Studentam.net.ua
Реферати, курсові та дипломні роботи
Головна arrow Психологія arrow Психологія особистості (Н.В.Ліфарєва) arrow 3.1. Роль дитинства в становленні особистості
03.12.2016
Платні роботи
Реферати
Курсові
Дипломні, магістерські ...
Онлайн бібліотека підручників
Біологічні науки
Валеологія
Екологія
Економічні науки
Етика та естетика
Землезнавство
Історія
Літературознавство
Педагогіка
Правознавство
Психологія
Соціальна робота
Корисні матеріали
Біографії
Розробки уроків
Статті
Друзі

Електронна бібліотека




3.1. Роль дитинства в становленні особистості

3.1. Роль дитинства в становленні особистості

   Якщо стосовно розвитку пізнавальних процесів можна сказати, що дитячий вік є вирішальним у їх формуванні, то це тим більше вірно у зв'язку з розвитком особистості. Майже всі основні властивості і особистісні якості людини формуються в дитинстві, за винятком тих, що набуваються з накопиченням життєвого досвіду і не можуть з'явитися раніше того часу, коли людина досягне певного віку.
   У дитинстві формуються основні мотиваційні, інструментальні і стильові риси особистості. Перші належать до інтересів людини, до тих цілей і завдань, що вона ставить перед собою, до її основних потреб і мотивів поведінки. Інструментальні риси включають переважні для людини засоби досягнення відповідних цілей, задоволення актуальних потреб, а стильові - стосуються темпераменту, характеру, способу поведінки, манер. До закінчення школи особистість в основному оформлюється, і ті індивідуальні особливості персонального характеру, що дитина одержує в шкільні роки, звичайно зберігаються тією або іншою мірою протягом усього наступного життя.
   Спираючись на дані досліджень, можна висловити припущення про те, що в межах дитинства існує декілька періодів, сензитивних (найбільш чутливих) до розвитку окремих груп особистих властивостей дитини. Розглянемо ці періоди.
   Сензитивним періодом формування первинних мотивів людини і рис її характеру є дошкільне дитинство, від народження до вступу в школу. У цей час утворюються також основні стильові і частково інструментальні особистісні риси, що спочатку (у ранньому дитинстві) формуються в результаті взаємодії генотипу і середовища, а потім (до старшого дошкільного віку) починають розвиватися вже на основі соціально-психологічних законів. У дошкільному віці оформлюються задатки, проте сензитивний період розвитку здібностей на їх основі продовжується аж до закінчення школи. Молодший шкільний і початок підліткового віку - роки прискореного розвитку здібностей, а старший шкільний вік - час, найбільш сприятливий для розвитку моральних і світоглядних установок, системи поглядів особистості на світ.
   Особистісний розвиток дитини починається з народження і завершується після закінчення школи набуттям соціально-психологічної самостійності і незалежності, а також почуття внутрішньої свободи, характерного для високорозвиненої особистості.
   У міру зростання дитини, слідом за тим, як рвуться її первинні фізіологічні і соціально-психологічні зв'язки з матір'ю, з іншими людьми, які замінюють і доповнюють її в дитинстві, у дитини розвивається прагнення до особистісної незалежності і персональної свободи. Послідовні кроки реалізації цього життєво важливого прагнення: фізична незалежність (відділення дитини від організму матері): фізіологічна незалежність (поява здатності самостійно задовольняти свої органічні потреби); психологічна незалежність - свобода, що розуміється як спроможність людини думати і поводитися цілком самостійно, відповідно до внутрішньо прийнятих принципів власної автономної моралі.
   Разом з індивідуалізацією особистості, її емансипацією і набуттям незалежності в сучасному суспільстві, де є місце не тільки людським, але і “нелюдським” відносинам, може зростати почуття самітності. “У міру того, як дитина відокремлюється, - пише Е. Фромм, - вона починає усвідомлювати свою самітність”. Ця самітність породжує в неї відчуття беззахисності і тривоги. Одна з перших серйозних небезпек, що може виникнути на шляху особистого розвитку дитини в суспільстві, заснованому на конкурентних відносинах між людьми, які не відзначаються високою мораллю і культурою, полягає в тому, що зростаюча людина не одержує належної моральної підтримки з боку оточуючих і змушена захищати себе від них, боротися за своє існування.
