Для людей з таким характером властиві сумлінність, пунктуальність, замкнутість, раціональність у спілкуванні, схильність до аналітичної діяльності. Відсутність твердої позиції компенсується прагненням усе досліджувати, відкладаючи висновки. Тому за потреби раціонально осмислити ситуацію варто поговорити з такою людиною, і вона глибоко проаналізує хоча б дещо. Разом з тим, таким людям не слід доручати прийняття рішень, особливо відповідальних. Пом'якшити негативний вплив цього характеру можна завдяки розвитку образної пам'яті, емоційності, що сприятиме відтворенню різних ситуацій і зіставленню їх, правильним висновкам.
   Тип характеру, що застрягає. Виявляється він через схильність до деспотизму, самореклами. Такі люди злопам'ятні, що зумовлено стійкістю і малорухомістю переживань. Свіжу ідею вони сприймають, лише зрозумівши її. Застрягання на почутті, думці, справі спричиняють надмірну деталізацію, підвищену охайність (охайно прибирає робочий стіл, ретельно розкладає папери тощо). Людям із таким характером варто доручати облаштування виробничого, службового приміщення. Життя таких людей різноманітне. Спілкування допомагає їм перебороти внутрішню інертність.
   Демонстративний тип характеру. Вирізняється зайвою суєтою, метушнею, рекламуванням своєї роботи. Складається враження, що прагнення до успіху, мати гарний вигляд перед іншими — мало чи не єдина риса цього типу характеру. Люди з таким характером не здатні критично побачити себе збоку, неминуче відчувають труднощі, якщо в організації не враховують їх особистісно-психологічної своєрідності. Не вагаючись, їм можна доручити рекламу продукції. Добре, якщо вони одержуватимуть задоволення не тільки від основної роботи, а й від участі в художній самодіяльності, реалізуючи свої природні задатки.
   Нестійкий тип характеру. Найприкметніше в ньому — відсутність твердих внутрішніх принципів, недорозвиненість почуття обов'язку, інших вищих моральних якостей. Люди такого типу постійно прагнуть до миттєвих задоволень і розваг. Ця якість буває вираженою настільки, що людина нехтує елементарними обов'язками, не хоче нічого робити, налаштована тільки на споживання. Працівник із нестійким характером створює відчутні проблеми в організації. Свої обов'язки він виконує час від часу, працює здебільшого з примусу. Послаблення контролю, вимог до такого працівника відразу негативно позначається на результатах його роботи. Люди з цим характером лідирують там, де потрібно виконати приємну, помітну частину роботи, пов'язану з розвагою. Здебільшого вони здатні впливати на групу.
   Конформний тип характеру. Ознаками його є незібраність, розгубленість, несамостійність. Люди з таким характером можуть діяти тільки за чиєїсь підтримки. Ще одна їхня суттєва особливість — відсутність суперечностей із своїм середовищем. Вони є природними носіями норм, цінностей, інтересів організації, у якій працюють, відрізняються м'якістю в спілкуванні, здатністю “розчинитися” у цінностях та інтересах іншого. Цих людей характеризує намагання бути в тіні, золотій середині. Працівники з конформним характером можуть бути добрими заступниками керівника, але самостійна робота їм не під силу.
   Екстравертивний тип характеру. Його відзначає висока контактність, відкритість до інформації. Особи такого типу характеру рідко вступають у конфлікти; у спілкуванні з друзями, на роботі часто віддають лідерство іншим. Вони готові уважно вислухати співрозмовника, прийти на допомогу, однак легко опиняються під впливом інших людей, схильні до поширення чуток тощо.
   Інтровертивний тип характеру. Людям із таким характером властива низька контактність, відірваність від реальності, схильність до філософських роздумів, намагання уникати конфліктів. Вони надають перевагу самотності, у стосунках з іншими стримані, принципові. Представники цього типу характеру нерідко проявляють надмірну впертість, у відстоюванні своїх поглядів вони не завжди послідовні, об'єктивні.
   У реальному житті найпоширеніші змішані форми акцентуацій характеру:
— проміжні типи, які є результатом одночасного розвитку кількох типових рис;
— амальгамні типи, тобто нашарування нових рис характеру на його сформовану структуру.
   Значний інтерес виявляє психологія управління до різних психологічних типів так званих неідеальних працівників. Вони є в кожній організації, але оскільки їх сутнісні риси маскуються певним типом поведінки, виявити таких працівників серед інших непросто. Найчастіше серед них трапляються:
одержимі роботою. Це люди, для яких справи — як наркотик, як щедре джерело насолод. Вони воліють проводити вечори над балансовими таблицями, а не в кріслі кінотеатру. Усе, що поза межами роботи, їм нецікаве. Дехто з них навіть обідає на робочому місці. Якщо у фірмі або в групі є такий, не варто доручати йому нову справу, він краще робить те, до чого звик;
панікери. Вони панічно бояться самостійно приймати рішення. Необхідність зробити вибір паралізує їх. Панікери можуть бути досить освіченими, винахідливими, але керівна робота не для них. Безперечним їхнім достоїнством є далекоглядність;
“пугачі”. Як повна протилежність панікерам, вони без найменших сумнівів беруться за найскладніші справи і, як правило, провалюють їх. Навколишній світ бачать тільки в чорно-білих тонах. Поведінка “пугачів” здебільшого викликає сильне невдоволення тих, хто поруч. Під час прийняття рішень пропозиція керівника матиме успіх, якщо “пугач” буде в таборі його супротивників, а не союзників;
пацифісти. Цей тип працівників об'єднує скептиків без твердих переконань, які дбають тільки про те, щоб їх залишили у спокої й дали спокійно дочекатися пенсії. Вони рідко вплутуються у службові баталії, цураються ентузіастів. Як і одержимим, їм не варто доручати нової діяльності;
пустельники. Ці люди настільки захоплені роботою, що не знаходять часу на контакти з людьми. Така поведінка викликає подив, нерідко відштовхує. Пустельники, як правило, мають репутацію здібних диваків. До них недоцільно застосовувати традиційні критерії службової поведінки. Опинившись на управлінських посадах, вимагають повної лояльності та беззаперечного підпорядкування;
дилетанти. Вони щедро наділені чарівністю, але не здатні вникати в деталі дорученої роботи. Нейтралізувати їх шкідливий вплив на оточення можна, доручивши відповідальність за прийом важливих гостей. У цьому вони знаходять щире покликання;
“невдахи”. Як правило, вони нічого не вирішують, багато обіцяють, у розмові надають перевагу монологу, концентруються на проблемах і перешкодах, недоліках інших, ігнорують чужий досвід, бояться помилок, агресивні. Серед них багато ледарів і заздрісників. Ледар зазвичай бере завдання без зазначення термінів; не закінчивши однієї справи, напрошується на іншу; прагне довести, що його роботу потрібно передати іншому працівнику; у робочий час виконує громадську роботу і те, що не належить до його обов'язків. Заздрісник, помітивши помилку, промовчить, а потім при нагоді використовує її; застосовує правило “Хочеш керувати начальником — подружися з ним”; вивчає слабості начальника, вбачаючи в них свою силу; намагається завжди здаватися скривдженим, провокує керівника на брутальність; вдає, що робить справу для керівництва, а насправді вона нічого не варта. “Невдахи” ніколи не зможуть стати ефективними працівниками, саме тому їх варто уникати. Ефективна діяльність кожного окремого працівника — умова ефективності виробництва. Виокремлюють такі складові ефективної діяльності підлеглого: сміливість у розв'язанні проблеми; дружелюбність; уміння слухати інших; концентрацію на можливостях і рішеннях; уміння знаходити в інших позитивні якості; концентрацію на справі, а не на обіцянці; здатність переборювати труднощі, помилки, учитися в інших.