   Індивідуалізація, що посилюється у цих умовах, призводить або до підкорення іншим, або до пригнічення інших, або до ізоляції від них. У першому випадку для того, щоб зняти тривогу і страх, дитина прагне злитися з оточуючими, беззаперечно підкоряється їм і чинним у суспільстві законам, вищій владі. За це, проте, треба платити повною або частковою відмовою від власного “Я”, від того, щоб бути індивідуальністю - особистістю.
   У другому випадку зв'язки з людьми набувають нерівноправного характеру, але наче з протилежним знаком: людина починає розвиватися як особистість за рахунок інших людей і, зрештою, зупиняється у своєму індивідуальному розвитку. Так народжуються два основних типи особистості, характерних для недемократичної, тоталітарної державної системи: конформна, яка не має власного “Я”, і владна, деспотична.
   Третій тип психологічно ізольованої особистості виникає тоді, коли між формально вільними людьми встановлюються винятково ринкові відносини типу “ти - мені, я - тобі”. У цих умовах дійсно моральна людина здатна існувати і нормально розвиватися, тільки ізолювавши себе від товариства подібних людей, позбавлених глибинної моральної основи. У результаті народжується тип особистості самітника, мандрівника в пустелі нелюдських людських відносин.
   І тільки четвертий шлях відкриває простір для повноцінного особистісного розвитку людини. Це - шлях пріоритетного морального самовдосконалення людини, а не посилення її політичного або економічного потенціалу.
   Однією з серйозних небезпек, що можуть виникнути на шляху особистісного розвитку дитини в сучасному, багатому на людські конфлікти суспільстві, є формування і зміцнення такої риси, як агресивність. її можна визначити як навмисна поведінка, що завдає шкоди іншій людині або предмету. Це може бути фізичний напад однієї дитини на іншу або на дорослого (вдарити, укусити), вербальна агресія (крикнути, обізвати, образити), порушення невід'ємних прав іншої людини (позбавлення волі, силовий вплив, примус), відповідні дії щодо предметів матеріальної і духовної культури, природи або тварин.
   При спробах справити виховний вплив на агресивну поведінку дітей нерідко виникає своєрідне порочне педагогічне коло: високоагресивна дитина викликає відповідне вороже ставлення до себе з боку інших людей. У результаті її власні агресивні дії не гальмуються, а зміцнюються, тому що вони одержують підтримку з боку агресивних дій інших людей.
   Причиною агресивної поведінки дітей нерідко є батьки, що самі демонструють зразки подібної поведінки, причому ворожість реакцій одних членів сім'ї стосовно інших викликає звичайно аналогічні дії з їхнього боку. У результаті своєрідне порочне коло на шляху попередження агресивної поведінки в дітей може утворитися всередині сім'ї. Воно буде провокувати агресивну поведінку і передачу її дітям з боку батьків та інших членів сім'ї.
   Помічено, що хлопчики більш схильні до проявів агресивності, ніж дівчинки, і це, зокрема, пояснюється тим, що деякі близькі до агресії форми поведінки заохочуються в хлопчиків, а в дівчинок - забороняються. Образ чоловіка як захисника і воїна входить у чоловічий соціально-особистісний стереотип. Дівчинкам з наймолодшого віку забороняється поводитися агресивно, тому що до жіночого соціально-психологічного стереотипу входять протилежні агресивності якості: доброта, м'якість, співпереживання, співчуття, жіночність.

Всі опубліковані на сайті матеріали належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Копіювання та використання інформації суворо заборонено.

 
< Попередня   Наступна >
 
Авторські реферати, курсові та дипломні роботи. Онлайн бібліотека підручників.
Studentam.net.ua © 2016