   Німецько-американський психолог Еріх Фромм (1900—1980), узагальнивши власні спостереження, описав такі типи неідеальних працівників:
“мазохіст-садист”. Тип людини, яка схильна бачити причини своїх успіхів і невдач не в обставинах, а в людях. Намагаючись нейтралізувати ці причини, вона спрямовує свою агресію на того, хто, на її думку, небезпечний і є причиною невдач. Жертвами агресії мазохіста-садиста можуть бути і групи людей, а також він сам, якщо причина невдач у ньому. Такий тип людини постійно самовдосконалюється, “переробляє” себе й інших. Отримавши владу над людьми, стає особливо небезпечним, адже тероризує їх, керуючись, як йому здається, “найкращими намірами”;
“руйнівник”. Для нього характерне яскраво виражене намагання до усунення, ліквідації об'єкта, що спричинює руйнацію надій. Найчастіше так чинять люди, обмежені в реалізації своїх емоційних та інтелектуальних можливостей, перебуваючи у стані тривоги і безсилля;
“конформіст-автомат”. Це тип людини, яка, зіткнувшись із проблемами, перестає бути собою, підкорившись більшості, обставинам. Вона майже ніколи не має власної думки, завжди готова підкоритися будь-якій новій владі.
   Вчені виокремлюють і інші типи характерів. Зокрема — “маніпулятор” та “актуалізатор”.
   Маніпулятори. Такі люди свідомо, підсвідомо і неусвідомлено застосовують облудні трюки, які дають змогу нейтралізувати, приглушити справжню людську природу, звівши людину і її близьких до рівня речей, підвладних управлінню і контролю. Не кожне маніпулювання є зло, іноді воно необхідне з погляду боротьби за існування. Але здебільшого приносить шкоду.
   Е. Шостром виокремлює такі основні маніпулятивні системи:
   1. Активний маніпулятор. Він намагається керувати іншими за допомогою активних методів. Люди цього типу не демонструють своєї слабкості у стосунках, вдають, що сповнені сил. Неабияке задоволення знаходять у контролі над іншими людьми, у реалізації своєї ролі “гнобителя”, використовуючи своє соціальне становище (батько, старший брат, учитель, начальник). Однак цей тип у прагненні до задоволення обмежений відчуттям власного безсилля. Тому для нього особливо значуща система прав і обов'язків, табелів рангів, яка дає змогу ставитися до інших людей як до маріонеток.
   2. Пасивний маніпулятор. Люди цього типу, вважаючи, що не можуть контролювати власне життя, свідомо дозволяють розпоряджатися собою активному маніпулятору. Нерідко вони прикидаються безпомічними, вдають із себе “пригноблених”, використовуючи свої млявість і пасивність, певним чином змушують активних маніпуляторів думати і працювати за них.
   3. Маніпулятор, що змагається. Його характеризує ставлення до життя як до стану, що вимагає постійної пильності, оскільки завжди можна щось виграти чи програти. Життя для нього — битва, де всі інші — суперники. Така людина коливається між методами “пригноблюючого” і “пригнобленого” і тому є чимось середнім між пасивним і активним маніпулятором.
   4. Байдужий маніпулятор. Така людина ні на що не сподівається, намагається уникати контактів з навколишнім середовищем.
   Актуалізатор (термін А. Маслоу). Цей тип об'єднує людей, які активніше, ніж середній індивід, виявляють внутрішні потенції і тому живуть повноціннішим і багатшим життям.
   Якщо стиль життя маніпулятора містить такі основні елементи, як неправда, неусвідомленість, контроль і цинізм, то філософія життя актуалізатора ґрунтується на чесності, усвідомленості, волі, довірі (табл. 3).

                                                                                                                                                                Таблиця 3

Основні характеристики маніпуляторів і актуалізаторів

Маніпулятори

Актуалізатори

1

2

НЕПРАВДА (фальш, шахрайство). Маніпулятор використовує прийоми, методи, маневри. Він ламає комедію і грає ролі, що повинні справити враження, досконало вибирає почуття залежно від обставин

ЧЕСНІСТЬ (прозорість, щирість, сором'язливість). Актуалізатор здатний до чесного вияву своїх почуттів, якими б вони не були. Йому притаманні щиросердність, виразність, він по-справжньому буває самим собою

НЕУСВІДОМЛЕНІСТЬ (апатія, нудьга). Маніпулятор не усвідомлює справжнього значення життя. Він бачить і чує лише те, що хоче бачити і чути

УСВІДОМЛЕНІСТЬ (мисливець, інтерес). Актуалізатор добре бачить і чує себе й інших людей. Він чутливий до мистецтва, музики й інших виявів життя

КОНТРОЛЬ (закритість, нарочитість). Для маніпулятора життя подібне шахівниці. Він здається спокійним, однак тримає себе та інших під постійним контролем, ховаючи від них свої мотиви

ВОЛЯ (спонтанність, відкритість). Актуалізатор спонтанний. Він здатний до вільного вираження властивих йому можливостей. У житті він суб'єкт, а не об'єкт

                                                                                                                                         Закінчення таблиці 3

1

2

ЦИНІЗМ (безвір'я). Маніпулятор не довіряє собі й іншим. Він думає, що у стосунках між людьми існує тільки дві можливості: керувати чи бути керованим

ДОВІРА (віра, переконаність). Актуалізатор глибоко вірить у себе й інших, у можливість установити зв'язок з життям і справитися з труднощами тут і зараз

   Типологія людей І. Павлова ґрунтується на вченні про дві сигнальні системи: образній і тій, що відображає образи за допомогою слова. Перевага першої сигнальної системи характеризує художній тип, другої — розумовий тип, а їх рівновага — середній тип.
  
Наявність двох сигнальних систем у психіці людини пов'язана з діяльністю правої і лівої півкуль мозку: відносна перевага діяльності правої півкулі мозку людини дає змогу говорити про домінування першої сигнальної системи, а перевага лівої півкулі — про домінування другої. Ті, хто обробляє інформацію за допомогою лівої півкулі, люблять розв'язувати проблеми логічним шляхом. Вони активні й говіркі, радше зроблять висновки, ніж запропонують нові ідеї. Люди, що обробляють інформацію за допомогою правої півкулі, сильні своєю інтуїцією, добре мислять образно, їм подобається винаходити, знаходити головну ідею.
   В управлінській діяльності важливими є і знання про відповідні схильності лівосторонніх (“лівші”) і правосторонніх (“правші”) людей, що слід брати до уваги під час проектування і компонування робочих місць, комплектування штату. Зважаючи на те, що серед лівосторонніх частіше трапляються обдаровані люди, дослідники рекомендують для поліпшення роботи з персоналом враховувати чинник “ліворукості”.
   Під час з'ясування професійної придатності людини до відповідного виду діяльності психологи звертають увагу і на вроджені індивідуально-типові ознаки, до яких належать: тип переплетення пальців, ведуча рука, домінуюче око та ін. Дослідження виявили, що високій психологічній придатності до управлінської діяльності відповідають: сполучення правого домінуючого ока, лівого типу переплетення пальців і ведучої правої руки; сполучення правого домінуючого ока, правого типу переплетення пальців і правої ведучої руки; сполучення лівого домінуючого ока, лівого типу переплетення пальців і лівої ведучої руки. Низькій психологічній придатності відповідають: сполучення лівого домінуючого ока, лівого типу переплетення пальців і правої ведучої руки; правого ведучого ока, правого типу переплетення пальців і лівої ведучої руки. Керівники з лівим домінуючим оком більш консервативні й скептичні. Порівняно з “правоокими” вони повільніше думають, агресивніші, активніше прагнуть до незалежності, менш стійкі до стресу, менш адаптивні. Керівники з правим домінуючим оком є гнучкішими, спокійніше ставляться до змін, не бояться нового. Керівники з правим типом переплетення пальців недовірливі, схильні до суперництва. У них яскраво виражене прагнення до незалежності, самостійності. Люди з лівим типом переплетення пальців поступливіші, терплячіші, у них сильніше виражене “почуття ліктя”.
   Надмірне захоплення психологічними діагнозами, як й ігнорування їх, не сприяє досягненню оптимального рівня управління організацією. Адже в кожної людини в певних ситуаціях можуть виявлятися риси майже всіх типів характерів. Знання потрібні для кращого розуміння людей, поліпшення соціально-психологічного клімату в організації.

Здібності

   У самореалізації особистості важливу роль відіграють і її здібності, що необхідно враховувати у процесі формування колективу організації, розстановки людей, управлінській діяльності загалом.

   Здібності — індивідуально-психологічні особливості особистості, що є передумовою успішного виконання нею певної діяльності.

   Формування здібностей відбувається на основі задатків — вроджених анатомо-фізіологічних особливостей нервової системи мозку. В основі однакових досягнень за певного виду діяльності можуть бути різні здібності, разом з тим одна й та сама здібність є умовою успішності різних видів діяльності. Здібності за основними видами діяльності бувають загальними і спеціальними. До загальних здібностей належать психічні властивості людини (увага, спостережливість, запам'ятовування, творча уява, розважливість та ін.). До спеціальних здібностей — психологічні особливості індивіда, що забезпечують йому успіх у певному виді діяльності: образотворчі здібності (почуття лінії, пропорції тощо), математичні здібності (схильність до аналізу і синтезу тощо) та ін.
   Отже, аналіз здібностей дає змогу зрозуміти, чому різні люди майже в однакових умовах життєдіяльності досягають різних інтелектуальних, творчих, професійних успіхів, швидше і краще за інших засвоюють знання, вміння, навички.
   Поняття “здібності” є багатоаспектним і багатоплановим. Воно охоплює:
— властивості людської душі, тобто сукупність психічних процесів і станів;
— високий рівень розвитку загальних і спеціальних знань, умінь і навичок, який забезпечує успіх особистості в різних видах діяльності;
— властивості та якості індивіда, які є суб'єктивними передумовами успішної діяльності.
   Для психології актуальним є те, наскільки здібності зумовлені спадковістю і впливом соціального середовища. Щодо цього досить влучним є твердження, що спадковість визначає можливості людини, а середовище — наскільки до них вдається наблизитися. Здібності формуються в діяльності, розвиваються на основі генетично зумовлених задатків. Самі природні задатки як потенційні можливості людини ще не є запорукою її успішної діяльності в майбутньому, їх потрібно розвивати, що можливо в соціумі, складовою якого є практика життєдіяльності.
   Здібності можуть існувати лише в постійному розвитку. Та здібність, яка не розвивається, яку людина перестає використовувати в практичній діяльності, з часом втрачається. Тільки завдяки постійним вправам вона підтримує і розвиває в собі відповідні здібності. А загалом успішність діяльності людини залежить від ефективного використання сукупності її здібностей, умілого компенсування тих, яких не вистачає. У цьому контексті психологія вважає актуальними такі закономірності:
— ефективність будь-якої діяльності, зокрема управлінської, залежить не від однієї, а від кількох різних здібностей, поєднання яких може бути здійснене різними способами;
— здібність, якої немає у людини, може бути компенсована іншими, високорозвиненими;
— успіхи особистості в навчанні, праці, житті загалом залежать не тільки від її здібностей, а й від уявлення оточення про них;
— продуктивність є важливим чинником розвитку здібностей людини. На неї впливають не тільки вроджені задатки, а й розвиток відповідної системи операцій, умінь і способів дії в конкретній галузі. Рівень розвитку операцій, умінь і навичок у свою чергу залежить від соціокультурного, етнопсихологічного середовища, зокрема від традицій управлінської культури, парадигм навчання і підготовки кадрів управління.
   Ефективність управлінської діяльності значною мірою залежить від загальної здібності до управлінської діяльності (ЗЗУД). Про виразність ЗЗУД свідчать уміння керівника розв'язувати нестандартні завдання і проблеми, здатність мислити масштабно, а також наслідки вияву цих здібностей. Наприклад, керівника характеризують за ступенем різноманітності використовуваних ним прийомів і методів управління: чим вищий цей ступінь, тим сильніший керівник. У прямій залежності від управлінських здібностей керівника перебуває ефективність роботи з добору і розстановки кадрів: сильний керівник схильний підбирати сильних підлеглих, а слабкий — слабких. А тому шкода від слабкого керівника є подвійною: безпосередня (пряма) зумовлена низькою ефективністю його управлінської діяльності, побічна (непряма) пов'язана з негативною самоорганізацією. До інших наслідків ЗЗУД належать уміння правильно оцінювати діяльність підлеглих, перерозподіляти функції управління між керівниками нижчих рангів.

Емоції

   Ставлення людини до навколишнього світу, інших людей, до самої себе психічним способом виявляється через емоції.

   Емоції (лат. emoveo — хвилюю, збуджую) психічне відображення у формі безпосереднього переживання життєвого змісту явищ і ситуацій.

   Вони є суб'єктивною формою вираження потреб, передують діяльності для задоволення потреб, спонукають і спрямовують її. Успіх і невдача, досягнення мети і крах ідеалів — усе це сприймається людиною насамперед емоційно. Різноманітність життєвих ситуацій породжує і різноманіття людських емоцій: позитивних і негативних, глибоких і поверхових тощо.
   Завдяки емоціям людям легше порозумітися, об'єктивніше оцінити стан співрозмовника і ситуацію, спільну діяльність і спілкування. Такі базові емоції, як сором, подив, огида, задоволення, зацікавленість, радість, гнів, горе, зневага на обличчі, наприклад, африканця відображаються майже так само, як і на обличчі європейця. Отже, люди різних культур однаково сприймають і оцінюють вираз обличчя за емоційними станами. Це свідчить про вроджений характер основних емоцій. Але вродженими є не всі емоції, немало їх люди набувають у процесі навчання і виховання.
   Емоції є внутрішньою мовою, системою сигналів, за допомогою яких індивід дізнається про те, що відбувається. Вони відтворюють відношення між мотивами і діяльністю. До основних емоційних станів людини, крім власне емоцій, належать почуття та афекти.
   Почуття. Вони є однією з основних форм переживання людиною свого ставлення до предметів і явищ дійсності.

   Почуття — психічні стани і процеси, які відображають емоційний аспект духовного світу людини, її суб'єктивне переживання подій, емоційне ставлення до навколишньої дійсності.

   Почуття виконують сигнальну функцію, оскільки містять інформацію про оточення людини, є важливим регулятором її поведінки. Як досить стійкі психічні утворення, вони виокремлюють явища, які мають стабільну мотиваційну значущість.
   Афекти. Свідченням їх є вчинки під впливом сильних емоцій, а не логіки розуму, зниження самовладання людини.

   Афект (лат. affectus — хвилювання, пристрасть) — сильний і відносно короткочасний емоційний стан, пов'язаний з різкою зміною важливих для суб'єкта життєвих обставин.

   Такими станами є, наприклад, лють, жах, відчай, екстаз (нестяма), екзальтація (збудження без затьмарення свідомості). Здебільшого вони супроводжуються виразною мімікою, жестикуляцією. Як правило, афекти не сприяють нормальній організації поведінки.
   Прикладом афекту може бути несподіване переживання страху.

   Страх — короткочасна чи стійка емоція, породжена в людині дійсною чи уявною небезпекою.

   Як психологічне явище, він виражається в тривожних і болісних переживаннях, у переляку, жаху, паніці, а також у діях (стихійних чи свідомих), спрямованих на самозбереження. Йому передують нерішучість і сумніви. Виокремлюють такі види страху: страх бідності (убогості), критики, хвороби, любовного розчарування, старості й смерті. Оскільки страх є тільки станом людської свідомості, його можна контролювати і спрямовувати. Виховання стійкості до страху пов'язане з виробленням умінь володіти собою за його відчуття.
   Автор бестселера “Думай і збагачуйся”, американський журналіст Наполеон Хілл (1883—1963) стверджував, що страх убогості найбільш руйнівний: він паралізує розум, руйнує уяву, вбиває самовпевненість, підриває ентузіазм, охолоджує ініціативу, розмиває цілі, унеможливлює самоконтроль, розладжує чіткість мислення, перешкоджає концентрації зусиль, позбавляє наполегливості, притягує невдачі, придушує любов, силує кращі почуття душі, нехтує дружбою, спричинює безсоння, тугу і сум. Він охарактеризував такі симптоми, передумови страху убогості:
— байдужість. Виявляється вона у відсутності самолюбства, небажанні боротися з бідністю, інтелектуальній і фізичній ліні, безініціативності, нерозвинутості уяви, ентузіазму і самоконтролю;
— нерішучість. її засвідчують невміння і небажання думати за себе, вичікувальна позиція;
— сумнів. Проявляється у формі пояснень і вибачень з метою прикрити чи виправдати свої невдачі, іноді поєднується із заздрістю до чужих успіхів, їх критикою;
— занепокоєння. Здебільшого його симптомами є прагнення шукати помилки в інших, жити не по кишені, зневажливе ставлення до своєї зовнішності, насуплений, похмурий вигляд, зловживання алкоголем, нервозність, невпевненість у собі;
— зайва обережність. Супроводжують її намагання бачити тільки негативне, схильність до роздумів і розмов про можливі невдачі замість концентрації свідомості на засобах досягнення успіху, песимізм, що проявляється в загальній схильності до хвороб;
— зволікання. Його засвідчують звичка відкладати на колись те, що мало бути зроблене значно раніше, трата сил на виправдання неробства, спілкування з тими, хто змирився з бідністю, надання переваги компромісу, а не жорсткій боротьбі, змирення з життєвими труднощами замість подолання їх.
   Якими б емоції не були, вони завжди невіддільні від особистості, оскільки пов'язані з її потребами, відтворюють стан, процес і результат їх задоволення. Вдосконалення вищих емоцій і почуттів передбачає особистісний розвиток людини.

Вольові якості

   Прийняття й реалізація будь-яких рішень чи отримання себе від конкретних дій потребують відповідних вольових зусиль людини, актуалізації її волі.

   Воля — здатність людини, що виявляється у самодетермінації й саморегуляції діяльності та різних психічних процесів.

   Вольові акти індивіда пов'язані з докладанням зусиль, прийняттям рішень та їх реалізацією. В управлінській діяльності вольове рішення приймається в умовах різноспрямованих гіпотез, конкуруючих поглядів. Жодна з позицій не здатна остаточно перемогти без прийняття вольового рішення, під час якого відбувається самообмеження, стримування певних сильних потягів, свідоме підкорення їх іншим, значущим цілям. Вольова дія передбачає наявність продуманого плану здійснення вчинку. Особливою ознакою вольової дії є посилена увага до діяльності й відсутність безпосереднього задоволення у процесі й результаті її здійснення. Іноді людина спрямовує вольові зусилля на те, щоб не перемогти обставини, а подолати себе.
   Воля виявляється в таких властивостях особистості, як сила волі, енергійність, витримка тощо. Це первинні вольові якості, що визначають поведінку людини. Вольову особистість вирізняють рішучість, сміливість, упевненість у собі, віра в справу. В управлінській діяльності без упевненості в собі й довіри не обійтися. Навіть у надто складних ситуаціях, настроївши свої думки на перемогу, постійно заохочуючи позитивні емоції, віру в успіх, людина неодмінно їх досягне — така формула перетворення будь-якого прагнення на реальність.

   Віра — особливий стан психіки людини, що полягає в повному і беззастережному прийнятті будь-яких повідомлень, текстів, явищ, подій чи власних уявлень і висновків, які надалі можуть виступати основою людського “Я”, визначати вчинки, судження, норми поведінки і відносини.

   Віра виражає внутрішні переконання людини в істинності ідеї, правильності плану, тому і є одним із енергетичних джерел волі.
   Волю людини характеризують і відповідальність, дисциплінованість, принциповість, обов'язковість, діловитість, ініціативність.
   Основними психологічними функціями волі є:
— вибір мотивів і цілей;
— регуляція спонукування до дій за недостатньої чи надлишкової їх мотивації;
— організація психічних процесів у систему, адекватну виконуваній людиною діяльності;
— мобілізація психічних і фізичних можливостей у ситуації подолання перешкод при досягненні поставлених цілей.
   Розвиток вольової регуляції поведінки в людини відбувається у кількох напрямах: перетворення несвавільних психічних процесів у свавільні; набуття контролю над своєю поведінкою; вироблення вольових якостей особистості; свідома постановка перед собою все важчих завдань, які потребують значних вольових зусиль.

Мотиви й мотивація

   Психічну природу діяльності людини неможливо пізнати без з'ясування її мотивів, які психологія розглядає як складні інтегральні психологічні утворення.

   Мотив (лат. moveo — штовхаю, рухаю) — стійка особистісна властивість, яка охоплює потреби, є спонукальною причиною дій і вчинків.

   До структури мотиву, на думку психологів (Є. Ільїн), належать такі психологічні компоненти:
— блок, що визначається потребами;
— блок “внутрішнього фільтру” (моральний контроль, оцінювання зовнішньої ситуації, своїх можливостей, інтереси, нахили, рівень домагань);
— цільовий блок (образ предмета, що може задовольнити потребу; ціль; процес задоволення потреб).
   За своїм мотиваційним значенням особливо важливою є потреба.

   Потреба — стан індивіда, пов'язаний з відчуттям необхідності в чомусь важливому для існування й розвитку людини.

   Потреби є джерелом активності людини, завдяки їм здійснюється регулювання її поведінки, визначається спрямованість мислення, емоцій, почуттів і волі.
   Серед основних потреб особистості виокремлюють:
— біологічні (потреби в їжі, повітрі тощо);
— матеріальні (потреба в одязі, житлі тощо);
— соціальні (потреба в предметно-суспільній діяльності, в усвідомленні свого місця в суспільстві);
— духовні (потреба в інформації — пізнавальній, моральній та ін.).
   Всебічне пізнання причин поведінки людини пов'язане з аналізом її потреб, мотивів, які спричинилися до її конкретних вчинків, поведінки загалом. У таких випадках ідеться про мотивацію.

   Мотивація — сукупність причин психологічного характеру (система мотивів), які зумовлюють поведінку і вчинки людини, їх початок, спрямованість і активність.

   Феномен мотивації реалізується в різних її формах, що залежить від змісту і психічної сутності мотивів, особливостей структури особистості, віку, статі, соціальної диспозиції тощо.

Соціальні установки

   Одним із центральних у психології є поняття “установка” як готовність людини до певної активності, спрямованої на задоволення конкретної проблеми чи їх сукупності. Із різних її видів психологію управління цікавить передусім соціальна установка. Оскільки значною мірою вона стосується позиції, відносин особистості в організації, регулюють соціальну поведінку, ціннісні орієнтації особистості.

   Соціальна установка суб'єктивна орієнтація індивідів як представників групи на певні цінності.

   Орієнтації диктують людині соціально прийнятні способи поведінки. У психології управління установку використовують під час вивчення: 1) ставлення особистості як члена групи (організації, установи тощо) до об'єктів, механізмів саморегуляції; 2) стійкості й погодженості соціальної поведінки індивіда під час прийняття управлінського рішення, прогнозування можливих форм поведінки персоналу за певних обставин тощо. В управлінській діяльності важливі такі функції установки:
— визначення стійкості, послідовності, цілеспрямованості діяльності;
— забезпечення стабільної діяльності в ситуації, схильній до змін;
— звільнення суб'єкта від необхідності приймати рішення і мимовільно контролювати діяльність у стандартних ситуаціях;
— визначення інертності діяльності, забезпечення важкості пристосування суб'єкта до нових ситуацій.
   Ефекти установки безпосередньо виявляються тільки за зміни умов діяльності, спричинюються відповідністю чи невідповідністю внутрішніх потреб, ставленням людини до себе, соціальних вимог узагалі, конкретних фактів дійсності зокрема.

Всі опубліковані на сайті матеріали належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Копіювання та використання інформації суворо заборонено.

 
< Попередня   Наступна >
 
Авторські реферати, курсові та дипломні роботи. Онлайн бібліотека підручників.
Studentam.net.ua © 2016